Рішення

від 11.02.2019 по справі 922/3112/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,   тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

---

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3112/18 Господарський суд Харківської області у складі: судді Смірнової О.В.                при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й. розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за первіснимпозовом    Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос", м. Харків      до  Харківської міської ради, м. Харків    про та зустрічним позовом до про  визнання права власності  Харківської міської ради, м. Харків  Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос", м. Харків  зобов'язання вчинити певні дії за участю представників: позивача за первісним позовом – Харієнка А.А., директор, наказ №8/1 від 21.01.2012                                                          Сльоти Р.С., дов. б/н від 10.01.2019 року; відповідача за первісним позовом – Яковенка С.В., дов. №08-21/14/2-19 від   02.01.2019 року, ВСТАНОВИВ: Позивач за первісним позовом - Товариство з додатковою відповідальністю "Вітос" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, в якому просить суд визнати за товариством з додатковою відповідальністю "Вітос" ід.код.ю.о. 19463429 право власності на нежитлові будівлі (виробничі будинки) літ. "Е-1", загальною площею 217,7 кв.м., літ. "Ж-1", загальною площею 457,8 кв.м., літ. "К-1", загальною площею 9,4 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, вул.Роганська, 147. Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.11.2018 року позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос" було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 17.12.2018 року на 11:30 год. В судовому засіданні 17.12.2018 року оголошено перерву до 10.01.2019 року до 11:00 год. 19.12.2018 року Харківська міська рада надала відзив (вх.№ 35386), в якому проти задоволення позовних заперечувала посилаючись на ч. 2 ст. 331 ЦК України, в якій зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Відповідач за первісним позовом зазначив, що доказів наявності у позивача за первісним позовом документів, що підтверджують введення в експлуатацію спірних об'єктів у встановленому законодавством порядку до позовної заяви не долучено. 19.12.2018 року Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з зустрічним позовом (вх.№ 35385), в якому просить зобов'язати Товариство з додатковою відповідальністю "Вітос" здійснити заходи направлені на прийняття в експлуатацію самочинно побудованого нерухомого майна: нежитлових будівель літ. "Е-1", загальною площею 217,7 кв.м., літ. "Ж-1", загальною площею 457,8 кв.м., літ. "К-1", загальною площею 9,4 кв.м. та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно після реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об'єкта. Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2018 року зустрічну позовну заяву Харківської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос" про зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. 09.01.2019 року Харківська міська рада усунула недоліки зустрічної позовної заяви надавши суду докази оплати судового збору у встановлених порядку та розмірі (вх.№492). Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2019 року зустрічну позовну заяву Харківської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос" про зобов'язання вчинити певні дії прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, продовжено строк проведення підготовчого провадження до 26.02.2019 року, підготовче засідання відкладено на 22.01.2019 року на 12:30 год. 22.01.2019 року позивач за первісним позовом надав відповідь на відзив (вх.№1868), в якій зазначив, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст.331 ЦК України. Крім того, позивач за первісним позовом зауважив, що викладені у відзиві заперечення представника Харківської міської ради проти визнання за позивачем права власності на вказане вище самочинно побудоване нерухоме майно, прямо суперечать рішенням Харківської міської ради, оскільки вирішення земельних питань та надання згоди на будівництво нових об'єктів належить до виключної компетенції пленарних засідань Харківської міської ради. 22.01.2019 року відповідач за зустрічним позовом надав відзив на зустрічний позов (вх.№1867), в якому зазначив, що єдиним законним та справедливим вирішенням спору у цій справі є виключно одночасне задоволення первісного та зустрічного позовів, тобто визнання судом права власності за позивачем на самочинно побудоване нерухоме майно із зобов'язанням позивача здійснити заходи, направлені на прийняття в експлуатацію цього майна, та зобов'язанням зареєструвати право власності на вказане майно тільки після реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. В підготовчому засіданні 22.01.2019 року оголошено перерву до 11.02.2019 року. В підготовчому засіданні 11.02.2019 року представники сторін надали письмову згоду на розгляд справи по суті. Відповідно до ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій  статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. Оскільки у підготовчому судовому засіданні 11.02.2019 року вирішено питання, визначені у частині другій  статті 182 ГПК України, враховуючи письмову згоду всіх учасників справи, суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та  розпочати розгляд справи по суті. Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 11.02.2019 року підтримав свої позовні вимоги, проти задоволення зустрічного позову не заперечував.   Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 11.02.2019 року проти задоволення первісних позовних вимог заперечував, зустрічним позов підтримав. Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне. Позивачу за первісним позовом з 1999 року на праві власності належать нежитлові будівлі ліг. "А-2", загальною площею 6435,3 кв.м, літ. "Б-1", загальною площею 8,8 кв.м, літ. "В-1", загальною площею 17,5 кв.м, літ. "Г-1", загальною площею 205,2 кв.м, літ. "Д-2", загальною площею 419,9 кв.м, які розташовані за адресою: м.Харків, вул.Роганська, 147, що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП №65956971 від 16.08.2016 року (а.с. 39). У 2016 році за цією ж адресою позивачем за первісним позовом було побудовано нежитлові будівлі (виробничі будинки) літ. "Е-1", загальною площею 217,7 кв.м, літ. "Ж-1", загальною площею 457,8 кв.м, літ. "К-1", загальною площею 9,4 кв.м. Позивач за первісним позовом зазначає, що внаслідок помилки щодо порядку та способу реалізації своїх прав, він не подав декларацію про початок будівельних робіт. У зв'язку з цим не видається можливим ввести нежитлові будівлі в експлуатацію, оскільки декларацію про готовність об'єкта до експлуатації можливо подати тільки за наявності раніше поданої декларації про початок будівельних робіт. Судом встановлено, що нежитлові будівлі відповідають санітарним, архітектурним, будівельним, пожежним та іншим нормам та правилам, готовність об'єкта до експлуатації - 100%, що підтверджується технічним висновком про проведення технічного обстеження стану існуючих будівельних конструкцій самовільно побудованої нежитлових будівель літ. "Е-1", "Ж-1", "К-1" та можливості їх подальшої експлуатації, яке було проведено ТОВ "Інститут градпроект” на замовлення позивача за первісним позовом (а.с. 49). Також позивачем за первісним позовом було замовлено проведення технічної інвентаризації нежитлової будівлі, за результатами якої виготовлені технічні паспорти самовільно побудованих нежитлових будівель літ. "Е-1", "Ж-1", "К-1" (а.с. 40). Згідно з вказаними технічними паспортами, загальна площа нежитлової будівлі літ. "Е-1" складає 217,7 кв.м, нежитлової будівлі літ. "Ж-1" - 457,8 кв.м, нежитлової будівлі літ. "К-1" - 9,4 кв.м. З метою збереження самочинно збудованого нерухомого майна позивач за первісним позовом звернувся в досудовому порядку до власника земельної ділянки - Харківської міської ради. Харківська міська рада рішенням 10 сесії 7-го скликання від 21.12.2016 року №458/16 (додаток 2, п.1) надала дозвіл позивачу за первісним позовом на збереження самочинно побудованих нежитлових будівель та надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м.Харкова, площею орієнтовно 2,0 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі будинки) літ. "А-2", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Д-2", в тому числі самочинно побудованих нежитлових будівель: літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "К-1" (виробничі будинки) по вул. Роганській, 147. Рішенням 16 сесії Харківської міської ради 7-го скликання від 08.11.2017 року №804/17 затверджено проект землеустрою та надано ТДВ "Вітос" в оренду до 31.12.2028 земельну ділянку (кадастровий номер 6310138200:11:024:0033) площею 2,0 га із земель територіальної громади м.Харкова, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі будинки) літ. "А-2", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Д-2", в тому числі самочинно побудованих нежитлових будівель: літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "К-1" (виробничі будинки) по вул. Роганській, 147. 03.04.2018 року укладено договір оренди землі між ТДВ “Вітос” та Харківською міською радою, та на підставі цього договору зареєстровано право оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом №120232129 від 11.04.2018. Позивачем до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - Інспекція) 27.12.2017 за вх.№3591/0/249-17 була подана декларація про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (CCI), за формою, наведеною у додатку 3 до вказаного вище Порядку (далі - Декларація) по об'єкту "Нове будівництво виробничих будівель літ. "Е-1" боксів, літ. "Ж-1" цех по виробництву упаковки, літ. "К-1" пункт охорони по вул.Роганська, 147 в м.Харкові". Листом від 11.01.2018 року №144/0/250-18 Інспекцією була повернута без розгляду вказана Декларація у зв'язку з тим, що позивачем перед початком будівництва не була подана декларація (повідомлення) про початок будівельних робіт. З метою подальшого введення спірного нерухомого майна в експлуатацію, позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно. З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову у повному обсязі, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права є його визнання. Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини. Відповідно до частиною 4 статті 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Згідно з частиною 4 статті 41 Конституції України та частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За приписом статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. При цьому, у постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 року у справі №6-718цс17 зазначено, що: "За положенням спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним. В даному випадку позивач за первісним позовом зазначає, що внаслідок помилки щодо порядку та способу реалізації своїх прав, він не подав декларацію про початок будівельних робіт. Частиною 2 вказаної статті 376 Цивільного кодексу України чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак, в окремих випадках стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті. Так, відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї          мети,          за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Суд зазначає, що посилання відповідача за первісним позовом на положення статті 331 Цивільного кодексу України у даній справі є необґрунтованим, оскільки зазначена норма визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно, яке побудоване з дотриманням встановленого законодавством порядку, тобто при наявності всіх необхідних дозволів та актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва. Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені саме в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №11/384-06. За таких підстав, заперечення відповідача за первісним позовом позбавлені фактичного та правового обґрунтування. З матеріалів справи вбачається, що власник земельної ділянки - територіальна громада м.Харкова в особі представницького органу Харківської міської ради - не заперечує проти збереження самовільно побудованого позивачем за первісним позовом нерухомого майна і оформлення за позивачем за первісним позовом права власності на нього. Враховуючи викладене, беручи до уваги існування в даному випадку обставин, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне. Статтею 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1 ) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону. її експертизи: 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування. Згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката. За положеннями п. 3.15 ДБН В. 1.2-14-2009 Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ, під поняттям експлуатації будівлі (споруди) є використання об'єкта за функціональним призначенням (з проведенням необхідних заходів щодо збереження стану конструкцій), за якого він здатен виконувати задані функції, зберігаючи значення параметрів, встановлені вимогами технічної документації. За приписами ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщених на офіційному сайті Держархбудінспекції України, стосовно вищевказаного об'єкта будівництва відсутня інформація щодо спірних об'єктів нерухомого майна. Відповідно до п. 10 Порядку, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта. Пунктом 12 цього ж Порядку передбачено, що експлуатація об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію забороняється. Згідно з пунктом 17 вказаного Порядку, замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю два примірники декларації щодо самочинно збудованого об'єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку. Отже, визнання у судовому порядку право власності на об'єкт будівництва не позбавляє обов'язку введення його в експлуатацію. Крім того, згідно п. 21 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 № 6 передбачено, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону № 3 03 8-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Враховуючи викладене передумовою для набуття, а отже, і для визнання права власності на новостворене нерухоме майно, реконструйоване, перебудоване тощо, є прийняття його в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно з ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі зокрема рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Статтею 5 цього Закону встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону. Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок № 1127) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком. Пунктом 41 Порядку № 1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта: 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Eimited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Отже, рішення суду про визнання за позивачем за первісним позовом права власності на самочинно побудоване нерухоме майно, не буде безумовною підставою для державної реєстрації права власності на це майно, в тому числі у випадку, якщо відсутній документ, що підтверджує введення будівлі в експлуатацію. З огляду на приписи вище викладеного законодавства, набуття позивачем за первісним позовом у власність об'єктів нерухомого майна, є саме тим правовим фактом, який породжує у останнього обов'язок введення нерухомого майна в експлуатацію відповідно до законодавства. За таких обставин, вимога позивача за зустрічним позовом про зобов'язання відповідача за зустрічним позовом здійснити заходи направлені на прийняття в експлуатацію самочинно побудованого нерухомого майна є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що задоволенню підлягають як первісний, так і зустрічний позови. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та, враховуючи задоволення первісного позову, покладає на відповідача за первісним позовом витрати по сплаті судового збору в сумі 5109,78 грн. Оскільки зустрічний позов також задоволено, судовий збір в сумі 1762,00 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача за зустрічним позовом. На підставі ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст.15, 16, 328, 376, 392 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд    ВИРІШИВ: 1. Первісний позов задовольнити. 2. Визнати за Товариством з додатковою відповідальністю "Вітос" (ідентифікаційний код 19463429) право власності на нежитлові будівлі (виробничі будинки) літ. "Е-1", загальною площею 217,7 кв.м., літ. "Ж-1", загальною площею 457,8 кв.м., літ. "К-1", загальною площею 9,4 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, вул.Роганська, буд. 147. 3. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос" (ідентифікаційний код 19463429; 61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 147) судовий збір в сумі 5109,78 грн. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 5. Зустрічний позов задовольнити. 6. Зобов'язати Товариство з додатковою відповідальністю "Вітос" здійснити заходи направлені на прийняття в експлуатацію самочинно побудованого нерухомого майна: нежитлових будівель літ. "Е-1", загальною площею 217,7 кв.м., літ. "Ж-1", загальною площею 457,8 кв.м., літ. "К-1", загальною площею 9,4 кв.м. та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно після реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об'єкта. 7. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Вітос" (ідентифікаційний код 19463429; 61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 147) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243) судовий збір в сумі 1762,00 грн. 8. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне рішення складено 18.02.2019 р.    Суддя  О.В. Смірнова