Рішення

від 12.02.2019 по справі 910/12865/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2019Справа № 910/12865/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси", м. Дружківка, Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жниці", м. Київ

про стягнення 2 454 156,66 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Єфанова Н.В. (адвокат за ордером серія КС №325378 від 14.01.2019);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жниці" (відповідач) 1 640 000,00 грн суми безпідставно набутих коштів та 814 156,66 грн процентів за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач отримавши від позивача грошові кошти у якості попередньої оплати, жодних обумовлених сторонами зобов'язань не виконав, договорів між сторонами не укладено, відтак, на думку позивача, перераховані ним кошти набуті відповідачем без достатніх правових підстав та відповідно підлягають поверненню позивачеві. Крім того, позивачем на підставі ст. 1214 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 374 841,10 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та на підставі ст. 625 ЦК України 359 652,00 грн інфляційних втрат та 79 663,56 грн 3 % річних, які у резолютивній частині позовної заяви у загальному підрахунку (у сумі) названі позивачем як проценти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

19.10.2018 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2018 року.

Підготовче засідання 27.11.2018 року не відбулось у зв'язку з направленням судді Морозова С.М. до Національної школи суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 15.01.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2019 року.

Протягом перебування справи у провадженні суду відповідач у призначені судом засідання явку свого представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 12.02.2019 року представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 12 лютого 2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 18.02.2019 року по 22.02.2019 року у відпустці, а 23.02.2019 року - 24.02.2019 року є вихідними днями, суд підписує рішення у перший робочий день після виходу з відпустки - 25.02.2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 року на підставі платіжних доручень № 701 на суму 1 500 000,00 грн з призначенням платежу: "За ТМЦ згідно договору 2510-1 від 25.10.2016 у сумі 1250000,00 грн, ПДВ-20% 250000,00 грн" та № 702 на суму 140 000,00 грн з призначенням платежу: "За ТМЦ згідно договору 2510-2 від 25.10.2016 у сумі 116666,67 грн, ПДВ-20% 23333,33 грн" позивачем перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтехпоставка" грошові кошти у сумі 1 640 000,00 грн.

Як вказує позивач, вказані кошти у сумі 1 640 000,00 грн були перераховані відповідачеві у якості попередньої оплати за поставку та вугілля марки АО з наданням послуг по доставці такого вугіллю позивачеві, проте відповідачем не виконано жодного із взятих на себе зобов'язань, обумовлених між сторонами договорів не укладено, товару не поставлено та не надано послуг з його доставки.

Матеріалами справи підтверджується неодноразове звернення позивача з листами-вимогами, а саме вих. № 1806/18 від 18.06.2018 року, вих. № 2307/18 від 23.07.2018 року, вих. № 2307/18-2 від 23.07.2018 року до відповідача про повернення 1 640 000,00 грн суми безпідставно набутих коштів та 814 156,66 грн процентів, які залишені останнім без відповіді та виконання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що оскільки грошові кошти в розмірі 1 640 000,00 грн перераховані позивачем на рахунок відповідача отримані останнім без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 814 156,66 грн. процентів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13 предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суд встановив, що 25.01.2017 року ТОВ "Укрпромтехпоставка" змінило своє найменування на ТОВ "Жниці" (ідент код 39537938).

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 1 640 000,00 грн, свідченням чого є наявні у матеріалах справи підніжні доручення № 701 від 04.11.2016 року на суму 1 500 000,00 грн та № 702 від 04.11.2016 року на суму 140 000,00 грн.

Суд також встановив, що спірні кошти (згідно призначення названих вище платежів) були перераховані позивачем: "За ТМЦ згідно договору 2510-1 від 25.10.2016 у сумі 1250000,00 грн, ПДВ-20% 250000,00 грн" та "За ТМЦ згідно договору 2510-2 від 25.10.2016 у сумі 116666,67 грн, ПДВ-20% 23333,33 грн", що не заперечується відповідачем при розгляді цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вказує позивач і матеріали справи не містять доказів зворотного, між сторонами не існує жодного документу на підтвердження встановлення договірних зобов'язань з відповідачем та передачу відповідачем будь-якого майна або надання відповідачем послуг на сплачені позивачем суми.

Відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів. Жодних документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Встановлені судом обставини свідчать про відсутність між сторонами договірних зобов'язань, доказів протилежного матеріали справи не місять, у зв'язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 640 000,00 грн, з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов.

З огляду на те, що обумовлені у призначеннях платежів договори 2510-1 від 25.10.2016 та 2510-2 від 25.10.2016 укладені між сторонами не були, а матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 1 640 000,00 грн, відтак зазначені кошти підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Доказів на підтвердження повернення позивачу сплачених коштів, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 640 000,00 грн суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача заявлених у позовній заяві 814 156,66 грн. процентів, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Суд визнає помилковим ототожнення позивачем заявлених ним до стягнення з відповідача на підставі ст. 1214 ЦК України 374 841,10 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та на підставі ст. 625 ЦК України 359 652,00 грн інфляційних втрат та 79 663,56 грн 3 % річних, оскільки правова природа та підстави таких нарахувань є різною.

Водночас, виходячи з заявлених вимог та наведених позивачем у позовній заяві розрахунків, суд досліджує правомірність як самого нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, так і фінансових санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, підстави застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17.

Таким чином, за відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин аналогії закону для визначення розміру процентів, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача у частині стягнення 374 841,10 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, оскільки відповідачем порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК, суд визнає правомірним застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд перевірив наведений у матеріалах справи розрахунок фінансових санкцій та встановив, що розрахована позивачем сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період (листопад 2016 - травень 2018) є завищеною та здійснивши власний розрахунок таких нарахувань суд визнав обґрунтованою суму інфляційних втрат у розмірі 358 447,53 грн, а розрахована позивачем сума 3 % річних за загальний період прострочення (591 день у розрахунку позивача) є вірною, відтак з відповідача має бути стягнуто 79 663,56 грн 3 % річних за розрахунком позивача.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат за прострочення виконання позадоговірного зобов'язання понад суму, визнану судом обґрунтованою.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак виходячи з предмету та підстав позову до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 640 000,00 грн суми основного боргу, 358 447,53 грн інфляційних втрат та 79 663,56 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 31 171,66 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 5 640,69 грн у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жниці" (ідентифікаційний код 39537938, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси" (ідентифікаційний код 25121804, місцезнаходження: 84200, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Машинобудівників, буд. 34 Б) 1 640 000,00 грн (один мільйон шістсот сорок тисяч гривень 00 коп.) суми основного боргу, 358 447,53 грн (триста п'ятдесят вісім гривень чотириста сорок сім гривень 53 коп.) інфляційних втрат, 79 663,56 грн (сімдесят дев'ять тисяч шістсот шістдесят три гривні 56 коп.) 3 % річних та 31 171,66 грн (тридцять одну тисячу сто сімдесят одну гривню 66 коп.) судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 640,69 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.02.2019 року.

Суддя С.М. Морозов