Постанова

від 28.01.2019 по справі 37/339

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2019 р. Справа№ 37/339

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.10.2018 (повний текст рішення підписано 23.10.2018)

у справі №37/339 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача - Київська міська державна адміністрація

про стягнення 101 335,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі розрахункового департаменту (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1" (далі - відповідач) про стягнення 101335,45 грн. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за договором № 5946/4-11 від 18.11.1998 за період прострочення з липня 2005 року по червень 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 5946/4-11 від 18.11.1998 в частині оплати наданих послуг з липня 2005 року по червень 2008 року.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. З огляду на наведене, відповідач вважає, що позивачем безпідставно здійснено нарахування за холодну воду, яка була використана для приготування гарячої води. Крім того, відповідачем зазначалась про те, що позивачем при нарахуванні наданих послуг з водопостачання та водовідведення застосовувались тарифи, які не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 замінено назву позивача у справі з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим новими вимогами є: вимоги про стягнення з відповідача 39 490,03 грн. суми основного боргу (заборгованість по коду 8-497 у розмірі 13 350,33 грн. та 26 139,70 грн. заборгованості по коду 8-50497), а також 15 189,73 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням сплати заборгованості по кодам 8-497 та 8-50497.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - задоволено частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 13350, 33 грн. основного боргу закрито. Присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 3 929,37 грн. інфляційних нарахувань, 37,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 172,78 грн. державного мита. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач (ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/339 в частині відмови в стягненні з ЖБК "Індикатор-1" 72 795,39 грн. основного боргу, 11 260,36 грн. інфляційних витрат, а також закриття провадження в частині стягнення 13 350,33 грн. основного боргу та прийняти в цій частині нове рішення, яким в частині позовних вимог ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ЖБК "Індикатор-1" на суму 46 655,69 грн. основного боргу закрити провадження, а в частині стягнення на суму 39 490,03 грн. основного боргу та 11 260,36 грн. інфляційних витрат позовні вимоги ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом матеріального та процесуального права та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Зокрема в своїй апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано тарифи затверджені розпорядженнями КМДА №1786 від 15.12.2006, №143 від 12.02.2007, №1127 від 28.08.2007, що призвело до помилкових висновків про те, що у відповідача на момент подання позовної заяви заборгованість за питну холодну воду та відведення стоків (код абонента 8-497) становила 15804,22 грн., а також що відповідач повністю оплатив вказані послуги. Натомість, у зв'язку з частковою оплатою зазначеної заборгованості Господарський суд міста Києва повинен був закрити провадження у справі в частині стягнення 46655,68 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з оплатою.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/339 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №37/339 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/339 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено строк для подання пояснень, клопотань, заперечень - до 13.12.2018.

19.12.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1" надійшло клопотання про зобов'язання скаржника надіслати на адресу Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1" (03134, м. Київ, проспект Корольова, буд. 4) копію апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 відмовлено Житлово-будівельному кооперативу "Індикатор-1" в задоволенні клопотання про зобов'язання скаржника надіслати на адресу Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1" копії апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018.

14.01.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1") надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 залишити без змін.

18.01.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача (Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 18.11.1998 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив "Індикатор-1" (абонент) уклали Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 5946/4-11, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

За умовами п. 2.1. Договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. Договору абонент зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.6. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 5946/4-11 від 18.11.1998 позивачем було відкрито відповідачу код № 8-497, з метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 8-50497.

За твердженнями позивача заборгованість відповідача за договором №5946/4-11 від 18.11.1998 становить суму в розмірі 39 490,03 грн., яка виникла за спожиті з липня 2005 по червень 2008 послуги з постачання води та приймання стічних вод.

Водночас, позивачем зазначається, що на момент розгляду справи заборгованість по коду 8-497 становить суму у розмірі 13 350,33 грн., а заборгованість по коду 8-50497 становить суму у розмірі 26 139,70 грн. У зв'язку з простроченням виконання зобов'язань позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 15 189,73 грн. інфляційних втрат.

Вищезазначене стало підставою позивача для звернення до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 39 490,03 грн. та 15 189,73 грн. суми інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва своїм рішенням позовні вимоги задовольнив частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 13 350,33 грн. основного боргу закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Стягнув з Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 3 929,37 грн. інфляційних нарахувань, 37,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 172,78 грн. державного мита.

Розглянувши апеляційну скаргу позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо-будинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо-будинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Проаналізувавши дану норму, колегія суддів дійшла висновку, що нею передбачено надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що до моменту набрання чинності вищезазначених Правил, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Водночас, пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Проаналізувавши зміст та умови договору № 5946/4-11 від 18.11.1998 колегія суддів приходить до переконання, що даним договором не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 8-50497.

Водночас колегія суддів зазначає, що доказів протилежного сторонами до матеріалів справи додано не було.

Пунктом 12.17 Правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності вищезазначених Правил, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ "АК "Київодоканал" водолічильників Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-1".

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Враховуючи те, що факту споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 8-50497 позивачем колегії суду належними та допустимими доказами доведено не було, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для стягнення з відповідача 26 139,70 грн. відсутні, а отже і відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 876,01 грн. нарахованих на зазначені послуги.

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з липня 2005 по червень 2008 за кодом № 8-497 колегія суддів зазначає наступне.

З наданих позивачем письмових пояснень суду вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з січня 2007 по червень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Враховуючи вищевикладені норми колегія суддів дійшла до висновку, що при виданні уповноваженою особою нормативно-правового акту з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як в даному випадку, щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Колегією суддів встановлено, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави для застосування тарифів, які затверджені Розпорядженнями від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Водночас, у період з січня 2007 по квітень 2008 року були чинними тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації".

Щодо визначення вартості наданих послуг за період з травня 2008 по червень 2008, колегія суддів зазначає наступне.

Наразі, на переконання колегії суддів, в період з травня 2008 по червень 2008 (до тарифів, затверджених Постановою № 58 від 20.01.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ "АК "Київводоканал" та Постановою №82 від 10.02.2012 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ "АК "Київводоканал") підлягають застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Як вказувалось вище, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як зазначалось колегією суддів вище, що у період з травня 2008 по червень 2008 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що ч.3 ст.32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення".

Пунктом 4 зазначеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, колегією суддів прийнято до уваги те, що Розпорядження №1680 від 28.08.2002 втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 по червень 2008 відсутні.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, скаржником до матеріалів справи додано не було.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" у передбаченому чинним законодавством України порядку не було визнано незаконним.

Виходячи з вищенаведеного, з урахуванням приписів ст. 632 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Колегією суддів було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 8-497 за період з січня 2007 по червень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", та встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви заборгованість за послуги холодного постачання води, що йде на підігрів (код № 8-497) становила суму у розмірі 15 804,22 грн.

Враховуючи той факт, що позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 13 350,33 грн., а також те, що відповідачем вищезазначена заборгованість була погашена у повному обсязі, колегія суддів зазначає про правомірність висновку суду першої інстанції, що провадження в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за послуги холодного постачання води, що йде на підігрів (код № 8-497) в розмірі 13 350,33 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, позивач просить стягнути з відповідача 9 313,72 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з прострочення оплати по коду № 8-497.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат по коду №8-497, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 929,37 грн.

Враховуючи викладені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/339 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника (Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал").

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/339 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/339 залишити без змін.

3. Матеріали справи №37/339 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

А.І. Мартюк