Рішення

від 26.02.2019 по справі 826/19611/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/19611/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб

до Міністерства юстиції України

Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Т.А.,

приватне акціонерне товариство Лізинг інформаційних технологій

товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі ,

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Овчаренко Т.М.,

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Н.А.

про визнання протиправним та скасування висновку від 16 вересня 2016 року та наказу від 05 жовтня 2016 року № 2889/5,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом Міністерства юстиції України (далі - Відповідач 1) та Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі - третя особа) та просить суд:

Визнати протиправним та скасувати висновок Комісії з питань розгляду державної реєстрації від 16 вересня 2016 року за результатами розгляду скарги приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 липня 2016 року за № 21835-0-33-16 з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2016 року за № 21835-1-33-15, доповнень до скарги від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року, зареєстровані у Міністерстві юстиції України 09 серпня 2016 року та 08 вересня 2016 року № 21835-1-33-15, № 26760-0-33-16;

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерств юстиції України від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ;

Стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним наказом відповідача задоволено скаргу приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 8 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 липня 2016 року № 30526462, № 30527504, № 30528134. Оскаржувані наказ та висновок стосуються безпосередньо прав позивача, а тому їх прийняття без залучення позивача до розгляду скарги є порушенням закріплених Конституцією України та КАС принципів змагальності та рівності сторін.

16 грудня 2016 року через канцелярію суду надійшло клопотання від представника ПРАТ Лізинг інформаційних технологій про залучення їх до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 21 грудня 2016 року, постановленою під головуванням судді Огурцова О.П., позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк з дня набрання ухвалою законної сили на усунення недоліків позовної заяви

Зважаючи на усунення 28 грудня 2016 року позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 13 січня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/19611/16 (далі - справа).

Ухвалою суду від 13 січня 2017 року залучено до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство Лізинг інформаційних технологій , закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 25 травня2017 року.

24 травня 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 23 травня 2017 року визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 826/19611/16

25 травня 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника ПРАТ Лізинг ІТ про об'єднання справи № 826/19611/16 та № 826/19069/16 за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України та Державного підприємства НАІС , третя особа: приватне акціонерне товариство Лізинг ІТ про визнання протиправним та скасування наказу від 05 жовтня 2016 року № 2889/5, оскільки вказані позови є однорідними.

Окрім того, представником також подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що на розгляді у суді перебуває справа № 826/5098/16 за позовом ПРАТ Лізинг ІТ до приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., Овчаренко Т.М., Скульської Т.А. про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та ухвалою суду від 23 лютого 2017 року вжито заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти реєстраційні дії, а тому до вирішення вказаної справи неможливо буде виконати рішення суду у справі № 826/19069/16 у разі задоволення позовних вимог.

25 травня 2016 року в судовому засіданні колегія суддів протокольною ухвалою прийшла до висновку про відмову у задоволення клопотання про об'єднання справ. Що стосується клопотання про зупинення провадження у справі то колегія суддів вирішить дане питання після розгляду справи по суті. Окрім того. Колегіє суддів залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Овчаренко Т.М., Апатенко Н.А.

Оголошено перерву до 21 вересня 2017 року.

11 липня 2017 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Овчаренко Т.М. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Судове засідання відкладено на 10 листопада 2017 року.

25 вересня 2017 року через канцелярію суду надійшло письмове заперечення відповідача, яке долучено до матеріалів справи та яке обґрунтовано тим, що відповідач під час розгляду скарги та затвердження висновку і прийняття рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України, а тому підстав для скасування наказу в частині не вбачається, у зв'язку з його правомірністю та обґрунтованістю. Окрім того, на адресу позивача направлявся лист з копією скарги та оголошення про розгляд скарги було розміщено на офіційному сайті відповідача.

25 вересня 2017 року через канцелярію суду надійшли письмові заперечення представника ПРАТ Лізинг ІТ , які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що підстав для скасування висновку та наказу не вбачається, оскільки про розгляд скарги усі були повідомлені та оголошення було опубліковано на сайті відповідача.

Окрім того, представником також подано клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки Херсонським окружним адміністративним судом ухвалено рішення про задоволення позовних вимог у справі № 821/499/17 за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. до Міністерства юстиції України, треті особи: ПРАТ Лізинг ІТ , ТОВ Експо Веб , ТОВ Гарант Вікторі про скасування пункту 2 наказу від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 та пункту 2 висновку від 16 вересня 2016 року. Однак ухвалене рішення оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду, яким 31 липня 2017 відкрито провадження у справі.

10 жовтня 2017 року керівником апарату суду видано розпорядження № 4224 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2017 року визначено головуючим суддею суддю Власенкову О.О.

Ухвалою суду від 14 листопада 2017 року, постановленою під головуванням судді Власенкової О.О., справу прийнято до свого провадження та призначено попереднє судове засідання на 29 січня 2018 року.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні представником третьої особи - ПРАТ Лізинг ІТ заявлено клопотання про відкладення розгляду клопотання про зупинення провадження у справі до початку розгляду справи по суті.

Судом оголошено перерву до 28 березня 2018 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії для розгляду даної справи.

28 березня 2018 року суддею оголошено перерву з метою витребування від відповідача висновку та наказу. Судове засідання призначено на 11 травня 2018 року. Однак зважаючи на перебування судді у відпустці, розгляд справи відкладено.

04 червня 2016 року керівником апарату суду видано розпорядження № 964 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв'язку з відстороненням судді, в провадженні якої перебувала справа, від здійснення правосуддя.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано під моє головування.

Ухвалою суду від 14 червня 2018 року справу 826/19611/16 прийнято до провадження зі здійсненням розгляду справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Що стосується клопотання представника ПРАТ Лізинг ІТ про зупинення провадження у справі № 826/19611/16 до розгляду справ № 826/5098/16 та № 821/499/17, то судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог у справі № № 826/5098/16 відмовлено.

Херсонським окружним адміністративним судом у справі № 821/499/17 винесено постанову про задоволення позовних вимог. Разом з тим, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено. Постанову суду першої інстанції скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Із урахуванням викладеного, зважаючи на наявність судових рішень у вказаних справах, суд не вбачає підстав для задоволення клопотань про зупинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

Міністерством юстиції України 05 жовтня 2016 року видано наказ № 2889/5, відповідно до пункту 1 якого задоволено скаргу приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 липня 2016 року № 30526462, № 30527504, № 30528134.

Однак, і наказ Міністерства юстиції України від 05 жовтня 2016 року і висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 16 вересня 2016 року, прийняті за результатами розгляду скарги, приймалися без залучення позивача.

Так, в порушення Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, суб'єктом розгляду скарги не було своєчасно повідомлено позивача про час і місце розгляду скарги та не виконано вимоги порядку щодо надання копії доданих до неї документів не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті.

Будь-яких повідомлень щодо скарги від 28 липня 2016 року та доповнень до неї від 04 серпня 2016 року а також від 08 вересня 2016 року позивачу надіслано не було.

Незабезпечення участі особи у прийняття рішення щодо неї, позбавило позивача можливості реалізувати прав на захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З наведеного вбачається, що позивача завчасно та належним чином не було повідомлено про наявну скаргу.

Позивачем зауважено, що прийняті наказ та висновок стосуються безпосередньо його прав, а тому розгляд скарги за його відсутності, є порушенням норм чинного законодавства, принципу змагальності та рівності сторін перед законом.

Окрім того, з листа Міністерства юстиції України від 20 жовтня 2016 року, який надано на запит позивача від 13 жовтня 2016 року щодо отримання публічної інформації вбачається, що скаржником не було подано жодних засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. рішення про державну реєстрацію прав.

При цьому, скаржником уже подавалась скарга на дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. щодо одного і того ж самого майна, однак в задоволенні скарги було відмовлено, оскільки скаргу було подано особою, яка не змогла підтвердити факт порушення її права.

Також, під час розгляду скарги ПРАТ Лізинг ІТ на дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. мав місце судовий спір за участю скаржника, суб'єкта оскарження та позивача, який перебував на розгляді у господарському суді міста Києва, справа № 910/14226/16. У межах справи № 826/5098/16 Окружним адміністративним судом міста Києва також розглядались аналогічні вимоги ПРАТ Лізинг ІТ , що вбачається з ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року.

Проте, Комісією вказані обставини не взято до уваги, та в порушення частини восьмої статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , скаргу розглянуто та задоволено.

Таким чином, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки його видано на підставі результатів розгляду скарги, який відбувся із порушенням визначеної законодавством процедури.

Вказані обставини, на думку позивача, є підставами для визнання протиправними і скасування висновку та наказу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади утворення та організації діяльності органів виконавчої влади врегульовано Законом України Про центральні органи виконавчої влади .

Відповідно до статті 3 Закону України Про центральні органи виконавчої влади Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Статтею 16 Закону передбачено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Відповідно до статті 17 Закону основними завданнями центральних органів виконавчої влади є:

1) надання адміністративних послуг;

2) здійснення державного нагляду (контролю);

3) управління об'єктами державної власності;

4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України.

Центральні органи виконавчої влади можуть здійснювати одне або кілька визначених частиною першою цієї статті завдань.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам, центральний орган виконавчої влади утворюється як служба.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства, центральний орган виконавчої влади утворюється як інспекція.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення виконання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон № 1952-IV, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

Окрім того, правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на момент прийняття оскаржуваного рішення регулювалось також Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень).

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених в абзаці першому цієї частини.

Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п'ятим цієї частини.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (стаття 3 Закону № 1952-IV).

Частиною першою статті 4 Закону № 1952-IV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1952-IV систему органів у сфері державної реєстрації становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) інші суб'єкти державної реєстрації.

Частиною другою статті 5 Закону № 1952-IV визначено, що до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема: розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання суб'єктами державної реєстрації рішень, передбачених цим Законом.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (частина перша статті 7 Закону № 1952-IV.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону № 1952-IV передбачено проведення державної реєстрації прав.

Так, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина четверта статті 18 Закону № 1952-IV).

Відповідно до статті 23 Закону № 1952-IV розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Окрім того, згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Державний реєстратор, до якого з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь-який спосіб майна звернувся заявник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, зобов'язаний в день звернення заявника повідомити зазначений в Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про звернення заявника із зазначенням майна щодо відчуження якого звернувся заявник.

Статтею 37 Закону № 1952-IV передбачено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту 2 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2016 року № 37/5 Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань , Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок № 1128).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті Комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду (пункт 9 Порядку № 1128).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1128 суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі);

2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту;

3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги).

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1128 копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

У разі повідомлення скаржником та/або його представником, іншими особами, які беруть участь у розгляді скарги по суті, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того ж предмета, з тих же підстав, про які зазначено у скарзі, ними надається копія відповідного рішення суду на засідання комісії.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1128 за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Пунктом 14 передбачено, що висновок комісії, на підставі якого суб'єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов'язково містить інформацію про те, що:

1) рішення, дії або бездіяльність суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації;

2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб'єктом розгляду скарги рішень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та пунктом 2 частини шостої статті 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

З матеріалів доданих до справи вбачається, що Міністерством юстиції України прийнято рішення, зокрема, про задоволення скарги приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року в частині вимог щодо скасування прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 липня 2016 року № 30526462, № 30527504, № 30528134 (а.с. - 21).

На виконання вимог Порядку № 1128 відповідачем було направлено на адресу позивача 07 вересня 2016 року лист, в якому повідомлено про засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за скаргою приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та на виконання вимог пункту 11 Порядку № 1128 направлено копію зазначеної скарги (а.с. - 9 т. 2).

Окрім того, на офіційному сайті Міністерства юстиції України було розміщено двічі відповідні оголошення про засідання Комісії, які відбудуться 08 вересня а також 16 вересня 2016 року. (а.с. - 119-122, т. 2).

При цьому, повідомити позивача телефонограмою та засобами електронної пошти про дату і час засідання Комісії не виявилось можливим, зважаючи на те, що позивач в ЄДРПОУ не вказав ані номери своїх телефонів, ані засоби електронної пошти (а.с. - 115-118, т. 2).

Таким чином, відповідачем виконано вимоги чинного законодавства, які на нього покладено, в частині повідомлення позивача про засідання Комісії.

Допущене, на думку позивача, порушення щодо неналежного його повідомлення про час і місце розгляду скарги та невчасне надходження копії скарги, за своєю суттю є формальним, оскільки їх наявність не впливає на законність оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України.

Оскаржуваним наказом скасовано реєстраційні дії, які вчинено з явними порушеннями чинного законодавства.

Суд бере до уваги наявну судову практику з тотожного питання, зокрема: Львівським окружним адміністративним судом у постанові від 23 серпня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, у справі № 813/1486/16 дійшов висновку про, необґрунтованість посилань позивача на наявність формальних порушень процедурного характеру, таких як не надіслання копії скарги та доданих до неї документів, повідомлено про час і місце розгляду скарги, рішень за результатами розгляду скарг іншим заінтересованим особам, оскільки їх наявність не впливає на законність оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України. Так порушення процедури прийняття рішення суб'єкта владних повноважень може бути підставою для скасування такого рішення тільки у випадку, якщо такі порушення потягли прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, яке за змістом не відповідає (суперечить) нормам законодавства. Якщо такої невідповідності не встановлено, то підстави для скасування ненормативного акту відсутні. Відтак наявність формальних порушень процедурного характеру не може бути підставою для скасування законного наказу Міністерства юстиції України.

З вказаним погоджується і Окружний адміністративний суд міста Києва в постанові від 23 лютого 2017 року у справі № 826/16633/в якій зазначено про те, що процедурні порушення допущені Міністерством юстиції України в частині неналежного повідомлення зацікавленої особи про розгляд скарги в Міністерстві юстиції України не є підставою для скасування рішення прийнятого за результатами такого розгляду.

Судом взято до уваги також те, що засідання Комісії щодо розгляду скарги, на якому прийнято висновок, відбулось 16 вересня 2016 року, тоді як лист про розгляд скарги було направлено на адресу заінтересованих осіб 07 вересня 2016 року, а тому заінтересовані особи були належним чином повідомлені про дату і час засідання, та не були позбавлені можливості на реалізацію свого права на надання письмових пояснень чи заперечень та доказів на їх підтвердження, чи прийняття особистої участі під час засідання.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями письмових пояснень приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Овчаренко Т.М., Апатенко М.А., Скульською Т.А., якими у повній мірі було реалізовано своє право на надання письмових пояснень чи заперечень, щодо обставини, викладених у скарзі (а.с. - 40-45, т. 2).

Таким чином, позивач не був позбавлений можливості скористатися правом на надання письмових заперечень по суті скарги чи прийнятті участі в засіданні, про яке його було повідомлено належним чином. Проте вказаних дій ним вчинено не було.

Судом, також, встановлено, що скаржником подано до Міністерства юстиції України копії скарги з додатками для всіх заінтересованих осіб.

Однак, позивач не звертався до відповідача з метою отримання копії скарги та доданих матеріалів.

Разом з тим, Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 09 вересня 2016 року у справі № 826/10674/16 дійшов висновку, що надання документів передбачає не направлення документів, а вручення їх особисто.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що на момент розгляду скарги Господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі за № 910/14226/16, між тими самими сторонами, з того самого предмету і з тих же підстав.

Проте, судом встановлено, що предметом позову по справі № 910/14226/16 у Господарському суді міста Києва було:

визнання недійсним з моменту укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі договору про поділ нерухомого майна від 19 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Тетяною Анатоліївною, серія та номер: 1792;

витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб на користь Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій частки нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1, група приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17) (в літ. А ), загальна площа 289,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2, у розмірі частки 637/1000;

витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі на користь Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій частки нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1, група приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17) (в літ. А ), загальна площа 289,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2, у розмірі частки 363/1000;

зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб та Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі усунути перешкоди Приватному акціонерному товариству Лізинг інформаційних технологій у користуванні та розпорядженні нежилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1, група приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17) (в літ. А ), загальна площа 289,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2, у тому числі будь-якими його частинами, у тому числі групою приміщень № 319-А (нежилі приміщення №№1-14), загальна площа 189,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1 та групою приміщень № 319-Б (нежилі приміщення №№1-3), загальна площа 105,0 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_3.

Як зазначає сам позивач, у Господарському суді міста Києва та Київському апеляційному господарському суді перебувала на розгляді справа № 910/9177/16, предметом позову є правочин, на підставі яких вчинено оскаржувані реєстраційні дії.

Підставою розгляду скарги приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій є порушення суб'єктом оскарження вимог Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , що є іншою підставою, та предметом скарги є скасування реєстраційних дій, що є також іншою підставою.

Таким чином, підстав для відмови у задоволені скарги, які передбачено в пункті 4 частині восьмій статті 37 Закону у Комісії не було, оскільки необхідна наявність всіх елементів, а саме: ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає розгляду скарги.

Як вбачається з вище наведеного наявність всіх трьох елементів в наведеному судовому провадженні та скарзі приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій відсутні, а тому вказаний спір не спором між тими самими сторонами, з того самого предмету та з тих самих підстав.

Позивач, як на доказ обізнаності Міністерства юстиції України з наявним судовим спором, посилається на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року у справі № 826/5098/16.

Вказану ухвалу було оприлюднено 18 жовтня 2016 року, тоді як спірні правовідносини виникли до 05 жовтня 2016 року.

Під час розгляду скарги та винесення Комісією висновку, Комісією встановлено порушення прав скаржника. Так, 03 жовтня 2012 року публічне акціонерне товариство Міський комерційний банк та товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ уклали кредитний договір № 886/980-ЮО (далі - кредитний договір).

Також 03 жовтня 2012 року ПАТ Міський комерційний банк та ПрАТ Лізинг інформаційних технологій уклали договір іпотеки № 886/980-ЮО/І від 03 жовтня 2012 року (далі - договір іпотеки № 886/980-ЮО/І) з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ Лізинг ІТ-СПВ за кредитним договором (а.с. - 262-265, т. 1, 1-3, т. 2).

Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є група нежилих приміщень № 319 (нежилі приміщення №№ 1-17) (в літ. А ), які розташовані за адресою:м. Київ, просп. Оболонський, 28, загальною площею 289,9 кв. м (далі - група приміщень № 319), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 139283680000. Правовстановлювальним документом на зазначений об'єкт нерухомого майна є свідоцтво про право власності серії САВ№ 869041.

З наведеного вбачається, що посилання позивача на неподання скаржником доказів того, що його права порушені у результаті прийняття рішень приватними нотаріусами є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Комісією під час розгляду скарги встановлено, що згідно з відомостями Державного реєстру прав нежилі приміщення групи приміщень № 319А та нежилі приміщення групи приміщень № 319Б утворились у результаті поділу нежилих приміщень групи № 319. У такому випадку реєстрація права власності на утворені об'єкти мала проводитись з урахуванням вимог пункту 52 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції від 25 грудня 2015 року, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) (далі - Порядок № 1127) (а.с. - 234-261).

Так, відповідно до Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу (у тому числі у результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів), виділу частки або об'єднання кількох об'єктів, подаються: документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу, виділу частки чи об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт уже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли державна реєстрація права власності проводиться на підставі договорів про поділ спільного майна або про виділ частки в натурі); технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси (крім випадків, коли присвоєння окремої адреси новоствореному об'єкту нерухомого майна не передбачається); письмова згода всіх співвласників (у разі, коли поділ, виділ частки або об'єднання здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Водночас, як вбачається з інформації, наявної у Державному реєстрі прав, необхідного пакета документів, який би відповідав вимогам пункту 52 Порядку № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на нежилі приміщення групи приміщень № 319А та нежилі приміщення групи приміщень № 319Б подано не було.

Із урахуванням викладеного, Комісія дійшла висновку, що оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому вони підлягають скасуванню (а.с. - 10-20).

В частині визнання протиправним та скасування висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 16 вересня 2016 року, то судом зауважується, що висновок, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що у свою чергу, відповідає встановленим правилам складання висновку, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні статті 19 КАС України.

Колегія суддів Верховного Суду України 7 липня 2015 року (справа № 21-334а15) дійшла висновку про те, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 17 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року), не викликає виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акту, в тому числі і оцінка дій посадових осіб контролюючого органу щодо його складання, виклад у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору про оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Отже, на підставі аналізу зазначених норм права можна дійти висновку, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, не є правовим актом чи актом індивідуальної дії, а тому не може бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Висновок є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог чинного законодавства суб'єктами у сфері державної реєстрації, документом, в якому фіксується факт вчинення правопорушення, на підставі якого приймається відповідне рішення органу, а тому оцінка висновку, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у ньому доводів та висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі вказаного висновку.

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про правомірність наказу відповідача від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 та відсутність підстав для його скасування в частині, яка оскаржувалась позивачем.

Відповідач під час його прийняття діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог. Жодних доказів неправомірності прийнятого рішення позивачем також надано не було.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову, що є підставою для відмови у його задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб (01133, місто Київ, вулиця Мечникова, 14/1, код ЄДРПОУ: 40192015) до Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13, код ЄДРПОУ: 00015622) , Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13, код ЄДРПОУ: 00015622) , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Т.А. (АДРЕСА_3) , приватне акціонерне товариство Лізинг інформаційних технологій (04205, місто Київ, проспект Оболонський, 28, код ЄДРПОУ: 33149830) , товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі (місто Київ, вулиця Івана Франка, 39, код ЄДРПОУ: 39827637) , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Овчаренко Т.М. (АДРЕСА_2) , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Н.А. (АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування висновку від 16 вересня 2016 року та наказу від 05 жовтня 2016 року № 2889/5.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда