Постанова

від 19.02.2019 по справі 0440/5631/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 0440/5631/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

секретарі судового засідання Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Смірнова А.А.,

представника відповідача Борисової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Автоцентр-Україна на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року в адміністративній справі №0440/5631/18 (головуючий 1-ї інстанції Жукова Є.О., повний текст рішення складений 26.10.2018 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автоцентр-Україна до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 25.07.2018 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми Р №0017341422 та №0017421422 від 09.07.2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції помилково взято до уваги вирок Святошинського районного суду м.Києва від 22 серпня 2017 року у справі №759/11929/17, оскільки останнім жодної обставини відносно підприємства позивача не встановлено, а встановлені обставини не спростовують реальність спірних господарських операцій.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти вимог апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Автоцентр-Україна (код ЄДРПОУ 30696054) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в органах ДФС з 2000 року. Відповідно до ч.2.2 ст.2 Статута Товариства з обмеженою відповідальністю Автоцентр-Україна предметом діяльності Товариства є: оптова торгівля новими і уживаними автомобілями; роздрібна торгівля новими і уживаними автомобілями; технічне обслуговування та ремонт автомобілів за замовленням населення; діяльність автомобільного вантажного транспорту тощо (а.с.77-82).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої інстанції встанолено, що в період з 25.05.2018 року по 01.06.2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ Автоцентр-Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ Дінкарт (код ЄДРПОУ 40510296, раніше назва - ТОВ Інтех-К ) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, за результатами якої 08.06.2018 року складено акт №29588/04-36-14-22/30696054 (а.с.19-23).

Висновками акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ Автоцентр-Україна

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, П(С)БО 16 Витрати , в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2016 рік в розмірі 79733 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 88892 грн., в тому числі за липень 2016 року в сумі 44296 грн. та за серпень 2016 року в сумі 44296 грн..

На підставі висновків перевірки податковим органом 09.07.2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0017341422 за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 110740, 00 грн., з яких за основним платежем 88592,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції 22148,00 грн. (а.с.24);

- №0017421422 за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 99666,25 грн., з яких за основним платежем 79733,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції 19933,25 грн. (а.с.25).

Позивач не погодився з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з мотивів не підтвердження належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку здійснення позивачем та його контрагентом господарських операцій, наявності ділової та економічної доцільності. Судом дотримано положення частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України та враховано обставини, встановлені вироком Святошинського районного суду м.Києва від 22 серпня 2017 року у справі №759/11929/17 (набрав законної сили 22.09.2017 року), яким ОСОБА_3 (якою підписано документи первинного бухгалтерського обліку Товариств з обмеженою відповідальністю Інтех К - на теперішній час ТОВ Дінкар ), визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст.27 ч.5, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон №996) тощо.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, обєкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення о'бєкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначенийМитним кодексом України.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом а п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Спірним питанням в межах даних правовідносин є достатність наданих Товариством первинних документів в підтвердження здійснення ним господарських операцій за послугами по договору підряду з ремонту покрівлі будівлі, а також повнота цих первинних документів, чи утримують вони в собі необхідну інформацію про отримані Товариством послуги, чи розкривають зміст господарських операцій, що свідчить про реальність їх здійснення.

Підпунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996).

Згідно з п.2.1, п.2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 25.07.2016 року між ТОВ Автоцентр-Україна (замовник) та ТОВ Інтех К (підрядник, на теперішній час назва змінена на ТОВ Дінкарт , код ЄДРПОУ 40510296), укладено договір підрядду №25/07, за умовами якого замовник доручив, а ТОВ Інтех К прийняв на себе зобов'язання щодо виконання ремонтних робіт на об'єкті: ТОВ Автоцентр-Україна , м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 22. Підрядник зобов'язався виконати всі роботи даного договору власними та залученими силами, зі своїх і матеріалів ТОВ Автоцентр-Україна , власними та залученими будівельними міханізмами і пристосуваннями, відповідно до затвердженої замовником документацією (а.с.94-95).

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем до матеріалів справи надано: договірна ціна на ремонт покрівлі одноповерхової будівлі; підсумкові відомості ресурсів; акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2016 року на суму 531551,02 грн.; оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за період: січень 2016 року, червень 2018 року; картки по рахунку 1522 за серпень 2016 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 103 за серпень 2016 року; картки рахунку 131 за серпень 2016 року, червень 2018 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 131 за серпень 2016 року, червень 2018 року; виписка з банку ТОВ Автоцентр-Україна від 31.07.2016 року; виписка з банку ТОВ Автоцентр-Україна від 12.08.2016 року (а.с.96-109).

Позивачем ані під час перевірки, ані до матеріалів справи не надавались податкові чи видаткові накладні на виконані послуги.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача не зміг пояснити, яким чином ТОВ Інтех К (на теперішній ТОВ Дінкарт ) виконував ремонтні роботи: власними чи залученими силами, зі своїх матеріалів чи з матеріалів ТОВ Автоцентр-Україна , власними чи залученими будівельними міханізмами і пристосуваннями. Апелянттом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції в цій частині не надані будь-які докази, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, з тексту акту перевірки вбачається, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стала податкова інформація, а саме: вирок Святошинського районного суду м.Києва від 22.08.2017 року у справі №759/11929/17, яким ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 та ч.1 ст.205 КК України.

В матеріалах справи наяна копія вказаного вироку, згідно тексту якого ОСОБА_3 скоїла дії, а сааме: реєстрацію та використання фіктивного підприємства ТОВ Інтех К (на теперішній час ТОВ Дінкарт - код ЄДРПОУ 40510296) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформлені не існуючих фінансово-господарських операцій для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємства суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки. Вирок набрав законної сили 22.09.2017 року (а.с.140-141).

Колегія суддів зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути леганізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки подані суб'єктом господарювання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передічі виконаних робіт (надання послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента свідчить про безтоварність гоподарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 16.01.2018 року у справі №2а-7075/12/2670.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При цьому, суд зазначає, що оцінивши надані позивачем документи: договір підряду, договірна ціна на ремонт покрівлі одноповерхової будівлі; підсумкові відомості ресурсів; акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2016 року підписані ОСОБА_3 як директором ТОВ Інтех К .

Інші документи: оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за період: січень 2016 року, червень 2018 року; картки по рахунку 1522 за серпень 2016 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 103 за серпень 2016 року; картки рахунку 131 за серпень 2016 року, червень 2018 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 131 за серпень 2016 року, червень 2018 року; виписка з банку ТОВ Автоцентр-Україна від 31.07.2016 року; виписка з банку ТОВ Автоцентр-Україна від 12.08.2016 року, копії яких містяться в матеріалах справи, на думку колегії суддів мають сумнівну доказову спроможність у сукупності з наведеними вище обставинами, в тому числі і вироком суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками контролюючого органу та вважає, що у Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області були всі законні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривню, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень.

Позивач оскаржує рішення відповідача на суму, кожнt з яких не перевищує 192100 гривень, у зв'язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Автоцентр-Україна на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року в адміністративній справі №0440/5631/18 залишити без задоволення.

Рішення Товариства з обмеженою відповідальністю Автоцентр-Україна на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року в адміністративній справі №0440/5631/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак