Рішення

від 19.02.2019 по справі 915/1303/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року Справа № 915/1303/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 - дов.№07 від 23.01.2019,

за участю представників відповідача - ОСОБА_2, ордер серії МК № 030071 від 08.01.19,

ОСОБА_3 - директор, паспорт серія МЕ 350124

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, вул.Пилипа Орлика, 22/2, м.Київ, 01024

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Єднання» , 57453, Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, вул.Кишинівська, буд.1

про: зобов'язання передати грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. внесені профспілкою як вклад простого товариства.

22.11.2018р. Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 18.10.2018р. в якій просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Єднання передати Професійній спілці атестованих працівників органів внутрішніх справ України грошові кошти в сумі 50000,00 грн. внесені профспілкою як вклад простого товариства.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що 03.06.2015р. за №03/06-2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір про співпрацю, відповідно до якого позивач вносить свої грошові кошти, майно для спільної діяльності з відповідачем в сфері відпочинку працівників органів внутрішніх справ, тобто сторонами у відповідності до ст.1132 ЦК України укладено договір простого товариства. Також, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду від 03.06.2015р. до договору №03/06-2015 про співпрацю. На виконання умов укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього позивачем на адресу відповідача було перераховано кошти в сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 11.06.2015р. і є, відповідно до ст.1133 ЦК України, вкладом учасників простого товариства. Позивач звертався до відповідача з претензією №183 від 31 жовтня 2017 року щодо невиконання умов договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про співпрацю та додаткової угоди №1, в якій просив відповідача повернути грошові кошти у сумі 50000,00 грн., однак відповідач на заявлену претензію відповіді не надав, грошові кошти не передав, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.11.2018р. позовну заяву №б/н від 18.10.2018р. Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України залишено без руху, надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивач вчасно усунув виявлені недоліки та ухвалою суду від 22.12.2018р. було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 16.01.2019р.

15.01.2019р. від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він проти позовних вимог заперечує, просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи наступне: по-перше, позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки спірна сума була перерахована позивачем по платіжному дорученню №1 від 11.06.2015р., а позов про зобов'язання повернути вказані кошти був пред'явлений позивачем 22.11.2018р. (після встановлення Господарським судом Миколаївської області в межах розгляду справи №915/537/18 обставин недосягнення сторонами у належній формі згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату Вікторія ), тобто з пропуском встановленого нормами Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності; по-друге, відповідач зазначає. що він належним чином виконав зобов'язання, встановлені договором, тому відсутні підстави для повернення позивачу грошових коштів в сумі 50000,00 грн., внесених позивачем як вклад до простого товариства, оскільки відповідно до умов договору про співпрацю, відповідач використав отримані від позивача кошти на проведення ремонту номерів, які використовувались для розміщення та відпочинку працівників органів внутрішніх справ, які на підставі заявок позивача та на підставі умов окремого договору про надання послуг, направлялись позивачем до бази відпочинку та розміщувались у вказаних номерах зі значною знижкою (15%) порівняно з вартістю послуг на розміщення інших відпочиваючих. Однак, в подальшому, позивач припинив направляти до бази відпочинку працівників органів внутрішніх справ, тому, відповідно, був позбавлений доходу, на який розраховував, що і стало, на думку відповідача, підставою для звернення до суду.

28.01.2019р. позивач надав суду відповідь на відзив, в якій проти доводів, викладених у відзиві заперечує, зазначаючи наступне: по-перше, відповідач невірно обліковує строк позовної давності для звернення за захистом порушеного права, а саме, такий відлік здійснено відповідачем з 11.06.2015р., тобто з моменту перерахування позивачем спірної суми коштів, однак, на той період сторонами належним чином виконувались умови договору, тому порушень права позивача не було. Фактично відповідач починаючи з липня 2017 року відмовився виконувати умови договору про співпрацю без пояснення причин такої відмови. З огляду на те, що усні перемовини врегулювання спору не дали, позивач 31.10.2017р. звернувся до відповідача з офіційною претензією, в якій просив передати частку майнового комплексу та частку у статутному капіталі у пансіонаті Вікторія або повернути кошти в сумі 50000,0 грн. У задоволенні раніше поданого позову Профспілки щодо передачі їй права власності на частину майнового комплексу та частки у статутному капіталі пансіонату Вікторія рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.09.2018р. у справі №915/537/18 було відмовлено, тому позивач 22.11.2018р. звернувся до суду з даним позовом щодо повернення коштів в сумі 50000,0 грн. Отже, враховуючи, що фактично про порушення свого права позивач дізнався у липні 2017 року, даний позов ним пред'явлений в межах трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 267 Цивільного кодексу України; по-друге, посилання відповідача про надання 15% знижки при розміщенні відпочиваючих жодним чином не оговорювалося при укладанні договору про спільну діяльність і могли (за згодою позивача) зараховуватися як прибуток від організації відпочинку (п.2.2 договору).

04.02.2019р. від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він наполягає на пропуску позивачем строку позовної давності для захисту свого порушеного права, оскільки, на думку відповідача, за змістом ст.253 Цивільного кодексу України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення зацікавленості у сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, тому, позивач набув права вимагати реалізації викладених у договорі намірів сторін укласти договір купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату Вікторія починаючи з 15 червня 2015 року, тобто з дня, наступного за днем перерахування коштів. Окрім цього, відповідач зазначає, що він належним чином на виконання умов договору та здійснюючи свій вклад в спільну діяльність, організував та здійснив ремонт номерів 4 поверху частково за власні кошти частково за рахунок грошових коштів (50000,0 грн.) отриманих від позивача. Вказані номери використовувались виключно для розміщення на відпочинок працівників органів внутрішніх справ і відповідач не використовував їх у своїй господарській діяльності. Належне виконання умов договору підтверджується копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за 2015 рік на загальну суму 147448,0 грн. та актами виконаних послуг, які підтверджують розміщення для відпочинку в 2016 році відпочиваючих, яких було направлено на відпочинок Запорізькою обласною організацією атестованих працівників ОВС України. В подальшому, позивач самостійно припинив направлення на відпочинок працівників органів внутрішніх справ, що завдало йому збитків. Посилання ж позивача на те, що відповідач з липня 2017 року відмовився виконувати умови договору про співпрацю, відповідачем заперечуються, оскільки договір діяв лише до 16.06.2017р. Також відповідач зазначає, що у позовній заяві не зазначено в чому саме охоронювані законом права та інтереси позивача було порушено відповідачем і в чому полягає їх порушення, отже, визначений позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону або договору.

У підготовчому засіданні 19.02.2019 учасники справи вважають за можливе розпочати розгляд справи по суті у цей же день після закінчення підготовчого судового засідання, про що подали суду відповідні письмові заяви у порядку ч.6 ст.183 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд задовольнив заяви сторін про перехід до розгляду справи по суті. Закрив підготовче провадження у справі і перейшов до розгляду справи по суті у цей же день після закінчення підготовчого судового засідання.

У відповідності до приписів ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 19.02.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

03 червня 2015 року за №03/06-2015 між професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України (у тексті договору - сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю Єднання (у тексті договору - сторона-2) був укладений договір про співпрацю, відповідно до умов якого сторона-1 зобов'язалась внести свої грошові кошти, майно для співпраці зі стороною-2 в сфері відпочинку працівників органів внутрішніх справ. Сторони узгодили, що дані кошти та майно зараховуються для подальшої передачі стороні-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія (п.1.1 договору).

Відповідно до умов п. 1.2 договору сторони за ним зобов'язались шляхом об'єднання фінансових надходжень, зусиль, без об'єднання майна, співпрацювати в сфері оздоровлення членів профспілок для досягнення наступних спільних цілей: організація відпочинку, курортно-оздоровчої роботи; взаємодія у веденні некомерційної господарської діяльності.

За умовами п. 2.2 договору, прибуток, отриманий від організації відпочинку за даним договором розподіляється між сторонами у рівних частинах.

Термін дії даного договору складає з моменту підписання до 01.06.2016р. (п. 5.1 договору).

Даний договір може бути пролонгований (продовжений) сторонами за взаємною згодою на визначений або невизначений термін (п. 5.2 договору).

Умовами пункту 7.2 договору його учасники погодили, що всі ймовірні претензії за даним договором повинні бути розглянуті сторонами протягом десяти днів з моменту отримання претензії.

Відповідно до п. 9.1 договору, виділені стороною-1 кошти в межах дії даного договору зараховуються в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Всі розрахунки по даному договору здійснюються на підставі додаткових угод до договору (п. 9.2).

Згідно з пунктом 9.6 договору, сторони зобов'язались при виконанні даного договору не зводити співробітництво лише до дотримання вимог, що містяться в даному договорі, підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності та розвитку їх зв'язків.

03.06.2015р. за №1 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про співпрацю, відповідно до умов якої доповнили договір пунктом 2.3, згідно з яким сторона-1 зобов'язалась у строк до 16.06.2015р. передати стороні-2 грошові кошти в сумі 50000,0 грн. Вказані кошти виділялись стороні-2 у зв'язку з виниклою необхідністю проведення ремонтних робіт та придбання необоротних активів пансіонату Вікторія та зараховувались в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Пунктом 3 даної додаткової угоди сторони погодили, що вона набирає законної сили з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками та є невід'ємною частиною договору і діє до 16 червня 2017 року.

Позивач, на виконання умов договору про спільну діяльність, перерахував відповідачу кошти в сумі 50000,0 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 11.06.2015р. та не заперечується відповідачем.

31.10.2017р. за №183 позивач звернувся до відповідач з претензією щодо невиконання умов договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про співпрацю та додаткової угоди до нього, в якій зазначив, що ним договірні зобов'язання за договором про співпрацю були виконані належним чином шляхом перерахування обумовленої суми коштів (50000,0 грн.), однак станом на 18.10.2017р. право власності на частину майнового комплексу та частка у статутному капіталі пансіонату Вікторія позивачу так і не передана. У зв'язку з таким невиконанням зобов'язань стороною-2, позивач просив передати йому право власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія або повернути грошові кошти в сумі 50000,0 грн.

Відповідач, всупереч умовам п.п. 1.1 та 7.2 договору не вжив жодних заходів з передачі позивачу права власності на частину комплексу пансіонату Вікторія , відповіді на претензію не надав, вимоги позивача залишив без розгляду та задоволення.

07.06.2018р. Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю Єднання передати право власності на частину майнового комплексу та частку у статутному капіталі пансіонату Вікторія .

За даним позовом було відкрито провадження у справі №915/537/18 та за результатами розгляду справи, рішенням суду від 07.09.2018р. у задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.

Вирішуючи спір у даній справі, суд погодився з доводами ТОВ Єднання , та встановив, що укладений між сторонами договір, з урахуванням до нього додаткової угоди, за своїм змістом є договором про спільну діяльність з елементами намірів сторін укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна - частки пансіонату Вікторія , який є приватною власністю відповідача, що було підтверджено наявними в матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також суд в ході розгляду справи №915/537/18 встановив, що в укладеному договорі сторони зазначили про об'єднання вкладів учасників, тобто, сторони визначили спільну діяльність у формі простого товариства. Виконання зобов'язань за договором про спільну діяльність сторонами не оспорюється. Спірними є умови цього договору щодо передачі у власність Профспілки частини майнового комплексу та частки у статутному капіталі пансіонату Вікторія . За твердженнями відповідача, не спростованими позивачем, сторони дійсно мали намір укласти відповідний договір купівлі-продажу частини кімнат пансіонату Вікторія , про що й зазначили у договорі про спільну діяльність, проте у подальшому такий правочин не вчинили. Позивачем не подано суду доказів на підтвердження укладення договору купівлі-продажу частини належного ТОВ Єднання майнового комплексу пансіонату Вікторія , зокрема, досягнення між сторонами згоди щодо 1) предмета такого договору: розміру частки зазначеного майнового комплексу, що підлягала б передачі у власність позивача, чи окремо визначені приміщення, а також щодо 2) ціни договору (вартості відповідної частики майна). З урахуванням викладеного, суд визнає, що сторонами у договорі про спільну діяльність не досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату Вікторія , і що в цьому договорі викладено лише наміри сторін укласти договір купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату Вікторія . Так як сторонами на реалізацію викладених у договорі про спільну діяльність намірів у подальшому не укладено договору купівлі-продажу, то вимога Профспілки про передачу їй відповідачем права власності на частину майнового комплексу пансіонату Вікторія не ґрунтуються ні на умовах укладеного сторонами договору про спільну діяльність, ні на положеннях чинного законодавства, а тому не підлягає задоволенню. Вимога позивача про зобов'язання ТОВ Єднання передати йому частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія також не підлягає задоволенню, так як указаний пансіонат є об'єктом нерухомості, а не господарським товариством, і у нього не має статутного капіталу, частка в якому могла б бути передана позивачу.

Рішення суду від 07.09.2018р. в апеляційному порядку оскаржене не було та набрало законної сили.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, в даному випадку є визнаним учасниками справи та встановлено рішенням суду у господарській справі №915/537/18 те, що по-перше, Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України та товариство з обмеженою відповідальністю Єднання уклали договір про спільну діяльність із зазначенням про об'єднання вкладів, визначивши спільну діяльність у формі простого товариства; по-друге, сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу частини кімнат пансіонату Вікторія , проте в подальшому, на реалізацію викладених у договорі купівлі-продажу намірів, такий правочин не вчинили; по-третє, сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета договору купівлі-продажу, а саме розміру частки майнового комплексу, яка підлягала б передачі у власність позивача чи окремо визначених приміщень, а також щодо ціни договору (вартості відповідної частки майна).

Отже, однією із цілей договору про спільну діяльність була, визначена сторонами у вигляді намірів, подальша передача відповідачем позивачу частки у майновому комплексі пансіонату Вікторія .

Станом на дату звернення до суду з даним позовом, договір про спільну діяльність припинив свою дію, що не оспорюється сторонами.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 1 ст. 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зі ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Статтею 1133 Цивільного кодексу України встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти , інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

У частині 1 ст. 1134 ЦК України зазначено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1, 2 ст. 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.09.2018р. у справі №915/537/18 встановлено, що сторонами на реалізацію намірів подальшого відчуження частки майнового комплексу у пансіонаті Вікторія не було визначено розміру частки зазначеного майнового комплексу, що підлягала б передачі у власність позивача.

За правилами ч. 2 ст. 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про спільну діяльність не передбачили в договорі наслідки припинення дії договору та не обумовили порядку повернення вкладів та розподілу майна, що є у спільній власності учасників.

Умовами пункту 1.1 договору сторони визначили, що сторона-1 для співпраці зі стороною - 2 в сфері відпочинку працівників органів внутрішній справи, вносить, зокрема, свої грошові кошти. Дані грошові кошти та майно зараховуються для подальшої передачі стороні -1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

У пункті 9.1 договору зазначено, що виділені стороною-1 кошти в межах дії даного договору зараховуються в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу.

Отже, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що спірні кошти в сумі 50000,0 грн. були перераховані позивачем в якості вкладу до спільної діяльності простого товариства для зарахування в рахунок набуття позивачем права власності на частину майнового комплексу пансіонату Вікторія . При цьому, впродовж дії договору про спільну діяльність, такого набуття права власності не відбулось.

Відповідно до статей 177, 190 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої у порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

За таких обставин, після припинення дії договору, у разі недосягнення сторонами однієї з цілей договору про спільну діяльність та не узгодження щодо усіх істотних умов договору про відчуження частини майнового комплексу пансіонату Вікторія , вклад сторони-1, внесений для досягнення певної цілі, яка не була реалізована, підлягає поверненню.

З огляду на викладене, заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

Надані відповідачем копії звітів про проведені роботи по покращенню номерного фонду та актів виконаних послуг свідчать лише про здійснення ним господарської діяльності, отримуючи прибуток, та не можуть вважатись відповідним розподілом часток спільної часткової власності учасників.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача, що у наданих суду копіях актів виконаних послуг, виконавцем надання послуг з проживання у пансіонаті Вікторія значиться ТОВ Викторія Ко та відсутні жодні відомості щодо здійснення товариством з обмеженою відповідальністю Єднання спільної діяльності з Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України в рамках договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про спільну діяльність, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги у даній справі.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України). Частиною 3 статті 267 зазначеного Кодексу передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, як це визначено частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд не може погодитись з твердженням відповідача про те, що відлік строку позовної давності має обчислюватись з дня, наступного за днем перерахування коштів, оскільки вказані кошти були перераховані позивачем як вклад по договору про спільну діяльність в рахунок передачі права власності на частку майнового комплексу пансіонату Вікторія та стали спільною частковою власністю.

Правові підстави для повернення вказаних коштів на наступний день після їх перерахування у позивача були відсутні.

Фактично, права позивача на передачу в рахунок зарахованих коштів частки майнового комплексу пансіонату Вікторія були порушені після припинення дії договору та невиконання відповідачем умов цього договору щодо подальшого оформлення відчуження на користь позивача частки майнового комплексу пансіонату Вікторія .

З огляду на те, що самим договором про спільну діяльність не передбачений порядок повернення вкладів та розподілу спільної часткової власності учасників, позивач звернувся до відповідача з відповідною претензією від 31.10.2017р. за №183, в якій просив розглянути вимоги претензії та задовольнити їх або відмовити у їх задоволенні у 10-ти денний строк з дня її одержання.

Претензія позивача була отримана відповідачем 16.11.2017р., про що свідчить відповідна відмітка про отримання на копії претензії (а.с.27).

У передбачений строк відповідач не надав позивачу відповіді на претензію та залишив вимоги позивача без розгляду та задоволення, чим порушив його законне право на вирішення питання щодо повернення вкладу та розподілу спільного часткового майна.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності.

Підсумовуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 11, 73, 74, 75-79, 86, 91, 123, 129, 185, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю Єднання (57453, Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, вул.Кишинівська, буд.1, код ЄДРПОУ 31050444) передати Професійній спілці атестованих працівників органів внутрішніх справ України (вул.Пилипа Орлика, 22/2, м.Київ, 01024, код ЄДРПОУ 20055121) грошові кошти в сумі 50000,00 грн. внесені Профспілкою як вклад простого товариства.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Єднання (57453, Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, вул.Кишинівська, буд.1, код ЄДРПОУ 31050444) на користь Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (вул.Пилипа Орлика, 22/2, м.Київ, 01024, код ЄДРПОУ 20055121) судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 19.02.2019, повний текст рішення складено та підписано 21.02.2019.

Суддя Н.О. Семенчук