Постанова

від 20.02.2019 по справі 826/16275/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16275/18 Головуючий у 1 інстанції: Вовк П.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишиної О.М. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська академія індустрії моди" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська академія індустрії моди" звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України вих. № 2748 від 04 березня 2016 року про відмову в реєстрації знака для товарів і послуг за заявкою № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

- зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно провести кваліфікаційну експертизу заявки № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг та прийняти рішення про реєстрацію знака.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної служби інтелектуальної власності України вих. № 2748 від 04 березня 2016 року про відмову в реєстрації знака для товарів і послуг за заявкою № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг. Зобов'язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України організувати повторне проведення кваліфікаційної експертизи заявки № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг та прийняти за її наслідком рішення про реєстрацію знака.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт посилається на те, що складений КНДІСЕ висновок судового експерта за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності від 07.02.2018 р. у справі № 910/9450/16 є неналежним, недостовірним та недопустимим доказом у справі, оскільки стосується підстави, передбаченої п. 2 ст. 6 Закону щодо введення в оману, а не підстави передбаченої п. 3 ст. 6 Закону щодо схожості, на підставі якої було відмовлено в реєстрації знака позивача.

18 лютого 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська академія індустрії моди" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 березня 2016 року державним підприємством Український інститут інтелектуальної власності (Укрпатент) було складено висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. № 2748, яким встановлено, що заявлене позивачем позначення не відповідає умовам надання правової охорони.

Вказаний висновок обґрунтований тим, що для всіх послуг 35, 41 класів заявлене позначення є схожим настільки, що його можна сплутати:

1) з словесними знаками FASHION WEEK (свідоцтво № 116102 від 25 грудня 2009 року, заявка № m 200806901 від 10 квітня 2008 року), ТИЖДЕНЬ МОДИ (свідоцтво № 118473 від 25 лютого 2010 року, заявка № m 200806904 від 10 квітня 2008 року) та комбінованими знаками UKRAINIAN FASHION WEEK (свідоцтво № 107110 від 25 травня 2009 року, заявка № m 200713624 від 16 серпня 2007 року та свідоцтво №167588 від 11 березня 2013 року, заявка № m 201200856 від 23 січня 2012 року) раніше зареєстрованими в Україні на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю ТИЖДЕНЬ МОДИ , м. Київ, (UA) щодо споріднених послуг;

2) з словесним знаком Неделя моды (свідоцтво України № 42736 від 16 серпня 2004 року, заявка № m 2002119410 від 05 листопада 2002 року), раніше зареєстрованим на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю АДАРИС , м. Київ, (UA) щодо споріднених послуг.

04 березня 2016 року вказаний висновок був затверджений начальником управління правового забезпечення промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України Шатовою І.О. При цьому, у самому висновку зазначено, що він, після затвердження Державною службою інтелектуальної власності України, набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака і таке рішення може бути оскаржене у порядку, визначеному статтею 15 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг .

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року N 436/2011, Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

За змістом положень статей 1, 2 Закону N 3689-XII, установа - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого, в тому числі, організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них, видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 Закону N 3689, правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України від 09 квітня 2015 року N 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 6 Закону N 3689-XII, згідно з цим Законом не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, в тому числі, з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Як зазначалося, 04 березня 2016 року начальником управління правового забезпечення промислової власності Державної служби інтелектуальної власності України Шатовою І.О. був затверджений висновок про невідповідність позначення позивача за заявкою заявкою № m 2015 08991 умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. № 2748, яким встановлено, що заявлене позивачем позначення не відповідає умовам надання правової охорони. Вказаний висновок обґрунтований тим, що для всіх послуг 35, 41 класів заявлене позначення є схожим настільки, що його можна сплутати: 1) з словесними знаками FASHION WEEK (свідоцтво № 116102 від 25 грудня 2009 року, заявка № m 200806901 від 10 квітня 2008 року), ТИЖДЕНЬ МОДИ (свідоцтво № 118473 від 25 лютого 2010 року, заявка № m 200806904 від 10 квітня 2008 року) та комбінованими знаками UKRAINIAN FASHION WEEK (свідоцтво № 107110 від 25 травня 2009 року, заявка № m 200713624 від 16 серпня 2007 року та свідоцтво №167588 від 11 березня 2013 року, заявка № m 201200856 від 23 січня 2012 року) раніше зареєстрованими в Україні на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю ТИЖДЕНЬ МОДИ , м. Київ, (UA) щодо споріднених послуг; 2) з словесним знаком Неделя моды (свідоцтво України № 42736 від 16 серпня 2004 року, заявка № m 2002119410 від 05 листопада 2002 року), раніше зареєстрованим на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю АДАРИС , м. Київ, (UA) щодо споріднених послуг.

Так, вказаний висновок набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака, у звязку із чим, позивач його оскаржує.

Згідно абз. 4, 5 ч. 1 статті 1 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг , знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб; свідоцтво - свідоцтво України на знак для товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг , особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська академія індустрії моди" було подано заявку № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва Уккраїни на знак для товарів і послуг.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг встановлено, зокрема, що експертиза позначення проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою.

Відповідно до преамбули Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 року № 116 (далі - Правила), такі правила розроблені відповідно до Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг і визначають вимоги до заявки, встановлюють правила подання та процедуру розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг .

В силу абз. 2 п. 4.3.2.4. Правил, позначення вважається схожим, настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.

Отже, для визнання позначень (знаків) схожими до ступеню сплутування необхідно, щоб у них були певні спільні тотожні або подібні елементи, які дозволяють асоціювати одне позначення з іншим в цілому, навіть за наявності різниці в інших елементах.

Водночас, оскільки, відповідно до вимог статті 1 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг знак, це позначення, за яким, товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб, такі спільні елементи порівнюваних позначень, які дозволяють асоціювати їх одне з іншим, мають бути здатними відрізняти товари та послуги одних осіб від товарів і послуг інших осіб - тобто здатними виконувати основну функцію знака для товарів і послуг - розрізняльну.

Як зазначалося та вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, спільними подібними елементами в складі позначенню ODESSA FASHION WEEK за заявкою № m 2015 08991 та протиставлених йому в рішенні знаків інших осіб FASHION WEEK за свідоцтвом № 116102, ТИЖДЕНЬ МОДИ за свідоцтвом 118473, UKRAINIAN FASHION WEEK за свідоцтвами №№107110, 167588, Неделя моды за свідоцтвом №42736 є словосполучення тиждень моди , наведене українською мовою - ТИЖДЕНЬ МОДИ , а також англійською - FASHION WEEK та російською - Неделя моды .

Так, згідно ч. 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 серпня 2017 року встановлено, що знак для товарів і послуг FASHION WEEK за свідоцтвом України №116102 складається лише з позначення, що є загальновживаним термінам відносно такої послуги 35 класу МКТП, як влаштовування і проводіння конкурсів і показів мод на комерційні або рекламні потреби та таких послуг 41 класу МКТП, як Влаштовування і проводіння ...шоу-показів мод; телевізійні і радіопередачі, тематика яких пов'язана з модою; підготовування, організація і проводіння показів мод; інформування щодо різноманітних культурних і розважальних заходів, пов'язаних з модою . З цієї ж підстави вказаним рішенням Господарського суду міста Києва було визнано недійсним стосовно вказаних вище, пов'язаних зі сферою моди, послуг 35 та 41 класів МКТП свідоцтво України № 116102 на знак FASHION WEEK , що є одним зі знаків, протиставлених позначенню за заявкою № m 2015 08991 в оскаржуваному рішенні.

Отже, вірними є доводи позивача про те, що такий окремо взятий елемент протиставлених знаків, як словосполучення FASHION WEEK / ТИЖДЕНЬ МОДИ / Неделя моды , не здатен вирізнити товари і послуги одного виробника від іншого, оскільки в силу свого загальновживаного характеру, не може викликати асоціації лише з одною конкретною особою.

Водночас, той факт, що для послуг 35 та 41 класу МКТП, безпосередньо пов'язаних з організацією, проведенням та висвітленням показів модного одягу, окремо взяте словосполучення FASHION WEEK не може бути зареєстровано в якості знака будучи загальновживаним терміном в галузі моди, не означає, що для всіх інших послуг 35 та 41 класів МКТП, назви яких не містять прямих вказівок на галузь моди, таке словосполучення має високу розрізняльну здатність. Адже, формулювання назв таких послуг просто є більш узагальненими, внаслідок чого вони охоплюють різні сфери діяльності й галузь моди в тому числі.

Отже, додавання до позначення, яке є загальновживаним терміном, додаткового елементу, може зробити таке нове позначення достатньо відмінним для того, щоб уникнути асоціацій та, відповідно, сплутування з позначеннями інших осіб, які містять в своєму складі аналогічні загальновживані терміни.

Так, матеріали справи містять висновок судового експерта за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності № 13639/16-53/2185-2190/18-53 від 07 лютого 2018 року складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ), згідно якого схожість до ступеню сплутування між позначенням ODESSA FASHION WEEK та знаками для товарів і послуг за свідоцтвами №№ 107110, 113781, 113782, 116102, 118473, 167588 відсутня.

Як вбачається зі змісту дослідження, що словосполучення FASHION WEEK є сталим, загальновживаним виразом, використання якого не може бути заборонено.

У вказаному висновку, серед іншого, зазначається, що порівнювані позначення збігаються за наявністю тотожного (за фонетичними та семантичними знаками) словесного елементу FASHION WEEK , яке повністю входить в інше позначення, проте, в цілому самі позначення не тотожні та несуть різні відтінки семантичних значень: Одеський тиждень моди та тиждень моди . Розрізняються Тижні моди лише за локальним місцем проведення на території тієї чи іншої держави, в даному випадку, за локальним місцем проведення на території України. Враховуючи, що позначення Fashion Week (Тиждень Моди) є сталим виразом, що позначає дійство, подію, шоу, як явище у фешн-індустрії без додаткових пояснень і уточнень, не ідентифікує певного надавача послуг, то саме завдяки вказанню локального місця надання послуг (наприклад, ODESSA FASHION WEEK , LVIV FASHION WEEK , Dnepr Fashion Weekend, Lutsk Fashion Weekend, MB Kiev Fashion Days, Kiev Fashion Days тощо) та додатковим позначенням, розрізняються послуги одних осіб на території України від таких самих або споріднених послуг інших осіб.

Апелянт в апеляційній скарзі вказує на те, що складений КНДІСЕ висновок судового експерта за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності від 07.02.2018 р. у справі № 910/9450/16, є неналежним, недостовірним та недопустимим доказом у справі, оскільки стосується підстави передбаченої, п. 2 ст. 6 Закону щодо введення в оману, а не підстави передбаченої п. 3 ст. 6 Закону, щодо схожості, на підставі якої було відмовлено в реєстрації знака позивача.

Колегією суддів досліджено вказаний висновок та встановлено, що у Висновку КНДІСЕ досліджувалось питання про те, чи є позначення за заявкою № m 2015 08991 таким, що може ввести в оману щодо послуги або особи, яка надає послуги відносно знаків за свідоцтвами України №№107110, 113781, 113782, 116102, 118473,167588, належних ТОВ ТИЖДЕНЬ МОДИ . Однак, застосована експертом методика проведення експертизи з цього питання передбачала проведення порівняльного дослідження на предмет схожості до ступеню сплутування між позначенням ODESSA FASHION WEEK за заявкою позивача та знаками за перерахованими вище свідоцтвами.

Судовим експертом КНДІСЕ було виявлено, що схожість до ступеню сплутування між позначенням ODESSA FASHION WEEK та жодним з цих знаків відсутня.

Колегія суддів вважає, що висновок КНДІСЕ є належним доказом у даній справі, підтверджує відсутність схожості до ступеню сплутування між позначенням ODESSA FASHION WEEK за заявкою №m 2015 08991 та знаками, які були йому протиставлені в оскаржуваному рішенні, тобто, цілком відповідає вимогам ст.ст.72, 73 КАС України.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що висновок ДП Український інститут інтелектуальної власності щодо позначення за заявкою № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаками для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 116102, 118473, 107110, 167588, 42736 не відповідає Правилам та Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг .

З огляду на вказане, прийняте на підставі вказаного висновку рішення вих. № 2748 від 04 березня 2016 року не може вважатись таким, що відповідає вимогам законодавства, що дає суду підстави вважати обґрунтованими позовні вимоги ТОВ Українська академія індустрії моди про визнання його протиправним та скасування.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно провести кваліфікаційну експертизу заявки № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг та прийняти рішення про реєстрацію знака.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під такими повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Разом з цим, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. А тому, враховуючи наведене вище обґрунтування протиправності відмови в реєстрації знака для товарів і послуг за заявкою № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, безперечно правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, який передбачає прийняття рішення про реєстрацію відповідного знаку для товарів і послуг.

Наведена позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, сформованою, зокрема, за наслідком розгляду справи № 816/591/15-а (постанова від 27 лютого 2018 року).

Враховуючи вищевикладене, матеріалами справи підтверджено, що для прийняття рішення про реєстрацію відповідного знаку для товарів і послуг за заявкою № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року позивачем виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Разом з тим, суд враховує, що Закон України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг передбачає проведення експертизи заявки перед прийняттям рішення про реєстрацію знака. При цьому, оскільки вказаний Закон передбачає, що заявка подається відповідачу, саме МЕРТ є уповноваженим на здійснення організації проведення такої експертизи, яка виконується закладом експертизи.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення та наявність правових підстав для зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України організувати повторне проведення кваліфікаційної експертизи заявки № m 2015 08991 від 15 червня 2015 року на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг та прийняти за її наслідком рішення про реєстрацію знака.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська академія індустрії моди" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, обов'язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 25.02.2019 року.