Ухвала

від 19.02.2019 по справі 610/637/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

19 лютого2019 року

м. Київ

справа № 610/637/18

провадження № 51-664 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

встановив:

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами захисників обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 грудня 2018 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК, оскільки скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі та надані до неї судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

У ході судового розгляду вказаного кримінального провадження Ізюмський міськрайонний суд Харківської області ухвалою від 20 грудня 2018 року задовольнив заявлені прокурором клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю до обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 із зобов`язанням їх вчиняти певні дії, та про виклик свідків.

Це рішення захисники обвинувачених адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_7 оскаржили в апеляційному порядку.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, відмовляючи у відкритті провадження за скаргами захисників, цей суд виходив з того, що оспорюване рішення було постановлено під час судового провадження, а тому в силу ч. 2 ст. 392 КПК не підлягає окремому оскарженню.

Вказаний висновок ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК ухвали постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Зазначена ухвала міськрайонного суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю не відноситься до передбачених ч. 1 ст. 392 КПК судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач апеляційного суду відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Таким чином, ухвала Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року про відмову у відкритті провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 грудня 2018 року є законною, оскільки відповідає приписам статей 392, 399 КПК.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у перегляді в апеляційному порядку ухвали міськрайонного суду, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право на апеляційне оскарження тих судових рішень, які прямо не передбачені нормами КПК, то вони не ґрунтуються на законі.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відмова апеляційного суду у перегляді в апеляційному порядку ухвали міськрайонного суду, окреме оскарження якої на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Тому, порушень прав обвинуваченого ОСОБА_4 на доступ до правосуддя не встановлено, в зв`язку з чим ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Окрім цього, слід зазначити, що посилання захисника ОСОБА_5 в його касаційній скарзі щодо неврахування судом апеляційної інстанції при постановлені оскаржуваного рішення висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 травня 2018 року (справа №237/1459/17), не може бути прийнятним, оскільки він стосується постановлення слідчим суддею ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки, тобто тих судових рішень, які не передбачені нормами КПК, на відміну від ухвал суду про продовження дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту під час судового розгляду, які згідно з вимогами ч. 2 ст. 392 КПК окремому оскарженню не підлягають.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Cуд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзахисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3