Рішення

від 22.02.2019 по справі 910/17315/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.02.2019 Справа №  910/17315/18 Суддя Господарського суду міста Києва Блажівська О.Є., розглянувши позовну заяву Державної акціонерної холдингової компанії “Артем” (04050, м.Київ, вул.Мельникова, 2/10, код ЄДРПОУ14307699) до Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Промотекс Україна ЛТД” (04086, м.Київ, вул.О.Теліги, буд.35А, код ЄДРПОУ 14353110) про стягнення 8     591,38 грн,- Без виклику (повідомлення) сторін. ВСТАНОВИВ: Позивач - Державна акціонерна холдингова компанія “Артем”, 22 грудня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Промотекс Україна ЛТД”, про стягнення 8 591,38 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що відповідачем неналежно виконано умови Договору №389/13-ЕН про надання комунальних послуг від 01.12.2013, в частині оплати наданих послуг. Розглянувши матеріали позовної заяви, Господарський суд міста Києва визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч.1     ст.247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки у справі №910/17315/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали суд, в силу ч.1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/17315/18, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).           24.01.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов та клопотання про витребування доказів. Розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування доказів, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. На думку суду, відповідачем не належно оформлено клопотання про витребування доказів, зокрема, чітко не визначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання. 28.01.2019 представником позивача подані документи для долучення до матеріалів справи. 04.02.2019 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмову відповідь на відзив. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,- ВСТАНОВИВ: 01.12.2013 між Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» (далі – позивач, виконавець) та Українсько-німецьким спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Промотекс Україна ЛТД” (далі – відповідач, споживач) було укладено Договір про надання комунальних послуг №389/13-ЕН (далі - Договір), який було укладено на основі Договору оренди чи лізингу та опитувального листа (додаток 1), заповненого споживачем. Виконавець зобов'язується поставити споживачу: теплову енергію у орендовану чи взяте у лізинг приміщення, а споживач зобов'язується отримати послуги та сплатити їх відповідно до умов, викладених в цьому Договорі. За приписами розділу 3 «Ціна та порядок розрахунків» розрахунковим періодом вважається календарний місяць. Перший розрахунковий період починається з дати підписання Договору. Вартість послуг першого розрахункового періода встановлена згідно тарифів міських енергопостачальних організацій орієнтовно на 01.11.2013 складає – теплоенергія (тариф – 800,61 грн/Гкал – без ПДВ) – 288,22 грн. За кожен місяць виконавець розраховує обсяг та вартість комунальних платежів. Акти та платіжні вимоги (рахунки) разом з супровідним листом виконавець надсилає споживачу до 8 числа розрахункового місяця, який впродовж 7 робочих днів, повинен належним чином оформити Акти (підписати уповноваженою особою, поставити печатку), та повернути один оформлений примірник акту виконавцю. У разі відсутності (впродовж 7 днів з дня отримання) мотивованих письмових заперечень по рахунку споживання комунальних послуг, і акту надання додаткових послуг документи вважаються прийнятими споживачем, а послуги надані в повному обсязі та належним чином. Позивач зазначає суду про те, що ним було належним чином виконано умови Договору, а саме, надано послуги на загальну суму 6   716,74 грн, а відповідачем, в свою чергу, вказані послуги оплачені не були, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 6   716,74 грн. Відповідач  у своєму письмовому відзиві проти задоволення позову заперечує повністю, зазначаючи про ненадання позивачем послуг за Договором відповідачу. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. З аналізу умов Договору, суд встановив, що даний договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі                      N 401/710/15-ц від 15.03.2018. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. З матеріалів справи вбачається, що позивачем, у відповідності до умов Договору, було надано відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 6   716,74 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками на оплату, актами на послуги по споживанню енергоресурсів та користування послугами зв'язку та актами узгодження вартості комунальних послуг, спожитих орендарем. Щодо  не підписання відповідачем актів, суд зазначає наступне. Як вже зазначалось судом вище, умовами Договору було передбачено наступний порядок розрахунків: акти та платіжні вимоги (рахунки) разом з супровідним листом виконавець надсилає споживачу до 8 числа розрахункового місяця, який впродовж 7 робочих днів, повинен належним чином оформити Акти (підписати уповноваженою особою, поставити печатку), та повернути один оформлений примірник акту виконавцю. У разі відсутності (впродовж 7 днів з дня отримання) мотивованих письмових заперечень по рахунку споживання комунальних послуг, і акту надання додаткових послуг документи вважаються прийнятими споживачем, а послуги надані в повному обсязі та належним чином. Відповідачем не було надано суду підтвердження надання позивачу мотивованих письмових заперечень по рахунку споживання комунальних послуг, і акту надання додаткових послуг, як це передбачено умовами Договору, а відтак, суд дійшов до висновку про те, що послуги були надані належним чином позивачем і прийняті відповідачем без заперечень і зауважень. Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)  Приписами ст.ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.           Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спростування доводів позивача щодо наявності заборгованості або ненадання позивачем послуг, передбачених Договором. Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України. Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Крім того, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Перевіривши розрахунок, доданий позивачем до позову, судом встановлено, що період нарахування 3% річних і інфляційних втрат позивачем встановлений з 22.12.2016-30.11.2018 на повну суму заборгованості. Проте, станом на 22.12.2016 (початок періоду нарахування 3% річних і інфляційних втрат) заборгованість не складала 6   716,74 грн, оскільки позивач продовжував виставляти рахунки до квітня 2018. Відтак, здійснивши власний розрахунок 3% річних і інфляційних втрат, з урахуванням скорегованого періоду, суд встановив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 115,38 грн і інфляційні втрати в сумі 292,01 грн. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,  суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ:            1. Позов задовольнити частково.            2. Стягнути з Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Промотекс Україна ЛТД” (04086, м.Київ, вул.О.Теліги, буд.35А, код ЄДРПОУ 14353110) на користь Державної акціонерної холдингової компанії “Артем” (04050, м.Київ, вул.Мельникова, 2/10, код ЄДРПОУ14307699) заборгованість в розмірі 6   716 (шість тисяч сімсот шістнадцять) 74 коп., 3% річних в розмірі 115 (сто п'ятнадцять) грн 38 коп., інфляційні втрати 292 (двісті дев'яності дві) грн 01 коп.            3. В іншій частині в позові відмовити.            4. Стягнути з Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Промотекс Україна ЛТД” (04086, м.Київ, вул.О.Теліги, буд.35А, код ЄДРПОУ 14353110) на користь Державної акціонерної холдингової компанії “Артем” (04050, м.Київ, вул.Мельникова, 2/10, код ЄДРПОУ14307699) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1   461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн 05 коп. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом     17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.              Суддя                                                                                                       О.Є. Блажівська