ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
26 лютого 2019 року
справа №825/3747/15-а
адміністративне провадження №К/9901/41675/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у складі судді Житняк Л.О.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у складі суддів Шелест С.Б., Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.
у справі № 825/3747/15-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7
до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 (далі Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (після реорганізації Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області) (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, збільшення суми грошового зобов'язання за авансовими внесками з податку на прибуток, зменшення суми від'ємного значення податку на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 22 грудня 2015 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення рішення від 18 листопада 2015 року № 0003752200, яким збільшену суму грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств у розмірі 383798 грн за основним платежем, та 95 950 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003762200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за авансовими внесками з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 255 864 грн за основним платежем, та 63 966 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003782200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість у розмірі 314 733 грн за основним платежем, та 15700000000367 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2015 року № 0003772200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, в частині 265 089 грн.
Судове рішення вмотивовано тим, що первинні документи контрагентів позивача містять достатні відомості про зміст господарських операцій, порядок виконання та учасників. Дані документи свідчать і про фактичне виконання послуг. Щодо скасування податкового повідомлення-рішення в частині, суд виходив із доведеності відповідачем причин зменшення від'ємного значення з податку на прибуток та згоди позивача із встановленим порушенням.
31 березня 2016 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволені адміністративного позову відмовлено. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що первинні документи складені контрагентами позивача не є документами, які можуть бути підставою для відображення в податковому обліку позивача.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 квітня 2017 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції належно не досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентами, не досліджено наявних в матеріалах справи первинних документів, не конкретизовано такі документи.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 червня 2017 року залишив без змін постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції з придбання робіт в межах звичайної господарської діяльності.
У липні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення вимог та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.
У серпні 2017 року позивач надав Суду заперечення на касаційну скаргу, в якому наполягає на реальності господарських операцій, не погоджується з доводами касаційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 30 жовтня 2015 року № 1815/22/35109145.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 18 листопада 2015 року:
- № 0003752200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 479 748 грн, в тому числі 383 798 грн за основним платежем та 95 950 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0003762200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за авансовими внесками з податку на прибуток підприємств в сумі 319 830 грн, в тому числі 255864 грн за основним платежем та в сумі 63966 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0003772200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за грудень 2014 рік на суму 1 147 587 грн;
- № 0003782200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 472 100 грн, в тому числі 314 733 грн за основним платежем та 157367 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
На думку податкового органу, контрагенти позивача не виконували субпідрядні роботи, оскільки обсяг затрачених людино-годин не відповідає фактичній чисельності працівників згідно зі звітами за формою № 1ДФ.
Окрім того, податковий орган вказав на те, що ним було зроблено запити до Єдиної бази про джерела доходів відносно працівників контрагентів, за результатами якого встановлено, що працівники контрагентів не отримували доходів від вказаних суб'єктів господарювання.
За таких обставин податковий орган вважає, що контрагенти позивача будівельні роботи фактично не вчиняли, а тому позивачем неправомірно віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати за господарськими операціями з цими суб'єктами.
При цьому, суди погодились з доводами податкового органу в частині правомірності зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за грудень 2014 рік на суму 882498 грн, виходячи з того, що позивачем невірно обраховано збиток при обчисленні доходів і витрат по недобудованому будинку на вул. Петровського, 55, з урахуванням довідки Генпідрядника про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 та КБ2-в, договору та кошторису розрахунку вартості будівництва, відповідно до якого розрахунковий прибуток всього будівництва складав 450 764 грн.
У цій частині позивач погодився з судовим рішенням, а податковий орган не заперечив правильність розрахунку в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Судам апеляційної інстанції, оцінюючі спірні правовідносини з метою вжиття належних заходів для встановлення обставин щодо реальності здійснення господарських операцій встановлені та досліджені взаємовідносини між позивачем та фізичними особами-підприємцями Ільченко І.М., Потіпаком С.І., Ковальчуком Ю.В.
Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (надалі Закон № 996-XIV) встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла у період, що перевірявся), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий облік у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Суди попередніх інстанцій здійснили оцінку наданих до суду первинних документів податкового та бухгалтерського обліку за вказаними господарськими операціями (договорів, податкових та видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт тощо) на відповідність вимогам, передбаченим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704) та дійшли висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу наведених норм, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Суд погоджується з висновками судів попередні інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV.
Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.
Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 825/3747/15-а залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 26.02.2019 |
Оприлюднено | 28.02.2019 |
Номер документу | 80127467 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Ханова Р.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні