Постанова

від 13.06.2019 по справі 915/1303/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1303/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Лавриненко Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єднання»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 19.02.2019, суддя в І інстанції Семенчук Н.О., повний текст якого складено 21.02.2018р. в м. Миколаєві

у справі № 915/1303/18

за позовом: Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Єднання»

про: повернення грошових коштів в сумі 50 000 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2018 року Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України (далі-Профспілка) звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю Єднання , в якому просила суд зобов`язати відповідача повернути грошові кошти в сумі 50 000 грн. внесені профспілкою як вклад простого товариства.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 03.06.2015р. між сторонами було укладено договір №03/06-2015 про співпрацю, за умовами якого позивач вносить свої грошові кошти, майно для спільної діяльності з відповідачем в сфері відпочинку працівників органів внутрішніх справ, тобто сторонами відповідно до ст.1132 ЦК України укладено договір простого товариства. За умовами п.п. 1.1, 1.2, 9.1 даного договору дані грошові кошти та майно зараховуються для подальшої передачі позивачу права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія ; сторони зобов`язуються шляхом об`єднання фінансових надходжень, зусиль, без об`єднання майна, співпрацювати в сфері оздоровлення членів профспілок для досягнення спільних цілей, зокрема, організація відпочинку, курортно - оздоровчої роботи; виділені позивачем кошти в межах дії даного договору зараховуються в рахунок набуття ним права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія . Також, 03.06.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду до даного договору, якою доповнено договір п. 2.3 у наступній редакції: у зв`язку з необхідністю проведення ремонтних робіт та придбання необоротних активів задля поліпшення умов тимчасового проживання членів профспілки, які направляються на відпочинок до пансіонату Вікторія , сторона1 передає стороні2 грошові кошти в національній валюті України в сумі 50 000 грн. в строк до 16.06.2015 року включно. Виділені стороною1 грошові кошти на проведення ремонтних робіт та придбання необоротних активів пансіонату Вікторія зараховуються в рахунок набуття стороною1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія . На виконання умов укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього позивачем було перераховано відповідачеві грошові кошти в сумі 50 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 11.06.2015р. і є відповідно до ст.1133 ЦК України вкладом учасників простого товариства. Але, починаючи з липня 2017 року відповідач перестав виконувати умови договору щодо оздоровлення членів профспілки в оздоровчому комплексі Вікторія , фактично відмовившись від договірних обов`язків, про що позивача у місячний термін не повідомив, тобто згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України припинив договір простого товариства, у зв`язку з чим позивач звертався до відповідача з претензією №183 від 31.10.2017 року щодо невиконання умов договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про співпрацю та додаткової угоди №1, в якій просив відповідача повернути грошові кошти у сумі 50 000 грн., однак відповідач на претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

ТОВ Єднання заперечувало проти позову посилаючись на те, що: по-перше, позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки спірна сума була перерахована позивачем за платіжним дорученням №1 від 11.06.2015р., а позов про зобов`язання повернути вказані кошти був пред`явлений позивачем 22.11.2018р., тобто з пропуском встановленого загального строку позовної давності; по-друге, відповідач належним чином виконав зобов`язання, встановлені договором, тому відсутні підстави для повернення позивачу грошових коштів в сумі 50000,00 грн., внесених позивачем як вклад до простого товариства, оскільки відповідно до умов договору про співпрацю відповідач використав отримані від позивача кошти для проведення ремонту номерів, які використовувались для розміщення та відпочинку працівників органів внутрішніх справ.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 19.02.2019 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ТОВ Єднання передати Професійній спілці атестованих працівників органів внутрішніх справ України грошові кошти в сумі 50000,00 грн. внесені Профспілкою як вклад простого товариства. Стягнуто з ТОВ Єднання на користь Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України судовий збір у розмірі 1762 грн.

ТОВ «Єднання» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з невідповідністю викладених у рішенні висновків обставинам справи.

Скаржник зазначає, що висновки суду про те, що однією із цілей договору, яка не була досягнута сторонами, була передача відповідачем позивачу частки у майновому комплексі Вікторія , а також про те, що спірні кошти в сумі 50 000 грн. були перераховані позивачем саме для набуття ним права власності на частину майнового комплексу Вікторія , а не на ремонт номерів, не відповідають обставинам справи. Зазначений позивачем у позовній заяві спосіб захисту не відповідає вимогам закону або договору, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню. При прийнятті оскаржуваного рішення суд неправильно застосував норми матеріального права - статті 1130-1141 ЦК України, які регулюють правовідносини, пов`язані із здійсненням спільної діяльності, і не передбачають повернення вкладів сторін, які було використано під час здійснення спільної діяльності. Позивач набув права вимагати реалізації викладених у договорі намірів сторін щодо укладання договору про набуття права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія після перерахування відповідачу грошових коштів, тобто з 12.06.2015 року, а позивач звернувся до суду з цим позовом 22.11.2018 року, тобто після спливу строку позовної давності. Сплив позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом є підставою для відмови у позові. При прийнятті оскаржуваного рішення суд не застосував статті 256, 257, 261 ЦК України, які підлягали застосуванню, та безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 03.06.2015 року між Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Єднання (сторона-2) було укладено договір про співпрацю № 03/06-2015, згідно з п.п.1.1, 1.2 якого сторона-1 вносить свої грошові кошти, майно для співпраці зі стороною-2 в сфері відпочинку працівників органів внутрішніх справ. Дані грошові кошти та майно зараховуються для подальшої передачі стороні-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія ; сторони за даним договором зобов`язалися шляхом об`єднання фінансових надходжень, зусиль, без об`єднання майна, співпрацювати в сфері оздоровлення членів профспілок для досягнення наступних спільних цілей: організація відпочинку, курортно-оздоровчої роботи; взаємодія у веденні некомерційної господарської діяльності.

За умовами п. 2.2 договору, прибуток, отриманий від організації відпочинку за даним договором розподіляється між сторонами у рівних частинах.

Термін дії даного договору складає з моменту підписання до 01.06.2016р. (п. 5.1 договору).

Даний договір може бути пролонгований (продовжений) сторонами за взаємною згодою на визначений або невизначений термін (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору, виділені стороною-1 кошти в межах дії даного договору зараховуються в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Всі розрахунки по даному договору здійснюються на підставі додаткових угод до договору (п. 9.2 договору).

03.06.2015 року сторони уклали додаткову угоду №1 до даного договору про співпрацю, якою доповнили договір пунктом 2.3 у наступній редакції: У зв`язку з необхідністю проведення ремонтних робіт та придбання необоротних активів задля поліпшення умов тимчасового проживання членів профспілки сторони-1, які направляються на відпочинок до пансіонату Вікторія , сторона-1 передає стороні-2 грошові кошти. Грошові кошти надаються в національній валюті України в сумі 50 000 грн. Сторона-1 зобов`язана передати стороні-2 або перерахувати на її банківський рахунок зазначену суму грошових коштів в строк до 16.06.2015 року включно. Виділені стороною-1 грошові кошти на проведення ремонтних робіт та придбання необоротних активів пансіонату Вікторія зараховуються в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Пунктом 3 даної додаткової угоди сторони встановили, що вона набирає законної сили з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками, є невід`ємною частиною договору і діє до 16.06.2017 року.

Позивач на виконання своїх зобов`язань за вказаним договором та додатковою угодою до нього перерахував відповідачеві грошові кошти в сумі 50 000 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 11.06.2015р. та не заперечується відповідачем.

31.10.2017 року позивач звернувся до відповідач з претензією №183 щодо невиконання умов договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про співпрацю та додаткової угоди до нього, в якій повідомив, що ним договірні зобов`язання за договором про співпрацю були виконані належним чином шляхом перерахування грошових коштів в сумі 50 000 грн., однак станом на 18.10.2017р. право власності на частину майнового комплексу та частка у статутному капіталі пансіонату Вікторія йому так і не передана, та у зв`язку з таким невиконанням зобов`язань відповідачем, виклав вимогу передати йому право власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія або повернути грошові кошти в сумі 50 000 грн.

Однак, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення.

У червні 2018 року Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом про зобов`язання ТОВ Єднання передати право власності на частину майнового комплексу та частку у статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.09.2018р. у справі №915/537/18 було відмовлено у задоволенні позову Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про зобов`язання ТОВ Єднання передати право власності на частину майнового комплексу та частку у статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Вказаним судовим рішенням встановлено наступні обставини: укладений між сторонами договір № 03/06-2015 про співпрацю від 03.06.2015 з урахуванням додаткової угоди до нього за своїм змістом є договором про спільну діяльність з елементами намірів сторін укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна - частки пансіонату Вікторія , який є приватною власністю відповідача. В укладеному договорі сторони зазначили про об`єднання вкладів учасників, тобто, сторони визначили спільну діяльність у формі простого товариства. Виконання зобов`язань за договором про спільну діяльність сторонами не оспорюється. Спірними є умови цього договору щодо передачі у власність Профспілки частини майнового комплексу та частки у статутному капіталі пансіонату ОСОБА_1 . Сторони дійсно мали намір укласти відповідний договір купівлі-продажу частини кімнат пансіонату Вікторія , про що й зазначили у договорі про спільну діяльність, проте у подальшому такий правочин не вчинили. Позивачем не подано суду доказів на підтвердження укладення договору купівлі-продажу частини належного ТОВ Єднання майнового комплексу пансіонату Вікторія , зокрема, досягнення між сторонами згоди щодо 1) предмета такого договору: розміру частки зазначеного майнового комплексу, що підлягала передачі у власність позивача, чи окремо визначені приміщення, а також щодо 2) ціни договору (вартості відповідної частини майна). Суд визнав, що сторонами у договорі про спільну діяльність не досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату Вікторія і що в цьому договорі викладено лише наміри сторін укласти договір купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату Вікторія . Так як сторонами на реалізацію викладених у договорі про спільну діяльність намірів у подальшому не укладено договору купівлі-продажу, то вимога Профспілки про передачу їй відповідачем права власності на частину майнового комплексу пансіонату Вікторія не ґрунтуються ні на умовах укладеного сторонами договору про спільну діяльність, ні на положеннях чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню. Вимога позивача про зобов`язання ТОВ Єднання передати йому частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія також не підлягає задоволенню, так як указаний пансіонат є об`єктом нерухомості, а не господарським товариством, і у нього немає статутного капіталу, частка в якому могла б бути передана позивачу.

Рішення суду від 07.09.2018р. в апеляційному порядку оскаржене не було та набрало законної сили.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, у даному випадку рішенням суду у господарській справі №915/537/18 установлено, що Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України та товариство з обмеженою відповідальністю Єднання уклали договір про спільну діяльність із зазначенням про об`єднання вкладів, визначивши спільну діяльність у формі простого товариства; сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу частини кімнат пансіонату Вікторія , проте в подальшому, на реалізацію викладених у договорі купівлі-продажу намірів, такий правочин не вчинили; сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета договору купівлі-продажу, а саме розміру частки майнового комплексу, яка підлягала передачі у власність позивачу чи окремо визначених приміщень, а також щодо ціни договору (вартості відповідної частки майна).

Таким чином, однією із цілей договору про спільну діяльність була визначена сторонами у вигляді намірів наступна передача відповідачем позивачу частки у майновому комплексі пансіонату Вікторія .

Станом на момент звернення до суду з даним позовом договір про спільну діяльність припинив свою дію, що сторонами не заперечується.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив із того, що кошти в сумі 50 000 грн. були перераховані позивачем в якості вкладу до спільної діяльності простого товариства для зарахування в рахунок набуття ним права власності на частину майнового комплексу пансіонату «Вікторія» , проте протягом дії договору про спільну діяльність такого набуття права власності не відбулось. За таких обставин, після припинення дії договору, у разі недосягнення сторонами однієї з цілей договору про спільну діяльність та не узгодження щодо усіх істотних умов договору про відчуження частини майнового комплексу пансіонату Вікторія , вклад позивача, внесений для досягнення певної цілі, яка не була реалізована, підлягає поверненню.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених Профспілкою позовних вимог, з огляду на таке.

Взаємовідносини сторін за договором про спільну діяльність регулюються главою 77 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов`язання.

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 цього ж Кодексу унормовано, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, в тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно з статтею 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

За приписами статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Тобто, учасники мають можливість за своїм бажанням встановлювати суму, яку кожен з учасників вносить у спільну діяльність, а також форму та вартість майнових внесків учасників. Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі.

Відповідно до статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1, 2 ст. 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Як вже було зазначено вище, рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.09.2018р. у справі №915/537/18 встановлено, що сторонами на реалізацію намірів подальшого відчуження частки майнового комплексу у пансіонаті Вікторія не було визначено розміру частки зазначеного майнового комплексу, що підлягала б передачі у власність позивача.

За правилами ч. 2 ст. 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом установлено, що сторони договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про спільну діяльність не передбачили в договорі наслідки припинення дії договору та не обумовили порядку повернення вкладів та розподілу майна, що є у спільній власності учасників.

Умовами пункту 1.1 договору сторони встановили, що сторона-1 для співпраці зі стороною - 2 в сфері відпочинку працівників органів внутрішніх справ вносить, зокрема, свої грошові кошти. Дані грошові кошти та майно зараховуються для подальшої передачі стороні-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Пунктом 9.1 договору встановлено, що виділені стороною-1 кошти в межах дії даного договору зараховуються в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу.

Умовами додаткової угоди № 1 до договору також передбачено, що виділені стороною-1 грошові кошти на проведення ремонтних робіт та придбання необоротних активів пансіонату Вікторія зараховуються в рахунок набуття стороною-1 права власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія .

Отже, судом установлено, і відповідачем не спростовано, що грошові кошти в сумі 50000 грн. були перераховані позивачем відповідачеві як вклад до спільної діяльності простого товариства для зарахування в рахунок набуття позивачем права власності на частину майнового комплексу пансіонату Вікторія . При цьому, протягом дії договору про спільну діяльність такого набуття права власності не відбулось.

Відповідно до статей 177, 190 Цивільного кодексу України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої у порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

За таких обставин, після припинення дії договору, у разі недосягнення сторонами однієї з цілей договору про спільну діяльність та не узгодження щодо усіх істотних умов договору про відчуження частини майнового комплексу пансіонату Вікторія , вклад позивача, внесений для досягнення певної цілі, яка не була реалізована, підлягає поверненню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що висновки місцевого суду, згідно з якими однією із цілей договору, яка не була досягнута сторонами, була передача відповідачем позивачу частки у майновому комплексі Вікторія , а також про те, що спірні кошти в сумі 50 000 грн. були перераховані позивачем саме для набуття ним права власності на частину майнового комплексу Вікторія , а не на ремонт номерів, не відповідають обставинам справи, а також що при прийнятті оскаржуваного рішення суд неправильно застосував норми матеріального права - статті 1130-1141 ЦК України, які регулюють правовідносини, пов`язані із здійсненням спільної діяльності, і не передбачають повернення вкладів сторін, які було використано під час здійснення спільної діяльності, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

Надані відповідачем в обґрунтування заперечень проти позову копії звітів про проведені роботи по покращенню номерного фонду та актів виконаних послуг свідчать лише про здійснення ним господарської діяльності, отримуючи прибуток, та не можуть вважатись відповідним розподілом часток спільної часткової власності учасників.

При цьому, у наданих суду копіях актів виконаних послуг, виконавцем надання послуг з проживання у пансіонаті Вікторія зазначено ТОВ Викторія Ко та відсутні відомості щодо здійснення відповідачем спільної діяльності з Профспілкою в рамках договору №03/06-2015 від 03.06.2015р. про спільну діяльність, а тому підставно не були прийняті місцевим судом до уваги.

Щодо доводів скаржника про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд не застосував статті 256, 257, 261 ЦК України, які підлягали застосуванню, та безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 статті 267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Помилковими слід визнати доводи скаржника про те, що перебіг позовної давності починається з дня, наступного за днем перерахування коштів, оскільки вказані кошти були перераховані позивачем як вклад по договору про спільну діяльність в рахунок передачі права власності на частку майнового комплексу пансіонату Вікторія та стали спільною частковою власністю.

Правові підстави для повернення вказаних коштів на наступний день після їх перерахування у позивача були відсутні.

Колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого суду про те, що фактично права позивача були порушені після припинення дії договору та невиконання відповідачем умов цього договору щодо набуття позивачем права власності на частину майнового комплексу пансіонату Вікторія .

З огляду на те, що договором про спільну діяльність не визначено порядку повернення вкладів та розподілу спільної часткової власності учасників, позивач звернувся до відповідача з претензією від 31.10.2017р. за №183, в якій виклав вимогу передати йому право власності на частину майнового комплексу та частку в статутному капіталі пансіонату Вікторія або повернути грошові кошти в сумі 50 000 грн., і в 10-ти денний строк з дня її одержання повідомити письмово про результати її розгляду.

Вказана претензія була отримана відповідачем 16.11.2017р., про що свідчить відповідна відмітка про отримання на копії претензії (а.с.27).

У визначений строк відповідач не надав позивачу відповіді на претензію та залишив його вимоги без задоволення, чим порушив його законне право на повернення вкладу. Таким чином, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим зазначене рішення підлягає залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 19.02.2019 року у справі № 915/1303/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єднання» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 20.06.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Лавриненко Л.В.