Рішення

від 15.01.2019 по справі 910/10956/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2019Справа № 910/10956/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М ., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" (04071, м. Київ, ВУЛИЦЯ ХОРИВА, будинок 55 А; код ЄДРПОУ 34881768)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (01135, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 97 ЛІТЕРА 3; код ЄДРПОУ 34528630)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ ДОБРОВОЛЬСЬКОГО, будинок 20; код ЄДРПОУ 36619059)

про визнання договору недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: Шостак М.О. - керівник.

від відповідача-1: Масленнікова Ю.О. - довіреність №11/01-1 від 11.01.2019 року.

від відповідача-2: Яковлюк Л.Ю. - в.о. керівника.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Договір №05/12ППГ купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 року, укладений між ТОВ "Енергія України" та ТОВ "Газпостач-Черкаси" за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності директора ТОВ "Газпостач-Черкаси", без дотримання вимог ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим даний договір підлягає визнанню недійсною.

З цих підстав позивач просив суд задовольнити позов та визнати недійсним Договір №05/12ППГ купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 року, укладений між ТОВ Енергія України та ТОВ Газпостач-Черкаси

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.09.2018 року.

Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ ДОБРОВОЛЬСЬКОГО, будинок 20; код ЄДРПОУ 36619059) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 25.09.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 16.10.2018 року.

У судовому засіданні 16.10.2018 року представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" (ТОВ "Газпостач-Черкаси"), яке мотивоване тим, що ТОВ "Газпостач-Черкаси" є стороною (покупцем) за Договором №05/12ППГ купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 року, визнання недійсним якого є предметом розгляду даного спору.

У підготовчому засіданні 16.10.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 31.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 року: клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" задоволено; Залучено до участі у справі у якості відповідача -2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ ДОБРОВОЛЬСЬКОГО, будинок 20; код ЄДРПОУ 36619059); Виключено зі складу учасників справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ ДОБРОВОЛЬСЬКОГО, будинок 20; код ЄДРПОУ 36619059); Підготовче засідання відкладено на 20.11.2018 року.

В судовому засіданні 20.11.2018 року оголошено перерву до 05.12.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 року продовжено строк проведення підготовчого провадження в порядку, визначеному ст. 177 Господарського процесуального кодексу України; Підготовче засідання відкладено на 18.12.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 року підготовче провадження у справі 910/10956/18 закрито; Розгляд справи по суті призначено на 15.01.2019 року.

В судовому засіданні 15.01.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував, представник відповідача-2 не заперечував проти задоволення позову.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 15.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Союзкапітал (далі по тексту - Позивач) у відповідності до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Газпостач-Черкаси (далі по тексту - Статут) є учасником ТОВ Газпостач-Черкаси (далі по тексту - відповідач-2, ТОВ Газпостач-Черкаси ), якому належить 50% статутного капіталу ТОВ Газпостач-Черкаси .

06.12.2016 року між ТОВ "Газпостач-Черкаси" (далі по тексту - відповідач-2, покупець по договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергія України (далі по тексту - відповідач; продавець за договором) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №05/12ППГ (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1.) продавець зобов'язався передати у власність покупця газ, приведений до стандартних умов ((t) = 20С, тиск газу (Р) =760 мм ртутного стовпчика (101,325 кПа)), (далі - газ), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ в порядку та на умовах, визначених в Договорі.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що право власності на газ переходить від продавця до покупця в пункті передачі газу з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі газу та комерційного акту приймання-передачі (далі - акти). Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Ціна на газ, який підлягає передачі, на підставі п. 4.1 Договору визначається сторонами в додаткових угодах до Договору.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку, до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором, зокрема в частині здійснення взаєморозрахунків (п. 10.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2 до нього).

Між відповідачем-1 та відповідачем-2 було підписано Додаткові угоди №1 від 06.12.2016, №2 від 23.12.2016, №3 від 04.01.2017, №4 від 31.01.2017, якими було визначено обсяги споживання природного газу, його вартість, порядок та строки оплати.

Спір у справі виник в зв'язку із оспорюванням позивачем законності договору поставки з огляду на підписання його директором ТОВ Газпостач-Черкаси Клименко О.М. з перевищенням наданих йому Статутом повноважень щодо підписання правочинів, сума яких перевищує 3 000 000, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі Контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом, сторони (відповідач-1 та відповідач-2) погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, визначення відповідачем-1 та відповідачем-2 положень та змісту взаємних зобов'язань один одному при укладенні спірного договору є волевиявленням замовника і виконавця та відповідає принципу свободу договору.

Як встановлено матеріалами справи, в преамбулі Договору зазначено, що від ТОВ Газпостач-Черкаси його підписано директором Клименко О.М., який діяв на підставі Статуту. Додаткові угоди до Договору також були підписані директором ТОВ Газпостач-Черкаси Клименко О.М.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія Статуту ТОВ "Газпостач-Черкаси" (нова редакція), затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Газпостач-Черкаси" згідно протоколу №3 від 30.09.2016, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину.

Положеннями п. 12.1 Статуту вищим органом управління Товариства є загальні збори учасників, які складаються з учасників чи їх представників.

Загальні збори учасників на підставі п. 12.4 Статуту мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, в тому числі і тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до п. 12.19 Статуту одноособовим виконавчим органом товариства є директор.

Пунктом 12.20 Статуту визначено, зокрема, що директор самостійно укладає контракти, угоди, підписує договори, крім тих, ціна яких перевищує 3 000 000, 00 грн. Такі правочини укладаються за рішеннями загальних зборів учасників.

За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України).

Статтею 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 3 цієї статті 92 ЦК України визначено, що особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Так, за матеріалами справи, загальна ціна оспорюваного договору з урахуванням додаткових угод дійсно перевищує 3 000 000,00 грн., а загальними зборами учасників товариства рішення щодо укладення такого правочину не приймалось, що свідчить про укладення директором ТОВ "Газпостач-Черкаси" Клименко О.М. згаданого Договору з перевищенням наданих йому Статутом повноважень.

За приписами ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

В зв'язку з неналежним виконання ТОВ "Газпостач-Черкаси" своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати газу, поставленого за оспорюваним договором, ТОВ "Енергія України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення заборгованості з ТОВ "Газпостач-Черкаси".

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.06.2017 року по справі №925/400/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017, позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" 3 563 623,40 грн. основного боргу, 23 984,16 грн. інфляційних нарахувань, 29 047, 58 грн. 3% річних, 261 127,49 грн. пені, 58 166,74 грн. витрат на сплату судового збору.

Судом встановлено, що на виконання умов цього Договору ТОВ "Енергія України" передало, а ТОВ "Газпостач-Черкаси" прийняло 3475000 куб. м загальною вартістю 27 386 139,40 грн. , ТОВ "Газпостач-Черкаси" свої зобов'язання за Договором належним чином не виконало, адже лише частково розрахувалось за отриманий газ, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 3 563 623, 40 грн.

Факт схвалення оспорюваного договору (правочину) особою, від імені якої його вчинено встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 року у справі №910/11423/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року №910/11423/17.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Положеннями ст.124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно преамбули та ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судові рішення у справах №925/400/17 та №910/11423/17, які набрали законної сили, не можуть бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, встановленим є факт вчинення ТОВ Газпостач-Черкаси дій щодо отримання товару та здійснення часткової оплати, які свідчать про схвалення ним оспорюваного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, щ/о належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відповідачем-1 на виконання умов Договору та Додаткових угод до нього було поставлено газ, а відповідачем-2 - прийнято та здійснено часткові оплати суд дійшов висновку, що правочин було схвалено особою, від імені якої його вчинено, а отже позовні вимоги про визнання недійсним Договору №05/12ППГ купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 15.02.2019 року.