Постанова

від 21.02.2019 по справі 922/2039/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2019 р. Справа №922/2039/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої фірми «Берест» (вх.№1455Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 (повний текст рішення складено 17.09.2018, суддя Светлічний Ю.В.) у справі №922/2039/18

за позовом Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м.Харків,

до Приватної науково-виробничої фірми «Берест» , м.Харків,

про стягнення 103325,37 грн та розірвання договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Харківська місцева прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Приватної науково-виробничої фірми "Берест", в якій просила стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за землю у сумі 103325,37 грн та розірвати договір оренди землі від 06.03.2006, що укладений між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2018 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 22.11.2018 про виправлення описки) позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди землі від 06.03.2006, укладений між Харківською міською радою та Приватною науково-виробничою фірмою «Берест» , який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» у Державному реєстрі земель 06.03.2006 за №640667100013, кадастровий номер земельної ділянки 6310137500:03:011:0001. Стягнуто з Приватної науково-виробничої фірми «Берест» на користь Харківської міської ради заборгованість зі сплати орендної плати за землю у сумі 103325,37 грн. Стягнуто з Приватної науково-виробничої фірми "Берест" на користь прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 3524,00 грн.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що згідно з обліковими даними Київської ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області Приватно науково-виробнича фірма «Берест» не здійснювала сплату заборгованості, у зв'язку з чим утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за землю на підставі договору від 06.03.2006 у сумі 103325,37 грн. З посиланням на норми Закону України Про оренду землі , Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, у зв'язку з використанням відповідачем земельної ділянки з грубим порушенням істотних умов договору оренди землі, внаслідок чого порушуються інтереси власника земельної ділянки - Харківської міської ради, щодо володіння нею, розпорядженням та використанням. Господарський суд, встановивши порушення відповідачем істотних умов договору, зокрема, наявність заборгованості по орендній платі у розмірі 103325,37 грн, дійшов висновку про її стягнення та згідно з пунктом 38 договору про розірвання договору оренди землі.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, обмежився посиланням на акт камеральної перевірки фіскальної служби, якою встановлено наявність податкової заборгованості відповідача з орендної плати за землю, не надав оцінки умовам договору оренди, не розмежував, на підставі якої нормативно-грошової оцінки здійснювалось нарахування заборгованості з орендної плати за спірну земельну ділянку, не зазначив точного періоду виникнення заборгованості з відповідним розрахунком сум за кожним окремим місяцем року, а також не дослідив питання внесення чи навпаки не внесення змін до договору оренди землі у частині розміру нормативної грошової оцінки в порядку, встановленому умовами договору, що є необхідною умовою для правильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що підставою для розірвання спірного договору є систематична несплата орендної плати, передбаченої договором, а не податкова заборгованість, визначена податковим органом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 поновлено Приватній науково-виробничій фірмі «Берест» строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної науково-виробничої фірми «Берест» на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 14.02.2019 о 10:45 годині. Зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

09.01.2019 від прокуратури Харківської області до суду надійшов відзив (вх.№229) на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18 залишити без змін.

13.02.2019 від апелянта до суду надійшла заява (вх.№1583), в якій, посилаючись на частину 2 ст.231, частину 1 ст.278 Господарського процесуального кодексу України, просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18 та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі, яка по суті є зміною вимог апеляційної скарги. Однак у порушення вимог частини 2 ст.266 Господарського процесуального кодексу України апелянт не надав доказів надіслання заяви учасникам справи, а тому колегія суддів не враховує зміни вимог, зазначені у заяві про закриття провадження у справі.

14.02.2019 від апелянта до суду надійшли додаткові пояснення (вх.№1601) у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 21.02.2019 до 12:45 год.

21.02.2019 від представника ПНВФ Берест до суду надійшли додаткові пояснення (вх.№1953).

У судовому засіданні представник апелянта уточнив вимоги апеляційної скарги, просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18 та ухвалити нове, яким припинити провадження у справі у частині стягнення заборгованості з орендної плати, позов Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишити без розгляду.

Прокурор зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, однак відповідач сплатив суму стягненої оскаржуваним рішенням заборгованості за договором оренди, а тому вважає, що підстави для стягнення та розірвання договору оренди, що були предметом розгляду судом першої інстанції у справі №922/2039/18, на даний час відсутні.

Представник Харківської міської ради залишив розгляд апеляційної скарги на розсуд суду.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

06.03.2006 між Харківською міською радою (орендодавець) та Приватною науково-виробничою фірмою "Берест" (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах", у державному реєстрі земель зроблено запис від 06.03.2006 року за №640667100013.

Строк дії договору оренди встановлено умовами договору до 01.06.2007 на період будівництва (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) на період експлуатації до 01.06.2030 (кадастровий номер земельної ділянки 6310137500:03:011:0001).

Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки на момент укладення договору складала 1408540 грн - на період будівництва та 3380497 грн - на період експлуатації.

Відповідно до пункту 9 зазначеного договору орендар повинен сплачувати орендодавцю орендну плату щомісячно у грошовій формі на рахунок Державного казначейства у Харківській області. Розмір орендної плати за земельну ділянку на 2006 рік на період будівництва становить 4087,23 грн, з 2007 року - 7711,76 грн на період експлуатації з 01.06.2007 - 10902,10 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.03.2015 у справі №922/3688/14 задоволено позов Харківської міської ради та внесено зміни до договору оренди землі від 06.03.2006, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору.

За умовами цієї додаткової угоди збільшилась нормативна грошова оцінка землі на підставі рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013» , яка склала 8032057 грн.

У зв'язку з цим додатковою угодою змінено розмір орендної плати за земельну ділянку відповідачу на рік, розмір якої склав 3% від її нормативної грошової оцінки - 240961,71 грн, або в місяць 20080,14 грн.

Земельна ділянка передана для будівництва адміністративно-побутової будівлі та виробничого корпусу з ремонту та обслуговування дорожньо-будівельної техніки, столярного цеху, складу (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та її подальшої експлуатації (пункт 15 договору).

У 2017 році відповідачем до податкового органу подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) №9016830299 від 13.02.2017.

03.10.2018 Головним управлінням ДФС у Харківський області проведено камеральну перевірку Приватної науково-виробничої фірми «Берест» з питання дотримання термінів сплати податкових зобов'язань на 2016-2017 роки по орендній платі за землю.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача вказаної суми боргу та розірвання договору оренди землі від 06.03.2006, який укладений між Харківською міською радою та Приватною науково-виробничою фірмою «Берест» .

Як убачається із матеріалів справи, при зверненні з даним позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради прокурор зазначив, що звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання при використанні спірних земельних ділянок, у тому числі повноти нарахування та сплати обов'язкових платежів за їх використання з урахуванням принципу справедливості рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів. Факт протиправного та безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради як їх власника щодо реалізації передбаченого частиною 1 ст.319 Цивільного кодексу України права вільно у встановленому законом порядку розпоряджатися ними через уповноважений орган місцевого самоврядування. Харківською міською радою з часу встановлення факту порушень вимог законодавства ПНВФ Берест земельної ділянки не вживались заходи представницького характеру щодо стягнення заборгованості з орендної плати.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 ст.23 Закон України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави .

При цьому у кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін . Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.

Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської ОСОБА_1 Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 ст.129 Конституції України).

Ураховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Як встановлено судом першої інстанції, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання при використанні спірних земельних ділянок, у тому числі повноти нарахування та сплати обов'язкових платежів за їх використання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів. Прокурором достатньо обґрунтовано звернення до суду із даним позовом, а безоплатне використання землі ослаблює економічні основи територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Надавши оцінку вказаним доводам прокурора, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що обставини, на які послався прокурор при зверненні до суду, за відсутності належних доказів цього, не можуть бути узяті до уваги як такі, що мають на меті захист інтересів держави.

Крім того, як вже було зазначено вище, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

За результатами дослідження матеріалів справи колегією суддів встановлено, що, звертаючись з даним позовом до суду, Харківська місцева прокуратура №4 у порушення вищенаведених норм, не довела, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування не уповноважена самостійно здійснювати відповідні фікції у спірних правовідносинах.

Також не наводить обґрунтувань у чому саме полягає загроза інтересам держави в частині заявлених вимог щодо розірвання договору оренди.

У судовому засіданні представник Харківської міської ради надав пояснення, що задоволені судом першої інстанції вимоги прокурора в частині розірвання договору оренди не відповідають інтересам органу місцевого самоврядування з огляду на наявність нерухомості, що належить відповідачу, на земельній ділянці, орендна плата за яку надходить до місцевого бюджету. Отже, дані пояснення, у свою чергу, спростовують твердження прокурора щодо порушення інтересів Харківської міської ради.

Крім того, колегія суддів зазначає, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

У даній справі колегією суддів не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Харківською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Навпаки, обставини справи свідчать про вжиття позивачем заходів з метою приведення договірних правовідносин з відповідачем у відповідність до вимог чинного законодавства (звернення з позовом до суду про внесення змін до спірного договору у справі №922/3688/14). Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради, оскільки таке представництво прокурор не обґрунтував.

Обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає про відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що підставою для розірвання спірного договору є систематична несплата орендної плати, передбаченої договором, а не податкова заборгованість, визначена податковим органом.

Відповідно до частини 3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку суми заборгованості з орендної плати за спірним договором по місяцям із зазначенням нарахованих та сплачених сум.

Акт камеральної перевірки фіскальної служби не містить інформації, яка підтверджує повну або систематичну несплату відповідачем орендної плати протягом трьох місяців, що є підставою для розірвання договору оренди у відповідності до його умов (пункти 38, 39 договору).

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про розірвання договору оренди землі.

Частиною 1 пункту 4 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з пунктом 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Колегія суддів, з огляду на наявність підстав установлених пунктом 1 частини 1 ст.226, пунктом 1 ст.278 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2019 із залишенням позову без розгляду.

Керуючись ст.226, 269, 270, 275, пунктом 1 ст.278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої фірми «Берест» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 у справі №922/2039/18 скасувати.

Позов Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення коштів та розірвання договору оренди землі залишити без розгляду.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.02.2019.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова