Постанова

від 20.02.2019 по справі 826/8088/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8088/18 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на проголошене о 13 годині 52 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року, повний текст якого складено 26 жовтня 2018 року, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пласт Груп до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Пласт Груп (далі - Позивач, ТОВ Пласт Груп ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2018 року №0056140103, №0129140302 та від 23.04.2018 року №0519140103.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що: реальність виконання укладених договорів підтверджується матеріалами справи; відсутність у контрагентів Позивача, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податків, матеріальних та трудових ресурсів не є безумовним доказом безтоварності господарських операцій. Крім того, суд наголосив, що посилання Відповідача на вироки суду щодо частини контрагентів не можуть мати доказового значення у межах даної справи, оскільки не є належним чином засвідченими документами. Поряд з іншим, підкреслює на відсутності доказів наявності умислу у Позивача на ухилення від сплати податків, у той час як практикою Європейського суду з прав людини та національним законодавством гарантується принцип індивідуальної відповідальності платника податків. Також вказує на невірну кваліфікацію Відповідачем правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати Позивачем як податковим агентом податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що діяльність контрагентів Позивача перебуває поза межами правового поля, а їх податкова звітність не свідчить про закупівлю товарів та послуг, необхідних для виконання договірних зобов'язань перед ТОВ Пласт Груп , у той час як складені первинні документи не дають можливості встановити зміст та обсяг господарської операції. Крім того, звертає увагу, що фіктивність ТОВ Баден Сервіс і ТОВ Інкор-Трейд підтверджена вироками суду, які набрали законної сили.

Окремо стверджує, що несвоєчасна сплата утриманих сум податку на доходи фізичних осіб має своїм наслідком притягнення підприємства до відповідальності, передбаченої п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України.

Після усунення визначених в ухвалі від 06.12.2018 року про залишенні апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Пласт Груп просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Позивачем сформовано дані податкового обліку за наслідками господарських відносин з його контрагентами, що підтверджується належним чином складеними первинними документами, на недоліки яких контролюючим органом вказано не було. Крім того, стверджує, що відсутність трудових ресурсів у контрагентів не позбавляє їх можливості залучити інших суб'єктів до виконання господарських зобов'язань. Поряд з іншим, наголошує, що наявність кримінальних проваджень та вироків у кримінальних справах щодо контрагентів не може спростовувати факт реальності і товарності господарських операцій. Окремо зауважив, що повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невірного застосування Відповідачем норм Податкового кодексу України при накладенні штрафу за порушення строків сплати податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 року зобов'язано:

- ТОВ Пласт Груп надати належним чином завірені копії банківських виписок або інших платіжних документів, що підтверджують проведення виплати заробітної плати та сплати пов'язаних з нею податків й інших обов'язкових платежів у червні та листопаді 2014 року, у червні та вересні 2015 року, у січні 2016 року та у червні і серпні 2017 року, а також копії податкової звітності форми 1-ДФ за вказані періоди;

- ГУ ДФС у м. Києві надати належним чином завірені копії: повідомлення про проведення перевірки від 15.11.2017 року №459/26-15-14-01-03; наказу про проведення перевірки від 17.11.2017 року; направлень від 30.11.2017 року №№ 1413/26-15-14-01-03, 1414/26-15-14-01-03, 4344/26-15-14-03-02, 3065/26-15-14-06-03, 7620/26-15-14-09; звітності ТОВ Пласт Груп форми 1-ДФ за червень та листопад 2014 року, червень та вересень 2015 року, січень 2016 року, червень і серпень 2017 року.

У зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 20.02.2019 року.

У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у листопаді - грудні 2017 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на наказів від 09.11.2017 року №12079 і від 13.12.2017 року №14623, повідомлення від 15.11.2017 року №459/26-15-14-01-03, направлень від 30.11.2017 року №№ 1413/26-15-14-01-03, 1414/26-15-14-01-03, 4344/26-15-14-03-02, 3065/26-15-14-06-03 та згідно ст. ст. 20, 77, 82 ПК України було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Пласт Груп з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2017 року, валютного - за період з 01.01.2014 року по 30.09.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 року по 30.09.2017 року.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п. 134.1.1ст 134, п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.10.13 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 5, 6, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248, п. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 689 698,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 428 118,00 грн.;

- пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме - несвоєчасно сплачено (перераховано) до відповідного бюджету утримані суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 32 117,64 грн.;

- пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп 168.1.5 п. 168.1, п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - несвоєчасно сплачено (перераховано) утримані суми військового збору до бюджету у розмірі 1 825,93 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо несвоєчасної сплати єдиного внеску за липень 2017 року.

Висновки перевірки зафіксовані в акті від 28.12.2017 року №585/26-15-14-01-03/38866223 (т. 1 а.с. 19-77).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 15.01.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми Д №0129140302, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, на загальну суму 38 780,27 грн., у тому числі за основним платежем - 11 366,39 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 27 413,88 грн. (т. 1 а.с. 98-99);

- форми Р №0056140103, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 715 928,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 372 742,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 343 186,00 грн. (т. 1 а.с. 100-101);

За результатами адміністративного оскарження (т. 1 а.с. 78-86) рішенням ДФС України від 12.04.2018 року №12802/6/99-99-11-01-01-25 частково задоволено скаргу ТОВ Пласт Груп - скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.01.2018 року №0057140103 в частині визначеної перевіркою штрафної санкції з податку на прибуток за 2015 рік.

З урахуванням вказаного рішення ДФС України Відповідачем 23.04.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р №0519140103, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 957 038,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 689 698,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 267 340,00 грн. (т. 1 а.с. 102-103).

Вирішуючи питання про реальність виконання господарських зобов'язань між ТОВ Пласт Груп та ПП Родімар , ТОВ Артсвіт , ТОВ Дентал ЮА , ТОВ Неоплант (ТОВ Фрідона Груп ), ТОВ Інкор-Трейд , ТОВ Баден Сервіс , ТОВ Торіні , ТОВ Укргрупкомерц , ТОВ Тріалон , ТОВ Арена груп , ТОВ Фенріс Груп , ТОВ Центр профешінал груп , а також правомірності у даному контексті оскаржуваних індивідуальних актів щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Пласт Груп укладені договори від 22.09.2014 року №22092014 з ПП Радімар , від 21.10.2014 року №211014 з ТОВ Дентал ЮА , від 10.01.2014 року №10012014 з ТОВ Артсвіт , від 27.04.2015 року №270415 з ТОВ Баден Сервіс , від 20.04.2015 року №200415 з ТОВ Інкор-Трейд від 19.01.2015 року №190115 з ТОВ Торіні , від 04.05.2016 року №04052016 з ТОВ Центр Профешінал Груп , від 21.10.2014 року №211014 з ТОВ Фенріс Груп (т. 1 а.с. 104-106, 118-120, 127-129, 178-179, 188-200, 207-209; т. 2 а.с. 41-42, 49-50). За умовами даних договорів згадані суб'єкти господарювання зобов'язані надати Позивачу послуги з передпродажної підготовки товарів у вигляді пакування та сортування.

Виконання зобов'язань за договорами, на думку суду першої інстанції, підтверджується копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 107-117, 121-126, 130-168, 169-177, 180-187, 201-206, 210-244; т. 2 а.с. 43-48, 51-53).

Також, Позивачем укладено ряд договорів про надання логістичних послуг, а саме: від 06.05.2016 року №60516 з ТОВ Укргрупкомерц , від 04.07.2016 року №857 з ТОВ Тріалон , від 01.07.2016 року №257 з ТОВ Неоплант , від 02.09.2016 року №348 з ТОВ Арена-Груп (т. 1 а.с. 245-т. 2 а.с. 2, 21-23, 29-31, 36-38).

Факт виконання зобов'язань за договорами, на думку суду першої інстанції, підтверджується копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 2 а.с. 3-20, 24-28, 32-35, 39-40).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача зі згаданими контрагентами немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагентів. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування. Суд підкреслив, що відсутність належних і допустимих доказів , що набрав законної сили, вироку суду нівелює посилання контролюючого органу на матеріали кримінального провадження. Крім іншого, Окружний адміністративний суд міста Києва, наголошуючи на принципі індивідуальної відповідальності платника податків, відхилив посилання Відповідача на відсутність у контрагентів Позивача виробничих потужностей і трудових ресурсів для виконання договірних зобов'язань.

Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної оцінки встановленим у ході перевірки обставинам відсутності реального виконання договірних зобов'язань між контрагентами.

Так, обґрунтовуючи безтоварність господарських операцій між контрагентами, Відповідач наголошує на відсутності у контрагентів Позивача виробничих та трудових ресурсів для виконання договірних зобов'язань перед ТОВ Пласт Груп , незалучення згаданими суб'єктами господарювання інших осіб для виконання зобов'язань за договорами, а також підписання документів особами, які заперечують свою участь у господарській діяльності підприємства.

Як вбачається зі змісту укладених між Позивачем та його контрагентами договорів, виконавці зобов'язуються за завданням замовника надати послуги з передпродажної підготовки товару, які включають у себе пакування та сортування, а також у деяких договорах - логістичні послуги, надання яких здійснюється за замовленням.

Водночас, матеріали справи не містять доказів складання та направлення ТОВ Пласт Груп на адресу своїх контрагентів завдань та замовлень на виконання вимог даних договорів. Крім іншого, всупереч приписів ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Викладене, у свою чергу, ставить під сумнів сам факт надання таких послуг Позивачу.

Про виключно документальне оформлення господарських операцій без реальності їх здійснення свідчить, на переконання судової колегії, й те, що в укладених ТОВ Пласт Груп з ТОВ Торіні , ТОВ Укргрупкомерц , ТОВ Неоплант і ТОВ Арена Груп договорах зазначені реквізити банківських рахунків, відкритих у фінансових установах через 18-21 день з моменту підписання таких договорів (т. 2 а.с. 43-46).

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Однак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту акту перевірки (т. 1 а.с. 25), первинні документи від імені ПП Родімар підписані не ОСОБА_2 Відтак, останні підписані від імені особи, яка не мала жодного відношення до господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

Крім того, у матеріалах справи наявні:

- вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 05.12.2016 року у справі №752/4907/16-к за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 205-1 КК України (т. 2 а.с. 28-31), в якому затверджено угоду про визначення винуватості та встановлено факт фіктивності ТОВ Інкор-Трейд та відсутність участі у ньому ОСОБА_3;

- вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2016 року у справі №369/7794/16-к за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України (т. 2 а.с. 32-36), в якому затверджено угоду про визначення винуватості та встановлено факт фіктивності ТОВ Баден Сервіс та відсутність участі у ньому ОСОБА_4

При цьому, на переконання судової колегії, твердження суду першої інстанції про те, що дані судові рішення не можуть бути належними і допустимими доказами, адже не засвідчені в установленому законом порядку, є помилковим, оскільки суд не позбавлений права перевірити їх достовірність в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, первинні документи, підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 26.01.2016 року у справі № 21-4781а15 та у подальшому підтримано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06.02.2018 року у справі №826/6986/14.

При цьому судова колегія вважає за необхідне зауважити, що згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.04.2018 року у справі №808/2459/17, первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, надані на їх підтвердження, підписані посадовими особами контрагентів щодо яких встановлено факт здійснення фіктивної підприємницької діяльності у той самий період.

Таким чином, беручи до уваги викладене, а також той факт, що надані Позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з ПП Родімар підписані від імені директора особою, яка заперечує свою участь у його створенні та діяльності, в тому числі, й у підписанні будь-яких документів від імені товариства, а факт здійснення фіктивної діяльності ТОВ Інкор-Трейд і ТОВ Баден Сервіс в указаний період встановлено вироком суду, судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що надані ТОВ Плат Груп докази не вважаються належними та такими, що підтверджують факт придбання Позивачем послуг у вказаних контрагентів.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Відтак, обґрунтована Відповідачем, однак не врахована судом першої інстанції юридична дефектність первинних документів, зокрема, договорів та актів приймання-передачі робіт (надання послуг) свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний характер укладених між контрагентами угод.

Отже, враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошували на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписи п. 188.1 ст. 188 ПК України визначать, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Приписи п. 198.3 ст. 198 ПК України регламентують, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 п. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 (у редакції, яка була чинною до 01.01.2016 року), п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції в частині зміни активів, отримання послуг від ПП Родімар , ТОВ Артсвіт , ТОВ Дентал ЮА , ТОВ Неоплант (ТОВ Фрідона Груп ), ТОВ Інкор-Трейд , ТОВ Баден Сервіс , ТОВ Торіні , ТОВ Укргрупкомерц , ТОВ Тріалон , ТОВ Арена груп , ТОВ Фенріс Груп , ТОВ Центр профешінал груп , правових підстав для формування податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за наслідкам відносин з вказаними контрагентами у Позивача не було, оскільки формально складені окремі документи, що не містять усі необхідні реквізити, не можуть вважатися первинними за умови відсутності реального виконання робіт (надання послуг) та зміни у майновому стані суб'єкта господарювання, обставини щодо чого були встановлені раніше.

Судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ Пласт Груп , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платників податку, з якими суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано зауважив, що відсутність у контрагентів Позивача матеріальних та трудових ресурсів не є безумовним доказом безтоварності господарських операцій, адже останні не позбавлені права залучати інших осіб до виконання договірних зобов'язань.

Однак, встановлена вище відсутність ознак реальності господарських операцій не може бути підставою для формування даних податкового обліку навіть за умови фіксації у паперовому вигляді окремими документами фактів надання послуг за договорами, що були предметом перевірки контролюючого органу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість прийняття ГУ ДФС у м. Києві податкових повідомлень-рішень від 15.01.2018 року №0056140103 та від 23.04.2018 року №0519140103 та, як наслідок, відсутність правових підстав для їх скасування.

Надаючи оцінку висновкам Окружного адміністративного суду міста Києва про неможливість притягнення платника податків до відповідальності за п. 127.1 ст. 127 ПК України за несвоєчасну сплату нарахованого податку з доходів фізичних осіб, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. пп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

За правилами п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Для цілей цього розділу та п.54.2 ст.54 цього Кодексу під терміном граничний термін сплати до бюджету податку розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом (пп. 168.1.6 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Тобто, ТОВ Пласт Груп , будучи податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, було зобов'язане сплачувати (перераховувати) податок до бюджету під час виплати заробітної плати працівникам, проводити перерахування податку до бюджету у строки встановлені Податковим кодексом України для місячного податкового періоду, тобто не пізніше 30 календарних днів, наступних за місяцем нарахування доходу (строк сплати податкових зобов'язань, за якими податковий період складає один місяць обчислюється, виходячи з положень пп. 49.18.1 п. 49.18 ст .49 та п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України).

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту акту перевірки, а також підтверджується наданими на вимогу суду апеляційної інстанції документами (копіями виписок по рахунках ТОВ Пласт Груп та податкових розрахунків), Позивачем несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб, а саме: у 2014 році в сумі 6 841,84 грн (за червень 2014 року - 3 519,89 грн., за листопад 2014 року - 3 321,95 грн), у 2015 році - в сумі 7 272,86 грн. (за червень 2015 року 3 593,02 грн., за вересень 2015 року 3 679,63 грн.), у 2016 році - 4 751,32 грн. за січень 2016 року, у 2017 році - 13 251,83 грн. за червень та 11 366,39 грн за серпень.

Згідно п. 127.1 ст. 127 ПК України ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Тобто, вказаною нормою встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 вказаного Кодексу. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 10.11.2015 року у справі № 21-2919а15 та від 22.03.2016 року у справі № 21-3694а15, а також постанові Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі № П/811/606/17.

За таких обставин, оскільки ГУ ДФС у м. Києві не заперечується факт нарахування та утримання ТОВ Пласт Груп як податковим агентом податку з доходів фізичних осіб у момент їх виплати, однак контролюючим органом вірно встановлено несвоєчасність проведення таких виплат, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позиції суду першої інстанції про неможливість притягнення Позивача до відповідальності згідно п. 127.1 ст. 127 ПК України, оскільки у межах спірних правовідносин має місце несвоєчасна сплата узгоджених податкових зобов'язань, відповідальність за що передбачена положеннями ст. 126 Податкового кодексу України. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.01.2018 року №0129140302 підлягає скасуванню.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.01.2018 року №0056140103 та від 23.04.2018 року №0519140103 у зв'язку з формуванням платником податків даних податкового обліку за наслідками документально непідтверджених господарських операцій, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про обґрунтованість усіх позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у м. Києві на користь ТОВ Пласт Груп витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, в сумі 581,70 грн., сплачених згідно платіжного доручення від 15.05.2018 року №151 на суму 55 675,75 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2018 року №0056140103 та від 23 квітня 2018 року №0519140103.

Прийняти в указаній частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пласт Груп (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, 10-а, офіс 3/18, код ЄДРПОУ 38866223) підлягають стягненню витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 581 (п'ятсот вісімдесят одна) гривня 70 копійок.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

О.В. Карпушова

Повний текст постанови складено 20 лютого 2019 року.