Постанова

від 25.02.2019 по справі 810/3415/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/3415/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д., Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі по тексту - УПСЗН Києво-Святошинська РДА Київської області) в якому просив зобов'язати відповідача здійснити виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду ІІ групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 від 25.07.2008 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с.20).

11.07.2008 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності, причина інвалідності захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії КИО-1 №306449 (а.с.22).

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 22.04.2008 № 353, за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК документації для вирішення питання зв'язку захворювання з наслідками аварії на ЧАЕС, позивачу встановлено основний діагноз церебральний а/с. ГХ-2 ст., кризовий перебіг. ДЕП-2 ст. з ХПМК в судинах ВББ з лівобічною пірамідною недостатністю, стійкими цефалгіями, центральною вестибулярною дисфункцією 2-3 ст., виражений ЦАС. ІХС: стенокардія напруги 2-3 ФК, а/с аорти, коронарних судин, атеросклеротичний к/с, СН-2-А ст. Згідно з експертним висновком, захворювання позивача пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.24).

02.10.2017 року ОСОБА_3 звернувся до УПСЗН Києво-Святошинської РДА Київської області з заявою про виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Листом № 2632 від 02.10.2017 відповідач повідомив про те, що правові підстави для отримання позивачем одноразової компенсації за встановлення II групи інвалідності, передбаченої ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , відсутні, оскільки позивачу виплачена компенсація в розмірі 284,40 грн. (а.с.52).

Позивач, вважаючи протиправною вищезазначену відмову, звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, діяла норма Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , редакція якої передбачала виплату одноразової компенсації для інвалідів ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, натомість виплата одноразової компенсації у розмірі, що передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836, є необґрунтованою, оскільки необізнаність позивача про надане йому право на отримання одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, як це передбачено у Законі України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , в редакції, яка діяла на момент встановлення позивачу інвалідності, не позбавляє його можливості отримати відповідні грошові кошти.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року № 796-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент встановлення позивачу інвалідності) та Бюджетним кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи , одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах, зокрема, інвалідам ІІ групи - 45 мінімальних заробітних плат.

Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 року № 76-VIII внесені зміни, зокрема, до ст.48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та вказану статтю викладено у наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України .

Таким чином, починаючи з 01.01.2015 року, виплата одноразової компенсації здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що розмір одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначається Кабінетом Міністрів України.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Суд під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено, розміри виплат, передбачених Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , а саме: одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачуються в таких розмірах: інвалідам II групи - 284,40 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в адміністративній справі №369/11720/17 від 05.12.2017 позов ОСОБА_3 було задоволено, визнано протиправними дії щодо відмови у виплаті одноразової компенсації та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Також рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області встановлено, що визначаючи розмір одноразової компенсації, відповідач повинен був керуватися положеннями Закону, в редакції чинній на час виникнення у позивача права на отримання такої компенсації та суд вважає, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової компенсації є неправомірною.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення суду в справі № 369/11720/17 сума коштів, яка виплачена позивачу складає саме 284,40 грн., що відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836.

Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач, при здійсненні повторного розгляду заяви позивача, не врахував обов'язкових висновків, викладених у рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області в справі № 369/11720/17, оскільки резолютивна частина рішення містить обов'язкові приписи для відповідача в частині визначення розміру компенсації.

Так, Києво-Святошинський районний суд Київської області зобов'язав відповідача, окрім іншого, при повторному розгляді заяви керуватись положеннями Закону, в редакцій чинній на час виникнення у позивача права на отримання такої компенсації, а саме станом на 11.07.2008.

Натомість, в межах розгляду даної справи, доказів виплати ОСОБА_3 45 мінімальних заробітних плат відповідачем не надано.

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи розмір виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України, а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік.

При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Водночас, оскільки ані Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Відповідно до розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни, зокрема, до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.28 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України , якими було внесено зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

До набрання чинності рішення Конституційного Суду України одноразова компенсація у 2008 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836, а з 22.05.2008 року, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам, вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України Про Державний бюджет України на 2008 рік.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.11.2012 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності (безстроково), що підтверджується довідкою МСЕК та не заперечується відповідачем.

При цьому, виплата позивачу одноразової компенсації у сумі 284,40 грн., як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду, захворювання якого пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Вказана виплата проведена відповідачем без звернення позивача з відповідною заявою встановленого зразка, відповідно до внутрішніх розпоряджень відповідача, що відповідачем не спростовується.

Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, діяла норма Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , редакція якої передбачала виплату одноразової компенсації для інвалідів ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, натомість виплата одноразової компенсації у розмірі, що передбачена постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , є необґрунтованою.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що необізнаність ОСОБА_3 про надане йому право на отримання одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , в редакції, яка діяла на момент встановлення позивачу інвалідності, не позбавляє його можливості отримати відповідні грошові кошти.

При цьому, не звернення з відповідною заявою до уповноваженого органу, не позбавляє позивача права отримати одноразову компенсацію, враховуючи те, що в даному випадку її у належному розмірі виплачено так і не було.

Щодо строку звернення позивача з даним позовом до суду, який регламентовано статтею 122 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Це дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярного звернення до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує час, протягом якого особа може звернутися до суду з адміністративним позовом за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. При цьому запровадження таких строків зумовлене метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Тобто строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

За приписами частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, при визначенні початку цього строку слід визначити коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.

Оскільки предметом даного спору є вимоги, пред'явлені позивачем до відповідача щодо неприйняття Управлінням рішення за його заявою, поданою у 02.10.2017 року, а тому отримавши лист про відмову у вчиненні дій, покладених на відновлення порушених прав позивача, у останнього виникли підстави для звернення до суду з даним позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 381/3204/17 (№ К/9901/623/18).

Наведене свідчить, що в даному випадку позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ( Stretch - United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини Фон Мальтцан та інші проти Німеччини ). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність ( Von Maltzan and Others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Києво-Святошинського районної державної адміністрації Київської області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.