Ухвала

від 25.02.2019 по справі 140/2093/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/2224/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Хобор Р. Б. суддів - Попка Я. С. Сеника Р. П.

перевіривши апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року у справі № 140/2093/18 за адміністративним позовом приватного підприємства "Торговий дім "Дже Рост" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року задоволено позов приватного підприємства "Торговий дім "Дже Рост" про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинення певних дій.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Головне управління ДФС у Волинській області подало апеляційну скаргу. Одночасно заявило клопотання про звільнення від сплати судового збору з мотивів відсутності коштів.

Клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Так, статтею 49 КАС України в редакції Закону № 2136-VІІІ, так само як і статтею 44 у чинній редакції цього Кодексу передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Статтею 298 КАС України в редакції, чинній на час подання цієї апеляційної скарги, було передбачено обов'язок особи, яка подає апеляційну скаргу, щодо одночасного надання документу про сплату судового збору.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансується з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава, з метою забезпечення можливості здійснення якісного, ефективного та своєчасного захисту своїх прав та інтересів, повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.

Наведене узгоджується з пунктом 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, за змістом якого під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

Крім того, відповідачем не додано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, а також щодо коштів, призначених на оплату судового збору, передбачених у кошторисі (проекті кошторису) установи на бюджетний рік, у якому плануються видатки бюджету.

В додаток до наведеного, суд акцентує увагу на тому, що згідно з частиною 2 статті 6 КАС України в редакції, чинній нас постановлення ухвали, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 (995_004) залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом (див. "Голдер проти Сполученого Королівства" (980_086) і "Z та інші проти Сполученого Королівства", рішення суду, цитовані вище, там само; та, mutatis mutandis, "Ейрі проти Ірландії" (Airey . ), рішення від 9 жовтня 1979 року, серія A, N 32, с. 14-15, п. 26).

За вказаних обставин, відсутність бюджетного фінансування суб'єктів владних повноважень щодо видатків на оплату судового збору не є підставою для звільнення від його сплати.

Керуючись статтями 133, 166, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Волинській області про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Б. Хобор судді Я. С. Попко Р. П. Сеник Ухвала підписана 25.02.2019 року