Постанова

від 12.02.2019 по справі 826/9746/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9746/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мелон Фен Україна до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ Мелон Фешн Україна звернулось до суду з позовом Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлень-рішень №2392615141, №2382615141 від 08.06.2016 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку ТОВ Мелон Фешн Україна (код ЄДРПОУ 37100448) з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за наслідком якої прийнято акт № 120/26-15-14-01-04/37100448 від 20.05.2016 року (Т.1, арк. 26-114).

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення ТОВ Мелон Фешн Україна вимог податкового законодавства:

- п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.3, п.п.139.1.9 ст.139, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 5 952 482,00 грн., а саме: за 2014 рік - 1 620 652,00 грн., за 2015 рік - 4 331 830,00 грн.;

- п.п.185.1 ст.185, п.п.186.1 ст.186, п.п.187.1 ст.187, п.п.188.1 ст.188, п.п.198.5 ст.198, п.п.189.9, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у розмірі 1 357 036,00 грн., а саме за періодами: за січень 2014 року у сумі 30 018,00 грн., за лютий 2014 року у сумі 31 709,00 грн., за травень 2014 року у сумі 51 469,00 грн., за січень 2015 року у сумі 220 194,00 грн., за квітень 2015 року у сумі 123 652,00 грн., за травень 2015 року у сумі 47 568,00 грн., за червень 2015 року у сумі 31 619,00 грн., за липень 2015 року у сумі 81 412,00 грн., за листопад 2015 року у суму 444 450 грн., за грудень 2015 року у сумі 294 945 грн. (Т.1, арк. 113).

На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 08.06.2016 року:

- №2392615141, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування за платежем податок на прибуток у розмірі 5 952 482,00 грн.;

- №2382615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього у сумі 2 035 554,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1 357 036,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 678 518,00 грн. (Т.1, арк. 115-116).

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.39, 14.1.156, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У п.п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.п. 138.1, 138.2, 138.4 - 138.6 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для формування суб'єктом господарювання показників податкової звітності, які в наступному враховуються ним при обчисленні об'єкта оподаткування, є реальність здійснення господарських операцій, за якими ним були понесені такі витрати, що підтверджується відповідною первинною документацією.

При цьому, слід враховувати, що первинні документи, які стали підставою для формування показників податкової звітності підприємства, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого у взаємовідносинах з юридичною особою - позивачем у справі встановлена вироком суду, що набрав законної сили, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, оскільки статус фіктивного підприємства за наявності зазначених умов несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть при формальному підтвердженні її первинними документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.05.2018 р. по справі 826/11377/14, від 27.02.2018 р. по справі № 813/1974/17).

Крім того, згідно з частиною 2 статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 44 ГК України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з частиною 1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач орендував приміщення у торгово-розважальних центрах для розміщення власних магазинів на підставі:

- Договору оренди нерухомого майна №26/02-1 від 18.03.2014 року з ТОВ Югтранс Термінал (Т.1, арк. 132-143);

- Договору оренди нерухомого майна №26/02-2 від 18.03.2014 року з ТОВ Югтранс Термінал (Т.1, арк. 118-131);

- Договору оренди №154-О від 25.10.2013 року з ТОВ Три О (Т.1, арк. 146-170);

- Договору оренди №432 від 09.10.2012 року з ТОВ Інвестиційний Союз Либідь (Т.1, арк. 174-208);

- Договору оренди №432/1 від 28.03.2013 року з ТОВ Інвестиційний Союз Либідь (Т.1, арк. 209-238);

- Договору оренди (нежитлового приміщення) №871 від 01.04.2014 року з ТОВ Інвестиційний Союз Либідь (Т.2, арк. 1-31);

- Договору оренди об'єкту №MS 0.50 від 01.09.2015 року з ПАТ Мульті Весте Україна 3 (Т.2, арк. 32-57);

- Договору оренди об'єкту №MS 0.17 від 01.09.2015 року з ПАТ Мульті Весте Україна 3 (Т.2, арк. 58-82);

- Договору оренди №656 від 18.02.2014 року з ТОВ Роялті-Рент (Т.2, арк. 83-124);

- Договору суборенди Befree №138 від 20.02.2015 року з ТОВ Скай Фінанс (Т.2, арк. 125-138);

- Договору суборенди Love Republic №69 від 01.01.2015 року з ТОВ Скай Фінанс (Т.2, арк. 139-152).

Відповідно до положень вказаних вище договорів оренди та суборенди приміщень, позивач як орендар сплачував контрагентам-орендодавцям фіксовану плату за оренду приміщень, яка складається з основної орендної плати і плати від обороту, що залежала від суми отриманих грошових коштів від продажу товарів та послуг у приміщенні.

Позивач як суб'єкт підприємницької діяльності здійснює господарську діяльність, а саме: продаж одягу, для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, а тому витрати понесені останнім у зв'язку з орендою приміщень, у вигляді орендної плати від обороту прямо пов'язані з господарською діяльністю, оскільки є спрямованими на одержання прибутку.

Згідно частиною 1 статті 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Поряд з цим, згідно абзацу другого п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 р. №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 р. №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 р. №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Так, витрати понесені позивачем у зв'язку з орендою приміщень, у вигляді орендної плати від обороту за договорами оренди приміщень, підтверджуються первинними документами за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, а саме:

1) Довідками щодо обсягу товарообігу, на основі яких визначалась орендна плата від обороту (Т.3, арк. 206-212, Т.4, арк. 25-27, Т.5, арк. 28-29, Т.7, арк. 140-143, 156-159, 218-220, Т.8, арк. 190);

2) Актами здачі-прийняття робіт, актами надання послуг, що підтверджують передачу нежитлових приміщень у платне строкове користування позивача відповідно до вказаних вище договорів оренди (Т.3, арк. 214-240, Т.4, арк. 1-24, 28-79, Т.5, арк. 30-42, 150-198, 230-239, Т.6, арк. 1-85, Т.7, арк. 144-155, 161-171, 221-248, Т.8, арк. 1-17, 191-252, Т.9, арк. 1-11);

3) Податковими накладними, які підтверджують право позивача відносити сплачені суми податку на додану вартість за вказаними договорами до податкового кредиту (Т.4, арк. 80-157, Т.5, арк. 43-75, Т.6, арк. 86-203, Т.7, арк. 175-200, Т.8, арк. 18-63, Т.9, арк. 12-171);

4) Платіжними документи, які підтверджують здійснення оплати послуг оренди позивачем (Т.4, арк. 171-250, Т.5, арк. 1-27, 85-149, Т.6, арк. 225-255, Т.7, арк. 1-139, 201-217, Т.8, арк. 74-177, Т.8, арк. 172-254, Т.10, арк. 1-68).

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з оренди приміщень для ведення господарської діяльності, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Крім того, відповідачем в акті перевірки № 120/26-15-14-01-04/37100448 від 20.05.2016 року не зазначено жодних зауважень до вказаних вище документів, а певні недоліки первинних документів не є підставою вважати відсутність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

При цьому, відповідачем у акті перевірки хибно стверджується про необхідність визначення орендної плати для позивача згідно з Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 року, оскільки вказаний підзаконно-нормативний акт регулює відносини оренди саме державного майна.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс до витрат платежі у вигляді орендної плати від обороту, оскільки такі витрати пов'язані з господарською діяльністю та підтверджені належними первинними документами.

Щодо відображення позивачем витрат на маркетингові та управлінські послуги у відносинах з ТОВ Три О , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7.1 Договору №154-О від 25.10.2013 року з ТОВ Три О за Договором оренди Орендар буде зобов'язаний брати участь у видатках Орендодавця на утримання спільних частин ТРЦ, а також експлуатаційних та видатках Орендодавця на виконання адміністративно-управлінських функцій і функцій з управління ТРЦ в тому числі, але не виключно за дії Орендодавця, спрямовані на забезпечення сталого функціонування ТРЦ та прибудинкової території відповідно до їх цільового призначення і збереження їх споживчих якостей, а також на забезпечення потреби орендарів окремих нежитлових приміщень в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (надалі разом - Плата за управління ) (Т.1, арк. 152).

Головною умовою для врахування у складі податкового кредиту витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку. Підтвердженням зв'язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути, зокрема, договір на проведення маркетингових досліджень. У свою чергу підтвердженням фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути, зокрема, але не виключно, такі документи: акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує надання таких послуг; звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.

Відтак, позивачем надано первинні документи щодо фактичного здійснення витрат на управлінські та маркетингові послуги, а саме:

- акти надання послуг №272 від 31.01.2014 року, №3982 від 31.10.2014 року, №2276 від 30.06.2014 року, №648 від 28.02.2014 року, №1485 від 30.04.2014 року, №1046 від 31.03.2014 року, №1893 від 31.05.2014 року, №3166 від 31.08.2014 року, №2699 від 31.07.2014 року, №3590 від 30.09.2014 року, №4819 від 31.12.2014 року, №4429 від 30.11.2014 року, №272 від 31.01.2014 року, №5695 від 31.12.2015 року, №4557 від 31.10.2015 року, №5162 від 30.11.2015 року, №3765 від 30.09.2015 року, №3370 від 31.08.2015 року, №2997 від 31.07.2015 року, №2529 від 30.06.2015 року, №2018 від 31.05.2015 року, №1636 від 30.04.2015 року, №1185 від 31.03.2015 року, №826 від 28.02.2015 року, №571 від 28.02.2015 року, №407 від 31.01.2015 року;

- податкові накладні №5 від 29.10.2015, №290 від 30.11.2015 року, №27 від 15.12.2015 року, №32 та №33 від 21.12.2015 року, №24 від 25.12.2015 року, №572 від 31.01.2015 року, №121 від 28.02.2015 року, №81 від 31.03.2015 року, №141 від 30.04.2015 року, №18 від 25.05.2015 року, № 126 від 30.06.2015 року, №7 та №8 від 30.07.2015 року, №5 від 02.09.2015 року, №34 від 24.09.2015 року, №16 від 05.10.2015 року;

- платіжні доручення №7937 від 29.01.2014 року, №8176 від 25.02.2014 року, №9107 від 30.05.2014 року, №9108 від 30.05.2014 року, №9115 від 02.06.2014 року, №9317 від 16.06.2014 року, №9613 від 14.07.2014 року,№9797 від 01.08.2014 року, №10115 від 04.09.2014 року, №10142 від 05.09.2014 року, №10357 від 26.09.2014 року, №10674 від 27.10.2014 року, №10713 від 03.11.2014 року, №10981 від 24.11.2014 року, №11018 від 28.11.2014 року, №11019 від 01.12.2014 року, №11265 від 25.12.2014 року, №11524 від 02.02.2015 року, №11732 від 25.02.2015 року, №11911 від 16.03.2015 року, №12160 від 14.04.2015 року, №14320 від 15.12.2015 року, №14368 від 21.12.2015 року (Т.5, арк. 30-198).

Крім того, з письмових пояснень позивача вбачається, що управлінські послуги та послуги з обслуговування полягали у прибиранні коридорів, вбиралень, обслуговуванні місць для паркування, аварійних виходів, вентиляції, кондиціонування, що є необхідним для функціонування торгових центрів, підтримки їх чистоти й охайності, забезпечення безперешкодного доступу покупців до магазинів позивача (Т.1, арк. 11).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що управлінські та маркетингові послуги отримані позивачем від контрагентів безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ Мелон Фешн Україна , а тому останнім правомірно віднесено до складу витрат підприємства суми плати за управління та маркетинг, відповідно до наданих первинних документів з ТОВ Три О .

Щодо віднесення позивачем до складу витрат суми податку на додану вартість до податкового кредиту у зв'язку з оплатою послуг на рекламу та обслуговування торгівельної марки Befree , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 ЗУ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Згідно з частиною 4 статті 16 ЗУ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг використанням знака визнається нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

Позивачем як суб'єктом господарювання з метою реклами та обслуговування торговельної марки Befree укладено договори про рекламне обслуговування, а саме:

- Договір про надання рекламних послуг №Р-240113/2 від 24.01.2013 року з ТОВ Фенікс Прес Україна (Т.3, арк. 45-48);

- Договір про надання послуг №1/06 від 01.06.2014 року з ФОП ОСОБА_5 (Т.3, арк. 49-51);

- Договір на розробку дизайну та виготовлення рекламної та/або поліграфічної продукції №04-10 від 01.08.2010 року з ФОП ОСОБА_8 (Т.3, арк. 52-55);

- Договір про рекламне обслуговування №01-01-14/14 від 01.01.2014 року з ТОВ Едвєртайзінг Авеню (Т.3, арк. 56-60);

- Договір про рекламне обслуговування №01-01-15/15 від 02.01.2015 року з ТОВ Едвєртайзінг Авеню (Т.3, арк. 61-64);

- Договір №1 від 12.02.2014 року з ТОВ Наша справа (Т.3, арк. 65-67);

- Договір №2 від 27.03.2015 року з ТОВ Наша справа (Т.3, арк. 68-70);

- Договір про виготовлення поліграфічної продукції №16/01/2014 від 16.01.2014 року з ТОВ Хеппі (Т.3, арк. 71-73).

Відповідно до вказаних вище договорів про рекламне обслуговування позивач придбавав такі послуги (роботи) з реклами та обслуговування торговельної марки Befree як, зокрема, виготовлення рекламних вивісок, стендів, плакатів, банерів, макетів, листівок, календарів, візиток, цінників, логотипів над касою, фасадних вивісок з підсвічування, що підтверджується наявними у матеріалах справи зразками таких макетів (Т.15, арк. 84-88, 90-92).

Відтак, суд вважає, що послуги отримані позивачем відповідно до договорів про рекламне обслуговування безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ Мелон Фешн Україна , оскільки така діяльність здійснюється з метою отримання прибутку, що відповідає статті 3 ГК України.

Крім того, витрати понесені позивачем у зв'язку з рекламою та обслуговуванням торговельної марки Befree , підтвердженні первинними документами, а саме: актами приймання-передачі, податковими накладними, платіжними документами (Т.14, арк. 213-246, Т.15 арк. 1-251).

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з реклами та обслуговування для ведення господарської діяльності, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Крім того, відповідачем в акті перевірки № 120/26-15-14-01-04/37100448 від 20.05.2016 року не зазначено жодних зауважень до вказаних вище документів, а певні недоліки первинних документів не є підставою вважати відсутність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

При цьому, твердження відповідача, викладені у акті перевірки, що позивачем до складу витрат було віднесено витрати по рекламуванні торговельної марки Befree на послуги по обслуговуванню даної торговельної марки на суму 401 803,00 грн., а до перевірки підприємством було надано первинних документів лише на суму 333 084,00 грн. є безпідставним, оскільки позивачем під час вказаної перевірки надана можливість ознайомитися з усіма документами, що мають значення для контролюючого органу.

Таким чином, позивач має право відносити витрати на рекламу та обслуговування торгового знака Befree з податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки вказана діяльність є господарською та підтверджується первинними документами.

Щодо права ТОВ Мелон Фешн Україна використовувати торговий знак Befree шляхом придбання послуг на його рекламу та обслуговування, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що торговельна марка Befree була зареєстрована відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891 року, власник якої є резидентом Російської Федерації та 25.09.2009 року отримав Сертифікат Всесвітної організації Інтелектуальної власності №1020239 Befree , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (Т.3, арк. 74-83).

Крім того, власник торгової марки Befree - ВАТ Мелон Фешн Груп надав позивачу дозвіл на використання торгового знака Befree від 10.05.2010 року, відповідно до якого позивач має право зображати торговий знак Befree на вивісках магазинів (місць продажу) товарів, використовувати її в рекламних цілях (друкованих рекламах, метро, інтернет, ЗМІ, листівки, постери), зображати на цінниках, ярликах в торгових залах магазинів (Т.3, арк. 84).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що власник торгового знака Befree заперечував щодо використання позивачем вказаного торгового знака у рекламі товарів ТОВ Мелон Фешн Груп .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач уповноважений використовувати торговий знак Befree у своїй господарській діяльності, а тому висновки контролюючого органу викладені у акті перевірки є необґрунтованими.

Щодо заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з ТОВ Мега Буд Інвест за грудень 2015 рік, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 186.2.1 пункту 186.2 статті 186 ПК України місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме: г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов'язані з рухомим майном.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункт 187.1 стаття 187 ПК України).

Згідно з частиною 1 пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ Мега Буд Інвест укладено Договір підряду №02/02-MБI від 25.02.2015 року та Договір підряду №18/05-MБI, відповідно до умов яких підрядник зобов'язується на власний ризик, використовуючи власне або придбане (орендоване) ним же устаткування, інструменти виконувати за завданнями Замовника внутрішні ремонтні роботи на об'єкті Замовника за адресами, вказаними Замовником у замовленнях (Т.3, арк. 85-94).

ТОВ Мега Буд Інвест за замовленням позивача здійснювало ремонтні роботи у приміщеннях, які орендував позивач відповідно до Договору оренди №115/13 від 20.06.2013 року з ТОВ Домус , Договору оренди нерухомого майна №37/13-А від 20.04.2013 року з ТОВ Донецьк Сіті Центр , Договорів суборенди №17/11-П від 27.07.2011 року, №16/11-П від 27.07.2011 року, №68/11-П від 15.07.2011 року, №69/11-П від 15.07.2011 року з ТОВ ЛР Глобус , Договору оренди №А85-1/Х-1 від 06.12.2013 року з ТОВ Крона Компані , Договору оренди №АN-6/Д-1 від 05.02.2014 року з ТОВ Метрополія (Т.2, арк. 153-171, 217-236, Т.3, арк. 95-137).

Зі змісту акту перевірки № 120/26-15-14-01-04/37100448 від 20.05.2016 року вбачається, що протягом періоду, що перевірявся ТОВ Мега Буд Інвест припинило оренду нежитлових приміщень відповідно до актів приймання-передачі приміщень, а саме: ТОВ Домус - 05.07.2014 року, ТОВ Крона Компані - 01.07.2014 року, ТОВ Донецьк Сіті Центр - не орендує, ТОВ ЛР Глобус - 31.12.2014 року, ТОВ Метрополія - 15.07.2015 року (Т.1, арк. 78).

Водночас, з письмових пояснень позивача вбачається, що ТОВ Мега Буд Інвест не орендувало зазначені вище приміщення, оскільки оренду вказаних приміщень здійснював сам позивач. Крім того, у грудні 2015 року у магазинах орендованих позивачем здійснювався продаж товарів, а тому ТОВ Мега Буд Інвест не виконувало і не могло виконувати ремонтних робіт у відповідний період (Т.1, арк. 17-18).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з ТОВ Мега Буд Інвест у грудні 2015 року є необґрунтованими.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують вищенаведене.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма