Постанова

від 20.02.2019 по справі 826/1617/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1617/18 Головуючий у 1 інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Файдюка В.В. Чаку Є.В. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінфуд" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінфуд" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0382615147 від 22 січня 2018 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 579 180 грн. та штрафних санкцій 894 795 грн., загалом 4 473 975 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0392615147 від 22 січня 2018 року, щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 19 967 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0372615147 від 22 січня 2018 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 3 239 232 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0382615147 від 22 січня 2018 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0392615147 від 22 січня 2018 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0372615147 від 22 січня 2018 року.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017р. у справі № 761/7736/17, відповідно до якої, учасника ТОВ Синтез-Профіт ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України. На думку податкового органу, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

30 січня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінфуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Тінфуд з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податків і зборів під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Синтез Профіт за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2016 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 44.6, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 3 239 232,00 гривень; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, а саме: грудень 2015 на суму 19 967,00 гривень, та занижено податок на додану вартість всього у сумі 3 579 180,00 грн., за квітень - грудень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 02.01.2018 р. №2/26-15-14-07-02-10/37201333 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0382615147 від 22 січня 2018 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 579 180,00 грн., та штрафних санкцій 894 795,00 грн., загалом на 4 473 975,00 грн.;

- № 0392615147 від 22 січня 2018 року, щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 19 967,00 грн.;

- № 0372615147 від 22 січня 2018 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 3 239 232,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Первинний документ, згідно з визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Так, відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Згідно п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

В силу п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегія суддів, також, зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов'язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, податкові накладні складені з порушенням вимог діючого законодавства, не можуть вважатися документами, підтверджуючими право покупця на включення до податкового кредиту сум ПДВ.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які, відповідно до Кодексу, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ.

Для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені, відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

З аналізу вказаних норм слідує, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом під час проведення перевірки встановлено порушення ТОВ Тінфуд п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме: завищено залишок від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, а саме: грудень 2015 на суму 19 967,00 гривень, та занижено податок на додану вартість всього у сумі 3 579 180,00 грн., за квітень - грудень 2015 року.

Так, матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ Тінфуд (покупець) та ТОВ Синтез Профіт (постачальник) укладено договір поставки №93 від 07.04.2015 р., відповідно до умов, якого постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Доставка товару здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника на умовах DAP, Інкотермс в редакції 2010 року.

Позивачем, на підтвердження виконання вказаного договору, надано суду копії первинних документів: податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення, документи ветеринарного контролю на м'ясну продукцію, з аналізу яких вбачається, що ТОВ Синтез Профіт поставлено позивачу товар - м'ясну продукцію (яловичину) загальною вартістю 21 594 882,28 грн., в тому числі ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції допитано свідків, а також, підтвержено представником позивача та не спростовно відповідачем у суді апеляційної інстанції, що економічна суть діяльності ТОВ Тінфуд з придбання м'ясної продукції у ТОВ Синтез Профіт полягає у тому, що з придбаного товару Товариство здійснювало виготовлення консервів для їх подальшої реалізації.

Виготовлення консервів здійснюється з використанням потужностей ТОВ РІАЛ ЕСТЕЙТ СЕРВІС , на підставі договору на виготовлення продукції із давальницької сировини під торговою маркою Тінфуд від 25.11.2013 р. № 2511/1-2013.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

В апеляційній скарзі податковий орган вказує на те, що контролюючим органом під час проведення перевірки досліджено ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017р. у справі № 761/7736/17, відповідно до якої, учасника ТОВ Синтез-Профіт ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності, на підставі п. З ч. 1 ст. 49 КК України. Податковий орган дійшов висновку про те, що підприємство знаходилося пожа межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Колегія суддів вважає, що таке посилання відповідача не може бути підставою для висновків про порушення податкового законодавства ТОВ Тінфуд , з огляду на наступне.

Так, частини 4, 6 ст. 78 КАС України вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У кримінальних провадженнях суб'єктний склад учасників справи не має значення для визнання вироку преюдиціальним. Для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, цей вирок є обов'язковим лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Всі інші факти підлягають доказуванню незалежно від того, що вони викладені у вироку. Те саме стосується і постанов суду у справі про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно вказано про те, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Разом з тим, представник позивача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що хоча будь-якими законодавчими актами не передбачений обов'язок платників податків щодо перевірки наявності основних засобів та людського ресурсу у контрагентів, дійсності та справжності реєстрацій, що було здійснено відповідними державними органами, Товариство перевірило наявність у контрагента відповідних реєстрацій та виробничих потужностей, що підтверджували правомірність укладення Договору, придбання продукції, здійснення відповідних розрахунків і нарахування відповідних даних в податковому обліку.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, керівником, тобто, особою, яка мала право на підписання договорів та первинних документів від імені ТОВ Синтез-Профіт , в період взаємовідносин з ТОВ Тінфуд , був директор - ОСОБА_7 ( сторінка 8 Акту перевірки, том 1 а.с. 20).

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні підписані ОСОБА_7 від імені ТОВ Синтез-Профіт , а не учасником товариства ОСОБА_5

Крім цього, основним видом діяльності контрагента є - виробництво м'ясних продуктів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (в редакції чинній на момент здійснення господарських взаємовідносин), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, особою уповноваженою представляти ТОВ Синтез-Профіт був директор - ОСОБА_8

Більше того, в матеріалах справи наявна нотаріальна копія заяви ОСОБА_7 від 23.11.2017р. в якій підтверджує факт поставки м'ясної продукції від ТОВ Синтез-Профіт до ТОВ Тінфуд , на підставі Договору та копії заяви ОСОБА_5, від 21.02.2018 р. в якій він підтвердив придбання частки у статутному капіталі ТОВ Синтез-Профіт та призначення директора ОСОБА_7 (Т. 3 а.с. 108,115).

Таким чином, вірними є доводи позивача про відсутність будь-яких підстав для застосування до Товариства фінансових санкцій. Юридична відповідальність є індивідуальною і ТОВ Тінфуд не може відповідати за вади діяльності контрагента, якщо вони мали місце.

Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано податковим органом, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентом правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім цього, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2018р. у справі № 826/3498/15, згідно якої, факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили .

Також, колегія суддів застосовує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.04.2017 р. №826/18925/14, згідно якої, якщо у вироку не надавалась оцінка господарським операціям контрагента з платником податків (покупцем товару), вирок не містить відомостей про відсутність господарських операцій, а лише встановлює факт реєстрації контрагента, то наявність такого вироку не може бути беззаперечним доказом безтоварності фінансово-господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям між позивачем і ТОВ Синтез - Профіт , контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства третьою особою, з якою позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого, останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги такі посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам законодавства, адже, самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п. 44.6, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 3 239 232,00 гривень, колегією суддів встановлено наступне.

Як зазначалося, згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Прибуток позивача при обчисленні фінансового результату до оподаткування за 2015 рік розрахований, відповідно до п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. №290, з урахуванням витрат понесених у зв'язку з придбанням товару у ТОВ Синтез Профіт .

За фактом господарських взаємовідносин з ТОВ Синтез-Профіт позивач отримував товар, який використовував у своїй господарській діяльності, про що було зазначено вище. Крім того, витрати з придбання товару підтверджуються платіжними дорученнями ТОВ Тінфуд щодо перерахування коштів постачальнику.

Отже, витрати щодо проведення зазначених операцій підтверджуються документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Також, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що ТОВ Тінфуд безоплатно отримало товар (яловичину охолоджену, жир, н/ф з яловичини 1с заморожений) від третіх осіб .

Однак, такі доводи податкового органу не підтверджено належними доказами.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ Тінфуд купувало вказаний товар саме у ТОВ Синтез-Профіт , що підтверджено належними доказами, а не у третіх осіб , як вважає відповідач.

Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про помилковість доводів податкового органу про те, що грошові кошти у сумі 21 594 882,28 грн. (з ПДВ) є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки, вказана сума є оплатою за конкретно поставлений товар. Як зазначалось вище, господарські операції з ТОВ Синтез-Профіт мали реальний товарний характер, що підтверджено, в тому числі, відповідними первинними документами.

Згідно абз. 2 п. 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України, безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими І подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, І відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума І заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута І після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані І платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком І кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, І а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

В даному випадку, сума сплачена, відповідно до договору поставки №93 від 07.04.2015 р., за отриманий конкретний товар не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги.

Враховуючи зазначене, та, оскільки колегією суддів не встановлено фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 22 січня 2018 р. №0382615147, №0392615147, №0372615147 та наявність правових підстав для їх скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінфуд" та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, обов'язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Файдюк В.В. Чаку Є.В.

Повний текст постанови виготовлено 25.02.2019 року.