Постанова

від 20.02.2019 по справі 2040/6456/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 р.Справа № 2040/6456/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "НАГОЯ" в особі директора Коновалової І.В., Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 23.11.18 року по справі № 2040/6456/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАГОЯ" в особі директора Коновалової І.В.

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000831411 від 24.04.2018 (форма "Р").

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2018 р. адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення рішення від 24.04.2018 року № 00000831411 на суму 48911.25 грн. , в тому числі: податкове зобов'язання - 39129.00 грн., штрафні санкції - 9782.25 грн. В іншій частині вимог позову залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволення позовної заяви, Головне управління ДФС у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції не дотримано норми процесуального права, а саме, неповно з'ясовано обставини в адміністративній справі у зв'язку з ненаданням оцінки всім аргументам учасників справи, як того вимагає ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказує, що згідно Постанови ВСУ від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 всі первинні документи контрагента є неналежними, оскільки вони підписані громадянином який значиться як засновник та директор, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно-розпорядчі функції керівника не виконує, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення злочинів передбачених ст.205 КК. Згідно постанови ВСУ від 03.11.2015 у справі №826/3477/13-а факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій. Також звертають увагу суду, що для підтвердження транспортування було надано ТТН, які не відповідають вимогам правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні бо містять ряд дефектів: не зазначено дату ТТН; не зазначено номер ТТН; не вказано вантажовідправника; не вказано час прибуття і вибуття автотранспортного засобу. Встановлені дані і факти, що доводять нереальність господарської операції, дозволяють стверджувати, що укладений між TOB "Нагоя" та TOB "ЄВРО СПЕЦ ПРОЕКТ" договір поставки від 25.01.2016р. №250116-1 не опосередковувався реальним виконанням операції. Вказує, що наявність пояснень (свідчень) керівників та засновників суб'єктів господарювання щодо непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності є достатньою підставою для неврахування первинних документів в даних податкового обліку, що підтверджується також і вищенаведеними правовими позиціями ВСУ у постановах від 30.01.2018 у справі №826/2747/13-а, від 03.11.2015 у справі №826/3477/13-а, від 03.11.2015 у справі Л"826/3477/13-а. З урахуванням вище викладеного, вважає, що укладений між TOB "Нагоя" та TOB "Кенмор" договір поставки від 25.07.2016р. №250716-1 не опосередковувався реальним виконанням операції, яка становить його предмет. Оскільки реальність вчинення господарських операцій між TOB Нагоя контрагентами відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином, у TOB Нагоя не було підстав для податкового обліку операцій, що досліджувались проведеною перевіркою. На підставі наведеного просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2018 по справі №2040/6456/18 в частині задоволення позовних вимог, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову TOB Нагоя відмовити.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позову, TOB "Нагоя" подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення рішення від 24.04.2018 року № 00000831411 на суму 77 083, 75 грн. Посилається на те, що за укладеним між TOB "НАГОЯ" та TOB "ЛАЙФ ДЕЙЗ" договором поставки №110716-1 від 11.07.2016 сторони в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується належним чином складеними первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку. Посилання суду першої інстанції про наявність вироку Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2017, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та директором/засновником TOB "ЛАЙФ ДЕЙЗ" та визнано винним директора/засновника у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, не вказано вантажовідправника; не вказано час прибуття і вибуття автотранспортного засобу. Встановлені дані і факти, що доводять нереальність господарської операції, дозволяють стверджувати, що укладений між TOB "Нагоя" та TOB "ЄВРО СПЕЦ ПРОЕКТ" договір поставки від 25.01.2016р. №250116-1 не опосередковувався реальним виконанням операції. Вказує, що в матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена судом копія вказаного вироку, наявна лише роздруківка вироку із Єдиного державного реєстру судових рішень, у якому деякі відомості засекречені, також відсутні відомості щодо набрання даним вироком законної сили. Таким чином, встановити якою особою вчинені дії чи бездіяльність не вбачається за можливе. Посилається на практику Верховного Суду викладену у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, від 05.06.2018 року у справі № 805/649/15-а). Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 року у справі № 826/1571/16. Зазначає, що вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2017 не встановлено факту безтоварності господарських операцій між TOB "НАГОЯ" та TOB "ЛАЙФ ДЕЙЗ" в рамках договору поставки №110716-1 від 11.07.2016, а встановлено лише обставини державної реєстрації TOB "ЛАЙФ ДЕЙЗ". Враховуючи викладене, вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення рішення від 24.04.2018 року № 00000831411 на суму 77 083, 75 грн. є незаконним, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому в даній частині підлягає скасуванню. На підставі викладеного вище, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2018 по справі № 2040/6456/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення рішення від 24.04.2018 року № 00000831411 на суму 77 083, 75 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги TOB "НАГОЯ" задовольнити в повному обсязі.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі TOB "НАГОЯ". Проти апеляційної скарги ГУ ДФС у Харківській області заперечував, просив залишити її без задоволення. Просив прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі ГУ ДФС у Харківській області. Проти апеляційної скарги скарзі TOB "НАГОЯ" заперечував, просив залишити її без задоволення, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ГУ ДФС у Харківській області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга TOB "НАГОЯ" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що відносно посадової особи контрагента позивача (ТОВ "Лайф Дейз") наявний вирок Святошинського районного суду м. Києва (провадження 1-кп/759/557/17) за ч.1 ст.205 КК України та ч.2 ст.2051 КК України. Наявність вироку, за фактом фіктивного підприємництва, на думку суду має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб'єктів. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність доводів контролюючого органу в частині відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій позивача з ТОВ "Лайф Дейз" та як наслідок донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість та відповідно штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання, основним видом діяльності якого в тому числі є збирання небезпечних відходів, оптова торгівля твердим, рідким , газоподібним паливом і подібними продуктами, діяльність лікарняних закладів, оптова торгівля відходами та брухтом та інші.

Підприємство перебуває на обліку в Центральній ОДПІ ГУДФС у Харківській області та є платником податку на додану вартість.

У період з 16.03.2018 по 22.03.2018 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо господарських взаємовідносин з ТОВ " Євро спец проект" та ТОВ " Лайф Дейз" за липень 2016 року, з ТОВ " Кенмор" за липень 2016 року та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг) отриманих від вищевказаних контрагентів-постачальників, відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.

За результатами перевірки складено акт від 29.03.2018 року № 1130/20-40-14-11-11/36374046, яким зафіксовано порушення вимог п.198.1-198.3,198.6 ст.198., п.201.1, 201.7 ст.201, п.200.1 -200.2 ст.200 ПК України.

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 24.04.2018 року № 00000831411, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 125995.00 грн., в тому числі основний платіж 100796.00 грн. та штрафні санкції 25199.00 грн.

Не погодившись з зазначеним вище рішення позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України, за результатами якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Відповідно до пп.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1, 201.7 ст.201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

У відповідності до пп. 44.1 та 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ " Євро спецпроект" укладено договір поставки від 25.01.2016 року № 250116-7, відповідно до якого позивач придбає відпрацьовані мастила (оливи), оплата за вказаним договором здійснюється шляхом зарахування коштів на банківський рахунок ТОВ " Євро спецпроект", товар переходить у власність покупця в місці відправлення, транспортування здійснюється на умовах самовивозу транспортними засобами позивача.(а.с.78-81, т.1)

ТОВ " Лайф Дейз" укладено договір поставки від 11.07.2016 року № 110716, відповідно до якого позивач оплачує та отримує у власність топковий мазут, паливо котельне сумішне; розрахунок за товар здійснюється на підставі 100 % попередньої оплати згідно рахунку-фактури; транспортування товару здійснюється позивачем власним транспортом або із залученням перевізника; датою переходу права власності на товар є дата зазначена на товаросупроводжувальних документах (а.с.115-119, т.1)

ТОВ " Кенмор" укладено договір поставки від 25.07.2016 року № 250716-1, умовами якого визначено, що позивач придбає паливо котельне сумішне, розрахунок за товар здійснюється на підставі 100 % попередньої оплати згідно рахунку-фактури; транспортування товару здійснюється позивачем власним транспортом або із залученням перевізника; датою переходу права власності на товар є дата зазначена на товаросупроводжувальних документах (а.с.173-176, т.1)

В межах згаданих правочинів проведені господарські операції з постачання контрагентом позивачу ТМЦ, які оформлені видатковими накладними, прибутковими накладними, дорученнями на отримання товарно-матеріальних цінностей, (а.с.82-83,120-127,136-137, 161-168, 177-178,181-182, т.1)

Зберігання товару здійснено у ємностях на складі позивача, які орендовано на підставі договору, укладеного з ТОВ " АТП 16355" від 01.03.2015 року № 15 (а.с.209-210, т.1)

Фізичне переміщення товару здійснено орендованим транспортним засобом (а.с.224-228, т.1) та підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами, копії яких містяться у матеріалах справи.

Зобов`язання по оплаті вартості придбаного у контрагента товару, виконані роботи здійснені позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів, що підтверджується випискою по рахунку підприємства-позивача, платіжними дорученнями , копії яких наявні у матеріалах справи. Наявність зазначених документів, вказує на те, що безготівкові кошти списані з рахунку позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у позивача та контрагента спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять.

За вказаними правочинами позивачеві виписано податкові накладні, копії яких містяться у матеріалах справи.

Щодо посилань відповідача на наявність на наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача, а саме, ТОВ "Євро спецпроект" та ТОВ " Кунмор", протоколів допитів осіб, які зазначені як засновники/директори підприємств, які повідомили про непричетність до здійснення господарської діяльності, відсутність у вказаних суб'єктів господарювання основних засобів, незначну кількість працівників, що доводить нереальність вчинених правочинів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Документи по відповідній кримінальній справі, які б підтверджували наведені податковим органом факти, до суду надані не були. Відсутні вони й в матеріалах справи.

Будь яких доказів в ході розгляду кримінальних справ, які б свідчили про протиправність здійснених операцій до суду не надано.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 , сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що до перевірки не надано сертифікатів якості на паливо котельне сумішне, колегія суддів зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи встановлено, що товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджено дослідженими належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності.

Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки вони не містить відомостей про господарську операцію та не фіксують факт їх здійснення, а містять інформацію про товар та його якість, підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації.

Колегія суддів зазначає, що сертифікати якості - це документи, які підтверджують якість товарів та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Крім того сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції).

Відтак відсутність вказаного документа не може свідчити про безтоварність господарської операції, тим більше, що позивач використовує власну лабораторію, яка здійснює усі необхідні дослідження придбаного зерна.

Щодо посилань податкового органу на відсутність підтверджуючих документів щодо транспортування, колегія суддів зазначає наступне.

ТТН не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.

Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена колегією Касаційного адміністративного суду в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №821/589/17 .

Щодо посилань податкового органу, як на підставу відсутності реальності операцій позивача та контрагентів на відтунтість у контрагентів у контрагента матеріально-технічної та технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, тимчасового зберігання відповідних обсягів товару колегія суддів зазначає наступне.

Наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами .

Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу.

Дані посилання є підставами у сумніві реальності операцій та не свідчать про відсутність операцій, документи щодо яких об'єктивно не спростовані.

Проте колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову виходячи з наступного.

Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що відносно посадової особи контрагента позивача (ТОВ "Лайф Дейз") наявний вирок Святошинського районного суду м. Києва (провадження 1-кп/759/557/17) за ч.1 ст.205 КК України та ч.2 ст.2051 КК України.

Стосовно використання вироків суду під час розгляду адміністративних справ слід врахувати правову позицію Верховного Суду (викладена у постанові від 08.08.2018р., справа №820/4428/17, адміністративне провадження №К/9901/51373/18): "Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи контролюючого органу, щодо наявного вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області по справі № 359/4590/17, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), оскільки вказаний вирок не містить будь - яких відомостей про господарські операції між ТОВ "Форум Брандіг" та позивачем, окрім того він стосується гр. ОСОБА_3, натомість директором у період здійснення господарських правовідносин та підписання первинних документів від імені ТОВ "Форум Брандіг" була гр.ОСОБА_4 Також необхідно зазначити, що відносно вказаного контрагента вирок за ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) відсутній.

"Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону".

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22 травня 2018 року (справа №826/14638/14, адміністративне провадження №К/9901/11318/18): "Щодо вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к, на який посилається скаржник, то такому судами уло надано оцінку, зокрема зазначено, що вказаним вироком визнано винним у вчиненні кримінально правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (пособництво у створенні ряду фіктивних підприємств, у тому числі і ТОВ "Старксервіс") громадянина ОСОБА_5, тоді як всі перинні документи за господарськими операціями позивача з ТОВ"Старксервіс" підписано Мостовим Д.І. (директором ТОВ "Старксервіс" з 04.12.2012), вказаним вироком не було встановлено, що ТОВ "Старксервіс" не мало взаємовідносин з ТОВ "Глобал Партнер", обставини господарської діяльності ТОВ"Старксервіс" по взаємовідносинам із ТОВ "Глобал Партнер" не досліджувались.".

Постанова Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа №826/18952/14) адміністративне провадження №К/9901/8100/18) містить правовий висновок про те, що Сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Постанова Верховного Суду від 29.03.2018р. (провадження К/9901/6497/18, справа №826/3498/15) містить висновок про те, що оцінюючи доводи податкового органу щодо наявності зазначеного вироку, як такого, що беззаперечно свідчить про фіктивність контрагентів позивача, суд зазначає наступне. Факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року у справі №754/1073/16-к встановлено, що обвинувачені ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 вчинили фіктивне підприємництво, зокрема придбали суб'єкт підприємницької діяльності (Товариство з обмеженою відповідальністю "Альшар Груп" (ЄДРПОУ 39195353) з метою прикриття незаконної діяльності. Проте жодних фактів, які б свідчили про здійснення цим підприємством нереальної господарської діяльності, зокрема за правовідносинами із Товариством, цим вироком не встановлено.

За змістом частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час розгляду справи у суді касаційної інстанції) вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на преюдиціальність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов'язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у судах попередніх інстанцій з огляду на дату винесення відповідного вироку, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі, є необгрунтованим.".

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року (справа №808/1507/16, адміністративне провадження №К/9901/25309/18) необхідно зазначити те, що сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.".

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій позивача з ТОВ "Лайф Дейз".

Колегія суддів зазначає, що вирок щодо посадової особи контрагента позивача ТОВ "Лайф Дейз" не містить будь яких посилань на операції з позивачем ТОВ НАГОЯ .

Дійсно, даний вирок містить інформацію про те, що особа яка заснувала підприємство, після її реєстрації не здійснювала будь яких юридично значимих дій щодо угод, а підприємство створене для прикриття іншої незаконної діяльності, однак, наведене жодним чином не свідчить, що операції між позивачем та ТОВ "Лайф Дейз" були не реальними (безготівковими) і що з боку позивача по даній угоді дії вчинились не добросовісно та він був обізнаний про обставини встановлені вироком.

Крім того, колегія суддів зазначає, що дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Однак, як зазначалось вище, обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у т.ч. на його контрагентів.

Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.73 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.

Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Крім того, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до податкового кредиту, визначену актом перевірки та відповіддю на заперечення на акт, за спірний період.

Зворотне відповідачем не доведено.

Крім того, позивачем по справі надані документи в підтвердження понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що порушень з боку позивача з приводу використання та реалізації придбаного товару, судом не встановлено.

Доказів спростування наданих позивачем документів відповідачем не надано.

Встановлені судом фактичні обставини, надані документи, засвідчують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок чого занижено суми зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що висновки відповідача, Головного управління ДФС України у Харківській області ґрунтуються на припущеннях, належних доказів, що свідчать про безтоварність здійснених операцій відповідачем до суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно за приписами ч.1, 2 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно згідно оригіналу платіжного доручення № 3254 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1889 грн. (т.1 а.с. 3). При подачі апеляційної скарги, згідно оригіналу платіжного доручення № 3551 від 14.12.2018р., яка міститься в матеріалах справи (а.с.86), позивачем сплачено судовий збір в сумі 2834 грн. 89 коп., замість необхідного 1734, 39 грн., що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України. Всього, з урахуванням того, що права позивача рішенням суду захищені, позовні вимоги задоволені, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 2890,32 грн.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НАГОЯ" в особі директора Коновалової І.В. задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2018 року по справі № 2040/6456/18 скасувати в частині відмови з задоволенні позову.

В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000831411 від 24.04.2018 (форма "Р") на суму 77 083 грн. 75 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління ДФС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАГОЯ" 2890 грн. 32 коп. витрати по сплаті судового збору. .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 25.02.2019 року