Рішення

від 25.02.2019 по справі 810/4404/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2019 року м. Київ № 810/4404/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації "Прозоро!" до Бориспільського міського голови Федорчука Анатолія Соловйовича про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація Прозоро! (далі - позивач) з позовом до Бориспільського міського голови Федорчука Анатолія Соловйовича (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 12 липня 2018 р. № 10/07-18;

- зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення позивача та прийняти рішення з урахуванням вимог чинного законодавства та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем 12 липня 2018 р. направлено на електронну адресу відповідача звернення з вимогою привести у відповідність рішення міської ради № 4-1-VII, а саме: ввести до складу виконавчого комітету Бориспільської міської ради за посадою заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради ОСОБА_2 та керівників управлінь та відділів (виконавчих органів). Стверджує, що відповідачем звернення позивача розглянуто не об'єктивно, не всебічно і невчасно, з порушенням вимог Закону України Про звернення громадян . Зокрема, відповідачем не було проведено перевірку викладених у зверненні фактів, не надано їм належної оцінки та не спростовано їх, а також не прийнято рішення відповідно до чинного законодавства і не забезпечено його виконання. За таких обставин вважає, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність в частині розгляду звернення позивача.

Відповідач подав до суду відзив, в якому позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Вказав, що позивачем фактично вирішується питання про неправомірність рішень органу місцевого самоврядування, однак в позовних вимогах зазначається питання про оскарження відповіді на звернення. При цьому будь-яких обґрунтувань порушень закону міським головою при розгляді звернення позивачем не вказано.

Відповідач зазначає, що вимоги Закону України Про звернення громадян врегульовують відносини лише стосовно звернень громадян і на застосовуються при розгляді звернень громадських організацій, тому посилання позивача на цей закон є помилковим. Так, цей закон регулює відносини між громадянами та органами місцевого самоврядування, в тому числі між громадянами і об'єднаннями громадян. Закон не регулює відносини між об'єднаннями громадян і органами місцевого самоврядування, що підтверджується статтею 11 Закону, якою передбачено порядок звернення громадян до об'єднань громадян. Стверджує, що звернення позивача зареєстровано 16 липня 2018 р. і розглянуто в повному обсязі, про що у місячний строк 16 серпня 2018 р. надано достовірну та своєчасну відповідь. Закон Про місцеве самоврядування в Україні не містить вимог щодо обов'язкового включення всіх заступників міського голови до складу виконкому, а лише передбачає перелік осіб, які можуть включатися до його складу, та не містить чітких вимог щодо кількісного чи персонального складу виконкому (крім окремих посадових осіб).

Позивач 8 листопада 2018 р. надав відповідь на відзив, в якій визнав, що в законодавстві відсутні норми, які регулюють порядок звернення громадських об'єднань до органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Разом з тим, право на такі звернення гарантовано як ст. 40 Конституції України, так і ст. 21 Закону України Про об'єднання громадян , тому вважає, що за відсутності таких норм в Україні склалася практика звернень громадських об'єднань до органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі Закону України Про звернення громадян .

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2018 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою названого суду від 26 листопада 2018 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представники сторін подали до суду письмові клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин та керуючись вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є громадською організацією, яка зареєстрована також і як юридична особа.

Бориспільською міською радою 11 листопада 2015 р. прийнято рішення № 4-1-VII Про утворення виконавчого комітету Бориспільської міської ради VII скликання , яким затверджено персональний склад виконавчого комітету Бориспільської міської ради VII скликання у кількості 22 осіб.

12 липня 2018 р. за вих. № 10/07-18 позивачем на електронну адресу відповідача направлено лист-звернення. Зокрема, у зверненні позивач просив терміново привести у передбаченому законом порядку рішення Бориспільської міської ради від 11 листопада 2015р. № 4-1-VII Про утворення виконавчого комітету Бориспільської міської ради VII скликання , що зазнавало неодноразового внесення змін, у відповідність до вимог Закону України Про місцеве самоврядування та ввести в склад виконавчого комітету Бориспільської міської ради за посадою заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради ОСОБА_2 та відповідно керівників управлінь і відділів (виконавчих органів) Бориспільської міської ради . У зверненні позивач посилався на приписи закону України Про звернення громадян .

Як повідомив у відзиві відповідач, це звернення було ним зареєстровано 16 липня 2018 р.

16 серпня 2018 р. відповідач листом № 12-33-3368 надав позивачу відповідь на його звернення, у якій зазначалося, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу є виключною компетенцією міської ради. Враховуючи, що формування та визначення чисельності виконавчого комітету міської ради здійснено у відповідності до чинного законодавства, підстав для внесення змін до вказаного рішення не вбачається.

У зв'язку з тим, що позивач вважає розгляд відповідачем його звернення не об'єктивним, не всебічним і невчасним, ним було подано цей позов до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано таке.

Згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України їхнього конституційного права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України Про звернення громадян від 2 жовтня 1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до ч.1 ст.1 цього Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частинами 1 - 7 статті 5 вказаного Закону визначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні гарячі лінії та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст.7 наведеного Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Як вбачається із змісту ст.19 наведеного Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї статті.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (ч.1 ст.20 цього Закону).

При наданні оцінки правомірності дій відповідача судом враховано таке.

Під зверненнями громадян у розумінні Закону № 393/96-ВР слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

За вживаними у цьому Законі термінами:

пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства;

заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;

скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (стаття 3).

За правилами ч. 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Порядок розгляду звернень визначено ст. 15 Закону № 393/96-ВР, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Цим законом передбачено можливість звернень громадян до об'єднань громадян, а статтею 12 Закону визначено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України Про судоустрій і статус суддів та Про доступ до судових рішень , Кодексом адміністративного судочинства України, законами України Про засади запобігання і протидії корупції , Про виконавче провадження .

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Згідно з ч. 3 цієї статті сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск є виключною компетенцією сільської, селищної, міської ради.

Пункт 18 ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР встановлює, що сільський, селищний, міський голова забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань.

Отже, оскільки звернення позивача було адресовано відповідачу як Бориспільському міському голові і стосувалося виключної компетенції міської ради (утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету), таке звернення повинно було бути розглянуто ним з урахуванням наданих йому повноважень у відповідності до Закону № 280/97-ВР.

Судом встановлено, що зміст наданої відповідачем відповіді на звернення позивача полягає у інформуванні заявника про те, що утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету є виключною компетенцією сільської, селищної, міської ради.

Крім того, суд зазначає, що вимоги ч. 3 ст. 51 Закону Про місцеве самоврядування в Україні не містять вимог щодо обов'язкового включення до складу виконкому місцевої ради всіх заступників міського голови. Безпосередньо про це в Законі не зазначено, а наведено лише перелік осіб, які можуть включатися до його складу. Це означає, що відсутній обов'язок міського голови включати до складу виконкому кандидатури всіх заступників. Крім того, цей Закон не містить чітких вимог щодо кількісного чи персонального складу виконкому, адже відповідно до п.5 ч.4 ст.42 Закону пропозиція про кількісний і персонального складу виконавчого комітету є виключно повноваженням міського голови.

Для депутатів місцевої ради (окрім секретаря ради) існує пряма заборона на членство у виконкомі. При цьому згідно з вимогами Закону в обов'язковому порядку до складу виконкому входять міський голова та секретар ради. Щодо заступників або інших членів виконкому такої імперативної норми у Законі не міститься. У Законі лише вказано приблизний (орієнтовний) перелік осіб, які можуть бути включені до складу виконавчого комітету.

Суд також бере до уваги, що відповідно до наведеного у ст. 1 Закону України Про громадські об'єднання від 22 березня 2012 р. № 4572-VI (далі - Закон № 4572-VI) поняття, громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Вимогами ч. 1 ст. 21 Закону № 4572-VI закріплено права громадських організації та об'єднань для здійснення своєї мети (цілей) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

При цьому суд звертає увагу, що цим Законом, а також іншим законодавчим актом такий порядок звернень громадських організацій не визначено. Закон України Про інформацію також не передбачає порядку та строків вирішення звернень суб'єктів інформаційних відносин та надання відповіді на їх звернення.

Суд також не погоджується і з твердженням позивача про те, що у даному випадку за відсутності спеціальної норми закону відповідачу слід за аналогією застосовувати вимоги Закону України Про звернення громадян .

Суд погоджується з доводами та аргументами відповідача про те, що вказаним законом не регулюються правовідносини між громадськими об'єднаннями та органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. Як вбачається зі змісту цього закону виключною сферою його регулювання є лише звернення однієї категорії - громадян. Цей закон надає саме фізичним особами певні соціальні гарантії. І хоча законом передбачено, зокрема, подання колективних звернень громадян, проте статус таких колективних заявників суттєво відрізняється від правового статусу громадської організації, якою є позивач. При цьому суд наголошує, що позивач має не тільки статус громадської організації, але й зареєстрований як юридична особа.

Суд звертає увагу, що згідно з приписами ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що застосування за аналогією Закону України Про звернення громадян для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органу місцевого самоврядування у цій справі, де відповідачем є вказаний вище суб'єкт владних повноважень, суперечитиме приписам ч.6 ст.7 КАС України і з цих підстав наведені доводи та аргументи позивача судом до уваги не беруться.

Разом з тим, суд зазначає, що відсутність спеціальної норми щодо порядку та процедури розгляду звернень органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами звернень громадських організацій не означає відсутності права громадських організацій на такі звернення та кореспондуючого їм обов'язку на надання відповіді на такі звернення у розумний строк.

Це передбачено як приписами статті 40 Конституції України, так і вимогами ст.42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 21 Закону України Про громадські об'єднання .

Отже, позивач як громадська організація має право на звернення до органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами та на отримання відповіді на своє звернення.

Як встановлено судом, відповідь на звернення позивача надано. При цьому суд бере до уваги, що позивачем в обґрунтування порушення свого права на надання відповіді у місячний строк не надано доказів подання ним звернення саме 12 липня 2018 року. Той факт, що на зверненні зазначена саме ця дата, не є підтвердженням того, що звернення направлено ним у цей же день.

Водночас, суд зазначає, що і відповідачем не надано доказів дати надходження та дати реєстрації звернення, хоча відповідач вказує, що звернення зареєстровано 16 липня 2018 р., а відповідь надано 16 серпня 2018 р., тобто в місячний строк.

Надаючи оцінку строку розгляду звернення позивача, суд бере до уваги наступне. Як вже зазначалося судом, законом цей строк не визначено і тому суд вважає, що звернення повинно бути вирішено у розумний строк.

Суд звертає увагу на те, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Оскільки відповідач надав відповідь на звернення позивача, а спірний на думку позивача період ненадання відповіді складає лише декілька днів з 12 до 16 липня 2018 р. з урахуванням вихідних днів, беручи до уваги відсутність законодавчого врегулювання строку, упродовж якого повинна бути надана відповідь, суд зазначає, що цей строк не порушує вимоги щодо розумного строку, відтак бездіяльності при наданні відповіді позивачу відповідачем не допущено.

Суд також враховує, що у наданій відповіді було відображено й інформацію по суті поставлених запитань в межах компетенції відповідача.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення позивача та прийняти відповідне рішення, суд зазначає таке.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії також не підлягають задоволенню, оскільки підставою для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є встановлення протиправності його дій чи допущеної протиправної бездіяльності.

Зважаючи на те, що суд не встановив протиправної бездіяльності чи неправомірних дій відповідача, то і в задоволенні позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії слід відмовити.

Суд вважає за необхідне врахувати роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином розглянув звернення позивача.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач у спірних відносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Право позивача не порушено. Отже, позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Підстави для вирішенні у цій справі питання про розподіл судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - Громадська організація Прозоро! , адреса: вул.. Франка, буд. 9, кВ. 60, м. Бориспіль, Київська область, 08301, код ЄДРПОУ - 42084690.

Відповідач - Бориспільський міський голова Федорчук Анатолій Соловойович, адреса: АДРЕСА_1.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 25 лютого 2019 р.