Постанова

від 20.02.2019 по справі 640/20615/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20615/18 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

Імнем України

20 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревелвента" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року, що прийнята у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревелвента" до Приватного виконавеця виконавчого округу м.Києва Жаботинського Івана Володимировича, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Приватного підприємства "Дніпровський краєвид" визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Жаботинського І.В. щодо прийняття до виконання наказу Господарського суду м. Києва від 21.11.2018 № 910/11965/16 про стягнення з ПАТ Промінвестбанк на користь ПП Дніпровський краєвид 07 інфляційних втрат у розмірі 22 197 553,48 грн, 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн., судовий збір за подання позову в розмірі 206 181,99 грн, та судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 248 040,40 грн та наказу Господарського суду м. Києва №910/11965/16 від 21.11.2018 про стягнення з ПАТ Промінвестбанк на користь ПП Дніпровський краєвид 07 416 156 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП №57756223 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/11965/16 від 21.11.2018 про стягнення з ПАТ Промінвестбанк на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" 416 156,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 ВП №57756223 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 41 615,60 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 ВП №57756223 про арешт коштів боржника в сумі 457 771,60 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП №57756205 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/11965/16 від 21.11.2018 про стягнення з ПАТ Промінвестбанк на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" інфляційних втрат у розмірі 22 197 553,48 грн, 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн, судовий збір за подання позову в розмірі 206 181,99 грн., та судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 248 040,40 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 ВП №57756205 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 2 469 173,31 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 ВП №57756205 про арешт коштів боржника в сумі 27 160 906,44 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 ЗВП №57756523 про об'єднання виконавчих проваджень ВП№57756205 та ВП№57756223 у зведене виконавче провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку із неналежність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити на продовження розгляду, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що даний спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно частини першої статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження.

Водночас, нормами чинного законодавства встановлені особливі правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні ним судових рішень, ухвалених, зокрема, у господарських та цивільних справах.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Так, відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно частини першої статті 342 ГПК скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 343 ГПК).

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця під час примусового виконання ним рішення господарського суду (наказів господарського суду) здійснюється за правилами господарського судочинства.

Аналогічні положення стосуються також спорів, пов'язаних із примусовим виконанням рішень судів, прийнятих в порядку цивільного судочинства (стаття 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)).

Колегія суддів вважає за необхідне також додатково звернути увагу на юрисдикцію спору стосовно оскарження постанов виконавця про стягнення з боржника основної винагороди.

Як вже зазначалося, частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII містить правило, відповідно до якого оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив (у даному випадку до господарського суду).

Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафу норми Закону № 1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять.

Верховний Суд України у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15 висловив правовий висновок, згідно якого якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Підтримуючи такий висновок, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 216/749/14-ц наголосив на тому, що положення пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах та пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби не є нормами матеріального права, оскільки вони прийняті органами судової влади.

Велика Палата Верховного Суду від наведених правових висновків Верховного Суду України відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС не відступила, а тому підстави для їх неврахування при розгляді даної справи відсутні.

З огляду на це, як зазначалося, інший, відмінний від частини першої статті 287 КАС порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання ним рішень судів у цивільних та господарських справах, встановлений частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII та відповідними положеннями ЦПК та ГПК. Винятків із цього правила щодо оскарження постанов виконавця про стягнення основної винагороди, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів норми чинного законодавства не містять.

При цьому, частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII ( рішення , дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом ) стосується виключно виконавчих проваджень, у яких виконуються не рішення судів, а рішення інших органів. У тому числі зазначена норма стосується виконавчих проваджень, які відкрито з виконання згаданих постанов виконавця, які в силу пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є виконавчими документами. При цьому, наведені положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Отже, оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про стягнення виконавчого збору, постанов приватного про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, тобто до суду, який видав виконавчий документ.

Разом із тим, ні в ЦПК, ні в ГПК, ні в КАС, не врегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні

Згідно із приписами статті 30 Закону України Про виконавче провадження виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову.

У зведеному виконавчому провадженні виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.

Питання юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця вже розглядалося Великою Палатою Верховного Суду, і з цього приводу зроблено висновок про те, що в порядку адміністративного судочинства розглядаються скарги на дії, бездіяльність чи рішення виконавця у зведеному виконавчому провадженні, у якому, окрім виконавчих листів, виданих на виконання рішень, ухвалених за правилами цивільного та/або господарського судочинства, об'єднані рішення інших органів чи примусово виконуються судові рішення, ухвалені за правилами різних процесуальних законів.

Такі висновки містяться в постановах від 14 березня 2018 року в справі № 14-19цс18, від 20 червня 2018 року в справі № 14-207цс18, від 12 вересня 2018 року в справі № 11-675апп18.

При цьому, як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 657/233/14-ц, сама лише наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикцію спору щодо оскарження на рішення, дії чи бездіяльності виконавця. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.

У справі, що розглядається, оскаржувані рішення прийняті у межах виконавчих проваджень з виконання судових наказів, виданих на виконання рішення господарського суду, які в подальшому були об'єднані у зведене виконавче провадження. У матеріалах справи відсутні докази того, що вказане зведене виконавче провадження об'єднує виконавчі документи, видані на виконання судових рішень, ухвалених за правилами інших юрисдикцій, чи рішень інших органів.

З огляду на це, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки у спірному виконавчому провадженні (зведеному виконавчому провадженні) здійснюється виконання виключно рішення господарського суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у відкритті провадження у справі.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревелвента" залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов