Постанова

від 12.02.2019 по справі 910/3440/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2019 р. Справа№ 910/3440/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Чорної Л.В.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.02.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Київміськбуд

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.08.2018 (повне рішення складено 03.09.2018)

у справі №910/3440/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Святошинський-2

до 1. Київської міської ради

2. Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Київміськбуд

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача: 1.Народний депутат України Левченко Юрій Володимирович

відповідача: 2. Публічного акціонерного товариства СКТБ Комплекс

3. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Святошинський-2" (надалі - "ОСББ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (надалі - "Компанія") про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки площею 0,4975 га, кадастровий номер 80000000000:75:225:0108, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №53.

Позов мотивовано тим, що укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки площею 0,4975 га, кадастровий номер 80000000000:75:225:0108, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №53, суперечить встановленій ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороні передавати (надавати) земельні ділянки із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, був укладений за відсутності нотаріально посвідченої письмової згоди землекористувача - ВАТ "СКТБ "Комплекс" на вилучення земельної ділянки чи її частини із його користування, а відповідна земельна ділянка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку №2 по провулку Святошинському у м. Києві, однак передання її під забудову відповідачу 2 відбулось без погодження мешканців вказаного будинку (членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Святошинський-2"), у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним.

19.06.2018 позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, у відповідності до якої було наведено наступне обґрунтування правових підстав недійсності оскаржуваного договору, зокрема: порушення вимог статей 17 , 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" під час розроблення землевпорядної документації для виділення спірної земельної ділянки відповідачу-2, у зв'язку із недотриманням встановлених у чинному Генеральному плані міста Києва режимів забудови території; перед укладенням оскаржуваного договору відповідачем 1 всупереч вимогам ст.ст. 21 , 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не було проведено громадських слухань та не затверджено плану зонування або детального плану території в районі розташування спірної земельної ділянки; передача земельної ділянки відповідачу 2 за відсутності згоди її попереднього користувача та вилучення її у нього; порушення оскаржуваним договором публічного порядку.

Згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 заяву про зміну підстав позову було прийнято до розгляду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/3440/18 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,4975 га, із кадастровим номером 80000000000:75:225:0108, розташованої за адресою: вулиця Святошинська у Святошинському районі міста Києва, який було укладено 20.03.2015 між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №53.

Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Святошинський-2" судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено обставини незаконності виділення спірної земельної ділянки на користь відповідача-2.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство Холдингова компанія Київміськбуд звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам та обставинам у справі, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що позивачем не наведено належних, допустимих та переконливих доказів того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки безпосередньо порушує їхні права, свободи чи інтереси у сфері публічного -правових відносин, а отже, з позовом звернулась не та особа, якій належить право вимоги.

Відповідач-2 зазначає, що укладення безпосередньо договору оренди земельної ділянки є результатом (підставою) прийнятого рішення органу місцевого самоврядування про передачу (надання) земельної ділянки, водночас, в силу положень ч. 3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної документації після 01 січня 2015 року за відсутності плану зонування або детального плану території заборонялось саме передача (надання) земельної ділянки, а не укладення договору оренди земельної ділянки. Отже, оспорювана земельна ділянка вважається наданою з моменту прийняття рішення місцевою радою.

Крім того, Компанія зазначає, що у ВАТ СКТБ Комплекс не виникло прав користування спірною земельною ділянкою, оскільки жодних документів оформлених відповідно до законодавства в матеріалах справи не міститься (договір оренди, акт на праві постійного користування тощо). А відтак, ВАТ СКТБ Комплекс не набуло права та не було належним землекористувачем спірної земельнох ділянки, і відповідно отримання згоди на виділення земельної ділянки ПрАТ ХК Київміськбуд в особи, яка не є належним землекористувачем - є безпідставною.

З апеляційною скаргою звернулась також Київська міська рада, в якій відповідач-1 просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що ВАТ СКТБ Комплекс не набуло права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку, тому ухвалення Київською міською радою рішення від 10.12.2014 №579/579 не може та не порушує суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів ВАТ СКТБ Комплекс , а також не може порушувати інтересів позивача, який здійснив самочинне будівництво на цій земельній ділянці та не набув права власності на самочинну збудоване майно у визначеному законом порядку. В матеріалах справи відсутні докази порушення прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення. Отже, оскільки ні позивач, ні ВАТ СКТБ Комплекс не набули законного права користування земельною ділянкою, відсутні правові підстави стверджувати про порушення їх прав.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги та заперечень проти пояснень відповідачів

Відзивів на апеляційні скарги не надходило.

У судових засіданнях представник позивача надав пояснення та заперечував проти вимог апеляційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судових засіданнях підтримав вимоги апеляційних скарг, просив їх задовольнити, рішення скасувати, в позві відмовити.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

28.11.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, проведення якої доручити експертам Львівського науково-дослідного інститут судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертів поставити наступне питання: Чи відповідають розроблена технічна документація на земельну ділянку та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4975 га (кадастровий номер 8000000000:75:225:0108) Публічному акціонерному товариству Холдингова компанія Київміськбуд для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. Святошинській у Святошинському районі міста Києва, та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності.

11.12.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо необхідності призначення судової земельно-технічної експертизи.

Клопотання позивача з врахуванням додаткових пояснень мотивовано тим, що укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки передувало розроблення технічної документації на земельну ділянку та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка була затверджена рішенням Київської міської ради №63/9120 від 28.02.2013.

На переконання позивача, з метою повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин даної справи, зокрема чи було дотримано вимог чинного в Україні земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування, вимог державних будівельних та санітарних норм і правил, а також інших вимог містобудівного законодавства, під час розроблення технічної документації на земельну ділянку та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Без проведення даної експертизи об'єктивно неможливо встановити факт відповідності вимогам чинного законодавства технічної документації із землеустрою з відведення земельної ділянки, оскільки вимог чинного законодавства встановлюється експертом шляхом аналізу наданої на дослідження саме технічної документації з питань землеустрою.

Позивач додатково зазначає, що виявлені позивачем та встановлені Господарським судом м. Києва порушення відповідачами норм земельного законодавства не розкриті у повній мірі та не є вичерпними, оскільки повне з'ясування (спростування або підтвердження) даних обставин справи можливе лише тоді, коли судом буде призначено судову експертизу і експерт надасть вичерпну відповідь на поставлені перед ним питання

11.12.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від третьої особи Левченка Ю.В. надійшли пояснення, в яких третя особа підтримала заявлене позивачем клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.

Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, наявні у ній докази та пояснення представників учасників справи, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення і без проведення експертизи.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання представники третіх осіб не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується поштовим поверненням, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України .

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України ).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третіх осіб, оскільки вони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, рішенням Київської міської ради Х сесії VI скликання від 20.09.2012 №101/8385 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" на вул. Святошинській у Святошинському районі міста Києва для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями", керуючись ст.ст. 9 , 123 , 124 Земельного кодексу України , п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" на вул. Святошинській у Святошинському районі міста Києва орієнтовною площею 0,50 га в короткострокову оренду на 3 роки для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями згідно з планом-схемою.

Рішенням Київської міської ради ІІ сесії VIІ скликання від 10.12.2014 №576/579 "Про передачу земельної ділянки публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. Святошинській у Святошинському районі міста Києва " вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. Святошинській у Святошинському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, справа Д-6612, заява ДЦ №01013-000105856-014 від 14.10.2013); передати Публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 0,4975 га (кадастровий номер 8000000000:75:225:0108) для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. святошинській у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

20.03.2015 між Київською міською радою (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (після зміни організаційно-правової форми - Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд") (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №53, (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №576/579, зобов'язався передати за актом приймання-передачі, а орендар прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 0,4975 га, кадастровий номер 8000000000:75:225:0108, на вул. Святошинській у Святошинському районі міста Києва для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями.

На підставі договору орендодавець передав, а орендар прийняв в користування спірну земельну ділянку, про що було складено акт приймання-передачі земельної ділянки від 20.03.2015.

Спір у справі стосується законності передачі Компанії в користування спірної земельної ділянки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

Згідно зі ст.ст. 140 , 142 , 143 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

За змістом частин 1, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .

Згідно із ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Враховуючи наведені норми суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель територіальної громади міста Києва, а відтак, надання її у користування відповідачу-2 шляхом укладення Договору могло бути здійснено не інакше як за наслідками прийняття відповідного рішення Київською міською радою, що і мало місце в даному випадку шляхом прийняття рішення від 10.12.2014 №576/579.

Однак, сам по собі факт прийняття відповідного рішення уповноваженим на це органом не може слугувати підставою для висновку про законність передачі земельної ділянки в користування відповідачу 2 згідно Договору, адже в силу приписів статті 19 Конституції України відповідна процедура має відповідати вимогам закону та визначеному ним способу вчинення такої дії.

Так, за змістом ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу . Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Тобто, прийняттю рішення про надання земельної ділянки у користування, серед іншого, має передувати надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, а у випадку перебування такої земельної ділянки в користуванні інших осіб - отримання письмової згоди відповідного землекористувача на її вилучення, в іншому випадку передання такої земельної ділянки в користування є неможливим.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки загальною площею 1,5 га, яка згідно рішення Київської міської ради народних депутатів ХІ сесії ХХІ скликання від 15.10.1992 №12 була надана в постійне користування СКТБ "Комплекс" для будівництва житлового будинку та дитячого дошкільного закладу.

На частині такої земельної ділянки площею 0,7562 га СКТБ "Комплекс" було збудовано житловий будинок, мешканцями якого в подальшому і було створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Святошинський-2", а інша частина земельної ділянки площею близько 0,5 га, яка відводилася для будівництва дитячого дошкільного закладу, землекористувачем не була освоєна.

Наказом Державного комунального підприємства житлового господарства від 03.11.1998 №190 "Про прийняття на баланс та в експлуатацію житлового будинку №2 по пров. Святошинському" на підставі розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації від 27.01.1998 №109 "Про прийняття в експлуатацію житлового будинку та затвердження акту державної приймальної комісії" наказано: начальнику Житлово-експлуатаційної контори №1110 та головному інженеру прийняти на баланс та в експлуатацію житловий будинок №2 по пров. Святошинському, загальною площею 11 983 кв.м., 178 квартирний, десятиповерховий.

Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації "Про організації охорони ж/будинку по пров. Святошинському,2, та влаштування і охорону тимчасової автомобільної стоянки", погодження якого здійснювалося протягом червня-липня 2000 року, на підставі звернення мешканців ж/будинку по пров. Святошинському,2 (протокол рішення орендної комісії від 15.06.2000 №12) та з метою влаштування охорони ж/будинку та забезпечення умов для зберігання приватних автомобілів мешканців будинку: 1) доручено ДКМП "Екологія" організувати охорону ж/будинку по пров. Святошинському,2 та влаштування і охорону тимчасової автомобільної стоянки мешканців будинку; 2) у зв'язку з чим: розробити порядок охорони ж/будинку по пров. Святошинському,2, і схему розміщення тимчасової автостоянки з установкою з'ємних блочних гаражних боксів вздовж паркану; схеми погодити в райдержадміністрації, санстанції, пожежній інспекції, Головкиївархітектурі та державному комунальному підприємстві житлового господарства району; виконати огорожу території та влаштування блок-постів охоронців, згідно з погодженою схемою; встановити на вхідних дверях поїздів ж/будинку по пров. Святошинському,2, кодові замки; для виконання робіт одержати ордер в установленому порядку; організувати експлуатацію автостоянки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115 "Про затвердження правил зберігання транспортних засобів на автостоянках" ; 3)доручено відділу з питань транспорту та зв'язку сформувати склад членів тимчасової автостоянки по пров. Святошинському,2; 4) фінансування робіт по влаштуванню тимчасової автостоянки проводити за рахунок мешканців будинку по пров. Святошинському,2, власників автомобілів, що бажають користуватись послугами тимчасової автостоянки на підставі угоди з домовим комітетом ж/будинку та ДКМП "Екологія".

Матеріалами справи підтверджується, що фактично з моменту введення в експлуатацію будинку по пров. Святошинському,2 (будинок ОСББ) мешканцями останнього на підставі отриманого дозволу було облаштовано на спірній земельній ділянці автостоянку та постійно піднімалися питання до уповноважених органів щодо відведення неосвоєної СКТБ "Комплекс" земельної ділянки площею 0,5 га під влаштування автостоянки та спортивного майданчику, зокрема, 17.08.2000 листом №07-6389 Головне управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, виконуючи доручення Київського міського голови від 12.10.1999 №19929 повідомило будинковий комітет про можливе виконання корегування генерального плану будівництва житлового будинку по пров. Святошинському,2 в плані влаштування охороняємої відкритої автостоянки під навісом із легких металевих конструкцій та погодження його у встановленому законодавством порядку.

Листом від 16.07.2003 №3647/14-21/24 Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація, розглянувши за дорученням Київської міської державної адміністрації від 19.06.2003 №17904 звернення ОСББ, повідомила про те, що не заперечує проти відведення земельної ділянки поряд з житловим будинком по пров. Святошинському,2 для розміщення автостоянки з метою збереження автомобілів мешканців, які проживають в зазначеному будинку.

Відповідні погодження на влаштування ОСББ автостоянки на спірній земельній ділянці також було надано Дочірнім підприємством "Інститут генерального плану міста Києва" Відкритого акціонерного товариства "Київпроект" (лист від 23.12.2003 №929), Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (заключення щодо відведення земельної ділянки на запит Київзему від 23.10.2003 №03-15/22776), Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини (лист від 09.02.2004 №001-09/124).

02.06.2008 ОСББ звернулося з клопотанням до Київської міської ради за №К-13808 щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва та експлуатації автостоянки та спортивного майданчика у пров. Святошинському,2.

01.06.2010 ОСББ зверталося з клопотанням до Київської міської ради за №К-16652 щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для облаштування і експлуатації спортивного майданчика та майданчика для паркування автомобілів мешканців будинку.

Отже, з веденням в експлуатацію будинку по пров. Святошинському,2 (будинок ОСББ) мешканцями останнього було облаштовано на спірній ділянці автостоянку та протягом всього часу користування нею (2000-2015 роки), маючи на меті реалізувати права щодо отримання такої земельної ділянки в користування вчинялися дії, спрямовані на оформлення права користування спірною земельною ділянкою у визначеному законодавством порядку, однак, дозволу на розроблення позивачем відповідної документації для відведення такої земельної ділянки на їх користь отримано так і не було, що було зумовлено, зокрема, наступними обставинами:

- листом №03-25/6289 від 01.03.2005 Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, розглядаючи згідно доручення Київської міської державної адміністрації від 19.06.2003 №17904 звернення мешканців будинку пров. Святошинському,2 (будинок ОСББ) про відведення суміжної земельної ділянки, яка була передбачена для будівництва дитячого дошкільного закладу щодо влаштування автостоянки, повідомило, про відсутність можливості вирішити поставлене питання з огляду в т.ч. на ненадання згоди землекористувача СКТБ "Комплекс" на вилучення частини земельної ділянки (аналогічну за своїм змістом відповідь було надано на послідуюче звернення мешканців щодо відведення спірної ділянки (лист Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації №03-25/7467 від 14.03.2005));

- листом №03-25/28144 від 21.07.2008 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розглянувши за дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації від 20.06.2008 №КО-7603/4 лист Прокуратури міста Києва від 13.06.2008 №07/1-р08 по колективному зверненню мешканців будинку у пров. Святошинському,2 до Президента України ОСОБА_11 стосовно ситуації, яка склалась внаслідок оформлення СКТБ "Комплекс" права користування земельною ділянкою у пров. Святошинському,2, повідомляло, що ВАТ СКТБ "Комплекс" було отримано згоду Київського міського голови від 23.12.2004 №Д-0879 на розробку документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованим дитячим садочком, здійснено розроблення такого проекту землеустрою, однак останній було повернуто на доопрацювання, а щодо звернення ОСББ з клопотанням до Київської міської ради від 02.06.2008 №К-13808 щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва та експлуатації автостоянки та спортивного майданчика у пров. Святошинському,2, повідомило про те, що оскільки згода землекористувача на відведення вказаної земельної ділянки відсутня, то останнім було підготовлено проект відмови на розробку документації із землеустрою щодо відведення спірної землі ОСББ, а також звернуто увагу на необхідність проведення в установленому законодавством порядку громадських обговорень відповідного будівництва (аналогічну за своїм змістом відповідь було викладено в листі Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.07.2008 №03-25/28490 за наслідками розгляду депутатського звернення першого заступника голови фракції "БЮТ" у Київраді", депутата Київради Меліхової Т.І.);

- листом від 22.07.2008 №03-25/28521 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розглянувши звернення мешканців будинку №2 по пров. Святошинському до голови Київської міської державної адміністрації Черновецького Л.М. щодо заборони будівництва житлового будинку у пров. Святошинському,2-а та надання ОСББ "Святошинський" в оренду земельної ділянки для будівництва та експлуатації автостоянки та спортивного майданчика за вказаною адресою, повідомило, що зазначена земельна ділянка раніше була відведена в постійне користування СКТБ "Комплекс" згідно із п. 8 рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.10.1992 №12, а тому, зважаючи на те, що згода землекористувача на відведення вказаної земельної ділянки відсутня, Головним управлінням земельних ресурсів підготовлено проект відмови на розробку документації із землеустрою щодо відведення ОСББ спірної земельної ділянки для зазначеного цільового призначення, який буде передано на розгляд Київської міської ради;

- листом від 24.03.2009 №03-25/8590 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано аналогічну попереднім листам відповідь на депутатське звернення депутата Київради Меліхової Т.І. по колективному зверненню мешканців будинку у пров. Святошинському,2 щодо сприяння в оформленні ОСББ права користування земельною ділянкою у пров. Святошинському,2-а.

- повідомленням заступника Київського міського голови - секретаря Київради №К-13808 від 05.05.2009 було відмовлено ОСББ в згоді на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки в зв'язку відсутністю згоди землекористувача - СКТБ "Комплекс" на припинення права користування частиною земельної ділянки;

- листом №03-25/15833 від 09.06.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розглянувши на виконання доручення заступника голови Київської міської державної адміністрації Луцького О.Ю. звернення ОСББ до Київської міської ради стосовно розгляду на сесії Київради питання щодо заборони будівництва багатоповерхового будинку у пров. Святошинському,2, повідомлено, що в зв'язку з відсутністю згоди землекористувача - ВАТ СКТБ "Комплекс" на припинення права користування частиною земельної ділянки, повідомленням Київської міської ради від 05.05.2009 ОСББ відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення ОСББ земельної ділянки для будівництва та експлуатації автостоянки та спортивного майданчика у пров. Святошинському,2-а, а, також, звернуто увагу, що Головне управління земельних ресурсів направило до заступника Київського міського голови - секретаря Київради звернення ініціативної групи ОСББ щодо необхідності розгляду на відкритому засіданні Київської міської ради питання заборони ВАТ СКТБ "Комплекс" будівництва багатоповерхового будинку у пров. Святошинському,2, підписане більше 1001 членом територіальної громади м. Києва;

- 02.09.2009 на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, містобудування та архітектури Київської міської ради було прийнято рішення, оформлене протоколом №21, про відмову у подовженні згоди Київського міського голови ВАТ СКТБ "Комплекс" щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у пров. Святошинському,2-а у Святошинському районі (Д-0879).

- 01.02.2011 заступником Київського міського голови - секретарем Київради відмовою №К-16652 від 01.02.2011 було відмовлено ОСББ в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в зв'язку із відсутністю згоди землекористувача - СКТБ "Комплекс" на припинення права користування частиною земельної ділянки;

- листом від 24.12.2012 №03-345/39724 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було повернуто подані до клопотання К-20617 документи щодо відведення спірної земельної ділянки до приймальної Київської міської ради з земельних питань для видачі їх уповноваженому представнику ОСББ, у зв'язку із недоданням до такого клопотання згоди землекористувача та інформації щодо вирішення майнових питань (на ділянці розміщена автостоянка та зелені насадження).

З викладеного вбачається, що фактично з 2000 року по кінець 2012 року мешканцями будинку пров. Святошинському,2 (в т.ч. ОСББ) неодноразово порушувалося питання перед Київською міською радою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для облаштування автостоянки та спортивного майданчика, однак у наданні дозволу на її відведення Київською міською радою, в т.ч. в особі своїх уповноважених органів, відмовлялося з тих підстав, що: 1) відсутня згода на вилучення такої земельної ділянки у попереднього користувача - СКТБ "Комплекс", якому її було передано у постійне користування згідно рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.10.1992 №12; 2) відсутнє вирішення майнових питань відносно розміщеної на ділянці автостоянки.

Тобто, Київська міська рада (в т.ч. в особі своїх повноважних органів), виконуючи покладені на неї ст.ст. 140 , 142 , 143 Конституції України , ст.ст. 9 , 122 , 123 Земельного кодексу України , ст. 4 Закону України "Про оренду землі" , ст.ст. 26 , 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язки та розглядаючи клопотання позивача (зокрема №№К-13808, К-16652 та К-20617) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки стверджувала про неможливість вчинення таких дій за відсутності: 1) згоди СКТБ "Комплекс", якому її було передано у постійне користування згідно рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.10.1992 №12; 2) вирішення майнових питань відносно розміщеної на ділянці автостоянки.

Відповідно до положень стаття 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування (в т.ч. Київської міської ради) має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності його дій.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Тобто, з огляду на викладені положення можна дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов'язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покинення базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, за наслідками неодноразових звернень до Київської міської ради та отримання відповідних відмов із зазначених підстав позивач, враховуючи обов'язковість додержання органом місцевого самоврядування принципу правової визначеності як складової належного урядування при виконанні своїх обов'язків, був впевнений щодо можливості: по-перше, подальшого користування облаштованою ним на спірній земельній ділянці автостоянкою; по-друге, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування після зміни обставин, які стали правовою підставою відповідних відмов (вирішення питань відносно попереднього користувача - СКТБ "Комплекс", та розміщеної автостоянки) і неможливості набуття спірної земельної ділянки в оренди.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що облаштування розміщеної на спірній земельній ділянці автостоянки було здійснено фактично з моменту введення будинку ОСББ в експлуатацію, за рахунок власних сил та коштів, шляхом встановлення металевої огорожі, воріт та за рахунок існуючих залізобетонних огорож на межах такої земельної ділянки з сусідніми, із встановленням на ній металевих конструкцій у вигляді навісів. Експлуатація такої автостоянки здійснювалася до фактичного заїзду/заходу техніки та працівників відповідача 2 на територію земельної ділянки (2015 рік), і за весь час її існування позивачем здійснювалися заходи, спрямовані на оформлення прав на спірну земельну ділянку з метою обслуговування такої автостоянки шляхом подання відповідних звернень до уповноважених органів.

Тобто, з моменту облаштування та до 2015 року відповідач-1 в особі уповноважених органів був в повній мірі обізнаний про існування на спірній земельній ділянці автостоянки та її постійне використання позивачем (більш того, навіть у витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 01.10.2012 опис спірної ділянки було визначено як автостоянка), однак, доказів пред'явлення будь-яких претензії щодо незаконного заволодіння такою земельною ділянкою за наслідками влаштування відповідної автостоянки чи ініціювання знесення встановлених позивачем металоконструкцій матеріали справи не містять.

Отже, до передачі спірної земельної ділянки відповідачем-1 в особі уповноважених органів фактично визнавався майновий інтерес позивача у використанні спірної земельної ділянки в якості автостоянки.

Більш того, саме вказаний інтерес і став підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та для надання негативного висновку Головним управлінням земельних ресурсів з розгляду проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2, яким розміщення автостоянки було визнано майновим питанням, що підлягає вирішенню для можливості подальшого виділення земельної ділянки в оренду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав"єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії", "Беєлер проти Італії", "Тре Тракторер Актіболаг" проти Швеції" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи, приватні власні інтереси, інше "майно", що "становить економічну цінність".

Таким чином, концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції").

Тобто, набуті позивачем: 1) майновий інтерес у користуванні облаштованою на спірній земельній ділянці автостоянкою (облаштованою у 2000 році на виконання відповідного розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації), який визнавався уповноваженими органами протягом 15 років; 2) правомірні очікування одержання права оренди спірної земельної ділянки (отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування після зміни обставин, які стали правовою підставою відповідних відмов), є майном в розумінні в розумінні приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визначеної практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, в силу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає застосуванню для захисту визначених правомірних очікувань та майнового інтересу позивача щодо певного стану речей (у майбутньому), а саме, дотримання зайнятої правової позиції Київської міської ради щодо неможливості відведення спірної земельної ділянки в оренди за відсутності вирішення питань відносно попереднього користувача - СКТБ "Комплекс", та розміщеної автостоянки, адже в іншому випадку зміна такої правової позиції може свідчити про втручання у право мирного володіння позивачем своїм майном в контексті застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

В той же час, із матеріалів справи вбачається, що 04.09.2012 до Київської міської ради звернулося ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" із клопотанням №К-20190 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за наслідками розгляду якого рішенням Київської міської ради від 20.09.2012 №101/8385 було надано відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями.

Тобто, на відміну від розгляду аналогічних звернень позивача, які здійснювалися відповідачем-1 в середньому близько 9 місяців (клопотання №К-13808 від 02.06.2008 фактично розглянуто 05.05.2009; клопотання №К-16652 від 01.06.2010 - 01.02.2011; клопотання №К-20617 (за словами учасників справи подане в лютому 2012 року) - 24.12.2012), клопотання ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" №К-20190 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки було прийнято та розглянуто всього за 16 днів.

При цьому, доказів того, що на моменту розгляду клопотання відповідача-2 (04-20.09.2012) змінилися обставини, які стали правовою підставою відповідних відмов у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки позивачу (вирішення питань відносно попереднього користувача - СКТБ "Комплекс", та розміщеної автостоянки) матеріали справи не містять, а відповідачі та третя особа-3 не надали пояснень в чому полягала відмінність обставин розпорядження спірною земельною ділянкою на момент розгляду відповідних звернень позивача та відповідача-1.

Наведене підтверджується також тим, що вже після надання дозволу ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" на розроблення відповідного проекту землеустрою за відсутності згоди землекористувача (20.09.2012) та відсутності вирішення майнового питання щодо розміщеної автостоянки Київською міською радою було втретє відмовлено ОСББ в наданні дозволу щодо розроблення відповідного проекту землеустрою з підстав відсутності вирішення наведених питань (24.12.2012), а відповідне звернення ОСББ мало місце ще в лютому 2012 року, однак відмова та повернення відповідних документів було здійснено лише в грудні 2012 року, тобто, після надання дозволу на розроблення відповідного проекту відповідачу-2.

Також, відповідно до доданої до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2 документації, а саме, наданої Начальником відділу землевпорядкування Святошинського району О.Пшенишним інформації по земельній ділянці у пров. Святошинському,2, було зазначено, зокрема: відповідно до даних автоматизованої системи ПК "Кадастр" земельна ділянка у пров. Святошинському,2 зареєстрована як землі, на надані у власність чи користування (автостоянка) площею 0,4975 га; ОСББ неодноразово зверталося до Київради щодо оформлення прав на земельну ділянку для експлуатації існуючої автостоянки та отримували відмови в зв'язку з відсутністю згоди СКТБ "Комплекс"; для відведення земельної ділянки ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" необхідно отримати згоду Відкритого акціонерного товариства "Комплекс"; ОСББ буде проти такого відведення.

Більш того, із наявних в матеріалах справи листів Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.01.2013 №057061-67, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.01.2013 №057028-1739, від 14.08.2013 №057028-17849 та Першого заступника голови виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.07.2013 №004-1589, наданих у відповідь на звернення щодо правомірності відведення ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", вбачається, що відповідачем-1 в особі уповноважених органів було повідомлено про повернення розробленого ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для доопрацювання у зв'язку із непогодженням його Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з підстав відсутності згоди СКТБ "Комплекс" на припинення права користування спірною земельною ділянкою та не вирішення майнового питання щодо розміщеної автостоянки, про що було зазначено у висновку №05-9203 від 24.10.2012 до справи №Д-6612.

Тобто, не зважаючи на надання дозволу відповідачу-2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому в користування спірної земельної ділянки за наявності обставин, які було визначено як правові підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення відповідного проекту позивачу, розроблений відповідачем-2 проект було повернути з аналогічних підстав, чим фактично підтверджено набуті позивачем правомірні очікування на подальше користування облаштованою ним на спірній земельній ділянці автостоянкою та можливість отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування, після зміни відповідних обставин. При цьому, фактично висловлена такими діями Київською міською радою в особі уповноважених органів позиція що ні позивач, ні відповідач-2 не має можливості отримати в оренду спірну земельну ділянку, а відтак, створення умов за яких ніщо не перешкоджало подальшому використанню земельної ділянки під автостоянку, з огляду на визначені майнові інтереси позивача та відсутність протягом десятиліття претензій міської влади до облаштованої автостоянки не зумовлювало необхідності в оскарженні відповідних дій.

З огляду на викладене вбачається, що фактично із зверненням відповідача-2 (вересень 2012 року) до Київської міської ради щодо відведення йому спірної земельної ділянки в оренду для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями шляхом зміни своєї правової позиції уповноваженим органом територіальної громади міста Києва щодо розпорядження спірною земельною ділянкою було порушено правомірні очікування позивача на отримання такої земельної ділянки та можливість подальшого користування облаштованою на ній автостоянкою, однак, в подальшому (шляхом відмови повернення розроблено відповідачем-2 проекту з тих же підстав, на яких відмовлялося позивачу в наданні дозволу на його розроблення) фактично було поновлено відповідні права позивача, чим підтверджено принцип належного урядування.

Однак, в 2015 році позивачу (фактично при заїзді будівельної техніки на територію спірної земельної ділянки - автостоянки) стало відомо, що за наслідками затвердження рішенням відповідача-1 від 10.12.2014 №576/579 розробленого на замовлення ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" проекту землеустрою та укладення Договору відповідачу-2 було передано в оренду спірну земельну ділянку для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями.

При цьому, доказів того, що протягом 2012-2014 років та на момент затвердження проекту землеустрою чи передачі відповідачу-2 спірної земельної ділянки змінилися обставини, які стали правовою підставою відповідних відмов у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки позивачу (вирішення питань відносно попереднього користувача - СКТБ "Комплекс", та розміщеної автостоянки) матеріали справи не містять, а відповідачі та третя особа-3 не надали пояснень в чому полягала відмінність обставин розпорядження спірною земельною ділянкою на момент розгляду відповідних звернень позивача та передачі спірної земельної ділянки відповідачу-2.

Проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2 не містить жодних документів на підтвердження вирішення майнового питання щодо автостоянки, а посилання відповідача-2 на отримання листа Святошинської районної державної адміністрації в 2012 році, в якому було вказано на не оформлення прав на спірну земельну ділянку, як підтвердження вирішення такого питання, є безпідставним, адже про те, що прав на спірну земельну ділянку не було зареєстровано було відомо і в 2010-2012 роках.

Таким чином, має місце зміна відповідачем-1 власної правової позиції, адже незважаючи на постійні відмови в задоволенні звернень одного потенційного орендаря щодо надання дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою з підстав неможливості відведення спірної земельної ділянки за відсутності згоди користувача (СКТБ "Комплекс") на її вилучення та не вирішення майнових питань щодо автостоянки, було передано таку земельну ділянку іншому орендарю для будівництва житлового будинку без зміни зазначених обставин.

Тобто, має місце фактична непослідовность в діях Київської міської ради, яка зумовила безпідставне надання переваги інтересам ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" над інтересами ОСББ, які в даних правовідносинах виступають як рівні суб'єкти господарювання (претенденти на отримання в оренду спірної земельної ділянки).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу , чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Встановлені судами обставини передачі відповідачу-2 спірної земельної ділянки, які полягають у:

- формуванні фактично протягом 2008-2012 років відповідачем-1 в особі своїх уповноважених органів правової позиції відносно неможливості виділення спірної земельної ділянки за відсутності вирішення питань з попереднім користувачем та щодо облаштованої на ній земельної ділянки, що зумовило виникнення у позивача правомірних очікувань на подальше користування такою автостоянкою та можливість отримання у користування земельної ділянки після зміни відповідних обставин;

- видачі за відсутності зміни відповідних обставин всього за 16 днів (в той час як відповідні звернення позивача розглядалися в середньому 9 місяців) дозволу відповідачу-2 на розроблення відповідного проекту землеустрою; поверненні відповідачу 2 розробленого за його замовлення проекту землеустрою з підстав, аналогічних відмовам позивачу (жовтень 20112 року);

- черговому поверненні після надання дозволу відповідачу-2 позивачу документів щодо розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із наявністю тих же підстав (грудень 2012 року);

- запевненні в 2013 році позивача про повернення розробленого на замовлення відповідача-2 проекту землеустрою з аналогічних відмові позивачу підстав;

- затвердженні розробленого на замовлення відповідача-2 проекту землеустрою за відсутності зміни раніше визначених підстав неможливості виділення спірної земельної ділянки (грудень 2014 року);

- передачі в березні 2015 року відповідачу-2 земельної ділянки за відсутності зміни раніше визначених підстав неможливості виділення спірної земельної ділянки (вирішення питань з попереднім користувачем та автостоянкою),

свідчать про порушення відповідачем-1, як органом місцевого управління уповноваженого на розпорядження спірною земельною ділянкою, таких основоположних елементів належного урядування як принципи правової визначеності та послідовності, адже за встановлених підстав неможливості надання дозволу навіть на розроблення проекту землеустрою щодо виділення спірної земельної ділянки позивачу останнім було передано у користування таку земельну ділянку відповідачу-2 за відсутності зміни таких підстав.

Тому, визнати процедуру передачі спірної земельної ділянки в користування відповідачу-2 законною неможливо, адже порушення наведених принципів (правової визначеності та послідовності) має своїм наслідком в т.ч. порушення Київською міською радою покладених на неї ст.ст. 140 , 142 , 143 Конституції України , ст.ст. 9 , 122 , 123 Земельного кодексу України , ст. 4 Закону України "Про оренду землі" , ст.ст. 26 , 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язків з дотримання встановлених Конституцією України гарантій, та як наслідок порушення набутих за наслідками дій відповідача 1 правомірних очікувань (законних сподівань) позивача на подальше користування автостоянкою та можливість отримання у користування спірної земельної ділянки за зміни відповідних обставин, які підлягають захисту на рівні права власності на майно в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Посилання відповідачів на те, що СКТБ "Комплекс" не було належним чином оформлено, отриманого згідно рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.10.1992 №12, права постійного користування спірною земельною ділянкою шляхом реєстрації цього права, а тому відсутні правові підстав для попереднього отримання його згоди на її виділення, не спростовують висновків суду першої інстанції, адже не спростовують того факту, що Київською міською радою, виконуючи покладені на неї законодавством обов'язки розпорядження землями територіальної громади міста Києва, при розгляді звернень ОСББ стверджувалося про необхідність отримання такої згоди для подальшого вирішення питання щодо виділення спірної земельної ділянки, а доказів скасування/визнання не чинним рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.10.1992 №12 матеріали справи не містять. При цьому, судом також враховано, що за наслідками передачі згідно вказаного рішення земельної ділянки у користування СКТБ "Комплекс" останнім було зведено на ній житловий будинок, який було прийнято в експлуатацію уповноваженими органами, а його мешканцями створено ОСББ, що протягом майже п'ятнадцяти років намагається отримати в користування суміжну земельну ділянку, однак будь-яких доказів пред'явлення уповноваженими органами претензій відносно незаконності будівництва чи введення в експлуатацію будинку ОСББ, що могло б мати місце за відсутності у забудовника прав на землю, матеріали справи не містять, а з огляду на принцип верховенства права припустити це неможливо.

Більш того, рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.10.1992 №12 є чинним, доказів його скасування чи припинення ним чинності в інший, визначений законодавством спосіб, матеріали справи не містять, а відтак, вирішення питання (прийняття за таких умов іншого рішення) про передання спірної земельної ділянки іншій особі є незаконним.

При цьому, відсутність оскарження дій Київської міської ради по відмові у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, не зумовлює втрату позивачем першочергового права на отримання дозволу щодо розроблення проекту землеустрою та відведення такої земельної ділянки у його користування, адже керуючись принципом належного урядування останнім було набуто правомірних очікувань на таке набуття за наслідками зміни відповідних обставин, що фактично виключало потребу в оскарженні таких дій, адже презумувалася їх легітимність.

До того ж, відповідними діями Київської міської ради фактично визнавався майновий інтерес позивача в подальшому використанні облаштованої на спірній земельній ділянці автостоянки, що виключає будь-яку необхідність останнього в оскарженні таких дій.

За таких обставин, встановлена судом першої інстанції незаконність передачі спірної земельної ділянки у користування відповідачу-2 на підставі Договору, зумовлена порушенням Київською міською радою принципу правової визначеної та послідовності при виконанні обов'язків в сфері забезпечення регулювання земельних відносин територіальної громади міста Києва, що в свою чергу призвело до порушення закріплених в Конституції України та Конвенції гарантій і прав позивача, свідчить про порушення відповідачами визначеного ст.ст. 116 , 124 Земельного кодексу України порядку передачі в оренду земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, яке зумовило втручання в право мирного володіння позивачем належним йому майном у вигляді майнового інтересу та правомірних очікувань, захист якого гарантований приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що згідно ст.ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України є самостійною підставою для визнання Договору недійсним.

Крім того, позивачем заявлено й інші підстави для недійсності Договору, з огляду на, що судова колегія зазначає наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, діючій на момент укладення Договору) встановлено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону , передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Із наявних в матеріалах справи листів Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2016 №055-16687, від 27.04.2016 №055-4262 вбачається, що станом на момент укладення Договору план зонування або детальний план території в районі розташування спірної земельної ділянки у встановленому законодавством порядку затверджено не було.

Отже, передача спірної земельної ділянки в користування відповідачу-2 згідно Договору була здійснена за наявності встановленої ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, діючій на момент укладення Договору) заборони.

Посилання відповідачів на те, що визначаючи момент передачі спірної земельної ділянки у користування відповідачу-2 слід керуватися саме датою прийняття відповідного рішення Київської міської ради, а не фактичною датою укладення Договору, адже саме прийняттям рішення визначається воля уповноваженого органу на передачу земельної ділянки в користування, тоді як укладення відповідного договору є лише технічним наслідком вираження такої волі, а тому в силу приписів п. 61 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлена ч. 3 ст. 24 такого Закону заборона не поширюється на спірні правовідносин, адже прийняття відповідного рішення мало місце в грудні 2014 року, судом відхиляється з огляду на таке.

Відповідно до п. 61 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, діючій на момент прийняття спірного рішення відповідача 1 та укладення Договору) встановлено, що дія частин третьої та четвертої статті 24 цього Закону до 1 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Тобто, в наведених положеннях законодавцем було унормовано можливість передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, виключно до 01.01.2015.

При цьому, визначальним фактором застосування даних положень законодавства є встановлення моменту передачі земельної ділянки в користування.

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, за системним аналізом положень ст.ст. 116 , 124 , 125 , п. 1 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України , ст. 17 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що моментом передачі земельної ділянки у користування слід вважати саме момент укладення відповідного договору та державну реєстрацію права оренди, адже саме з вчиненням таких дій законодавець пов'язує факт передачі землі в користування, в той час, як саме по собі рішення уповноваженого органу на управління землею є виключно підставою для подальшої передачі відповідної землі в користування та не може ототожнюватися з безпосереднім фактом передачі землі, адже такі дії є наслідком його виконання, чого може і не настати.

Отже, визначаючи момент передачі спірної земельної ділянки в користування відповідачу 2 в розумінні положень ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, діючій на момент укладення Договору) слід виходити саме з моменту укладення Договору та реєстрації за відповідачем-2 відповідного права оренди, а не дати прийняття відповідного рішення Київською міською радою.

З огляду на заперечення відповідачів стосовно визначення дати фактичної передачі спірної земельної ділянки з посиланням на момент прийняття відповідного рішення суд звертає увагу на те, що такі твердження не відповідають їх позиції щодо відсутності необхідності отримання згоди СКТБ "Комплекс" на передачу спірної земельної ділянки в користування іншим особам, обґрунтованій тим, що ним не було зареєстровано відповідного права у визначеному порядку, а відтак, таке право не існувало на момент прийняття спірних рішень.

Тобто, останніми здійснюється фактичне маніпулювання положеннями законодавства при визначенні своєї правової позиції по суті даного спору, адже за одних обставин ними здійснюється посилання на неможливість виникнення у СКТБ "Комплекс" будь-яких прав на спірну земельну ділянку згідно рішення 1992 року за відсутності факту реєстрації прав на неї, а вже при оцінці інших доводів здійснюється посилання на те, що моментом передачі землі у користування (тобто, момент виникнення права на неї) є момент прийняття відповідного рішення, а не укладення відповідного договору чи реєстрація такого права оренди.

Як вбачається із матеріалів справи укладення Договору та відповідно реєстрація за відповідачем-2 права оренди спірної земельної ділянки мало місце 20.03.2015.

Тобто, фактична передача спірної земельної ділянки в користування відповідачу-2 була здійснена 20.03.2015, тобто, під час дії встановленої ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, діючій на момент укладення Договору) заборони на передачу відповідних земель.

З огляду на викладене вбачається, що укладення Договору, з моментом вчинення якого чинним законодавством пов'язується передача спірної земельної ділянки в користування відповідачу 2, було здійснено за наявності встановленої Законом заборони, що свідчить про наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Посилання відповідача на неможливість визнання Договору недійсним з огляду на чинність рішень Київської міської ради від 20.09.2012 №101/8385 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" на вул. Святошинській і Святошинському районі м. Києва для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями" та від 10.12.2014 №576/579 "Про передачу земельної ділянки Публічному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" для будівництва та експлуатації житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. Святошинській і Святошинському районі м. Києва", які не оскаржувалися, судом відхиляється, адже саме по собі прийняття таких рішень з огляду на визначений вище момент передачі земельної ділянки (укладення Договору та реєстрація прав) не є безумовною підставою для передачі землі в користування, а тому їх оскарження та скасування не зумовить можливості відновлення порушених прав і інтересів позивача, на захист яких останній і звернувся з даним позовом до суду (правомірних очікувань можливості користування автостоянкою та набуття спірної земельної ділянки у користування за зміни обставин).

Крім того, встановлені судом першої інстанції порушення Київською міською радою принців правової визначеності та послідовності як елементів належного урядування в силу приписів ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює застосування таких рішень при вирішенні відповідного спору.

Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак, позовні вимоги ОСББ про визнання недійсним Договору є правомірними та обґрунтованими, адже матеріалами справи належним чином підтверджуються обставини незаконності виділення спірної земельної ділянки на користь відповідача-2.

Посилання апелянтів на відсутність правових підстав у ОСББ на звернення з даним позовом про визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки, судова колегія з огляду на принцип здійснення судочинства, який презумує необхідність наявності порушених прав та інтересів суб'єкта звернення, та недопустимості безпідставного втручання у право мирного володіння,зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , ст.ст. 15 , 16 Цивільного кодексу України , ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань (частина шоста наведеної статті Конституції України ).

В даному випадку судами було встановлено непослідовність дій Київської міської ради при реалізації своїх повноважень на управління спірною земельною ділянкою, яка зумовила безпідставне надання переваги інтересам ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" над інтересами ОСББ, що виступали в даних правовідносинах як рівні суб'єкти господарювання.

При цьому, згідно наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації вбачається, що власником ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" із переважною кількістю акцій такого товариства є саме Київська міська рада.

Тобто, мають місце обставини, за яких суперечливими діями Київської міської ради, які проявилися у недотриманні принципів правової визначеності та послідовності як елементів належного урядування при розпорядженні спірною земельною ділянкою, фактично було надано перевагу підконтрольному підприємству над інтересами іншого суб'єкта господарювання.

В той час, Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) наголошує, що органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

З огляду на викладене, оцінюючи спірні правовідносин в розрізі необхідності дотримання принципу "належного урядування" одночасно з додержанням принципу "пропорційності" задля уникнення неправомірного порушення закріпленого в статті 1 Першого протоколу Конвенції права мирного володіння своїм майном суд приходить до висновку про наявність правових підстав для захисту порушених прав ОСББ шляхом визнання недійсним Договору, адже встановлена непослідовність дій Київської міської ради та недодержання нею принципу правової визначеності зумовила неправомірне втручання в набуті позивачем правомірні очікування (законні сподівання) на подальше користування автостоянкою та можливість отримання у користування спірної земельної ділянки за зміни відповідних обставин, які як вже було зазначено, підлягають захисту на рівні права власності на майно в контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції. В той час, як обізнаність відповідача-2 про існування спірних питань відносно спірної земельної ділянки (наявність в розробленому на його замовлення проекту землеустрою документів, які вказували на неможливість виділення спірної земельної ділянки до вирішення зазначених питань та наявність відповідних інтересів позивача) та його фактична підконтрольність відповідачу-1, виключає можливість для висновку про добросовісне набуття останнім такого майна (майнових прав на земельну ділянку), а відтак, і необхідність дотримання принципу пропорційності в цілому задля недопущення порушення гарантованих Конвенцією прав.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позову ОСББ в повному обсязі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, а, отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/3440/18 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Київміськбуд на рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/3440/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/3440/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/3440/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст складено: 28.02.2019.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Л.В. Чорна

І.М. Скрипка