Постанова

від 26.06.2006 по справі 38/68

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

38/68

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26.06.06 р.                                                                             Справа № 38/68

Господарський суд Донецької області у складі судді Радіонової О.О.

при секретарі судового засіданні Тулаінової І.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні  в  м. Донецьку справу

за позовом: Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області м.Донецьк

до відповідача:  Комунальної медичної установи “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ Донецька область

про стягнення суми застосованих економічних санкцій за порушення державної диципліни цін у розмірі 37 941 грн. 03 коп.

за участю

представників сторін:

від позивача:   Панько С.А. заступник нач. відділу за дов. № 05-05/71

від відповідача: Новосьолов М.М. гол. лікар за дов. № 363 від 18.05.2006р.                              

Суть справи:

Позивач, Державна інспекція з контролю за цінами в Донецькій області м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Комунальної медичної установи “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ Донецька область про стягнення суми застосованих економічних санкцій за порушення державної диципліни цін у розмірі 37 941 грн. 03 коп.

13.03.2006р. ухвалою господарського суду по справі № 38/68 позовна заява була залишена без руху.

Не погоджуючись з ухвалою від 13.03.2006р., позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду зі скаргою про її скасування.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 25.04.2006р. по справі              № 38/68 ухвала господарського суду від 13.03.2006р. в адміністративній справі № 38/68  залишена без змін, а апеляційна скарга позивача – без задоволення.

Справа надійшла до господарського суду Донецької області 04.05.2006р.

У зв”язку з набуттям чинності з 01.11.2005р. Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-1У від 06.10.2005р., яким пункти 6 та 7 розділу У11 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України були викладені в новій редакції, згідно якої до початку діяльності окружного адміністративного суду позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв”язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, розглядаються господарським судом в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, 05.05.2006р. судом було відкрито провадження в адміністративній справі № 38/68.

Позивач звернувся до суду з уточненням позовних вимог від 03.05.2006р. та просить суд прийняти поставу про примусове стягнення з Комунальної медичної установи “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ суми застосованих економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін у розмірі 37 941,03 грн в доход Державного бюджету відповідно до вимог розділу 11 ст. 2 п.15 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006р.”, які судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

Відповідач проти позову заперечує частково та надав суду свої пояснення від 19.05.2006р. № 369, в яких, зокрема, зазначив наступне:

- рішенням міської ради від 26.02.2004р. № 17/1У-8 затверджено Статут поліклініки. Згідно ст. 18  Закону України “Основи законодавства про охорону здоров”я” та Закону України “Про місцеве самоврядування”, власник, яким виступає міська Рада, встановив плату за відповідні послуги, що надаються у поліклініці, що відображено в п.п. 3.2, 3.3, 3.4 Статуту. Визначено, що громадяни, які не зареєстовані на території що закріплена для медичного обслуговування за поліклінікою № 4, але бажають як альтернативну отримати консультативну допомогу у лікарів поліклініки ( обстеження, діагностика, лікування, диспансерний нагляд),  що об”єднується поняттям “медичні заходи” й звертаються в поліклініку самостійно, приймаються на платній основі, згідно заяв громадян. Дані особи підпадають під дію п. 13 постанови КМУ від 11.06.2002р. № 989;

- термін спеціальної позовної давності (ст. 258 Цивільного кодексу України) для штрафів встановлено один рік, позовна заява включає термін порушень з 01.01.2001р. по 31.01.2005р.. На цей термін розраховані нарахування штрафних санкцій, що є, на думку відповідача, порушенням ст. 258 ЦК України;

- в ст. 38 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров”я” є норма, згідно якої пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо лікар може запропонувати свої послуги. Для лікаря та закладу це додаткова робота, компенсація за яку державою, за рахунок бюджетного фінансування, не передбачена;

- враховуючи наведене, зважаючи на законодавчу неврегульованість окремих медичних термінів, вкрай незадовільне фінансування поліклініки, зважаючи, що поліклініка є бюджетною неприбутковою установою, відповідач просить суд дії поліклініки по залученню додаткових коштів для забезепечення медичного обслуговування не вважати такими, що порушують Закон України “Про ціни та ціноутворення” та постанову Кабінету Міністрів України від 17.09.1996р. № 1138 “Про затвердження переліку платних послуг, які надають в державних закладах охорони здоров”я та вищих медичних закладах освіти” зі змінами та в редакції переліку постанови Кабінету Міністрів України № 989 від 11.07.2002р.

Позивач надіслав суду заперечення на пояснення відповідача від 19.05.2006р., в яких звернув увагу суду на те, що:

- відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров”я, медичну допомогу та медичне страхування. У державних медичних  і комунальних закладах охорони здоров”я допомога надається безоплатно. При цьому, Конституція не передбачає надання безоплатної медичної допомоги лише за територіальним принципом проживання населення, а стосується любого виду медичної допомоги незалежно від того, мешкає населення на території, яка закріплена за поліклінікою чи ні;

- Рішенням Конституційного суду України від 29.05.2002р. № 10-рп/2002 по справі № 1-13/2002 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої ст. 49 Конституції України вирішено, що положення вищезазначеної статті Конституції треба розуміти так, “у державних та комунальних закладах охорони здоров”я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги”;

- постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996р. № 1138 був затверджений Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних закладах охорони здоров”я та вищих медичних закладах освіти. Але Рішенням Конституційного суду України від 25.11.1998р. № 15-рп/98 по справі № 1-29/98 вирішено визнати такими, що не відповідають Конституції України окремі положення постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров”я та вищих медичних закладах освіти” від 17 вересня 1996р. № 1138, а саме: положення абзацу першого пункту 1 в частині затвердження Переліку платних послуг, передбачених розділом 1 та розділом П зазначеного Переліку; положення абзацу другого пункту 1 щодо дозволу лікувально та санітарно-профілактичним закладам приймати плату від хворих за надані їм інші медичні послуги як внесення добровільної компенсації та положення п.2;

- постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001р. № 989 був затверджений новий Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров”я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах. Пуктом 13 вищезазначеного переліку до платних віднесені лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненням громадян, що надаються без направлення лікарів;

- по результатах проведеної перевірки комунальної медичної установи “Міська поліклініка №4” м.Краматорськ встановлено, що в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002р. № 989 в поліклініці велись прийоми лікарів (терапевт, отоларинголог, хірург, невропатолог, кардіолог та інші) на платній основі, що не передбчено вищезазначеним Переліком. Відповідач вважає, що громадянам надавалися консультативні послуги, при цьому ніяких обгрунтованих доказів цьому твердженню не надано. А плата, яка стягувалась з населення, відповідає вартості послуг саме за прийом спеціалістів, а не за надання консультативних послуг, про що також свідчать фіскальні чеки та касові звіти, в яких чітко визначено, що плата отримана за прийом лікарів, тобто за надання медичної допомоги;

- листи-відповіді Міністерства охорони здоров”я від 11.04.2006р. № 3.51-22/207, Департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню від 20.02.2006р. № 3.51-4/958-К/3-1010, Українського інституту громадського здоров”я від 22.03.2006р. № 97 підтверджують висновки інспекції відносно того, що відповідач необгрунтовано стягував з населення плату за надання медичної допомоги по наступним видам медичних послуг: одноразовий прийом лікарями-спеціалістами, лікування, нагляд жінок в жіночій консультації;

          - відповідач не враховує, що відносини, які виникають між підприємствами, установами, організаціями і державною інспекцією з контролю за цінами у зв”язку із здійсненням нею своїх контрольних функцій відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” не є цивільноправовими. Відповідно до вимог розділу П ст. 2 п. 15 Закону України “Про державний бюджет України на 2006р.” до доходів загального фонду Державного бюджету належать надходження від санкцій(штрафів, пені тощо), що застосовуються за рішенням уповноважених посадових осіб органів виконавчої влади. Згідно ст. 1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до бюджетних відносин, тому висновки відповідача відносно порушень з боку інспекції вимог ст. 258 ЦК України є      необгрунтованими.

          Відповідачем у судовомі засіданні 05.06.2006р. надані суду доповнення до пояснень від 19.05.2006р, які судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи. В них відповідач зазначив, що позов не визнає в частині стягнення плати з населення за окремі види послуг, які не передбачені затвердженим переліком платних послуг. Позов в частині завищення регульованих тарифів на професійних огляд за рахунок включення до них необгрунтованого розміру норми часу, який стався внаслідок арифметичної помилки, визнає.

          Позивач надіслав суду заперечення на пояснення відповідача від 01.06.2006р., які судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

          Відповідач звернувся до суду з доповненнями до пояснення від 01.06.06 № 409 від 23.06.2006р., в яких відповідач просить суд не вважати дії адміністрації відповідача як порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002р. № 989,  які судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи

           Сторони звернулись до суду з клопотанням  від 23.05.2006р.у порядку ст. 121 КАС України, в якому надали письмову згоду на початок судового розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Сторонам у судовому засіданні роз”яснені права та обов”язки згідно вимог ст.ст. 49, 51 КАС України та вручені пам”ятки на виконання ст. 130 КАС України.

У судовому засіданні сторони  надали клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом прийнято до розгляду та задоволено.

Судом відповідно до вимог ст.45 КАС України складений протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, господарський суд , -

                                                          ВСТАНОВИВ:

Статтею 4 Закону України “Про ціни і ціноутворення” визначено повноваження Кабінету Міністрів України в галузі ціноутворення, зокрема, встановлено, що Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін ( тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами). Таким органом відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами ( далі- Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000р. № 1819 є державна інспекція з контролю за цінами ( далі – Держінпекція). Вона є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується останньому.

          Згідно з п.11 Положення Держінспеція має територіальні органи – державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 5,6 Положення.

          За змістом абзацу третього пункту 4 Положення Держінспекція відповідно до покладених на неї завдань у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обгрунтування.

Відповідно до пункту 5 Положення Держінспекція, зокрема, має право проводити в органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов”язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів.

Згідно з Інструкцією про порядок застосування економічних та фінансових  (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань европейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001р. № 298/519, прийняття рішень про застосування економічних або фінансових (штрафних) санкцій за фактами порушення державної дисципліни цін покладено на Держінспекцію та відповідні державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

З наведеного випливає, що Держінспекція, приймаючи рішення про застосування санкцій за порушення державної дисципліни цін, діє як орган державної влади у здійсненні управлінських функцій, і відповідно, як суб”єкт владних повноважень та відповідає вимогам, передбаченим ст. 3 КАС України.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000р. № 1819 “Питання Державної інспекції з контролю за цінами” та пункта 6 плана роботи Держінспекції цін в Донецькій області у лютому 2005р. позивачем була здійснена перевірка Комунальної медичної установи “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ, внаслідок якої були встановлені порушення постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1996р. № 1138 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002р. № 989, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 25.09.1998р. № 590. Акт підписаний відповідачем із запереченнями. До акту наданий додаток від 04.02.2005р. № 145.

На підставі акту позивачем було прийнято рішення № 18 від 24.02.2005р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, а саме:                           1). застосування цін (тарифів) суб”єктами господарювання за види послуг, які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг, а саме: стягнення з населення плати за види медичних послуг, які не передбачені затвердженим переліком платних послуг

2). Включення в структуру регульованих цін (тарифів) витрат понад установлені розміри, а саме:  завищення регульованих тарифів на професійний огляд за рахунок включення до них необгрунтованого розміру норми часу.

На підставі ст. 14 Закону України “Про ціни та ціноутворення” за порушення державної диципліни цін підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету відповідно до вимог розділу П ст. 2 п.16 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005р.” безпідставно отримана сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін у розмірі 12 647,01 грн, а також штраф у двократному розмірі необгрунтовано отриманої суми виручки 25 294,02 грн..,  а всього на загальну суму 37 941,03 грн.

Дане рішення було направлено для виконання відповідачу в 10-денний термін шляхом самостійного перерахування сум економічних санкцій. Разом з рішенням відповідачу була направлена претензія від 24.02.2005р. № 1-16/18-18, яка до теперішнього часу залишена без відповіді.

Відпвідач, хоча і визнав частково економічні санкції у розмірі 116 грн. 98 коп., але до теперішнього часу їх не сплатив, про що він не заперечує.

На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача економічні санкції за порушення державної дисципліни цін у розмірі 37 941,03 грн.

          Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

У підтвердження позовних вимог позивач посилається на розрахунки суми виручки, отриманої відповідачем за послуги по прийому лікарями-спеціалістами, рішення № 18 від 24.02.2005р., посвідчення від 27.01.2005р. № 154-1, № 154-2, акт від 04.02.2005р. № 154, доповнення до акту від 04.02.2005р. № 154, заперечення відповідача від 0.02.2005р.                   № 65, претензію від 24.02.2005р. № 1-16/18-18, прейскурант вартості послуг, нормативні документи, уточнення позовних вимог від 03.05.2006р. № 05-05/58, заперечення на пояснення відповідача від 01.06.2006р. № 05-05/89, від 13.06.2006р. № 05-05/101, правоустановчі документи тощо.

Відповідач посилається на пояснення від 19.05.2006р. № 369, доповнення до пояснень від 01.06.06 № 354, доповнення до пояснень від 23.06.06 № 409, правоустановчі документи тощо.

          Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об”єктивному дослідженні відповідно ч. 1 ст. 86 КАС України.

          Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров”я, медичну допомогу та медичне страхування.

          Там же передбачено, що охорона здоров”я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздорочих програм.

          Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров”я медична допомога надається безоплатно.

          Зміст цієї статті повністю узгоджується з приписами Загальної декларації прав людини    ( ст. 25) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права ( ст. 12), відповідно до яких кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби.

Гарантіями права на охорону здоров”я є: створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров”я; організація і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони здоров”я та зміцнення здоров”я; надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги; здійснення контролю та нагляду в галузі охорони здоров”я; встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров”я тощо.

Держава створює умови для доступного усім громадянам медичного обслуговування шляхом фінансування охорони здоров”я за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самовряування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та інших джерел, не заборонених законодавством. За рахунок бюджетних коштів фінансуються загальнодоступні для населення заходи охорони здоров”я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002р. № 955 затверджена Програма надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги ( далі – Програма), яка розроблена відповідно до ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров”я.

Медична допомога – це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров”ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства (“Загальна частина” Постанови). Розділом 3 цієї Постанови передбачений обсяг медичної допомоги, що подається населенню безоплатно та розраховується на підставі нормативів амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної і швидкої медичної допомоги, з розрахунку на 1 тис. чоловік, протягом року одним закладом охорони здоров”я.

Конституційний Суд  України розглянув справу щодо офіційного тлумачення положень             ч. 3 ст. 49 Конституції України ( справа про безоплатну медичну допомогу). У рішенні Конституційного Суду від 29 травня 2002р. № 10-рп встановлено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров”я медична допомога надається безоплатно, тобто у державних та комунальних закладах охорони здоров”я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Там же передбачено, що дія положення “ у державних і комунальних закладах охорони здоров”я медична допомога надається безоплатно” поширюється на всі такі заклади, які перебувають у державній ( незалежно від відомчого підпорядкування) або комунальній власності і  фінансуються з бюджетів будь-якого рівня.

Вказаною Програмою передбачений перелік видів безоплатної медичної допомоги                 ( розділ 2), а саме: швидка та невідкладна, амбулаторно-поліклінічна, стаціонарна, невідкладна стоматологічна, долікарська медична допомога сільським жителям; санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим; утримання дітей у будинках дитини; медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996р. № 1138 був затверджений Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних закладах охорони здоров”я та вищих медичних закладах освіти. Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1998р.                № 15-рп/98 по справі  № 1-29/98 вирішено визнати такими, що не відповідають Конституції України окремі положення постанови Кабінету Міністрів України № 1138, а саме положення абзацу першого пункту 1 в частині затвердження Переліку платних послуг, передбачених розділом 1 та розділом П зазначеного Переліку; положення абзацу другого пункту 1 щодо дозволу лікульвально та санітарно-профілактичним закладам приймати плату від хворих за надані їм інші медичні послуги як внесення добровільної компенсації та положення п. 2.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002р. № 989  затверджено зміни, що вносяться до постанови КМУ від 17.09.1996р. № 1138, а саме затверджений Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров”я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах. Пункт 13 цього Переліку передбачає: лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненням громадян, що надаються без направлення лікарів.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальна медична установа “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ Донецької області – бюджетна установа заснована Краматорською міською радою на основі майна власності територіальної громади м.Краматорська, переданої на правах оперативного керування ( п.1.2 Статуту). Згідно розділу 2 Статуту установа надає медичну допомогу та здійснює профілактичні заходи серед населення згідно з розподілом території та суб”єктів господарювання, проведеним міським відділом охорони здоров”я.

Предметом діяльності установи  є організація та здійснення за рахунок коштів бюджету видів та форм медичної допомоги, гарантованої державою ( п.3.1 Статуту).

Надання платної медичної допомоги за послуги, що не  є обов”язковими для Установи               ( викладені в п.2 Статуту) та платні послуги згідно діяльності, що не суперечить діючому законодавству, передбачено п.3.4 Статуту установи.

Відповідачем населенню надавалися медичні послуги у вигляді прийому лікарів                      (терапевт, отоларинголог, хірург, невропатолог, кардіолог, гінеколог, ендокринолог,травматолог, офтальмолог), що підтверджується фіскальними чеками та касовими звітами, які є в матеріалах справи ( т.1 а.с.14-15). Тому, суд вважає посилання відповідача на те, що громадянам надавалися консультативні послуги, безпідставними ще й тому, що з представленого відповідачем наказу Міністерства охорони здорорв”я України                   № 47 від 28.01.2004р. “Про затвердження облікової форми № 039/о “Відомость обліку відвідувань в поліклініці (амбулаторії), диспансері, консультації, вдома” вбачається, що консультація – за направленням лікуючого лікаря до лікарів різних спеціальностей з приводу уточнення діагнозу, обстеження, лікування (пам”ятка по заповненню Талона амбулаторного пацієнта”).

Посилання відповідача на те, що власник встановив оплату за послуги, які здійснюються у відповідача, що відображено у п.3.2, 3.3 та 3.4 Статуту, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідачем не надано з цього приводу відповідних доказів.

Отже з огляду на приписи діючого законодавства суд вважає, що надання безоплатної медичної допомоги стосується любого виду медичної допомоги незалежно від того, мешкає населення на території, яка закріплена за медичною установою чи ні.

Заперечення відповідача з посиланням на норми Цивільного кодексу України щодо застосування строків позовної давності стосовно стягнення штрафу, суд відхиляє, оскільки згідно ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Отже спірні відносини стосуються стягнення економічних санкцій, які відповідно до розділу 11 п.15 ст. 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2006р.” відносяться до доходів загального фонду Державного бюджету і застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб органів виконавчої влади.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми застосованих економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін у розмірі                 37 941,03 грн. є доказаними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу згідно  вимог ч. 4 ст. 94 КАС України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 49 Конституції України, ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров”я,  ст.ст.17, 48, 69, 71, 87, 94, 122-154, 160, 162, 163, пунктів 2-1, 6,7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, - суд,

                                         П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області м.Донецьк до Комунальної медичної установи “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ Донецька область про стягнення суми застосованих економічних санкцій за порушення державної диципліни цін у розмірі 37 941 грн. 03 коп., задовільнити повністю.

Стягнути з Комунальної медичної установи “Міська поліклініка № 4” м.Краматорськ (84307, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 17, р/р 35427002002197 в УДК в Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 23597472) на користь Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області м.Донецьк ( 83100, м.Донецьк. вул 50 річчя СРСР, 149, д/р 31113106600059 у ВДК м.Краматорська, отримувач – ВДК м.Краматорська, код ЄДРПОУ 24166521, банк отримувача – УДК в Донецькій області, МФО 834016, код надходжень за бюджетною класифікацією 23030300) суму застосованих економічних санкцій за порушення державної диципліни цін у розмірі 37 941 грн. 03 коп.

Повний текст постанови оголошений у судовому засіданні 26.06.2006р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                              Радіонова О.О.           

Надруковано 3 примірника:

1 – до справи

2 – сторонам у справі