Постанова

від 15.11.2019 по справі 826/19611/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2019 року

Київ

справа №826/19611/16

адміністративне провадження №К/9901/20832/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у касаційному порядку у письмовому провадженні справу № 826/19611/16

за позовом ТОВ Експо Веб

до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України,

треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Вікторі"

про визнання протиправним та скасування висновку від 16 вересня 2016 року та наказу від 05 жовтня 2016 року № 2889/5

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року (у складі колегії суддів Кучми А.Ю., Аліменка В.О., Безименної Н.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Експо Веб (далі також - позивач, ТОВ Експо Веб ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Комісія), за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі також - третя особа 1, ОСОБА_1 ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (далі також - третя особа 2, ОСОБА_2 ), Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" (далі також - третя особа 3, ПАТ Лізинг інформаційних технологій ), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі також - третя особа 4, ОСОБА_3 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Вікторі" (далі також - третя особа 5, ТОВ Гарант Вікторі ), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 16 вересня 2016 року за результатами розгляду скарги Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 липня 2016 року за № 21835-0-33-16, з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09 серпня 2016 року за № 21835-1-33-15, доповнень до скарги від 04 серпня 2016 року та від 08 серпня 2016 року, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 09 серпня 2016 року та 08 серпня 2016 року за № 21835-1-33-15, № 26760-0-33-16;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2889/5 від 05 жовтня 2016 року Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України систематично порушуються вимоги Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а також Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою КМ України № 1128 від 25.12.2015, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки його видано на підставі результатів розгляду скарги, який відбувся із порушенням визначеної законодавством процедури. У результаті порушення процедури розгляду скарги, порушено право позивача на захист, так як його позбавлено можливості надати пояснення по суті скарги, адже не було повідомлено про розгляд скарги та не надано скаргу із доповненнями до неї матеріалами. Скаргу розглянуто із порушенням принципу об`єктивності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, не є правовим актом чи актом індивідуальної дії, а тому не може бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Висновок є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог чинного законодавства суб`єктами у сфері державної реєстрації, документом, в якому фіксується факт вчинення правопорушення, на підставі якого приймається відповідне рішення органу, а тому оцінка висновку, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладених у ньому доводів та висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі вказаного висновку.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо Веб" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 2889/5 від 05 жовтня 2016 року "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". В решті позовні вимоги залишено без задоволення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, на думку колегії суддів, не може бути скасований у судовому порядку, оскільки не є рішенням суб`єкта владних повноважень в контексті норм КАС України, яке створює правові наслідки, а являє собою відображення суб`єктивної думки членів комісії при розгляді скарги та є підставою для прийняття відповідного наказу Міністерством юстиції України. Отже, в даному випадку правове значення має саме наказ Міністерства юстиції України від 05.10.2016, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 16.09.2016 не підлягають задоволенню, але наказ Мінюста є протиправним і підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 23 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/19611/16, витребувано матеріали справи та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 липня 2016 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга ПрАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 28637500, № 28642807 від 09 березня 2016 року, за № 28718623, № 28719918 від 14 березня 2016 року, за № 28770833 від 16 березня 2016 року, за № 29807494 від 30 травня 2016 року, за № 30295124 від 04 липня 2016 року, прийняті приватним нотаріусом ОСОБА_2; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30355778 від 07 липня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом ОСОБА_1; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 30526462, 30527504, 30528134 від 19 липня 2016 року, прийняті приватним нотаріусом ОСОБА_3, та щодо тимчасового блокування доступу приватному нотаріусу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За результатами розгляду цієї скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України складено висновок від 16 вересня 2016 року, яким вирішено:

1. задовольнити скаргу ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30526462 від 19 липня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30527504 від 19 липня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30528134 від 19 липня 2016 року;

2. Тимчасово блокувати доступ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

3. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28637500 від 09 березня 2016 року, оскільки закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

4. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28.07.2016 з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28642807 від 09 березня 2016 року, оскільки наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

5. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28718623 від 14 березня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28719918 від 14 березня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28770833 від 14 березня 2016 року, оскільки є рішення з того самого питання.

6. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимоги щодо анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Під час розгляду скарги та винесення висновку, Комісією встановлено порушення прав скаржника. Так, 03 жовтня 2012 року Публічне акціонерне товариство Міський комерційний банк та Товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ уклали кредитний договір № 886/980-ЮО.

Також 03 жовтня 2012 року ПАТ Міський комерційний банк та ПрАТ Лізинг інформаційних технологій уклали договір іпотеки № 886/980-ЮО/І від 03 жовтня 2012 року з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Лізинг ІТ-СПВ за кредитним договором.

Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є група нежилих приміщень № 319 (нежилі приміщення №№ 1-17) (в літ. А ), які розташовані за адресою: м. Київ, просп. Оболонський, 28, загальною площею 289,9 кв. м (далі - група приміщень № 319), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 139283680000. Правовстановлюючим документом на зазначений об`єкт нерухомого майна є свідоцтво про право власності серії САВ в„– 869041.

Комісією під час розгляду скарги встановлено, що згідно з відомостями Державного реєстру прав нежилі приміщення групи приміщень № 319 А та нежилі приміщення групи приміщень № 319Б утворились у результаті поділу нежилих приміщень групи № 319. У такому випадку реєстрація права власності на утворені об`єкти мала проводитись з урахуванням вимог пункту 52 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції від 25 грудня 2015 року, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) (далі - Порядок № 1127).

05 жовтня 2016 року Міністерством юстиції України відповідно до пункту 2 частини шостої, пунктів 4, 5, 8 частини восьмої статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою КМ України № 1128 від 25 грудня 2015 року прийнято наказ Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2889/5 від 05 жовтня 2016 року, згідно з яким вирішено:

1. задовольнити скаргу ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30526462 від 19 липня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30527504 від 19 липня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30528134 від 19 липня 2016 року;

2. Тимчасово блокувати доступ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

3. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28637500 від 09 березня 2016 року, оскільки закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

4. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28.07.2016 з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимог щодо скасування прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28642807 від 09 березня 2016 року, оскільки наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

5. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08.09.2016 у частині вимог щодо скасування прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28718623 від 14 березня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28719918 від 14 березня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28770833 від 14 березня 2016 року, оскільки є рішення з того самого питання.

6. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року у частині вимоги щодо анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

Судами також встановлено, що на виконання вимог Порядку № 1128 відповідачем було направлено на адресу позивача 07 вересня 2016 року лист, в якому повідомлено про засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за скаргою приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та на виконання вимог пункту 11 Порядку № 1128 направлено копію зазначеної скарги.

Окрім того, на офіційному сайті Міністерства юстиції України було розміщено двічі відповідні оголошення про засідання Комісії, які відбудуться 08 вересня а також 16 вересня 2016 року.

При цьому, повідомити позивача телефонограмою та засобами електронної пошти про дату і час засідання Комісії не виявилось можливим, зважаючи на те, що позивач в ЄДРПОУ не вказав ані номери своїх телефонів, ані засоби електронної пошти.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано той факт, що при встановленні обставин, що мали значення для розгляду скарги, Міністерством юстиції України здійснювалася перевірка відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, Комісією були встановлені грубі порушення при прийнятті рішення приватним нотаріусом, які були предметом оскарження за вищезазначеною скаргою. Крім того, зазначає, що в жодному із перелічених позивачем судових проваджень відсутні обставини, які підтверджують фактичне існування такого самого спору, з тих же підстав та між тими самими сторонами, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

16 серпня 2019 року від ТОВ Експо Веб надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає, що всупереч вимогам чинного законодавства, Міністерство юстиції України своєчасно не повідомило позивача про час і місце розгляду скарги, а також не надало копії доданих до скарги документів.

Від інших учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача з висновком та наказом Міністерства юстиції України від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , винесеного за результатами розгляду скарги ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року.

Відносини, пов`язані з розглядом Міністерством юстиції України скарг у сфері державної реєстрації, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", постановою Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 25 грудня 2015 року № 1127 та похідними нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржується наказ Міністерства юстиції України від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за скаргою ПАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року та від 08 вересня 2016 року, за змістом якого скасовано прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30526462, № 30527504, № 30528134 від 19 липня 2016 року. Відтак, спірні правовідносини є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття ТОВ Експо Веб та ТОВ Гарант Вікторі права власності на нежилі приміщення. Таким чином, цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини безпосередньо стосуються спору між ТОВ Експо Веб , ТОВ Гарант Вікторі та ПАТ Лізинг інформаційних технологій щодо визнання правомірним набуття права власності на нерухоме майно.

Крім того, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2016 року було залишено без змін рішення Господарського суду м. Києва від 15 вересня 2016 року, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Лізинг інформаційних технологій" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо Веб" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Вікторі" про визнання недійсним з моменту укладення договору про поділ нерухомого майна від 19 липня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експо Веб" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант Вікторі".

Отже, спірні правовідносини у справі, пов`язані з необхідністю захисту права власності на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 396/2550/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_9 (Нідерланди), ОСОБА_10 ( Швейцарія ), ОСОБА_4 ( Сполучене Королівство ), ОСОБА_6 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі Омельченко проти України (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює право на суд , в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, Церква села Сосулівка проти України № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі може вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ТОВ Експо Веб до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Вікторі" про визнання протиправним та скасування висновку від 16 вересня 2016 року та наказу від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко