Рішення

від 13.02.2019 по справі 826/4291/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2019 року № 826/4291/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Буд-Партнер до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Буд-Партнер (далі - позивач, ТОВ Буд-Партнер ) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р №0010121404 від 02.03.2018, винесене ГУ ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню. На думку позивача, твердження податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення таких господарських відносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2018 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Представником відповідача подано відзив на позов, в якому операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом ПП Омікрон не мали реального характеру. На думку податкового органу, діяльність зазначеного контрагента підпадає під ознаки фіктивної діяльності, дане підприємство зареєстроване з метою реалізації товарів (послуг) по ухиленню від сплати податків реально діючим СПД, шляхом незаконного формування податкового кредиту. За операціями придбання товарів (послуг) оформлювались лише первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту. У зв'язку з викладеним, відповідач вважає податкове повідомлення-рішення правомірним та обґрунтованим.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

На підставі направлення від 01.02.2018 № 182/26-15-14-04-05, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 29.01.2018 № 1425 ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Буд-Партнер з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин ПП Омікрон (код 30471869) за листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року та лютий 2016 року, за результатами якої складено акт від 14.02.2018 №137/26-15-14-04-05/39618571.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

пункту 44.1 статті 44. пункту 185.1 статті 185. пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 126 821 грн., в тому числі за листопад 2015 року на суму 18 792 грн., за грудень 2015 року на суму 53 867 грн., за січень 2016 року на суму 34 391 грн., та за лютий 2016 року на суму 19 771 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 02.03.2018 № 0010121404 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 158 526,00 грн.. в тому числі за основним платежем - 126 821,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 31 705,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав господарські взаємовідносин з ПП Омікрон (код ЄДРПОУ 30471869).

Між позивачем (Замовник) та ПП Омікрон (Перевізник) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.10.2015 №11/301015, в порядку та на умовах якого Перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом переданий йому Замовником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а Замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу встановлену Договором плату.

На виконання умов вказаного договору сторонами складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09.11.2015 №ОМ-76, від 17.11.2015 №ОМ-00164, від 23.11.2015 №ОМ-220, від 01.12.2015 №ОМ-3, від 07.12.2015 №ОМ-53, від 15.12.2015 №ОМ-130, від 21.12.2015 №ОМ-195, від 25.12.2015 №ОМ-255, від 05.01.2016 №ОМ-000004, від 11.01.2016 №000024, від 18.01.2016 №ОМ-0078, від 25.01.2016 №ОМ-00113, від 30.01.2016 №ОМ-152, від 08.02.2016 №ОМ-72, від 15.02.2016 №ОМ-125 на загальну суму 760 922,99 грн., у тому числі ПДВ - 126 820,50 грн.

Зі змісту актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що ПП Омікрон надавало позивачу транспортні послуги по перевезенню щебеневої суміші, щебеню гранітного, відсіву гранітного.

Також в підтвердження надання послуг ПП Омікрон виписані податкові накладні від 09.11.2015 №76, від 17.11.2015 № 164, від 23.11.2015 № 220, від 01.12.2015 №3, від 07.12.2015 №53, від 15.12.2015 №130, від 21.12.2015 №195, від 25.12.2015 №255, від 05.01.2016 №4, від 11.01.2016 №24, від 18.01.2016 №78, від 25.01.2016 №113, від 30.01.2016 №152, від 08.02.2016 №72, від 15.02.2016 №125 на загальну суму 760 922,99 грн., у тому числі ПДВ - 126 820,50 грн.

В підтвердження надання транспортних послуг за вказаним вище договором позивачем долучено до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, виписані за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року.

Відповідно до товарно-транспортних накладних щебенева продукція різних фракцій перевозилась за маршрутами: пункт навантаження - с. Кощіївка Фастівський район Київської області, пункти розвантаження - м. Обухів, 21 км Обухівської траси, 28 км Обухівської траси (Обухівський район, Київської області).

Усі розрахунки із контрагентом відображено у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 та підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про здійснення оплати, копії яких наявні у матеріалах справи.

З акту вбачається, що згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за період, що перевірявся по контрагенту ПП Омікрон відсутня кредиторська чи дебіторська заборгованість.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента позивача.

В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом відповідач посилається, зокрема, на порушення заповнення товарно-транспортних накладних, що свідчить, на його думку, про сумнівність здійснення фінансово-господарських операцій, а саме: перевезення вантажів, на відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничих потужностей, устаткування, транспортних засобів.

Також, на думку податкового органу, операції ПП Омікрон неможливо підтвердити, оскільки директором, головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, що свідчить про нереальність господарських операцій в межах кримінального провадження №32016100100000027, відкритого від 29.02.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо до перевірки не надано довіреності вантажоодержувача на отримання вантажу, оскільки як вбачається з копій товарно-транспортних накладних вантажоотримувачем щебеневої продукції в пункті розвантаження виступало ТОВ Буд-Партнер , факт отримання щебеневої продукції в пункті розвантаження засвідчувався підписом керівника ТОВ Буд-Партнер , який відповідно до статуту діє від імені підприємства без довіреності, вказаний підпис скріплювався печаткою ТОВ Буд- Партнер .

Щодо ненадання заявок замовника на перевезення вантажу, як стверджує відповідач у акті, представник позивача пояснив, що в ході виконання договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.10.2015 №11/301015, укладеного між ПП Омікрон та ТОВ Буд-Партнер , погодження кількості автотранспорту, найменування і кількості вантажу, місць завантаження і розвантаження та інших умов перевезення здійснювалось сторонами в усній формі без оформлення письмових заявок, що фактично передбачено умовами самого договору.

Зокрема, пункт 1.2 Договору передбачає, що кількість автотранспортну, найменування, кількість вантажу або маса (вага), місце завантаження і розвантаження та інші умови перевезення вантажу узгоджуються Сторонами в замовлені на перевезення. Замовлення може бути надане Замовником Перевізнику за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або погоджене в усній формі.

Зазначене не спростовано відповідачем жодними достатніми доказами.

Окрім того, в акті перевірки відповідачем зазначено, що до матеріалів перевірки ТОВ Буд-Партнер надані лише частково заповнені товарно-транспортні накладні, зокрема, частково не вказано модель автомобіля, не зазначено марку, модель, тип та реєстраційні номери причіпу/напівпричіпу, вид перевезення, не вказано номери посвідчень водія, що свідчить про сумнівність здійснення фінансово-господарських операцій.

Вимоги щодо заповнення товарно-транспортних накладних регламентовані нормами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), відповідно до пункту 1 яких товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Згідно пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (п.11.3 Правил № 363).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (п.11.4 Правил № 363).

З огляду на викладене, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.

Вказана правова позиція підтримана Верховним судом, зокрема, у постанові від 12 червня 2018 року у справі №815/3310/17.

Дослідивши подані товарно-транспортні накладні, згідно яких ПП Омікрон здійснювало перевезення щебеневої продукції ТОВ Буд-Партнер , вбачається, що вони містять основну інформацію, передбачену пунктом 11.1. Правил, з яких можливо встановити коли, у який спосіб та яким транспортним засобом були здійснені перевезення товарів, місце його навантаження та розвантаження, маршрут перевезення, найменування вантажу, ПІБ водія.

Позивачем до матеріалів справи долучено копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, а саме автомобіль DAF (державний реєстраційний номер АІ7450СХ) та автомобіль DAF (державний реєстраційний номер АІ1105СА), якими здійснювалися перевезення.

Крім того, суд погоджується з твердженням позивача, що у даному випадку положення Закону України Про транспортно-експедиційну діяльність не поширюються на взаємовідносини ТОВ Буд-Партнер та ПП Омікрон за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом, послуги експедитора ПП Омікрон ТОВ Буд-Партнер не надавав, договір транспортного експедирування між вказаними підприємствами не укладався, а відтак твердження відповідача в ході розгляду справи не підтвердились.

Таким чином, суд зазначає, що на підтвердження фактичного виконання зазначених операцій між ПП Омікрон та ТОВ Буд-Партнер платником подано первинні документи, які мають усі необхідні реквізити первинного документу, оцінивши ці докази за правилами статті 90 КАС України, суд вважає, що вони відображають дійсні факти господарської діяльності та, відповідно, підтверджують дані податкового обліку товариства, сформовані за наслідками цих операцій.

У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, перевізник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, при цьому замовник не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Посилаючись на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2016 у справі №761/39520/16-к щодо кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2015, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, відповідач жодним чином не довів яким чином це вплинуло на здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.

ГУ ДФС у м. Києві не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та його контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентом у судовому порядку не визнано недійсними.

Також в акті перевірки не наведено добутих у визначений законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Всі ці факти в сукупності вказують на необґрунтованість тверджень контролюючого органу про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.78 КАС України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. Проте таких рішень відповідачем до суду надано не було.

В контексті наведеного, слід зазначити, що позивачем до матеріалів справи долучено копію ухвали від 25.10.2017 у справі № 761/35747/17, відповідно до якої постановлено задовольнити клопотання ПП Омікрон у кримінальному провадженні №32016100100000027 від 29.02.2015 про скасування арешту майна, скасувати повністю арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2016 у справі №761/39520/16-к на грошові кошти, які знаходяться на рахунку ПП Омікрон (код 30471869) № 26008212274 (українська гривня), відкритому в AT Райффайзен Банк Аваль (МФО 38080, м. Київ, вул. Лєскова, б.9), ухвала оскарженню не підлягає.

Зі змісту вказаної ухвали встановлено, що за версією органу досудового розслідування на час накладення арешту, ПП Омікрон мало ознаки фіктивного підприємства.

У той же час, на момент розгляду клопотання про скасування вказаного заходу забезпечення слідчий не підтвердив, що результатами розслідування доведений зазначений факт.

Також, судом зроблено висновок, що слідчим не спростовані аргументи ініціатора клопотання про те, що піддане арешту майно має законне походження, а також відсутні інші ознаки для віднесення його до речових доказів, застосування щодо нього зазначеного заходу забезпечення не відповідає положенням ст.170 КПК. Враховуючи, що досудове розслідування триває близько одного року, ненадання слідчим на день розгляду клопотання про скасування арешту належних і допустимих доказів того, що кошти на банківському рахунку мають кримінально протиправне джерело, подальше перебування їх під арештом не відповідає завданню, сформульованим ч. 3 ст. 132 КПК.

Вказане же раз підтверджує безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача про те, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом ПП Омікрон не мали реального характеру, оскільки діяльність зазначеного контрагента підпадає під ознаки фіктивної діяльності.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

До того ж слід зазначити, щодо реальності операцій та використання результатів придбаних послуг/виконаних робіт у власній господарській діяльності.

Предметом послуг, які придбавались позивачем у ПП Омікрон в період з листопада 2015 року по лютий 2016 року за вищевказаним договором перевезення було транспортування щебеневої продукції різних фракцій (відсів гранітний фр. 0-5 мм, щебінь гранітний фр. 20-40 мм, щебенева суміш фр. 0-40 мм та фр. 0-70 мм).

Метою придбання позивачем вищевказаних послуг було забезпечення здійсненням ним його основного виду діяльності - оптової торгівлі щебеневою продукцією.

Зазначені послуги придбавались позивачем з метою забезпечення перевезення щебеневої продукції, яка була закуплена позивачем у постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю Клесівський кар'єр нерудних копалин Технобуд (код ЄДРПОУ 32404265) на підстав договору поставки №139-К/15 від 02.04.2015.

Предметом вказаного договору є поставка щебеню гранітного та відсіву гранітного різних фракцій, виробник - Кощіївська філія Товариства з обмеженою відповідальністю Клесівський кар'єр нерудних копалин Технобуд (с. Дорогинка, вул. Центральна, буд.6, Фастівський район, Київська область, код ЄДРПОУ 37738598).

Згідно листа від 15.03.2018 №113 ТОВ Клесівський кар'єр нерудних копалин Технобуд підтвердило, що Кощіївською філією в період з листопада 2015 року по лютий 2016 року здійснювалось відвантаження щебеневої продукції різних фракцій ТОВ Буд-Партнер в рамках договору поставки №139-К/15 від 02.04.2015 в автотранспорт перевізника ПП Омікрон .

Окрім того, в подальшому позивачем вказаний товар поставлявся дорожньо-будівельній компанії, що здійснювала реконструкцію Обухівської траси Представництву Онур Тааххут Ташимаджилик Be Тіджарет Лімітед Ширкеті на підставі договору поставки №02/03-15 від 05.03.2015, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів здачі-прийняття щебеневої продукції.

Таким чином, як було передбачено умовами договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.10.2015 №11/301015, укладеного між ТОВ Буд-Партнер та ПП Омікрон , щебенева продукція перевозилась за маршрутами: пункт навантаження: с. Кощіївка Фастівського району Київської області, пункти розвантаження - м. Обухів, 21 км Обухівської траси, 28 км Обухівської траси (Обухівський район, Київської області).

З огляду на викладене, суд вважає, що операції позивача з контрагентом, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат чи суми ПДВ - до податкового кредиту. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.

Таким чином, за результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Податковий орган при вирішенні справи не обґрунтовував позицію щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість безтоварністю господарських операцій та не довів суду шляхом надання відповідних доказів.

Отже, збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним, а спірне податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем всупереч вимогам податкового законодавства та підлягають скасуванню.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Буд-Партнер (02121, м. Київ, вул. Декабристів, буд. 3, оф. 507, код ЄДРПОУ 39618571) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.03.2018 №0010121404.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Буд-Партнер (код ЄДРПОУ 39618571) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2377,89 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.А. Качур