Постанова

від 20.02.2019 по справі 318/1274/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.02.2019 Справа № 318/1274/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №318/1274/18 Головуючий у 1 інстанції Васильченко В.В.

Провадження № 22-ц/807/392/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Великознам'янської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Великознам'янської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначав, що 19.06.1987 року він уклав шлюб із ОСОБА_5 З того часу подружжя проживало разом із тещею ОСОБА_6 у житловому будинку АДРЕСА_1. 09 січня 1996 року шлюб між подружжям було розірвано, однак позивач залишився і далі проживати із ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті ОСОБА_5 набула право власності на житловий будинок. З 04 червня 2002 року позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Право власності на цей житловий будинок позивач набув за договором дарування житлового будинку серії НОМЕР_1, за яким ОСОБА_5 подарувала, а він прийняв цей житловий будинок в дар. Однак, земельна ділянка під будинком все ще рахується у власності за померлою ОСОБА_6 Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 була її дочка ОСОБА_5, однак остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2

На сьогоднішній день позивач володіє житловим будинком та відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. Вважає, що оскільки він не має правовстановлюючі документи на земельну ділянку, єдиним способом набути право власності на землю можливо лише за рішенням суду.

Просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,18 га, яка розташована за адресою: Запорізька обл., Кам'янсько-Дніпровський р-н, с. Велика Знам'янка, вул. Центральна 267 за набувальною давністю.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною рішенням суду, ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позов пред'явлено до неналежної особи. Клопотання про залучення відповідного співвідповідача чи заміну на належного відповідача позивачем заявлено не було.

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.06.1987 року ОСОБА_3 уклав шлюб із ОСОБА_5, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу.

09 січня 1996 року шлюб між подружжям було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6.

Згідно з відповіді завідувача Кам'янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Чайки Т.П. після смерті ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини, видачу свідоцтва ніхто не звертався, спадкова справа не заведена.

04 червня 2002 року ОСОБА_3 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування житлового будинку серії НОМЕР_1, за яким ОСОБА_5 подарувала, а він прийняв цей житловий будинок в дар.

Земельна ділянка під вищевказаним будинком рахується відповідно до державного акту на право приватної власності на землю за ОСОБА_6

Судом першої інстанції вірно встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він володіє житловим будинком та відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин позивач вважав, що має право набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК України.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про те, що для набуття ж права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те,що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). Крім того, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги. Володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Згідно ст. 344 ЦК України набуття права власності на майно за набувальною давністю є самостійною підставою набуття права власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в України представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач у справі Великознам'янська сільська рада припинена як юридична особа 21.05.2018 року. Тобто, відповідач перестав бути суб'єктом правових відносин ще до початку звернення позивача зі своїми вимогами до суду 07.06.2018 р. (а.с. 3), з огляду на що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, дані відносини не допускають процесуального правонаступництва, а тому, суд був позбавлений відповідно до приписів ст. 55 ЦПК України, залучити до участі у справі правонаступника - Кам'янсько-Дніпровську міську раду Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, яка після об'єднання громад є представницьким органом, який наділений повноваженнями на представництво інтересів територіальної громади с. Велика Знам'янка та м. Кам'янка-Дніпровська.

Відповідно до вимог ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, суд відмовляє в позові до неналежного відповідача з цієї підстави і не повинен робити інших висновків, щодо обставин справи не пов'язаних із встановленням належності відповідача.

Суд першої інстанції вірно встановив, що позовні вимоги до Кам'янсько-Дніпровської міської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області не заявлялись, а Великознам'янська сільська рада Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області не може бути відповідачем по даному спорі, оскільки, вона припинена як юридична особа, і саме права Кам'янсько-Дніпровської міської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області зачіпляються рішенням суду.

В силу приписів ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем клопотання про залучення відповідного співвідповідача чи заміну на належного відповідача суду не заявлялося.

Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку, який відповідає вимогам закону, про те, що позов пред'явлено не до належного відповідача.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді: