Постанова

від 07.02.2019 по справі 465/7976/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/7976/13 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1608/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Жукровсаької Х.І.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного підприємства Галичина - К на рішення Франківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства Галичина - К , треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення з відповідача на його користь вартості належної йому частки майна в сумі 105 000 (сто п'ять тисяч) грн. та судових витрат,-

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь вартості належної йому частки у майні підприємства, які уточнив та просить стягнути суму в розмірі 105000 (сто п'ять тисяч) грн. та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних, покликається на те, що 10.11.2005 року за рішенням засновників № 1/05 фізичними особами, а саме ОСОБА_4., ОСОБА_6, ОСОБА_7., та ОСОБА_5 було створено приватне підприємство "Галичина -К". Статутний фонд товариства становить суму 500 000 грн. 00 коп., тобто кожен з них, вніс суму в розмірі 125 000 грн. 00 коп. За рахунок статутного фонду, а також прибутку одержаного від господарської діяльності було придбано нежитловий будинок АДРЕСА_1, який зареєстрований на праві власності за ПП "Галичина -К". У квітні 2008 року позивач звернувся до підприємства із заявою про вихід із складу засновників підприємства та про виплату вартості належної йому частки у майні. 05.11.2008 року дізнався, що виключений із складу засновників ПП "Галичина -К" та через місяць, тобто 05.12.2008 року позивач, звернувся з вимогою до ПП "Галичина -К" про виплату частки у майні підприємства. Листом № 137 від 20.01.2009 року, ПП "Галичина -К" повідомило його, що вартість належної йому частки у майні при виході з товариства ПП "Галичина -К," становить 22 208 грн. 00 коп. (двадцять дві тисячі двісті вісім грн. 00 коп.) З такою сумою він не погодився, та на його думку, вартість значно занижена. Вважає, що при виході із складу учасників ПП "Галичина -К" він має право на виплату ј частки у статутному фонді, що становить 105 000 грн.

Рішенням Франківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Приватного підприємства Галичина-К , треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення з відповідача на його користь вартості належної йому частки майна в сумі 105 000 (сто п'ять тисяч грн. 00 коп.) та судових витрат - задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства Галичина - К (код ЄДРПОУ 23273918) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вартість належної частки майна підприємства в сумі 105 000 грн. 00 коп. (сто п'ять тисяч грн. 00 коп.). Вирішено питання судових витрат.

Рішення Франківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року оскаржив відповідач ПП Галичина - К , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду підлягає до скасування, оскільки таке є незаконне та необгрунтоване.

Зазначає, що суд першої інстанції в рахунок обґрунтування задоволення вимог позивача в своєму рішенні посилається на те, що в черговому судовому засіданні від 27.12.2013 року, за клопотанням представника відповідача судом призначено судово-економічну (бухгалтерську) експертизу для визначення фактичної частки позивача у майні підприємства, що суд вважає частковим визнанням позову, оскільки сам факт позовних вимог не заперечувався, а навпаки підтвердився бажанням визначити розмір вартості майна в підприємстві, що належить позивачу. Згідно супровідного листа експертної установи № 2301 від 23 квітня 2014 року справа повернута до Франківського районного суду м. Львова , у зв'язку з тим, що відповідач, який клопотав про призначення експертизи та гарантував оплату за її проведення, оплати не здійснив, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Однак, це не відповідає обставинам справи, оскільки на жодну з адрес ні на фактичну, ні за місцем реєстрації, ні на поштову адреси не були надіслані рахунки на які необхідно було здійснити оплату за проведення експертизи. Суд зазначену обставину не перевірив, не вчинив дій щодо забезпечення участі експерта для встановлення тих обставин, які можливо визначити виключно експертним шляхом.

Також судом зроблено висновок, що відповідач фактично визнав позов, заперечуючи лише суму матеріального збитку, що підлягає виплаті позивачу безпідставно, адже жодного разу представником відповідача не було заявлено про визнання ним позову - часткове чи повне. А клопотання про призначення експертизи не може свідчити про визнання позову, адже носить зовсім інший юридичний зміст.

Судом першої інстанції не враховано, що згідно із рішенням засновників №1/05 від 10.11.2005 року прийнято до числа засновників ПП Галичина-К ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5. та відповідно внесено зміни до Статуту ПП Галичина-К (а не створене приватне підприємство, як це зазначено в оскаржуваному Рішенні). Статут ПП Галичина-К (в новій редакції) було зареєстровано 10 листопада 2005 року Державним реєстратором Виконавчого комітету Львівської міської ради Карпою О.П. 05 грудня 2008 року на адресу ПП Галичина-К позивачем було направлено заяву про вихід з приватного підприємства.

Відповідно до п. 4.5 Статуту ПП Галичина-К в редакції від 10 листопада 2005 року, для забезпечення господарської діяльності Підприємства за рахунок внеску засновників формується статутний фонд у розмірі 500 000, 00 грн. Статутний фонд Підприємства складається з вартості вкладів його засновників:

ОСОБА_7 - 125 000, 00 грн., що становить 25% статутного фонду;

ОСОБА_6 - 125 000, 00 грн., що становить 25% статутного фонду;

ОСОБА_4 - 125 000, 00 грн., що становить 25% статутного фонду;

ОСОБА_5 - 125 000, 00 грн., що становить 25% статутного фонду.

Відповідно до п. 4.6 Статуту ПП Галичина-К внесками до статутного фонду Підприємства можуть бути гроші (в т.ч. іноземній валюті), будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності) чи відчужувані права, що мають грошову оцінку.

Таким чином, Статут ПП Галичина-К лише задекларував створення в приватному підприємстві статутного фонду, що не є обов'язковим для такого типу організаційно - правової форми підприємництва, відповідно до законодавства України, а також про поділ такого статутного фонду на частини та розподіл між засновниками тих частин. При цьому, ні Статут ПП Галичина-К , ні жоден інший документ, на який йде іпосилання в оскаржуваному рішенні суду, не підтверджує факту сплати позивачем - ОСОБА_4. (як і будь-яким іншим Засновником) станом на грудень 2008 року (на момент подання позивачем заяви про вихід), свого вкладу до статутного фонду, зокрема у розмірі 125 000, 00 грн. (чи будь-якій іншій сумі) в грошовій та/чи іншій матеріальній формі.

Зазначене нерухоме майно, про яке йдеться в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, було придбано за рахунок залучених кредитних коштів на підставі Кредитного договору №КР 22907 від 21 грудня 2005 року, укладеного між ВАТ Електрон Банк та ПП Галичина-К . При цьому кінцевий строк погашення заборгованості за кредитом не пізніше 21 грудня 2010 року, що більше, ніж на два роки перевищує момент, коли позивач звернувся із заявою про вихід з приватного підприємства та з майновою претензією щодо зазначеного нерухомого майна. Відтак, таке майно не може вважатись придбаним за кошти статутного фонду та/чи прибутків від підприємницької діяльності.

Просить скасувати рішення Франківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду апеляційної скарги буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав ухилення відповідача від участі в експертизі та визнав факт належності позивачу частки у майні підприємства "Галичина -К", яка становить грошовий еквівалент в сумі 105000 (сто п'ять тисяч) грн. та підлягає стягненню.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на таке.

Статтею 3 ЦПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках встановлених законом до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Аналогічна норма ( ст. 4 ч. 1 - 3) міститься і в редакції Закону № 2147-VIII, яка чинна на час розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення з позовом) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).

Відповідно до ст. 1 ГПК України ( в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Приписами ст. 2 ГПК України ( в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду), Господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; тощо.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Частинами першою та третьою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

В постанові Пленуму Вищого Господарського суду України від 25 лютого 2016 № 4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 7 від 14.07.2016 року), роз'яснено:

1.1. Господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості справ цієї категорії судам слід враховувати, що з огляду на системний аналіз положень статті 84 ЦК України, частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про акціонерні товариства", статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб.

1.2. За змістом положень пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, статті 167 ГК України, статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" сторонами у корпоративному спорі є:

1) юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув;

2) учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.

Учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору щодо визначення та стягнення належної йому до сплати вартості частки майна юридичної особи, про визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юридичної особи, а також про визнання недійсними інших рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення.

1.10. З метою запобігання порушенню конституційних прав особи на судовий захист та усунення спорів щодо юрисдикції судам слід враховувати, що у разі коли в ухвалі про закриття провадження у справі місцевим загальним судом визначено господарську юрисдикцію спору як такого, що виник з корпоративних правовідносин, така справа підлягає розгляду господарським судом.

1.11. Під час визначення підсудності справ у спорах, що виникли з корпоративних правовідносин, судам необхідно керуватися частиною сьомою статті 16 ГПК України. Відповідно до положень зазначеної норми справи у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що до компетенції господарських судів відносяться справи у спорах між учасником господарського товариства та господарським товариством, пов'язані з реалізацією та захистом корпоративних прав, носіями яких (прав) є учасники цих товариств.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом в порядку цивільного судочинства до Приватного підприємства Галичина - К , треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення з відповідача на його користь вартості належної йому частки майна юридичної особи в сумі 105 000 (сто п'ять тисяч) грн. та судових витрат, з тих підстав, що ним, ОСОБА_6, ОСОБА_7., та ОСОБА_5 було створено приватне підприємство "Галичина -К". В подальшому позивач дізнався, що виключений із складу засновників ПП "Галичина -К". Вважав, що при виході із складу учасників ПП "Галичина -К" він має право на виплату ј частки у статутному фонді, що становить 105 000 грн. 00 коп.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що дана справа виникла з корпоративних відносин, пов'язаних з діяльністю юридичної особи - відповідача, правами й обов'язками учасників товариства (позивача), визначеними статтею 167 ГК України, оскільки предмет спору у ній є стягнення частки у статутномукапіталі, а тому пов'язаний із господарською діяльністю товариства. Зазначена обставина є вирішальною при розмежуванні юрисдикції та вирішенні питання про підвідомчість даної справи. Однак, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у порушення вище перелічених норм права прийняв такий позов до розгляду та ухвалив рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін корпоративних відносин, колегія суддів приходить до висновку про неможливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства.

За приписами ст. ст. 374 ч. 1 п. 4, 377 ч. ч. 1, 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково, із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Пунктом 1 частини 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції при розгляді даної справи не враховано, що вирішення даного спору не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, клопотання представника апелянта підлягає до задоволення, а рішення районного суду - до скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 255 ч. 1 п. 1, 259 ч. 6, 367, 368, 374 ч. 1 п. 4 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Галичина - К - задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства Галичина - К , треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення з відповідача на його користь вартості належної йому частки майна в сумі 105 000 (сто п'ять тисяч) грн. та судових витрат - закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 лютого 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.