Ухвала

від 21.02.2019 по справі 545/3447/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 545/3447/17

провадження № 61-43118ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до селянського (фермерського) господарства Людмила про розірвання договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до селянського (фермерського) господарства Людмила (далі - СФГ Людмила ) про розірвання договору оренди.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 01 липня 2015 року уклала з СФГ Людмила договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки площею 5,2248 га з кадастровим номером НОМЕР_1 строком на 49 років. Однак відповідач систематично порушує взяті на себе зобов'язання за вказаним правочином, оскільки не провів виплату їй орендної плати у період з 01 до 30 серпня 2017 року та в період з 01 до 30 жовтня 2017 року.

На підставі викладеного просила розірвати зазначений договір оренди землі.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

28 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій позивач просила скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги систематичне порушення орендарем передбаченого договором оренди землі обов'язку щодо сплати орендної плати, що є підставою для розірвання такого договору. Зокрема, оспорюваним правочином передбачено, що орендна плата сплачується двічі на рік по 4 678,97 грн за кожен період. Однак відповідач усупереч покладеному на нього обов'язку в 2016 році прострочив сплату орендної плати: замість 4 678,97 грн за перший період (01-30 серпня року) та 4 678,97 грн за другий період (01-30 жовтня року) фактично сплатив лише 5 000,00 грн 20 листопада 2016 року, що на 4 357,94 грн менше, ніж передбачено умовами договору. За 2017 рік СФГ Людмила також прострочило сплату орендної плати за два періоди, у зв'язку з чим станом на дату звернення з позовом у справі відповідач мав заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати за 2017 рік у розмірі 9 357,94 грн та за 2016 рік - у сумі 4 357,94 грн. Уже після пред'явлення позову СФГ Людмила сплатило ОСОБА_3 орендну плату в розмірі 20 000,00 грн шляхом перерахування на її картковий рахунок, однак суди безпідставно вважали таку сплату належним виконанням умов договору оренди.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково провели розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 про відкликання касаційної скарги, яка нею не підписана.

У зв'язку з цим Верховний Суд направив на зазначену в касаційній скарзі та заяві про відкликання касаційної скарги адресу ОСОБА_3, а також на адресу, вказану на поштових конвертах, в яких зазначені документи надійшли, лист, в якому заявниці роз'яснено процесуальні наслідки відкликання касаційної скарги та запропоновано підтвердити або спростувати намір відкликати її касаційну скаргу.

Згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення згаданий лист вручено 30 жовтня 2018 року. Однак станом на 21 лютого 2019 року будь-яких документів з приводу підтвердження або спростування наміру відкликати касаційну скаргу від ОСОБА_3 не надходило.

Таким чином, заява ОСОБА_3 про відкликання касаційної скарги не підлягає розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого на підставі розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 25 серпня 2005 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,22 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

01 липня 2015 року СФГ Людмила та ОСОБА_3 уклали договір оренди землі, відповідно до якого позивач передала в оренду відповідачу зазначену земельну ділянку.

Відповідно до пункту 9 згаданого договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3 % (у грошовому вигляді 4 678,97 грн) від вартості земельної ділянки у натуральній формі (с/г продукція) за ринковими цінами у коморі в с. Кашубівка або в грошовій (гривнях) за умови попереднього запису за 30 днів до початку видачі орендної плати.

Згідно з пунктом 11 договору, орендна плата вноситься за два рази: з 01 до 30 серпня та з 01 до 30 жовтня.

Пунктом 38 договору передбачено, що його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

При цьому у пункті 39 договору визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є безпідставне невиконання умов договору однією із сторін протягом не менше як два роки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач, посилаючись на систематичне невиконання відповідачем обов'язку зі сплати орендної плати як на підставу позову, не підтвердила це належними та допустимими доказами. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, спростував доводи позивача, надавши суду відомості про отримання ОСОБА_3 орендної плати за 2015 рік у розмірі 12 000,00 грн, за 2016 рік - у сумі 5 000,00 грн, а також за 2017 рік - в розмірі 20 000,00 грн.

При цьому в оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що твердження ОСОБА_3 про те, що орендна плата за оспорюваним договором оренди землі має сплачуватися двічі на рік по 4 678,97 грн щоразу є безпідставними, оскільки спростовуються умовами договору, якими чітко визначено порядок сплати та розміри орендної плати.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше рази) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій врахували положення наведених норм законів, та, встановивши, що систематичність несплати відповідачем орендної плати не знайшла свого підтвердження, дійшли правильних висновків про відсутність підстав для розірвання оспорюваного договору оренди землі.

За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують викладених в оскаржуваних судових рішеннях висновків. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилкового розглянули справу в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судові засідання проводилися з викликом сторін, які давали свої пояснення по суті спору.

За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до положень пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року визначено в розмірі 1 762,00 грн.

Пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову у справах про розірвання договору найму (оренди) визначається сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Предметом позову в даній справі є розірвання договору оренди землі, яким встановлено орендну плату у розмірі 4 678,97 грн за рік, тобто ціна позову у справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року ( 1 762,00 грн Х 500 = 881 000,00 грн), що є підставою для застосування положень пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України.

З урахуванням того, що касаційна скарга є необґрунтованою, а суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу з ціною позову, що не перевищує 881 000,00 грн, правильно застосовували норму права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, Верховний Судна підставі пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до селянського (фермерського) господарства Людмила про розірвання договору оренди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик