Постанова

від 29.05.2007 по справі 02/3668

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

02/3668

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 травня 2007 р.                                                                                   № 02/3668  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді          Плюшка І.А.

суддів          Козир Т.П., Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро”;

на рішення           господарського суду Черкаської області від 24.10.2006 року;

та на постанову           Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.01.2007 року;

у справі          №02/3668 господарського суду Черкаської області;

за позовом           Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок”;

до           1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса - Агро”;

          2. Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Міжгір'я”

про          визнання недійсним договору;

за участю представників сторін

-          позивача – Толюпа В.М.

-          відповідача –1. Геращенко М.В.;

-          2. не з'явилися;

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача та пояснення сторін у справі,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаського області від 24 жовтня 2006 року у справі №02/3668 позовні вимоги Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” до товариства з обмеженої відповідальності “Компанія “Тіса-Агро”, виробничого сільськогосподарського кооперативу “Міжгір'я” про визнання недійсним договору купівлі-продажу №72 корпоративних прав від 15 грудня 2005 рок, укладений ВСК “Міжгір'я” та ТОВ “Компанія “Тіса-Агро” –задоволено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.01.2007 року у справі №02/3668 рішення господарського суду Черкаської області від 24.10.2006 року по справі №02/3668 залишено без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія “Тіса-Агро” –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими у справі №02/3668 судовими рішеннями Товариство з обмеженою відповідальності “Компанія “Тіса-Агро” (далі - Скаржник) звернулося з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення з мотивів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та направити справу №02/3668 на новий розгляд.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті останніх, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти

докази.

Встановлення фактичних обставин справи, перевірка та оцінка доказів, надання переваги одним доказам над іншими є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

При вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 15 грудня 2005 року між ВСК «Міжгір'я»та ТОВ «Компанія «Тіса - Агро»було укладено договір №72 купівлі–продажу корпоративних прав про те, що продавець продав, а покупець купив право власності на частку у статутному фонді Лікувально-оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»в розмірі 4,23 % у статутному фонді недержавної частки емітента. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до ст. 656 ЦК України, продавець ВСК «Міжгір'я»не мало прав власності на предмет купівлі –продажу спірного договору, а отже не мало права відчужувати майнові права, які не належали йому на праві власності, в наслідок чого спірний договір купівлі-продажу визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  ЦК України. Вирішення питання щодо наявності підстав визначених вказаною статтею є обов'язковим при з'ясуванні обставин дійсності правочину.

Однак, переглядаючи оскаржувані судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку щодо неповноти встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи необхідних для вирішення справи по суті, в наслідок чого робить висновок про порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, вирішуючи питання щодо приналежності відчужуваної частки у статутному фонді Лікувально-оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що статутом Лікувально-оздоровчого закладу «Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр «Світанок»визначено, що статутний фонд Лікувально-оздоровчого закладу поділений між засновниками як з недержавною формою власності так і з державною формою власності. Однак, на думку колегії суддів касаційної інстанції, з оскаржуваних судових рішень чітко не вбачається яка саме частка знаходиться в недержавній власності, а також порядок та принцип відчуження такої частки та порядок закріплення відповідної частки за учасником товариства. Оскільки вирішення питань щодо наявності прав власності на корпоративні права Лікувально-оздоровчого закладу та відповідно можливості відчужування таких прав є необхідним для прийняття рішення щодо наявності підстав визнання договору недійсним, то відповідні питання, на думку колегії суддів касаційної інстанції, підлягають встановленню під час повторного розгляду справи по суті.

Поряд з тим, колегія суддів касаційної інстанції також звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявне рішення господарського суду Черкаської області від 31 березня 2006 року у справі № 11/1651, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог виробничого сільськогосподарського кооперативу «Міжгір'я»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса-Агро»про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав №72 від 15 грудня 2005 року з підстав відсутності у продавця прав на відчужувані корпоративні права. Переглядаючи оскаржувані судові рішення у справі №02/3668 колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не було в повній мірі досліджено зазначене судове рішення та не враховано встановлені цим рішенням юридично значимі факти. Враховуючи те, що предметом спору у справі №02/3668 є визнання відповідного договору купівлі-продажу корпоративних прав №72 від 15 грудня 2005 року недійсним, на думку колегії суддів касаційної інстанції, під час нового розгляду справи, судам першої та апеляційної інстанцій необхідно врахувати встановлені у рішенні господарського суду Черкаської області від 31 березня 2006 року у справі № 11/1651 фактичні обставини та зміст прийнятого по справі рішення.

Скасовуючи оскаржувані судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції виходить також з того, що при вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанцій не повній мірі з'ясували, які саме права позивача порушені, для захисту яких останній звернувся з позовом до суду. Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, під час повторного розгляду справи, судам першої та апеляційної інстанцій необхідно встановити, які саме права позивача порушені, чим обґрунтовано порушення такого права та чи підлягає вирішення справи щодо захисту відповідного права в порядку господарського судочинства.

Відносно інших доводів Скаржника, які викладені в касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про залишення їх без розгляду, оскільки оцінка останніх призведе до порушення меж касаційного перегляду судових рішень, які визначені в ст. 1117 ГПК України.

Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність порушень норм матеріального і процесуального права при прийнятті судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню. Колегія суддів касаційної інстанції звертає також увагу судів першої та апеляційної інстанцій на те, що згідно ст. 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю “Тіса - Агро” задовольнити.

2.          Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.01.2007 року та рішення господарського суду Черкаської області від 24.10.2006 скасувати.

3.          Справу №02/3668 передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя                                                            І. Плюшко

Судді                                                                                Т. Козир

                                                                                                     С.Самусенко