Рішення

від 13.02.2019 по справі 203/2688/18

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/2688/18

2/0203/174/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Ркоян Ю.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТО УКРЕКСП , треті особи - ОСОБА_4, Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Перша , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилалась на те, що 03.08.2017 року ОСОБА_4, що є співробітником Товариства з обмеженою відповідальністю ВТО УКРЕКСП , керуючи автомобілем НОМЕР_1, в м.Дніпро на перехресті пр.Д.Яворницького та вул.ОСОБА_5, скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням позивачки. Постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2017 року ОСОБА_4 було визнано винним та накладено штраф. Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Перша , де було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача, частково здійснено страхове відшкодування завданих позивачу збитків в сумі 49327 грн. 93 коп. Згідно звіту суб'єкту оціночної діяльності від 22.02.2018 року вартість відновлювального ремонту належного позивачу транспортного засобу була визначена в сумі 65478 грн., втрата товарної вартості - в сумі 4458 грн. Крім того, позивачці було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона усвідомлювала те, що її автомобіль, придбаний за декілька місяців до ДТП, який до цього дня перебував в бездоганному технічному стані та не мав жодних ушкоджень, після цього назавжди суттєво знецінений. Внаслідок цього, позивачка відчувала дискомфорт у вигляді неможливості тривалий час користуватись своєю власністю за прямим призначенням, мусила відмовитись від намічених подорожей, відчувала себе залежною від громадського транспорту; її переслідували негативні переживання та спогади, насторога, важкість виконання повсякденних обов'язків, переживання фізичних незручностей, відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність та дратливість. З урахуванням наведеного, позивачка просила суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди недоплачене відшкодування в розмірі 16151 грн., за втрату товарної вартості автомобіля 4458 грн., витрати за проведення оцінки розміру заподіяних збитків в сумі 1300 грн., витрати на діагностику несправностей, що виникли внаслідок ДТП в сумі 820 грн., у рахунок відшкодування моральну шкоду в сумі 67014 грн., витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., а всього стягнути 99743 грн.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в наданому відзиві та поясненнях під час розгляду справи проти позову заперечувала, посилаючись на те, що звіт про оцінку було складено на підставі огляду іншою особою, без виклику та присутності представника відповідача, а тому вказаний звіт не може вважатись належним доказом. Також посилалась на ненадання позивачкою доказів звернення до страхової компанії з приводу відшкодування заподіяної матеріальної шкоди в межах страхового ліміту. В частині відшкодування моральної шкоди посилалась на ненадання позивачкою доказів заподіяння їй душевних страждань та інших негативних наслідків, розрахунок розміру шкоди за недіючою на теперішній час методикою, а також обов'язок її відшкодування саме заподіювачем шкоди. Стосовно відшкодування витрат на правову допомогу, представник відповідача посилався на ненадання позивачкою детального розрахунку виконаних робіт та сплати їх вартості.

Треті особи за неодноразовими викликами до суду не з'явились, про причини своєї неявки не повідомили, пояснень по суті позову не надали.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03.08.2017 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, в м.Дніпро на перехресті пр.Д.Яворницького та вул.ОСОБА_5, скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням позивачки.

Постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2017 року, що набрала законної сили, ОСОБА_4 за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем та безпосередньо виконував трудові обов'язки за посадою водія.

Володільцем транспортного засобу RENAULT PREMIUM н/з НОМЕР_3 є відповідач, цивільно-правова відповідальність якого, як власника транспортного засобу була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Перша згідно полісу №АК/5037294.

Вказані обставини також було визнано сторонами, а тому в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Перша на рахунок позивачки було здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 49327 грн. 93 коп.

Згідно звіту №12-12-17-1В від 22.02.2018 року, складеного ФОП ОСОБА_6, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_2 визначена в сумі 69936 грн. 50 коп., вартість відновлювального ремонту - в сумі 65478 грн. 44 коп. Крім того, розраховано втрату товарної вартості вказаного транспортного засобу в сумі 4458 грн. 06 коп.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно ст.6 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (тут та далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 22.1 ст.22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначено, що у разі настання страхового випадку страхо-вик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч.1,4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає безпідставними заперечення представника відповідача про відсутність у останнього обов'язку відшкодування завданої позивачу матеріальної шкоди, в зв'язку із тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника транспортного засобу, була застрахована, оскільки в даному випадку позивач має право пред'явити відповідну вимогу, як за рахунок страховика, так і за рахунок винної особи.

З матеріалів справи вбачається, що матеріальна шкода позивачці, як власнику транспортного засобу, була завдана з вини працівника відповідача ОСОБА_4, під час безпосереднього виконання ним трудових обов'язків та керування транспортним засобом, власником якого є відповідач.

Виплачене страховиком відповідача позивачці страхове відшкодування не покриває розміру витрат, необхідних для відновлювального ремонту транспортного засобу, визначених у передбаченому законом порядку.

Враховуючи зазначені вище обставини та наведені положення законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість, доведеність належними доказами та необхідність задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення з відповідача різниці між оціненою вартістю необхідного відновлювального ремонту транспортного засобу та розміром виплаченого страхового відшкодування в сумі 16150 грн. 51 коп.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів , затвердженої наказом Міністерства юстиції України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, із наступними змінами (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Відповідно до підпункту 8.6.1 п.8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.3 п.8.6 Методики визначено порядок розрахунку величини втрати товарної вартості.

Таким чином, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів у зв'язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Відповідно до ст.7 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні проведення оцінка майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що за проведення обов'язкової оцінки вартості заподіяних збитків позивачкою було сплачено оцінювачу 1300 грн., що підтверджується копією товарного чеку від 16.02.2018 року.

Згідно звіту №12-12-17-1В від 22.02.2018 року, складеного ФОП ОСОБА_6, у відповідності до наведених вище положень Методики було розраховано втрату товарної вартості належного позивачці транспортного засобу AUDI А1 н/з НОМЕР_4 в сумі 4458 грн. 06 коп.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача понесених вимушених витрат за проведення оцінки вартості заподіяних збитків оцінювачем в розмірі 1300 грн., а також збитків у вигляді втрати товарної вартості належного їй транспортного засобу в сумі 4458 грн. 06 коп.

Перевіряючи заперечення сторони відповідача щодо неналежності, як доказу, звіту №12-12-17-1В від 22.02.2018 року, суд враховує, що останній проведено за замовленням позивачки на підставі укладеного письмового договору від 04.12.2017 року з ФОП ОСОБА_6, що відповідно до долучених до позову посвідчення, сертифікату та свідоцтва зареєстрований в Державному реєстрі оцінювачів, має відповідну кваліфікацію та право на оцінку дорожніх транспортних засобів.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач викликався для огляду оцінювачем транспортного засобу та отримав відповідний виклик 10.12.2017 року, що підтверджується описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, стороною відповідача не наведено будь-яких обґрунтувань щодо неповноти чи неправильності висновків, наведених у звіті, власного звіту не надано та клопотань про призначення у справі відповідного виду судових експертиз не заявлялось.

В частині заявлених позивачкою вимог про стягнення з відповідача витрат на діагностику пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю в офіційному центрі ОСОБА_7 ДНІПРО в сумі 820 грн., суд враховує наступне.

На підтвердження понесення цих витрат позивачкою надано замовлення-наряд та чек про оплату коштів в сумі 195 грн. за зняття та встановлення пошкодженого колеса, балансування, тестової поїздки; замовлення-наряд та чек про оплату послуг за проведену комп'ютерну діагностику несправностей в сумі 325 грн.; товарний чек про оплату послуг в сумі 300 грн. за дефектування пошкодженої частини автомобіля (зняття та встановлення бамперу).

ОСОБА_3 з цим, суд враховує, що зазначені вище замовлення-наряди та чеки свідчать про те, що відповідні роботи проводились 12.12.2017 року, тобто більш ніж через чотири місяці після скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Товарний чек від 12.12.2017 року свідчить по оплату послуг підприємця ОСОБА_8 за зняття та встановлення бамперу в сумі 300 грн. Проте, вказаний чек не свідчить про те, що ці роботи проводились стосовно автомобіля позивачки та були пов'язані саме з усуненням пошкоджень її транспортного засобу в результаті пригоди, що мала місце 03.08.2017 року.

Також не містять відповідних відомостей та не підтверджують факт проведення робіт саме з метою усунення наслідків пошкодження транспортного засобу позивачки під час дорожньо-транспортної пригоди замовлення-наряди щодо проведених робіт по зняттю та встановленню пошкодженого колеса, балансування, проведенню комп'ютерної діагностику несправностей.

Крім того, суд приймає до уваги, що позивачкою заявлено до стягнення саме витрати, необхідні для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, які включають в себе, як вартість необхідних матеріалів та запасних частин, так і вартість необхідних ремонтних робіт, перелік яких наведений у наданому позивачкою звіті від 22.02.2018 року та включає в себе, зокрема і зазначені вище роботи по зміні та встановленню бамперу, колеса, роботи по регулюванню та балансуванню коліс, розвалу і колії коліс, заміні диску колеса, які частково було відшкодовано страховиком відповідача.

При цьому, позивачка не розмежувала у пред'явленому позові, які саме відновлювальні роботи вона вважає відшкодованими страховиком, а які ні.

В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування витрат в сумі 820 грн., як необґрунтованих та не підтверджених належними доказами.

В частині заявлених позивачкою вимог про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в сумі 67014 грн., суд враховує наступне.

Оскільки судом встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючі на посаді водія та скоїв ДТП саме під час виконання трудових обов'язків, керуючи транспортним засобом, що належить відповідачу, саме на останнього в силу ст.ст.1167,1172,1187 ЦК України покладається обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, завданої потерпілій особі.

Тому судом відхиляються, як необґрунтовані, заперечення представника відповідача, що обов'язок по відшкодуванню завданої позивачці моральної шкоди має третя особа - ОСОБА_4, з вини якого сталась дорожньо-транспортна пригода.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, позивачка посилалась на завдання їй душевних страждань через пошкодження належного їй транспортного засобу, відчуття дискомфорту через неможливість тривалий час користуватись автомобілем, вимушену відмову від намічених подорожей, відчуття залежності від громадського транспорту; негативні переживання та спогади, насторогу, важкість виконання повсякденних обов'язків, переживання фізичних незручностей, відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність та дратливість.

Проте, у відповідності до вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України позивачкою на підтвердження вищезазначеного не надано жодних доказів, які б об'єктивно підтверджували настання для неї негативних наслідків у вигляді душевних страждань та хвилювань через пошкодження належного їй транспортного засобу, неможливості його використання внаслідок отриманих механічних пошкоджень та пов'язаними із цим незручностями.

В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині за недоведеністю.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 слід задовольнити частково, стягнувши на користь останньої з відповідача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу 16150 грн. 51 коп., витрати за проведення оцінки вартості заподіяних збитків оцінювачем в розмірі 1300 грн., а також збитки у вигляді втрати товарної вартості належного позивачці транспортного засобу в сумі 4458 грн. 06 коп., а всього стягнути 21908 грн. 57 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки також слід стягнути судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп., за задоволено частково вимогу майнового характеру. В іншій частині понесені позивачкою судові витрати покласти на останню.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч.1-3 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч.1-3 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В пред'явленому позові позивачка просила стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., в підтвердження чого надала договір про надання правової допомоги від 21.05.2018 року із адвокатом ОСОБА_1, виданий на підставі договору ордер на представництво її інтересів адвокатом в суді та детальний опис наданих послуг від 16.07.2018 року.

Відповідно до вказаного опису було надано наступні послуги: складання позовної заяви з розрахунком моральної шкоди та підбором судової практики (7000 грн.); формування пакету позовної заяви з додатками, з надсиланням поштової кореспонденції (1000 грн.); представництво інтересів та участь в судових засіданнях (2000 грн.).

Заперечуючи проти стягнення витрат на правову допомогу представник відповідача, окрім іншого посилався на ненадання позивачкою доказів щодо фактичної оплати наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно до закінчення розгляду справи стороною позивача не представлено відповідних доказів щодо оплати послуг адвоката в сумі 10000 грн.

Проте, представником позивачки у відповіді на відзив було зазначено про надання відповідних доказів до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення. Тобто, фактично зроблено заяву в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.

Враховуючи, що до закінчення судових дебатів відповідні докази позивачкою суду не представлено, підстави для стягнення на її користь з відповідача витрат на правову допомогу відсутні. Однак, позивачка за вказаних обставин має право подати заву про ухвалення додаткового рішення по справі в частині розподілу судових витрат відповідно до ч.8 ст.141, п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,23,511,636,988,990,1172,1187,1188,1192,1194 ЦК України, ст.ст.6,22,29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , ст.ст.2,4,5,10,11,12,76-82,133,137,141,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_3 ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТО УКРЕКСП , треті особи - ОСОБА_4, Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Перша , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТО УКРЕКСП (69002, м.Запоріжжя, вул.Слобідська,49, кімната 125, код ЄДРПОУ 35935646) на користь ОСОБА_3 (49000, м.Дніпро, вул.Княгині Ольги,8а/14а, РНОКПП НОМЕР_5) у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 21908 грн. 57 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТО УКРЕКСП (69002, м.Запоріжжя, вул.Слобідська,49, кімната 125, код ЄДРПОУ 35935646) на користь ОСОБА_3 (49000, м.Дніпро, вул.Княгині Ольги,8а/14а, РНОКПП НОМЕР_5) судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_3 рішення складено 19 лютого 2019 року.

Суддя С.Ю. Казак