Рішення

від 19.02.2019 по справі 905/2283/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.02.2019 м.Харків Справа № 905/2283/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянувши справу

за позовом: Приватного підприємства «Будуй з нами 2012» , м.Покровськ, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамспецремонт» , м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення 131549,58 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №3538 від 07.03.12р.; ОСОБА_2, директор

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Будуй з нами 2012» , м.Покровськ, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамспецремонт» , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 131549,58грн., з яких: 93249,41грн. - заборгованість, 29290,31грн. - пеня, 6384,86грн. - втрати від інфляції, 2625,00грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №11/01-17 від 01.11.2017р. в частині оплати товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 11, 525, 526, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 7, 20, 173, 174, 193 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2283/18.

Ухвалою суду від 10.12.18р. позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

22.12.18р. до суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.12.18р. відкрито провадження у справі №905/2283/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 22.01.19р.

Ухвалою суду від 22.01.19р. судове засідання відкладено на 19.02.19р.

19.02.19р. від позивача надійшли письмові пояснення щодо послуг отриманих за договором №2/20/03/18 про надання правової допомоги від 20.03.18р.

У судове засіданні 19.02.19р. представники позивача з'явились та наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання 19.02.19р. не з'явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомлено.

Відповідачем відзив на позовну заяву до суду не наданий.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.17р. між позивачем (постачальник) Приватним підприємством Будуй з нами 2012 та відповідачем (покупець) Товариством з обмеженою відповідальністю Крамспецремонт укладений договір поставки №11/01-17 (далі - договір), згідно, якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар будівельні матеріали (надалі продукція ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених у цьому договорі.

Конкретний перелік продукції, строки та умови постачання згідно ІНКОТЕРМС-2010, а також її вартість, встановлюється сторонами у рахунках або специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною (п.1.2. договору).

Згідно п.2.1.2. договору, покупець зобов'язується повністю та своєчасно оплачувати поставлену продукцію.

Відповідно до п.п.3.2., 3.3. договору, вартість продукції за цим договором встановлюється сторонами в специфікаціях або рахунках-фактури до даного договору. Загальна вартість продукції згідно договору дорівнює загальній фактичній вартості продукції, що поставлена постачальником покупцю за весь час дії цього договору, та складається із сум видаткових накладних.

Пунктом 3.4. договору сторонами визначено, що покупець здійснює 100% попередню оплату у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

При необхідності сторони здійснюють звірку взаєморозрахунків (п.3.5. договору).

Згідно п.п.3.7., 3.8. договору, у випадку зміни цін на продукцію постачальник зобов'язаний повідомити про це покупця не менш ніж за 14 календарних днів шляхом направлення повідомлення поштовою кореспонденцією, або за допомогою факсимільного зв'язку, або по електронній пошті. Нова ціна вважається узгодженою у випадку підписання сторонами відповідної специфікації.

Відповідно до п.4.3. договору, видаткові накладні та/або акти прийому-передачі повинні бути підписані уповноваженими особами обох сторін договору та скріплені круглими печатками сторін.

Згідно п.4.7. договору, датою виконання постачальником зобов'язань щодо передачі (поставки) продукції покупцю є дата підписання покупцем відповідного документу, що підтверджує передачу (видаткова накладна, акт прийому-передачі).

У випадку прострочення покупцем здійснення остаточного розрахунку за продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати (п.6.3. договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.18р., а в частині взаєморозрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін не повідомила іншу письмово про намір його розірвання за тиждень до закінчення вказаного строку, договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік (п.10.1. договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткових накладних №970 від 24.11.17р., №978 від 27.11.17р., №979 від 27.11.17р., №983 від 28.11.17р., №984 від 28.11.17р., №989 від 29.11.17р., №998 від 01.12.17р., №999 від 01.12.17р., №1004 від 05.12.17р., №1025 від 11.12.17р., №1026 від 11.12.17р., №1033 від 12.12.17р., №1040 від 13.12.17р., відповідачу поставлено товар на загальну суму 93249,41грн.

Поставлена позивачем продукція згідно вказаних видаткових накладних на загальну суму 93249,41грн., була прийнята представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень. Підпис особи отримувача продукції на видаткових накладних скріплений печаткою підприємства відповідача.

Вищевказані видаткові накладні містять посилання на договір №11/01-17 від 01.11.17р.

Факт отримання від позивача продукції з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований, доказів того, що особа яка підписала вказані видаткові накладні з боку відповідача не мала повноважень на вчинення таких дій, суду також не надано.

Між сторонами договору підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період: 4 квартал 2017р. на суму 93249,41грн. Акт звіряння взаємних розрахунків з боку відповідача підписаний керівником підприємства.

За твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №11/01-17 від 01.11.17р., свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

Претензією б/н від 02.04.18р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором №11/01-17 від 01.11.17р. Проте відповідачем вимоги претензії не виконані.

Отже, за відповідачем обліковується заборгованість за вказаним договором з оплати продукції, отриманої по вищезазначеним видатковим накладним в загальному розмірі 93249,41грн.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у даній справі.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 2625,00грн., інфляційні втрати у розмірі 6384,86грн., та пеню у розмірі 29290,31грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №11/01-17 від 01.11.17р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.3.4 договору, покупець здійснює 100% попередню оплату у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Отже сторонами спору в договірному порядку узгоджено порядок оплати за поставлений товар шляхом здійснення покупцем попередньої оплати на користь постачальника. При цьому, умовами договору сторонами не встановлено певного строку здійснення відповідачем-покупцем попередньої оплати на користь позивача-постачальника.

Суд зазначає, що ст.531 ЦК України передбачає можливість позивача як боржника відносно обов'язку з поставки виконати своє зобов'язання достроково, чинне законодавство України та умови договору поставки №11/01-17 від 01.11.17р. не містять обмеження такого права. В свою чергу, прийняття відповідачем дострокової поставки товару без зауважень дає підстави стверджувати про узгодження сторонами такого порядку виконання цього зобов'язання, що в силу його зустрічного характеру у розумінні ст.538 Цивільного кодексу України з обов'язком з оплати, обумовлює необхідність виконання відповідачем такого обов'язку.

Вказане кореспондується з приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України , яка регламентує подальшу оплату товару та підлягає застосуванню в даному випадку к спірним правовідносинам в силу хронологічної неможливості здійснення оплати саме як попередньої у відношенні вже здійснених до такої оплати поставок.

Відповідно до п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України .

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку з повної та своєчасної оплати отриманого товару. В свою чергу, першим днем прострочення оплати слід вважати наступний день після підписання видаткової накладної (прийняття товару/продукції) щодо всіх накладних, якими опосередковувалась дострокова (без отримання попередньої оплати) поставка товару, що приймався відповідачем без зауважень.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач від поставленої продукції не відмовився, при отриманні продукції відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки продукції, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось. Тобто, продукція була поставлена постачальником та прийнята належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем продукції по договору поставки №11/01-17 від 01.11.17р. та згідно видаткових накладних №№970 від 24.11.17р., №978 від 27.11.17р., №979 від 27.11.17р., №983 від 28.11.17р., №984 від 28.11.17р., №989 від 29.11.17р., №998 від 01.12.17р., №999 від 01.12.17р., №1004 від 05.12.17р., №1025 від 11.12.17р., №1026 від 11.12.17р., №1033 від 12.12.17р., №1040 від 13.12.17р. на загальну суму 93249,41грн. у останнього виникло зобов'язання з його оплати.

Сплату заборгованості за отриману продукцію відповідачем не здійснено. Доказів перерахування грошових коштів в сумі 93249,41грн. на рахунок позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором поставки №11/01-17 від 01.11.17р. щодо оплати поставленої продукції не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині стягнення основного боргу в сумі 93249,41грн. підлягає задоволенню.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 2625,00грн. та інфляційні втрати в сумі 6384,86грн., а також відповідно до п.6.3. договору пеню в сумі 29290,31грн.

Згідно наданих розрахунків, такі нарахування здійснено позивачем окремо по кожній поставці здійсненій на підставі підписаних сторонами видаткових накладних.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що позивачем не вірно визначено початок періодів нарахування, а тому розрахунок 3% річних є арифметично не вірним.

Провівши перерахунок 3% річних відповідно до норм чинного законодавства з дня, наступного за днем прийняття товару, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 2622,39грн.

Перерахунок здійснено: по видатковій накладній №970 від 24.11.17р. з 27.11.17р., враховуючи, що наступний день строку 25.11.17р. та наступним за ним є вихідним днем (ч.5 ст.254 ЦК України) по 10.11.18р.;

по видатковим накладним №978, №979 від 27.11.17р. з 28.11.17р. по 10.11.18р.;

по видатковим накладним №983, 984 від 28.11.17р. з 29.11.17р. по 10.11.18р.;

по видатковій накладній №989 від 29.11.17р. з 30.11.17р. по 10.11.18р.;

по видатковим накладним №998, №999 від 01.12.17р. з 04.12.17р., враховуючи, що наступний день строку 02.11.17р. та наступний за ним є вихідним днем (ч.5 ст.254 ЦК України) по 10.11.18р.;

по видатковій накладній №1004 від 05.12.17р. з 06.12.17р. по 10.11.18р.;

по видатковим накладним №1025, №1026 від 11.12.17р. з 12.12.17р. по 10.11.18р.;

по видатковій накладній №1033 від 12.12.17р. з 13.12.17р. по 10.11.18р.;

по видатковій накладній №1040 від 13.12.17. з 14.12.17р. по 10.11.18р.;

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 2622,39грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Тобто, враховуючи викладене, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 7396,08грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 6384,86грн.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6.3. договору, у випадку прострочення покупцем здійснення остаточного розрахунку за продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені проведений позивачем, суд встановив, що позивачем не вірно визначено початок періодів нарахування, а також розрахунок пені не відповідає вимогам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а тому є арифметично не вірним.

Провівши перерахунок пені судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 14731,76грн.

Перерахунок здійснено: по видатковій накладній №970 від 24.11.17р. з 27.11.17р., враховуючи, що наступний день строку 25.11.17р. та наступним за ним є вихідним днем (ч.5 ст.254 ЦК України) по 27.05.18р.;

по видатковим накладним №978, №979 від 27.11.17р. з 28.11.17р. по 28.05.18р.;

по видатковим накладним №983, 984 від 28.11.17р. з 29.11.17р. по 29.05.18р.;

по видатковій накладній №989 від 29.11.17р. з 30.11.17р. по 30.05.18р.;

по видатковим накладним №998, №999 від 01.12.17р. з 04.12.17р., враховуючи, що наступний день строку 02.11.17р. та наступний за ним є вихідним днем (ч.5 ст.254 ЦК України) по 04.06.18р.;

по видатковій накладній №1004 від 05.12.17р. з 06.12.17р. по 06.06.18р.;

по видатковим накладним №1025, №1026 від 11.12.17р. з 12.12.17р. по 12.06.18р.;

по видатковій накладній №1033 від 12.12.17р. з 13.12.17р. по 13.06.18р.;

по видатковій накладній №1040 від 13.12.17. з 14.12.17р. по 14.06.18р.;

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в сумі 14731,76грн.

Перевірка розрахунку 3% річних, інфляційних нарахувань та пені судом здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон» .

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доводів позивача, викладених у позовній заяві не спростував.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Також, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00грн.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Інтереси позивача у даній справі представляв адвокат ОСОБА_1, який приймав участь в судовому засіданні 19.02.19р.

В підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00грн., позивачем надано: копію договору №2/20/03/18 про надання правової допомоги від 20.03.18р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3538 від 07.03.12р., копії актів приймання-передачі наданих послуг від 30.03.18р. та від 08.11.18р. до договору №2/20/03/18 від 20.03.18р., копії рахунків-фактури №30/03 від 30.03.18р. та №14 від 08.11.18р., копії платіжних доручень №1112 від 02.04.18р. на суму 2000,00грн. та №1652 від 12.11.18р. на суму 3000,00грн., а також письмові пояснення щодо наданих адвокатом послуг.

Дослідивши вищезазначені документи, надані позивачем в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов висновку, що представлені документи є належними доказами фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00грн.

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 81, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства Будуй з нами 2012 , м.Покровськ, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю Крамспецремонт , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 131549,58грн., з яких: 93249,41грн. - заборгованість, 29290,31грн. - пеня, 6384,86грн. - втрати від інфляції, 2625,00грн. - 3% річних, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Крамспецремонт (вул. Гвардійців Кантемирівців (ОСОБА_3), буд.1, кв. 67, м.Краматорськ, Донецька область, 84331; код ЄДРПОУ 38042433) на користь Приватного підприємства Будуй з нами 2012 (пр-т. ШахтобудівельниківАДРЕСА_1, м. Покровськ, Донецька область, 85300; код ЄДРПОУ 38273236) суму основного боргу 93249,41грн., 3% річних в сумі 2622,39грн., інфляційні втрати в сумі 6384,86грн., пеню в сумі 14731,76грн., судовий збір в розмірі 1754,83грн., витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 19.02.19р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.19р.

Суддя М.О. Лейба