Рішення

від 12.02.2019 по справі 826/10951/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2019 року № 826/10951/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., при секретарі судових засідань Ксендзов А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Квантум

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

від позивача: Шитель С.О.,

від відповідача: Аблішев В.А.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 лютого 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Квантум (далі-позивач/ТОВ ТД Квантум ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) в якій просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 03.05.2018 року №00004851402 ;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 03.05.2018 року №00004861402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 20 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 10.04.2018 р. № 218/2615-14-02-04/39061888 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також нараховані штрафні санкції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, вважає, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, Головним управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Торговий дім Квантум з питань дотримання вимог питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово- господарських відносин з ПП Торговий Дім Макс за квітень 2016 року, ТОВ Промкапіталтрейд за червень 2016 року.

Перевіркою було встановлено порушення:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 504 900 грн,, у тому числі: за 2016 рік у сумі 504 900 гривень;

- п. 44.1, п.44.2, ст. 44. П.198.1, п. 198.3,п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 561 000 грн., в тому числі за квітень 2016 року у сумі 306 000 грн. та за червень 2016 року у сумі 255 000 грн.

За результатами перевірки складено акт від 10.04.2018 р. № 218/26-15-1402-04/39061888 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 03.05.2018 року №00004851402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 631 125,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 504 900 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 126 225грн.;-

- від 03.05.2018 р. № 00004861402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 701 250 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 561 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 140 250 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 02.07.2018 р. № 22159/6/99-11-01-01-25, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 Податкового кодексу України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов'язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами; мету придбання та обставини використання придбаних робіт у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ПП Торговий дім МАКС ( постачальник) та ТОВ Торговий дім Квантум (покупець) укладено договір №2016-1504 на поставку товару від 15.04.2016 р. Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар по номенклатурі (асортименту), в кількості та за ціною вказаною в додатках (специфікаціях або накладних), які є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до специфікації №1 від 18.04.2016 року до вказаного договору ПП ТД МАКС зобов'язується здійснити ТОВ ТД Квантум поставку амінооцтової кислоти (гліцин) на загальну суму 1 836 000,00 грн. з ПДВ.

На виконання умов вказаного договору ПП ТД МАКС здійснило поставку амінооцтвої кислоти (гліцину) ТОВ ТД Квантум , що підтверджується рахунками-фактурами №041806 від 18.04.2016 р. та №041904 від 19.04.2016 р., видатковими накладними №041806 від 18.04.2016 р. та №041904 від 19.04.2016 р., товаро-транспортними накладними №041806 від 18.04.2016 р. та №041904 від 19.04.2016 р. Відповідно до платіжних доручень №1294 від 04.05.2016 р., №127 від 05.05.2016 р., №1295 від 05.05.2016 р., №1354 від 13.05.2016 р., №169 від 09.05.2016 р. ТОВ ТД Квантум здійснило оплату за поставлений товар.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД ( постачальник) та ТОВ Торговий дім Квантум (покупець) укладено договір №06062016 на поставку товару від 06.06.2016 р. Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар по номенклатурі (асортименту), в кількості та за ціною вказаною в додатках (специфікаціях або накладних), які є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до специфікації №1 від 09.06.2016 року до вказаного договору ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД зобов'язується здійснити ТОВ ТД Квантум поставку амінооцтової кислоти (гліцин) на загальну суму 1 530 000, 00 грн. з ПДВ.

На виконання умов вказаного договору ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД здійснило поставку амінооцтвої кислоти (гліцину) ТОВ ТД Квантум , що підтверджується видатковими накладними №060915 від 09.06.2016 р. та №061005 від 10.06.2016 р., товаро-транспортними накладними №060915 від 09.06.2016 р. та №061005 від 10.06.2016 р. Відповідно до платіжного доручення №235 від 21.06.2016 р. ТОВ ТД Квантум здійснило часткову оплату за поставлений товар. В подальшому ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД відступило право вимоги за вказаним договором поставки ТОВ МІЧІГАН СКАЙ , що підтверджується договором про відступлення права вимоги №1212/16-ПП від 12.12.2016 р. На виконання умов договору поставки ТОВ ТД Квантум здійснило оплату за поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями №362 від 26.12.2016 р., №1929 від 25.01.2017 р., №403 від 31.01.2017 р.

В подальшому отримавши вказаний товар позивачем було направлено на подальшу переробку ТОВ ТД Квадрат , що підтверджується договором №141215/Д про виготовлення продукції з давальницької сировини від 15.12.2014 р. та первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Досліджуючи питання пов'язаності отриманих позивачем послуг із його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судом, основним видом діяльності позивача згідно КВЕД є виробництво добрив і азотних сполук.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також отримання вказаного товару з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із контрагентами, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд доходить висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у контрагентів вказаного товару безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Таким чином, висновки податкового органу про фіктивність та нереальність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та ПП Торговий дім МАКС та ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД є безпідставними.

Відповідно до пп.134.1.1, п.134.1, ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідачем не враховано, що за придбаний товар позивачем перераховано шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок ПП Торговий дім МАКС та ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД грошові кошти.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції співвідноситься з нормами Податкового кодексу України.

При встановленні господарських операцій, суд звертає увагу на дослідження обставин реальності здійснення даних господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В ході проведення перевірки відповідачем не взято до уваги, що отримання товару , що поставлявся ПП Торговий дім МАКС та ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД за укладеними договорами, здійснювалося довіреними особами позивача на підставі документів, які відповідають та оформлені відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами у повному обсязі підтверджується реальність здійснених господарських операцій при придбанні товару у контрагентів ПП Торговий дім МАКС та ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД .

Отже, суд дійшов висновку, що дослідженні під час судового розгляду господарські операції по правочинах між позивача та ПП Торговий дім МАКС та ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД були реально (фактично) здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов'язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України.

Як наслідок, також протиправним є висновок про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ при придбанні товару у ПП Торговий дім МАКС та ТОВ ПРОМКАПІТАЛТРЕЙД .

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 202 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з : постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 98.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом.

Також суд зазначає, що платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Така ж позиція висловлена і в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", згідно якої, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Що стосується вироку Жовтневського районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017 в кримінальній справі №331/2945/17 по кримінальному провадження з обвинувальним актом відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.205 ч.2, 205-1 ч.2 КК України (в редакції 10.10.2013 р.), то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництвом, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Відповідно до ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

У вироку не вказано яка саме незаконна діяльність ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 прикривалася ПП Торговий дім Макс та ТОВ Промкапіталтрейд , в чому (діях чи бездіяльності) вона полягала, за участі яких інших, крім встановлених осіб, фізичних осіб та юридичних осіб здійснювалася така незаконна діяльність.

Вказаним вироком не окреслено коло суб'єктів господарювання реального сектору економіки з якими здійснювалося лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, відображення фіктивних господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку з метою мінімізації останніми податкових зобов'язань

Суд вважає обґрунтованими і істотними для надання правової оцінки спірним правовідносинам пояснення позивача стосовно того, що у згаданому вироку позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій яким штучно формувався податковий кредит, господарські операції між ПП Торговий дім Макс та ТОВ Промкапіталтрейд та позивачем, а також документи на підставі яких позивачем відображено в обліку спірні господарські операції не були предметом оцінки в межах кримінальної справи №№331/2945/17.

Тобто, наведене в сукупності дає підстави стверджувати, що поряд із прикриттям незаконної діяльності, ПП Торговий дім Макс та ТОВ Промкапіталтрейд здійснювало із позивачем реальні господарські операції.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Враховуючи, що твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з ПП Торговий дім Макс та ТОВ Промкапіталтрейд були спростовані наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на податок на додану вартість, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 року №00004851402 та №00004861402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень у зв'язку із чим суд задовольняє позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення №1430439202 від 10.07.2018 р. позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 19 985,63 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у межах вказаної суми.

Керуючись ст. ст. 2,3, 6, 73-77, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Квантум (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, офіс 609, ЄДРПОУ 39061888) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.05.2018 року №00004851402.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.05.2018 року №00004861402.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Квантум (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, офіс 609, ЄДРПОУ 39061888) судові витрати в сумі 19 985 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 63 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Повний текс рішення складено та підписано 21.02.2019 р.