Постанова

від 14.02.2019 по справі 917/724/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" лютого 2019 р.                                                                 Справа № 917/724/18   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А. , суддя  Шевель О.В. за участю секретаря судового засідання Курченко В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Електролізні компресорні технології” (вх.№1467 Х/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2018 ухвалене суддею Кульбако М.М. у місті Полтаві, повний текст складено 02.11.2018 у справі №917/724/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Електролізні компресорні технології”, м. Київ до Публічного акціонерного товариства “Полтаваобленерго”, м. Полтава про стягнення 287104,32 грн. ВСТАНОВИЛА: У червні 2018 року позивач, ТОВ «Електролізні компресорні технології», звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ «Полтаваобленерго» 287104,32 грн., з яких 210207,78 грн., 3% річних в сумі 5840,24 грн., пеню в сумі 71056,29 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 28710,00 грн., та судовий збір в сумі 4306,57 грн. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.10.2018 у справі №917/724/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Позивач з рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2018 року по справі № 917/724/18, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 210207,78 грн., 3% річних в сумі 5840,24 грн., пеню в сумі 71056,29 грн., витрати на правову допомогу в сумі 28710,00 грн., судовий збір в сумі 10766,43 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема, судом першої інстанції неправомірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження передачі відповідачу товару після усунутих недоліків, у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок по оплаті товару до моменту належного виконання зобов'язань позивачем. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 14.02.2019. 14.01.2019 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін. 29.01.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він вважає доводи відповідача викладені у відзиві необгрунтованими та наполягає на задоволенні позовних вимог. 14.02.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких він вважає оскаржуване рішення законим та обгрунтованим, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі та відповіді на відзив такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне. 14.02.2017 між ТОВ "Електролізні компресорні технології" (постачальник) та ПАТ "Полтаваобленерго" (покупець) укладено договір № 506, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію (товар) - розподільну колонку (ч.00.00.04РК.СБ ТУ У 29,2-000130441-026:2010) до електролізеру тип СЭУ-4М, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити на умовах, які вказані в даному Договорі. Відповідно до п. 2.1. договору, загальна сума договору складає 382800,00 грн. (Триста вісімдесят дві тисячі вісімсот грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ 63800,00 грн. До ціни товару включена вартість тари, упакування і маркування, а також вартість транспортування товару до місця його передачі зазначеному в п. 3.3. даного договору. Тара, упакування, у якому відвантажується товар, повинні відповідати встановленим в Україні стандартам або технічним умовам і забезпечувати, за умови належного поводження з вантажем, збереження Товару під час його транспортування (п. 2.2. договору). Умовами пункту 3.1 передбачено, що товар постачається протягом 90 днів, з моменту отримання від покупця попередньої оплати. Відповідно до пункту 3.2. договору, поставку товарів планується здійснювати протягом 2017 року. Обсяги закупівлі залежать від наявності коштів в бюджеті покупця на 2017 рік. У разі, якщо на 2017 рік фінансування не буде передбачено або передбачено в недостатньому обсязі, покупець має право відкоригувати обсяги закупівлі та продовжити строк закупівлі товарів, про що сторони складають додаткову угоду. Відповідно до п. 3.4 договору, поставка супроводжується наступними відвантажувальними документами, що передаються покупцю разом з товаром: - видаткова накладна; - сертифікат відповідності товару (в разі зазначення товару в переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); - паспорт або сертифікат якості підприємства-виробника та/або експлуатаційні документи, що входять до комплекту постачання виробників. Пунктом 3.5. договору сторонами врегульовано, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання видаткової накладної обома сторонами. У пункті 4.1 договору передбачено, що розрахунки між покупцем та постачальником за даним договором здійснюються у наступному порядку: покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50 % вартості замовленого товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури постачальником; остаточний розрахунок здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту одержання товару покупцем. Умовами пункту 5.1 договору передбачено, що товар, що поставляється, повинен відповідати по якості вимогам державних норм і стандартів, що діють в Україні, що підтверджується нормативно-технічною документацією. Постачальник зобов'язаний на партію товару надати покупцю документи, що підтверджують якість товару. Під документами, що підтверджують якість товару слід вважати: сертифікат відповідності, паспорт якості, радіаційний сертифікат, паспорт радіаційної якості, дозвіл на поставку та інші документи, що зазвичай підтверджують якість товару (п. 5.2 договору). Згідно пункту 5.3 договору, у випадку виявлення невідповідності товару стандартам якості або схованого дефекту покупець направляє рекомендований лист з повідомленням постачальнику про направлення уповноваженого представника для складання Акту рекламації. Постачальник зобов'язаний направити свого уповноваженого представника протягом 3 днів з моменту отримання листа. Якщо постачальник в зазначений строк не направляє уповноваженого представника, покупець складає Акт рекламації в односторонньому порядку, який є обов'язковим для виконання постачальником. Згідно пункту 5.5 договору, постачальник протягом 20 днів з моменту оформлення Акта рекламації за власний рахунок робить заміну товару на якісний або здійснює доукомплектування. Замінений або доукомплектований товар має бути з належним маркіруванням. Транспортні витрати при заміні товару несе постачальник. Як зазначає позивач, та це не заперечується відповідачем, на виконання умов договору, ПАТ «Полтаваобленерго» 02.03.2017 здійснив попередню оплату в розмірі 50 % вартості товару та перерахував позивачу 191400,00 грн. Зазначене також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 09.02.2018, підписаним обома сторонами. Згідно видаткової накладної № РН-0000001 від 12.06.2017, позивач здійснив поставку товару покупцю загальною вартістю 382800,00 грн. (триста вісімдесят дві тисячі вісімсот). В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач остаточний розрахунок не здійснив, 50% вартості замовленого товару продавцю не сплатив. У зв'язку з цим, 02.04.2018 позивачем відповідачу було направлено претензію про сплату заборгованості, однак, претензія залишена без задоволення. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000001 від 12.06.2017 товар, не відповідає вимогам якості визначеним законодавством та пунктами 3.4. та 5.1.договору. Відповідно до акту вхідного контролю від 13.06.2017 №638 в ході проведення представниками відповідача вхідного контролю за результатами візуального контролю було виявлено, що товар не придатний до експлуатації. Про виявлені невідповідності та дефекти товару відповідач повідомив позивача, листом № 13-29-04/2444 від 26.06.2017, в якому зазначив, що в ході виконання вхідного контролю було виявлено зауваження щодо поставленої колонки. 04.08.2017 між сторонами складено рекламаційний акт №1, відповідно до якого було обумовлено усунення виявлених недоліків у строк 20 днів. Відповідно до акту приймання-передачі майна № 1 від 04.08.2017, підписаного обома сторонами, позивачу повернуто розподільну колонку (ТУ У 28.2-33145878-001:2016) до електролізеру тип СЭУ-4М, для усунення зауважень, згідно акту рекламації №1 від 04.08.2017. 08.09.2017 товар повернуто покупцю, про що представниками позивача та відповідача складено акт первісного огляду, з якого вбачається, що з точки зору покупця, окремі пункти рекламаційного акту №1 від 04.08.2018 не усунені, робоча комісія зупинена у зв'язку з різним тлумаченням «НТД» покупцем та продавцем, комісія поновить роботу 15.09.2017. 20.10.2017 представниками позивача та відповідача було складено Доповнення до рекламаційного акту № 1 від 20.10.2017, в якому наведені недоліки товару, які необхідно усунути та термін для усунення недоліків та поставки розподільної колонки та який з урахуванням вказівки позивача становить до 22.12.2017. З акту вхідного контролю від 26.12.2017 вбачається, що товар повернутий покупцю 19.12.2017, та після аналізу виявлених зауважень комісія дійшла висновку про те, що товар не придатний до експлуатації. Відповідач зазначає, що листом №  13-29-16/79 від 09.01.2018 відповідач наголосив позивачу на необхідності усунення недоліків товару, але дані недоліки на сьогоднішній день не усунуто в повному обсязі. Відповідач стверджує, що однією з причин визнання непридатною до монтажу розподільчої колонки зав. № 1, було невідповідність вимогам нормативним документам використаних матеріалів для її виготовлення. На сьогоднішній день не усунуто наступні зауваження, які було виявлено в ході проведення вхідного контролю розподільчої колонки зав. №  7301. До того ж, як зазначає відповідач, первісно (13.06.2017) йому було постановлено колонку під зав.№1, яку повернуто позивачу для усунення недоліків, повторно (19.12.2017) відповідачу поставлено колонку під зав.№7301, яка виготовлена повторно взамін первісної. Тим самим, відповідач вважає, що йому поставлено інший товар, а позивач, заявив позов про стягнення заборгованості за договором поставки, за яким йому поставлено колонку під зав. №1, тобто інший товар, ніж поставлений відповідачу. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з зазначив умовами договору передбачено вимоги до якості та перелік документів, які підтверджують належну якість товару, відповідно до акту приймання-передачі майна № 1 від 04.08.2017 позивачу передано розподільну колонку (ТУ У 28.2-33145878-001:2016) до електролізеру тип СЭУ-4М, однак, в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження передачі відповідачу товару після усунутих недоліків, у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок по оплаті товару до моменту належного виконання зобов'язань позивачем. Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з підстав викладених в мотивувальній частині даної постанови. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов‘язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов‘язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів. Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 656 ЦК України врегульовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ). Отже, при дослідженні обставин даної справи, колегією суддів встановлено факт поставки товару (розподільну колонку до електролізеру тип СЭУ-4М) відповідачу за видатковою накладною від 12.06.2017 №РН-0000001 (а.с. 20 т.1). Вказана накладна відповідає вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, та вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Колегія суддів зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом та складена у відповідності до наведених норм, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а також є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Як зазначалось, за умовами договору, право власності на товар переходить у момент підписання обома сторонами видаткової накладної (п.3.5 договору). Колегією суддів також встановлений факт здійснення відповідачем передплати за договором у розмірі 191400,00 грн. Відповідно акту звірки взаєморозрахунків між сторонами від 09.02.2018 (а.с. 21 т.1) заборгованість за договором поставки складає 191400 грн., про що також не заперечує відповідач. Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за видатковою накладною на умовах договору №506 від 14.02.2017 є доведеним та підтвердженим належними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 191400 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо відсутності у нього обов'язку зі сплати заборгованості, оскільки позивачем поставлений неякісний товар, з огляду на таке. Відповідно до статті 678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Як передбачено договором, у випадку виявлення невідповідності товару стандартам якості або схованого дефекту покупець направляє рекомендований лист з повідомленням постачальнику про направлення уповноваженого представника для складання Акту рекламації. Постачальник зобов'язаний направити свого уповноваженого представника протягом 3 днів з моменту отримання листа. Якщо постачальник в зазначений строк не направляє уповноваженого представника, покупець складає Акт рекламації в односторонньому порядку, який є обов'язковим для виконання постачальником. Згідно пункту 5.5 договору, постачальник протягом 20 днів з моменту оформлення Акта рекламації за власний рахунок робить заміну товару на якісний або здійснює доукомплектування. Замінений або доукомплектований товар має бути з належним маркіруванням. Транспортні витрати при заміні товару несе постачальник. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вчинялись дії щодо заміни товару, сторонами складались акти рекламації, прийому-передачі та повернення товару. Однак, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача від договору та повернення постачальнику товару, у зв'язку з відмовою. Зазначене є підставою для висновку про те, що обов'язок відповідача щодо оплати товару не втрачений. До того ж, колегія суддів зазначає, що додана до заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу вимога відповідача про розірвання договору поставки та повернення попередньої оплати не підлягає дослідженню в рамках даного апеляційного провадження, оскільки з такою вимогою відповідач звернувся до позивача 21.01.2019, тобто після прийняття рішення, яке є предметом оскарження в рамках розгляду апеляційної скарги позивача. Таким чином, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару неналежної якості відхиляються колегією суддів, оскільки, відповідач до подання позивачем позову у даній справі від товару не відмовлявся, а якість поставленого товару не є предметом даному спору. Також колегією суддів відхиляються доводи відповідача щодо поставки йому іншого товару, який не є предметом договору поставки від 14.02.2017, та відповідно, відсутності у нього обов'язку щодо сплати за цей товар. Як зазначає позивач та це підтверджено матеріалами справи, відповідачу повторно поставлено товар, який замінений в рамках договірних відносин за договором поставки від 14.02.2017. В матеріалах справи відсутні технічні документи (паспорти, сертифікати, специфікації тощо) на товар, які б свідчили про наявність у товару заводського номеру, на які посилається відповідач - «№1» та «№7301». Отже, у зв'язку з встановленою колегією суддів наявністю підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, з відповідача підлягає стягненню також і заявлені позивачем суми пені, інфляційних та річних. Відповідно до пункту 6.4 договору, за порушення термінів оплати покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми кожний день прострочення оплати. Як зазначалось, пунктом 4.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту одержання товару покупцем. Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, колегія суддів дійшла висновку про зменшення її розміру, з урахуванням допущеної позивачем помилки при визначені дати виникнення основної заборгованості та суми основного боргу. З матеріалів справи вбачається, що поставка товару відбулась 12.06.2017, тобто, з урахуванням банківських днів в червні 2017, остаточний розрахунок повинен бути здійснений – 04.07.2017 (14-й банківський день), відповідно, заборгованість за договором у відповідача виникла з 05.07.2017. Тому, при нарахуванні пені кількість днів липня 2017 року необхідно обраховувати починаючи з 05.07.2017, а ні з 1-го липня 2017, як про це наведено в розрахунку пені позивача. Здійснивши арифметичний розрахунок пені, з урахуванням встановленого колегією суддів порядку нарахування, до стягнення з відповідача підлягає сума пені у розмірі 53660,17 грн. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши арифметичний розрахунок сум інфляційних та річних, колегія суддів також встановила помилки позивача при нарахуванні річних, оскільки в розрахунку 3 % річних позивачем сума основного боргу визначена у розмірі 191463,80 грн, тоді як сума основного боргу встановлена у розмірі 191400,00 грн. Здійснивши арифметичний розрахунок суми річних, колегія суддів встановила, що з відповідача підлягає стягненню 5506,03 грн. 3% річних. Що стосується суми інфляційних втрат, колегія суддів визначила вірним розрахунок інфляційних втрат, та дійшла висновку про стягнення з відповідача  заявленої позивачем суми інфляційних втрат. Відповідно, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим вона підлягає задоволенню частково. Що стосується заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 при розгляді справи №372/1010/16-ц. В матеріалах даної справи відсутні документи, які підтверджують реальне понесення позивачем витрат на правничу допомогу, відповідних доказів про оплату адвокату заявленої позивачем до стягнення суми правничої допомоги позивачем не надано. Зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні витрат на правничу допомогу. У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права. Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає частковому скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права. У відповідності до статті 129 ГПК України, розподіл суми судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Електролізні компресорні технології” задовольнити. Рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2018 по справі № 917/724/18 скасувати, прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (м. Полтава, вул. Старий Поділ, буд. 5, код 00131819, п/р - №260004157808003 в АТ «Таскомбанк», МФО 339500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролізні компресорні технології» (03142 (03680 – для листування) м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4А оф. 207, код 33145878, п/р -№ 26009425591 в ПАТ «Марфін Банк» у м. Іллічівськ, МФО 328168) суму основної заборгованості у розмірі 191400,00 грн, пеню у розмірі 53660,17 грн, 3% річних у розмірі 5506,03 грн, інфляційні втрати у розмірі 18807,78 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (м. Полтава, вул. Старий Поділ, буд. 5, код 00131819, п/р - №260004157808003 в АТ «Таскомбанк», МФО 339500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролізні компресорні технології» (03142 (03680 – для листування) м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4А оф. 207, код 33145878, п/р -№ 26009425591 в ПАТ «Марфін Банк» у м. Іллічівськ, МФО 328168) 4040,42 грн судового збору за подання позову, 6060,64 грн судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині позовних вимог відмовити. В задоволенні витрат на правничу допомогу відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено   19.02.2019 Головуючий суддя                                                                    В.О. Фоміна Суддя                                                                                           О.А. Пуль   Суддя                                                                                           О.В. Шевель