Рішення

від 11.02.2019 по справі 910/15093/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2019Справа № 910/15093/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний дім "Белшина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудуправління № 1"

про стягнення 378 653, 27 грн.

за участю представників:

від позивача: Шамко О.Б. - довіреність № свідоцтво № б/н від 08.09.17

від відповідача: Тертичний О.М. - довіреність № б/н від 09.01.19

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний дім "Белшина" (далі - ТОВ "УТД "Белшина") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудуправління № 1" (далі - ТОВ "СБУ № 1") про стягнення заборгованості у сумі 378 653, 27 грн.

У обґрунтування своїх вимог ТОВ "УТД "Белшина" посилається на порушення відповідачем умов договору складування та транспортного оброблення вантажів № 61 від 01.03.2013 р. (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.03.2016 р.) в частині обов'язку повернення на першу вимогу позивача товару у кількості 391 одиниць (автомобільних шин), вартість якого становить 368 796,80 грн.

У позові ТОВ "УТД "Белшина" просить суд стягнути з ТОВ "СБУ № 1" збитки, які були йому заподіяні внаслідок порушення умов договору відповідачем у сумі 368 796,80 грн., втрати від інфляції у сумі 7 007,14 грн., 3 % річних у сумі 2 849,33 грн., а всього - 378 653, 27 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження, розгляд справи в суді вирішено здійснювати у спрощеному позовному провадженні із викликом (повідомленням) сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам надано строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.

Відповідач, у строк, визначений законом, надав суду відзив, у якому визнав факт порушення умов договору та відсутність у нього переданих йому на зберігання автомобільних шин у кількості 391 шт., проте, заперечив проти наданого позивачем розрахунку вартості втраченого товару, у зв'язку із чим надав власний розрахунок позовних вимог.

У судовому засіданні, під час розгляду справи по суті, представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, вказав, що неповернуті позивачу автомобільні шини у кількості 391 штуки були відчужені ним третій особі (ФОП Буданову С.В.) без згоди позивача, а тому їх вартість має здійснюватись за цінами, що діють на момент виявлення відповідної нестачі товару, як це передбачено п. 5.3 договору складування. Просив задовольнити позов частково за розрахунком відповідача.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.03.2013 р. між ТОВ "УТД "Белшина" (поклажодавець, замовник) та відповідачем - ТОВ "СБУ № 1" (товарний склад, виконавець) був укладений договір складування та транспортного оброблення вантажів № 61. Згідно з додатковою угодою № 1 від 30.03.2016 р. вказаний договір був викладений у новій редакції (далі - договір). Відповідно до умов договору товарний склад зобов'язується за плату надавати замовнику протягом строку, встановленого даним договором, послуги, зокрема, зі складування всіх видів товарів на відповідних складах (приміщення), що належать товарному складу; навантаження та розвантаження товарів замовника.

Для визначення асортименту, кількості та зовнішнього стану товарів при їх прийнятті для складування, а також при поверненні товарів, виконавець здійснює їх огляд. Результати огляду, прийому та повернення товарів оформлюються двостороннім актом прийому-передачі товарів, який підписується відповідальними посадовими особами сторін (п. 2.1 договору).

Акт прийому-передачі товарів є єдиним документом, який у випадку виникнення спору підтверджує асортимент, кількість та зовнішній стан товарів, що передавались на виконання цього договору (п. 2.3 договору).

Згідно з пунктом 1.8 договору товари не можуть бути задіяні (використані) у господарському обороті виконавця або бути передані виконавцем третім особам, крім випадків попереднього письмового узгодження із замовником.

Відповідно до п. 3.1.9 договору виконавець зобов'язаний на вимогу замовника безперешкодно допускати представника на склад для огляду, перерахування та перевірки фактичної наявності переданого товару.

Інвентаризація товару проводиться уповноваженими представниками сторін не рідше, ніж 1 раз на 3 місяці, за результатами якої складається інвентаризаційний опис залишків товарів на складі, який підписується уповноваженими представниками сторін. У випадку виникнення розбіжностей результатів інвентаризації з даними однієї із сторін, сторони протягом 3 робочих днів проводять уточнену інвентаризацію і звірку з даними, вказаними у обліковій документації сторін. За результатами уточненої інвентаризації сторони зобов'язані скласти відповідний акт інвентаризації (п.п. 4.3, 4.4, 4.7 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017 р., але в будь-якому разі до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором в повному обсязі, з подальшою його пролонгацією (п. 8.1).

Суд, дослідивши правову природу договору складування та транспортного оброблення вантажів № 61 від 01.03.2013 р. (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.03.2016 р.), зазначає, що він є договором зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею ст. 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

У судовому засіданні встановлено, що на виконання умов договору, у період з 10.02.2015 р. по 11.12.2017 р., позивач поставив відповідачу на зберігання шини у кількості 944 штук загальною вартістю 626 737,88 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі товарів та накладними на переміщення товару за вказаний період.

15.05.2018 р. сторонами була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які знаходились на складі у ТОВ "СБУ № 1", за результатами чого була встановлена фактична наявність автомобільних шин на складі у кількості 553 штук, про що був складений інвентаризаційний опис товаро-матеріальних цінностей (розписка) від 15.05.2018 р., підписаний без заперечень матеріально-відповідальною особою ТОВ "СБУ № 1" ОСОБА_4.

Отже, за результатами інвентаризації була встановлена фактична наявність 553 автомобільних шин та недостача товару у кількості 391 шина (944 шт. - 553 шт.).

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що частину переданих на зберігання шин у кількості 553 штук (наявність яких була встановлена інвентаризацією), відповідач повернув ТОВ "УТД "Белшина", що підтверджується актами прийому-передачі матеріальних цінностей № Бел00000767 від 15.05.2018 р., № Бел00003524 від 27.06.2018 р., № Бел00003524 від 27.06.2018 р., накладними на переміщення товару № 767 від 15.05.2018 р., № 846 від 04.06.2018 р.

За таких обставин станом на 28.06.2018 р. на складі у відповідача залишилась 391 автомобільна шина. У зв'язку з цим 27.07.2018 р. ТОВ "УТД "Белшина" звернулося до відповідача з вимогою № 721 повернути шини у кількості 391 шт., а у випадку неможливості їх повернення - сплатити їх вартість. Вказана вимога відповідачем була отримана 01.08.2018 р., проте залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 949, 950, 951 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, а саме - у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до п. 3.1.8 договору виконавець зобов'язаний за письмовою вимогою (замовлення) замовника передати необхідну кількість товарів третій стороні на підставі належним чином оформлених документів. У разі виникнення потреби у замовника та за його першою вимогою повернути товар у триденний термін (повністю або частково в залежності від вимоги замовника), у належному та придатному для подальшого продажу або використання за призначенням стані (в стані, в якому товари були отримані виконавцем) (п. 3.1.10). Виконавець зобов'язаний нести відповідальність за втрату або пошкодження товарів (п. 3.1.11).

Також пунктом 5.3 договору передбачено, що виконавець несе повну відповідальність (в тому числі матеріальну) за збереження і цілісність товарів, що були передані йому на виконання умов цього договору, починаючи з моменту (дати) їх прийняття для складування і до моменту (дати) повернення зі складування замовнику включно (за актом приймання-передачі).

Відповідно до п. 5.4 договору у разі неповернення (відмови повернення) товарів, що були передані на виконання умов договору, замовнику за його першою вимогою, виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику вартість товарів, що знаходились на складі, за цінами, що діють на момент отримання вимоги.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Установивши фактичні обставини справи, суд вважає, що невиконання відповідачем визначених законодавством зобов'язань у сукупності із умовами договору в частині збереження переданого товару (автомобільних шин), призвело до втрати частини цього товару - у кількості 391 штуки. Таким чином позивачу були завдані збитки у розмірі вартості втраченого товару, що свідчить про наявність складу порушення господарського зобов'язання. При цьому факт втрати зберігачем переданих йому шин у кількості 391 штука відповідач визнав.

Вирішуючи питання про розмір збитків, що підлягають стягненню на користь позивача, суд виходив з такого.

Як вже зазначалось вище, пунктом 5.4 договору сторони передбачили, що вартість втраченого майна визначається за цінами замовника, що діють на момент отримання виконавцем першої вимоги замовника про повернення товарів.

Судом встановлено, що вимога ТОВ "УТД "Белшина" № 721 від 27.07.2018 р. про повернення товару була отримана відповідачем 01.08.2018 р., а тому відповідно до наявного у матеріалах справи прайс-листа ТОВ "УТД "Белшина" № 29Ч Особливий від 16.07.2018 р. та рахунку на оплату № 4494 від 27.07.2018 р. (направленого разом із вимогою), вартість неповернутого товару становить 368 796,80 грн.

Відповідач вказував у судовому засіданні, що позивач неправильно розрахував вартість неповернутого товару на підставі п. 5.4 договору, в той час, коли застосуванню підлягав п. 5.3 договору зберігання.

Утім, доводи відповідача щодо необхідності визначення вартості втраченого товару на підставі п. 5.3 договору, тобто за цінами, що діють на момент виявлення його фактичної нестачі, суд відхиляє з огляду на те, що цей пункт договору застосовується у разі, коли зберігач відчужив товар третій особі.

Так, відповідно до п. 5.3 договору у випадку знищення або пошкодження товарів замовника, що були передані йому на виконання умов цього договору, або їх частини, виконавець повинен за свій рахунок повернути замовнику рівну кількість ідентичного товару в належному стані або розрахуватись із замовником за втрачене ним майно за цінами замовника, що діють на момент фактичної нестачі майна. У разі виявлення замовником випадків використанні товарів виконавцем у своїй фінансово-господарській діяльності та/або передачі (відчуженні) товарів третім особам, без попереднього письмового погодження замовника, виконавець повинен розрахуватись із замовником за товар, що відсутній на складі, за цінами замовника, що діють на момент виявлення фактичної нестачі товарів.

Отже, зі змісту пункту 5.3 договору вбачається, що дана умова щодо визначення вартості втраченого товару може застосовуватись у разі виявлення замовником випадків відчуження відповідачем товару третій особі без попереднього письмового погодження із замовником та якщо таке відчуження товару було виявлено на момент його фактичної нестачі.

У матеріалах справи міститься укладений між ТОВ "СБУ № 1" (постачальник, відповідач) та ФОП Будановим С.В. (покупець) договір поставки № 009-18 від 27.04.2018 р., за яким відповідач відчужив третій особі шини у кількості 391 штуки, про що свідчить видаткова накладна № СБ-0000073 від 11.05.2018 р.

У той же час, судом встановлено, що за результатами проведеної інвентаризації переданого на зберігання відповідачу майна, була виявлена нестача товару у кількості 391 шина, а не його відчуження третій особі без згоди замовника. Навпаки, представникам ТОВ "УТД "Белшина" не було відомо, що нестача товара сталась внаслідок відчуження його ТОВ "СБУ № 1" третій особі (ФОП Буданову С.В.). Про такі обставини не повідомляв і присутній під час інвентаризації матеріально-відповідальна особа ТОВ "СБУ № 1" ОСОБА_4, що вбачається зі складеного за його підписом інвентаризаційного опису від 15.05.2018 р.

Отже, щодо вчиненого відповідачем відчуження позивач дізнався лише під час розгляду даної справи, у зв'язку із викладенням даної обставини відповідачем у відзиві. Тобто на момент виявлення нестачі товару, ТОВ "УТД "Белшина" не було відомо про продаж відповідачем шин у кількості 391 шт., що виключає застосування умови, визначеної пунктом 5.3 договору щодо визначення вартості втраченого товару за цінами, що діють на момент виявлення його фактичної нестачі.

Таким чином, суд вважає правомірною вимогу про стягнення вартості неповернутого товару, визначеної за цінами, які діяли на момент отримання виконавцем вимоги замовника - у сумі 368 796,80 грн.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заподіяних збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у сумі 368 796,80 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 7 007,14 грн. та 3 % річних у сумі 2 849,33 грн., нараховані за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як роз'яснив Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 р. по справі № 910/22034/15, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема із факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення матеріальних втрат, суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції у сумі 7 007,14 грн. та 3 % річних у сумі 2 849,33 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем.

За таких обставин позов ТОВ "УТД "Белшина" є обгрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний дім "Белшина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудуправління № 1" про стягнення заборгованості у сумі 378 653, 27 грн. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудуправління № 1" (01054, місто Київ, вул. Гоголівська, буд. 39, ідентифікаційний код 04013360) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний дім "Белшина" (14011, місто Чернігів, вул. І. Мазепи, буд. 100, ідентифікаційний код 35237656) збитки у сумі 368 796 (триста шістдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто шість) грн. 80 коп., інфляційні втрати у сумі 7 007 (сім тисяч сім) грн. 14 коп., 3 % річних у сумі 2 849 (дві тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн. 33 коп., судовий збір у сумі 5 679 (п'ять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 80 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 11 лютого 2019 року.

Повний текст рішення складений 18 лютого 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.