Рішення

від 25.01.2019 по справі 911/2282/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

     ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" січня 2019 р.                                 м. Київ                            Справа № 911/2282/18    Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши справу    За позовом Клавдіївське сільське споживче товариство, Київська обл., смт. Клавдієве-Тарасове до 1) Клавдієво-Тарасівської селищної ради, Київська обл., смт. Клавдієве-Тарасове 2) Редакція Бородянської районної газети “Вперед”, Київська обл., смт. Бородянка про спростування недостовірної інформації Представники сторін: позивача – Танцюра К.Л., Танцюра Л.О.; відповідача 1 – Матвієнко О.В., Тимків Я.І.; відповідача 2 – не з'явився. Обставини справи: Позивач звернувся до суду з позовом про спростування недостовірної інформації, яка була розміщена в громадсько-політичній газеті Бородянського району Київської області “Вперед” № 100 від 27.12.2017 р. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що внаслідок розповсюдження недостовірної інформації відповідачем 1 порушується ділова репутація товариства, зокрема пайовиків, у яких складається хибне уявлення про його діяльність. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача 1 проти позову заперечують та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач 2 в засідання суду не з'явився, просить справу розглядати без його участі за наявними в матеріалами, у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує оскільки відповідальність за зміст та достовірність інформації несе заявник. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ: В громадсько-політичній газеті Бородянського району Київської області «Вперед» №100(10129) від 27.12.2017 року, в розділі «Реклама, вітання, оголошення», опубліковано оголошення, в якому зазначається, що «Клавдієво- Тарасівська селищна рада повідомляє Вас, що на території смт. Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області виявлено безхазяйне майно, а саме: складські приміщення загальною площею 196,5 кв.м та нежиле приміщення адмінбудівлі - перукарні загальною площею 99,1 кв.м та приміщення магазину - перукарні загальною площею 156,1 кв.м, розташовані за адресою: смт Клавдієво- Тарасове, вул. (Центральна) Леніна, 10, 10-Б Бородянського району Київської області. До складу нежилого приміщення адмінбудівлі-перукарні входять на даний час приміщення коридору 1-1 площею 8,2 кв.м, бухгалтерії 1-2 площею - 13,1 кв.м. кабінет керівника 1-3 площею - 14,6 кв.м, кабінету 1-4 площею - 17,1 кв.м, санвузла 1-5 площею 1,5 кв.м, коридору 2-1 площею 19,1 кв.м. До складу приміщення магазину - перукарні входили і входять на даний час приміщення коридору 1-1, площею 3,4 кв.м, торгового залу площею 56,4 кв.м, складу 1-8 площею - 10,0 кв.м коридору 1-9 площею - 9,1 кв.м., туалету 1-10 площею - 1,2 кв.м, перукарні 2-1 площею 24,7 кв.м, перукарні 2-2 площею 11,0 кв.м, коридору 1 площею 2,9 кв.м». Розміщена інформація є недостовірною та перекрученою, оскільки, за вказаною адресою знаходиться майно Клавдіївського сільського споживчого товариства (об'єкти нерухомого майна), а саме, адмінбудинок по вул. Леніна, 10, загальною площею 99,1 кв.м та магазин №13 по вул. Леніна, 10-Б, загальною площею 156,1 кв.м. Зазначене нерухоме майно перебуває на балансі та у користуванні Клавдіївського ССТ, яке в 1989 році було передано останньому Бородянським районним споживчим товариством. З метою оформлення правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, Клавдіївське ССТ звернулось до господарського суду Київської області з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за адресою смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Центральна (Леніна), 10 та 10-Б. Рішенням виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради №320 від 22 липня 2008 року вирішено оформити позивачеві право власності на об'єкти нерухомого майна загальною площею 337,6 кв. м., в тому числі нерухоме майно за адресою Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво, вул. Леніна, 10 та 10-Б. Після розміщення зазначеної інформації Клавдієво-Тарасівська селищна рада прийняла рішення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна на території Клавдієво-Тарасівської селищної (сільської) ради за адресою Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво, вул. Леніна, 10 та 10-Б. Внаслідок зазначених дій Відповідачів Клавідївське сільське споживче товариство отримало заяви-претензії від пайовиків щодо неправомірності дій відносно спірного майна, щодо бездіяльності товариства, тощо. Крім того, оголошення було розміщене в газеті радою під час розгляду господарським судом Київської області справи №911/2751/17 за позовом Клавдіївського ССТ до Клавдієво-Тарасівської селищної ради про визнання права власності саме на спірні приміщення. Враховуючи, що позивач отримав зазначене майно у власність від підприємства споживчої кооперації під час його ліквідації, добросовісно володіє спірним майном та вживає заходів щодо внесення відомостей про право власності на це майно до Державного реєстру прав на нерухоме майно, відповідач, будучи обізнаним про дані факти, порушив права позивача та розмістив неправдиве оголошення про безхозність майна в газеті, що суперечить інституту права власності та грубо порушує права позивача. Відповідач 1 проти позову заперечив, посилаючись на те, що оприлюднена інформація є достовірною, оскільки позивачем не було надано Клавдієво-Тарасівській селищній раді правовстановлюючі документи на майно, яке було оголошено безхазяйним. Крім того рада посилається на акт обстеження безхазяйного майна на території смт. Клавдієво-Тарасове від 02.02.2018 року. Відповідач 2 заперечив проти позову посилаючись на те, що рішенням суду у справі № 91/2751/17 було відмовлено у визнанні права власності на приміщення, тому розміщена інформація є достовірною. Згідно ст. 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Зі змісту ч. 1 ст. 335 Цивільного кодексу України випливає, що лише те майно, яке не має власника або власник якого невідомий може вважатися безхазяйним. В такому контексті поняття "не має власника" та "власник невідомий" об'єднує одна спільна категорія - відсутня особа, яка б могла оспорити право власності на нерухоме майно. Разом з тим, слід відзначити, що речі не можуть бути визнані безхазяйними та взяті на облік селищною радою в силу особливостей їх правового режиму та за наявності певних обставин. Зокрема, не може вважатись безхазяйним майном, майно з приводу якого вирішується цивільний спір у встановлених процесуальних нормах. Також не може вважатись безхазяйним майно, що перебуває у володінні особи, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 335 Цивільного кодексу України на облік береться наявне майно, що не перебуває у володінні власника або третіх осіб. Тому якщо майном володіє будь-яка особа, яка одержала його інакше як у якості безхазяйного і володіє ним для себе (як своїм), то застосування до цього майна норм ст. 335 Цивільного кодексу України неможливе. Щодо посилань Клавдієво-Тарасівської селищної ради на акт обстеження безхазяйного майна від 02.02.2018, в якому зазначено, що була проведена технічна інвентаризація нерухомого майна суд зазначає таке: Відповідно до п.1.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 p. N 127 Технічна інвентаризація об'єктів нерухомого майна проводиться суб'єктами господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію у Мінрегіоні України та отримали кваліфікаційний сертифікат відповідно до статті 17 Закону України "Про архітектурну діяльність" та постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року N 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури" (далі - виконавці). На підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи (додаток 1) та технічні паспорти (додатки 2-8, 18), які скріплюються підписом керівника та печаткою суб'єкта господарювання, а також підписом виконавця робіт із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката та його печаткою. Згідно з п.3.1 Інструкції під час інвентаризації повинні бути обстежені основні конструктивні елементи будинків: фундаменти, стіни, перегородки, надпідвальні, міжповерхові та горищні перекриття, підлога, вікна, двері, покрівля; внутрішнє і зовнішнє опорядження; системи опалення та вентиляції, водопровідно- каналізаційне обладнання, газове і електрообладнання, ліфти, сміттєпроводи тощо. Під час виконання технічної інвентаризації необхідно дотримуватися такої черговості робіт: вивчення документів, що стосуються інвентаризації; виконання обстеження, обмірів, складання схематичних креслень земельних ділянок, будинків, допоміжних будівель та споруд. При цьому, діюче законодавство дає наступне визначення обстеження: обстеження - це процес отримання якісних та кількісних показників експлуатаційної придатності будівлі (споруди), його частин та конструкцій шляхом візуального огляду, інструментальних вимірів у натурі та лабораторних визначень. (Наказ Держкомзв'язку "Про затвердження та введення у дію Положення з питань обстеження, оцінки технічного стану, паспортизації та поточної експлуатації будівель та споруд у галузі зв'язку" від 28.04.2004 N 88); обстеження - це процес отримання якісних та кількісних показників експлуатаційної придатності споруд інженерного захисту територій від зсувів та обвалів, його частин та конструкцій шляхом візуального огляду, інструментальних вимірів у натурі та лабораторних визначень (Наказ Міністерство регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України "Про затвердження Правил експлуатації споруд інженерного захисту територій населених пунктів від зсувів та обвалів" від 18.02.2013 N 56). Згідно наданих позивачем пояснень 02.02.2018 року до спірних об'єктів не приходила комісія у складі осіб, які зазначені в наданому для суду акті, жодних обстежень не проводилось. Крім того, посилання відповідача 1 на вищевказаний акт не приймаються судом до уваги, в якості доказу достовірності поширеної інформації, оскільки акт було складено 02.02.2018 року, а оголошення було розміщено 27.12.2017 року, тобто станом на дату розміщення оголошення акту ще не існувало. Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Захист цивільних прав     - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2     ст. 16 Цивільного кодексу України     та     ст. 20 Господарського кодексу України. Слід зазначити про те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматися від їх вчинення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України          юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Згідно зі   ст. 94 Цивільного кодексу України     юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Відповідно до ч. 2   ст. 34 Господарського кодексу України          дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання. Відповідно до  ст. 200 Цивільного кодексу України     інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Згідно ст. 201 Цивільного кодексу України     особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (абз. 4     ст. 1 Закону України "Про інформацію"). Згідно із ст. 5 Закону України "Про інформацію"     кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. В ч. ч. 1, 2     ст. 7 Закону України "Про інформацію"     визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»                     оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. В пункті 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства суб'єкт господарювання має право вимагати спростування поширених у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з ним чи його діяльністю, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації. Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. При цьому під поняттям "спростування" розуміється доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чиїх тверджень, переконань або їх заперечення. Спростування має відбуватись, як правило, у формі, ідентичній поширенню інформації, а коли це неможливо чи недоцільно, - в адекватній чи іншій формі, з урахуванням того, що воно повинно бути ефективним. Крім того, спростування обов'язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і цим порушила немайнові права позивача. У протилежному випадку застосовуються інші способи захисту - відповідь, висловлювання. В п. 19     постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року № 1     зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Пунктом 8 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 року № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію"     зазначено, що за змістом приписів статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця). Недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією. Отже, тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачем. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що недостовірна інформація  доведена відповідачами до необмеженого кола осіб є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом, та такою, що порушує особисті немайнові та майнові права позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України     доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України          належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України     передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи викладене суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі, у зв'язку  тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору. Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 207, 236, 238 ГПК України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати зміст оголошення «Клавдієво-Тарасівська селищна рада повідомляє Вас», яке було розміщене 27.12.2017 року, на с. 4 випуску №100 (10129) в громадсько-політичній газеті Бородянського району Київської області «Вперед» в редакції автора цієї статті Клавдієво-Тарасівської селищної ради, а саме: «Клавдієво-Тарасівська селищна рада повідомляє Вас, що на території смт. Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області виявлено безхазяйне майно, а саме: складські приміщення загальною площею 196,5 кв.м та нежиле приміщення адмінбудівлі - перукарні загальною площею 99,1 кв.м та приміщення магазину - перукарні загальною площею 156,1 кв.м, розташовані за адресою: смт Клавдієво-Тарасове, вул. (Центральна) Леніна, 10, 10-6 Бородянського району Київської області. До складу нежилого приміщення адмінбудівлі-перукарні входять на даний час приміщення коридору 1-1 площею 8,2 кв.м, бухгалтерії 1-2 площею - 13,1 кв.м. кабінет керівника 1-3 площею - 14,6 кв.м, кабінету 1-4 площею - 17,1 кв.м, санвузла 1-5 площею 1,5 кв.м, коридору 2-1 площею 19,1 кв.м. До складу приміщення магазину - перукарні входили і входять на даний час приміщення коридору 1-1, площею 3,4 кв.м, торгового залу площею 56,4 кв.м, складу 1-8 площею - 10,0 кв.м коридору 1-9 площею - 9,1 кв.м., туалету 1-10 площею -1,2 кв.м, перукарні 2-1 площею 24,7 кв.м, перукарні 2-2 площею 11,0 кв.м, коридору 1 площею 2,9 кв.м» недостовірною і такою, що порушує ділову репутацію Клавдіївського ССТ. 3. Зобов'язати Клавдієво-Тарасівську селищну раду та редакцію громадсько-політичної газети Бородянського району Київської області «Вперед» спростувати недостовірні відомості, які були поширені в громадсько-політичній газеті Бородянського району Київської області «Вперед» №100 (10129) від 27.12.2017 року, в розділі «Реклама, вітання, оголошення», шляхом опублікування в найближчому запланованому випуску названої газети статті-спростування. 4. Стягнути з Клавдієао-Тарасівської селищної ради (07850, Київська обл., Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Генерала Небогатова, буд. 8, код 04360669) на користь Клавдієвського сільського споживчого товариства (07850, Київська обл., Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Центральна, буд. 10, код 05305551) 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. судового збору. Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення  відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України . Повний текст рішення підписано 15.02.2019 року. Суддя                                                                                        Л.Я. Мальована