Постанова

від 12.02.2019 по справі 905/2765/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 905/2765/17

Провадження № 12-230гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Чалого Миколи Олександровича на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року (головуючий Склярук О. І., судді Дучал Н. М., Геза Т. Д.) та рішення Господарського суду Донецької області від 27 лютого 2018 року (суддя Чернова О. В.) у справі № 905/2765/17 за позовом фізичної особи - підприємця Чалого Миколи Олександровича до Слов'янської міської ради Донецької області про визнання права користування земельною ділянкою, за зустрічним позовом Слов'янської міської ради Донецької області до фізичної особи - підприємця Чалого Миколи Олександровича про зобов'язання здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих по вул. Шевченко, м. Слов'янськ на земельній ділянці за кадастровим № 1414100000:01:001:0861 площею 0,0090 га та повернення земельної ділянки Слов'янській міській раді, привівши вказану земельну ділянку у попередній стан.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У листопаді 2017 року фізична особа - підприємець Чалий Микола Олександрович (далі - ФОП Чалий М. О., Підприємець) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Слов'янської міської ради Донецької області (далі - Міська рада), в якому просив суд визнати за ним право користування земельною ділянкою за кадастровим номером 14141000000:01:001:0861 площею 0,0090 га, розташованою за адресою: вул. Шевченка, м. Слов'янськ, Донецька область (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірну бездіяльність відповідача, яка полягає у непродовженні строку дії паспорта прив'язки розміщення групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та непродовженні строку дії договору строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року на той самий термін та на тих самих умовах, котрі передбачені цим договором.

1.3. Як на правові підстави позову позивач посилається на норми статті 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 98-100 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 1 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності (далі - Закон № 2806-IV).

1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на рішення Міської ради від 5 квітня 2017 року № 8-XXII-7, яким визнано таким, що втратило чинність, рішення Слов'янської міської ради від 2 березня 2012 року № 11-ХХІV-6 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради та встановлено, що договори особистого сервітуту на розміщення тимчасових споруд, які укладені з Міською радою, зокрема і договір особистого сервітуту від 1 березня 2014 року, укладений між сторонами у справі, діють до закінчення строку, встановленого договором, а саме - у випадку, що розглядається, - до 18 жовтня 2017 року.

1.5. Окрім цього, Міська рада зазначає, що на сьогоднішній день розташовані по вул. Шевченка, у м. Слов'янську спірні тимчасові споруди є самовільно встановленими без відповідних дозвільних документів та підлягають демонтажу, оскільки паспорт прив'язки на момент початку встановлення споруд був анульований.

1.6. У грудні 2017 року Міська рада звернулася до Господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до Підприємця про зобов'язання здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих на спірній земельній ділянці та повернення цієї ділянки Міській раді, привівши її у попередній стан.

1.7. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано невиконанням Підприємцем свого зобов'язання за договором особистого сервітуту від 1 березня 2014 року, яким, зокрема, передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено зазначений договір, землекористувач повинен повернути Міській раді земельну ділянку, яку він займав на підставі договору.

1.8. Як на правові підстави зустрічного позову Міська рада посилається на статті 395, 401, 404 ЦК України, статті 12, 38, 80, 100, 116, 123, 124, 134, 135 ЗК України, Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Мінрегіонбуду України від 21 жовтня 2011 року № 244.

1.9. Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, Підприємець наголошує на тому, що рішення про анулювання паспорта прив'язки мав винести орган з питань містобудування та архітектури, а не Міська рада у формі листів.

1.10. Окрім цього, на думку Підприємця, відсутність рішення Міської ради про відмову в продовженні строку дії договору сервітуту від 1 березня 2014 року свідчить про принцип мовчазної згоди, а відтак вказаний договір є продовженим.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Відповідно до рішення Міської ради від 2 березня 2012 року № 15-XXIV-6 Про надання згоди на розробку комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності позивачу надано згоду на розробку комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території центральної частини м. Слов'янська.

2.2. 18 жовтня 2012 року на замовлення Підприємця Управлінням архітектури та містобудування Міської ради виданий Паспорт прив'язки розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Тараса Шевченка у м. Слов'янську, дійсний до 18 жовтня 2017 року.

2.3. 4 вересня 2013 року Міською радою прийнято рішення № 21-XLVII-6, відповідно до якого вирішено укласти з Підприємцем договір особистого сервітуту на строк дії паспорта прив'язки на платне користування земельною ділянкою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності загальною площею 0,0090 га, кадастровий номер №1414100000:01:001:0861, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, м. Слов'янськ, Донецька область.

2.4. 1 березня 2014 року між Міською радою та Підприємцем укладено договір строкового особистого сервітуту, відповідно до пункту 1 якого Міська рада надає, а Підприємець приймає у платне користування на праві особистого строкового сервітуту спірну земельну ділянку.

2.5. Пунктом 4 договору встановлено строк його дії до 18 жовтня 2017 року. Строк дії договору відповідає строку дії паспорта прив'язки.

2.6. Судами встановлено, що договір підписаний представниками обох сторін, скріплений відбитками печатки, зареєстрований в реєстраційній службі Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області, а відповідно до акта приймання-передачі від 1 березня 2014 року земельна ділянка передана Міською радою Підприємцю.

2.7. У подальшому - 15 лютого 2017 року за результатами роботи тимчасової контрольної комісії Міської ради для проведення інвентаризації договорів строкового особистого сервітуту та здійснення контролю щодо сплати суб'єктами господарювання коштів до місцевого бюджету за користування правом особистого строкового сервітуту Міською радою прийнято рішення № 35-ХХ-7.

2.8. Відповідно до пункту 4 рішення № 35-ХХ-7 вирішено доручити Управлінню архітектури та містобудування Міської ради анулювати паспорти прив'язки, термін дії яких сплив, у зв'язку з невстановленням тимчасових споруд (додаток № 1).

2.9. У пункті 1 Додатка № 1 до рішення № 35-ХХ-7 до Переліку паспортів прив'язки, що підлягають анулюванню, також включено паспорт прив'язки № 7 від 18 жовтня 2012 року, виданий Підприємцю.

2.10. 28 березня 2017 року Міська рада листом № 01.01.-12/485 повідомила Підприємця про анулювання паспорта прив'язки розміщення тимчасових споруд від 18 жовтня 2012 року № 7 у зв'язку з невстановленням останнім тимчасових споруд протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки.

2.11. Окрім цього, 5 квітня 2017 року Міською радою прийнято рішення № 8-ХХІІ-7, пунктами 2, 3 якого визначено, що договори особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Міської ради, укладені із Міською радою та зареєстровані в установленому порядку, діють до закінчення строку, встановленого договорами. Надання земельних ділянок у користування під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Міської ради вирішується в порядку, визначеному ЗК України.

2.12. Судами встановлено, що Підприємець звертався до Міської ради із заявами про продовження строку дії паспорта прив'язки та договору строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року, на що остання повідомила про неможливість продовження строку дії паспорта прив'язки від 18 жовтня 2012 року № 7 у зв'язку з його анулюванням та про необхідність повернення земельної ділянки.

2.13. Вважаючи, що непродовження Міською радою строку дії договору строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року на той самий термін та на тих самих умовах, котрі передбачені цим договором, порушують права Підприємця як землекористувача, останній звернувся до господарського суду із цим позовом.

2.14. Водночас підставою зустрічного позову Міська рада визначила невиконання Підприємцем свого обов'язку з повернення земельної ділянки після закінчення строку дії паспорта прив'язки та договору строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 27 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року, в задоволенні первісного позову відмовив повністю, зустрічні позовні вимоги задовольнив повністю; зобов'язав Підприємця здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих на спірній ділянці, та повернути вказану ділянку Міській раді за актом приймання-передачі протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили, привівши її у попередній стан.

3.2. Рішення судів мотивовано закінченням строку, на який було встановлено земельний сервітут, що зумовлює припинення строку дії договору від 1 березня 2014 року, на підставі якого Підприємець користувався спірною ділянкою, а також відсутністю у договорі умов щодо автоматичного продовження строку його дії.

3.3. Посилання Підприємця на Закон № 2806-IVсуди визнали необґрунтованим, оскільки дія цього Закону не поширюється на спірні правовідносини.

3.4. Задоволення зустрічного позову мотивовано відсутність у Підприємця правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, а відтак наявністю обов'язку з її повернення Міській раді.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. 20 червня 2018 року Підприємець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 27 лютого 2018 року у справі № 905/2765/17, а справу в частині первісного позову передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. На обґрунтування касаційної скарги Підприємець зазначає, що зустрічний позов Міської ради підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав і з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Міська рада зазначає, що посилання Підприємця як на підставу наведених у касаційній скарзі та її обґрунтуванні вимог на висновок суду про анулювання паспорта прив'язки є таким, що не відноситься до предмета спору в межах позовних вимог сторін.

5.2. Міська рада наголошує, що на сьогоднішній день спірна тимчасова споруда, розташована за вищезазначеною адресою, є самовільно встановленою без відповідних довільних документів та підлягає демонтажу.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

6.1. Оскільки ФОП Чалий М. О.оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Щодо вимог первісного позову

6.2. Як уже зазначалося та установлено судами попередніх інстанцій, предметом спору за первісним позовом є вимоги Підприємця до Міської ради про визнання права користування спірною земельною ділянкою, яку надано Підприємцю відповідно до договору строкового особистого сервітуту від 1 квітня 2014 року, на той самий термін та на тих самих умовах, котрі передбачені цим договором.

6.3. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення первісного позову з огляду на таке.

6.4. Згідно зі статтею 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

6.5. Статтею 98 ЗК України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

6.6. Стаття 99 ЗК України визначає види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

6.7. Відповідно до статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

6.8. Згідно зі статтею 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

6.9. Випадки припинення дії земельного сервітуту передбачені статтею 102 ЗК України. Так, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

6.10. Як установлено судами попередніх інстанцій, договір строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року укладено між Підприємцем та Міською радою строком до 18 жовтня 2017 року. Строк дії договору відповідає строку дії паспорта прив'язки.

6.11. Відповідно до пунктів 13, 23 договору після припинення його дії Підприємець повертає Міській раді земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав у користування. Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

6.12. При цьому можливість автоматичного продовження строку дії договору особистого сервітуту умовами цього договору не передбачена.

6.13. Водночас посилання скаржника на обставини порушення Міською радою процедури анулювання паспорта прив'язки до закінчення строку його дії не входить до предмета дослідження у цій справі, оскільки на час звернення Підприємця із первісним позовом визначений у паспорті прив'язки строк його дії до 18 жовтня 2017 року у будь-якому випадку сплив, чого скаржником спростовано не було.

6.14. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що закінчення строку, на який було встановлено сервітут, зумовлює припинення дії договору, на підставі якого позивач за первісним позовом користувався спірною земельною ділянкою.

6.15. Окрім цього, при вирішенні спору судами також ураховано рішення Міської ради від 5 квітня 2017 року № 8-ХХІІ-7, яким встановлено, що договори особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Міської ради, укладені із Міською радою та зареєстровані в установленому порядку, діють до закінчення строку, встановленого договорами. Зазначене рішення є обов'язковим для виконання. На час розгляду спору вказане рішення не скасовано та не визнано недійсним.

6.16. З огляду на наведене підстав для визнання за Підприємцем права користування спірною земельною ділянкою на той самий термін та на тих самих умовах, котрі передбачені договором строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року, немає.

6.17. При цьому довід скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону № 2806-IV визнається Великою Палатою Верховного Суду необґрунтованим, оскільки предметом доказування у цій справі є наявність або відсутність підстав для визнання за Підприємцем права користування спірною земельною ділянкою відповідно до договору строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року, а не обставини, пов'язані з непродовженням строку дії паспорта прив'язки.

Щодо вимог зустрічного позову

6.18. Оскаржуючи судові рішення в частині задоволення вимог зустрічного позову Міської ради про зобов'язання здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та повернення земельної ділянки Міській раді, Підприємець наголошує на тому, що зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

6.19. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

6.20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

6.21. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

6.22. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

6.23. Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

6.24. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

6.25. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

6.26. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

6.27. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

6.28. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

6.29. Згідно зі статтею 5 ЗК України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

6.30. Пунктами а , в частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

6.31. Відповідно до статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

6.32. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.

6.33. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що предметом спору у цій справі є правомірність припинення договору особистого строкового сервітуту та, як наслідок, демонтаж малої архітектурної форми (торговельного павільйону), стосується приватних інтересів ФОП Чалого М. О., має цивільно-правову природу. Зазначене виключає кваліфікацію правовідносин сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, цей позов не має визначених КАС України ознак адміністративного.

6.34. Окрім цього, слід зауважити, що зустрічний позов, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, також не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а має вирішуватися в порядку господарського судочинства з огляду на таке.

6.35. Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між Підприємцем та органом місцевого самоврядування.

6.36. За змістом частини першої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.37. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

6.38. За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

6.39. Враховуючи правомірні висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання за позивачем за первісним позовом права користування земельною ділянкою відповідно до договору строкового особистого сервітуту від 1 березня 2014 року, у останнього виник обов'язок звільнити спірну земельну ділянку, привівши її у попередній стан, здійснивши демонтаж групи тимчасових споруд.

6.40. За таких обставин висновок судів про задоволення зустрічного позову Міської ради щодо зобов'язання Підприємця здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих на спірній земельній ділянці, та повернення земельної ділянки Міській раді після приведення вказаної земельної ділянки у попередній стан, визнається правильним.

6.41. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.42. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

6.43. Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

6.44. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 липня 2018 року зупинив виконання оскаржуваних рішень у цій справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

6.45 . Оскільки суд залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 27 лютого 2018 року підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

6.46. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

6.47. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Чалого Миколи Олександровича залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 27 лютого 2018 року у справі № 905/2765/17 - без змін.

2. Поновити виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 27 лютого 2018 року у справі № 905/2765/17.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська І. В. Саприкіна О. С. Золотніков О. М. Ситнік О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко О. Г. Яновська