Постанова

від 21.02.2019 по справі 910/11605/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2019 р. Справа№ 910/11605/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Чорногуза М.Г.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 21.02.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 (повний текст складено 28.11.2018)

у справі №910/11605/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн

до Фізичної особи-підприємця Костіна Віктора Миколайовича

про стягнення 34 248,72 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Костіна Віктора Миколайовича (далі, відповідач або ФОП Костін В.М.) про стягнення 34 248,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним 12.12.2017 згідно платіжного доручення №568 було помилково перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 32 040,00 грн. Проте, незважаючи на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн з листом про повернення помилково перерахованих коштів, Фізичною особою-підприємцем Костіним Віктором Миколайовичем станом на дату звернення із даним позовом спірну суму коштів не повернуто, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн , посилаючись на приписи статей 387, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача спірну суму коштів. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційній витрати у розмірі 2 208,72 грн. та 3% річних у розмірі 711,11 грн., нараховані за період з 13.12.2017 по 28.08.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/11605/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що відсутні підстави для повернення спірних коштів позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено помилковість перерахування ним відповідачу спірної суми коштів (уповноважений працівник надав рахунок на оплату, рахунок було сплачено) та не спростовано доводів ФОП Костіна В.М. про перерахування коштів у розмірі 32 040,00 грн. в якості оплати за оренду транспортного засобу на підставі укладеного сторонами договору, в той час як наявне в матеріалах справи платіжне доручення №568 від 12.12.2018 із зазначенням призначення платежу та неможливість представника позивача пояснити наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн реквізитів відповідача (п/р, ідентифікаційного коду, назви банку) спростовують такі твердження.

Крім того, суд зазначив, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначена річ, а гроші не можуть бути предметом віндикації.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/11605/18 та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- законом не встановлено обмежень щодо застосування способу захисту, передбаченого статтею 387 Цивільного кодексу України у разі, якщо предметом віндикації є грошові кошти;

- висновок суду про те, що між сторонами укладено договір, є необґрунтованим та не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами;

- позовну заяву подано в межах строку позовної давності, а тому посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на бездіяльність позивача, яка тривала більше 7 місяців і полягала у невжитті заходів з повернення коштів, є безпідставними.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2019 апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн у справі №910/11605/18 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/11605/18, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки вказана справа відноситься до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

04.02.2019 представник позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подав заяву про розгляд справи №910/11605/18 за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 за клопотанням позивача призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/11605/18; повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 21.02.2019.

У судове засідання 21.02.2019 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним у матеріалах справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог із наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, 13.12.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн було перераховано Фізичній особі-підприємцю Костіну Віктору Миколайовичу кошти у розмірі 32 040,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №568 від 12.12.2017 з призначенням платежу - оплата за оренду транспортного засобу згідно Договору №2 від 12.12.2017 без ПДВ .

Спір у справі виник внаслідок того, що між сторонами Договір оренди транспортного засобу №2 від 12.12.2017 не укладався, а тому відповідач має повернути грошові кошти в розмірі 32 040,00 грн.

Крім того, позивачем за період з 13.12.2017 по 28.08.2018 нараховані на вказану суму інфляційній витрати у розмірі 2 208,72 грн. та 3% річних у розмірі 711,11 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву наголошував, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди транспортного засобу №2 від 12.12.2017, на підставі якого відповідачем було надано послугу з оренди транспортного засобу, про що позивачу був виставлений для оплати рахунок-фактура №СФ-0000008 від 13.12.2017. Крім того, 26.07.2018 був складений Акт №ОУ-0000001 здачі-прийняття робіт (надання послуг), який був наданий позивачу, проте станом на сьогоднішній день останнім підписаний екземпляр такого акту відповідачу не повернутий. Відповідач стверджує, що позивачем було сплачено спірні кошти саме згідно виставленого рахунку, тобто ним визнається факт отримання послуги, а такі кошти не можуть вважатись перерахованими безпідставно.

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження відповідача щодо укладеності Договору оренди транспортного засобу №2 від 12.12.2017 з огляду на наступне.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За змістом статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи на спростування доводів позивача відповідачем не надано ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії Договору оренди транспортного засобу №2 від 12.12.2017, підписаного сторонами.

Відсутні у матеріалах справи і будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторонами у встановленому статтею 181 Господарського кодексу України порядку направлялись одна одній проекти такого договору.

З огляду на зазначене, у суду відсутні підстави для висновку про укладеність Договору оренди транспортного засобу №2 від 12.12.2017, на який міститься посилання у платіжному дорученні №568 від 12.12.2017.

Місцевий господарський суд, натомість, роблячи висновок про укладеність договору, зазначив, що ненадання тексту договору №2 від 12.12.2017, не нівелює укладання відповідного правочину у спрощеній формі шляхом виставлення рахунку та його оплати позивачем.

Тобто, висновок про укладення договору суд обґрунтовує наявністю оферти відповідача у вигляді виставлення рахунку та акцепту у вигляді оплати рахунку згідно з платіжним дорученням від 12.12.2017 №568 з призначенням платежу: оплата за оренду транспортного засобу згідно договору від 12.12.2017 № 2 без ПДВ.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним на адресу позивача направлявся для оплати рахунок-фактура №СФ-0000008 від 13.12.2017.

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.07.2018 №ОУ-0000001, доданий ФОП Костіним В.М. до відзиву на позовну заяву, складений відповідачем в односторонньому порядку, не містить підписів представників позивача, відтисків його печатки, які свідчили б про його погодження та підтверджували б факт отримання послуг із оренди транспортного засобу. Доказів направлення вказаного акту на адресу позивача відповідачем суду також не надано.

У свою чергу, платіжне доручення від 12.12.2017 №568 також не містить реквізитів рахунку-фактури від 13.12.2017 №СФ0000008 та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.07.2018 №ОУ-0000001.

Отже, у матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання позивачем оферти у розумінні частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України, як і докази на підтвердження обміну сторонами будь-якими документами, що могли б підтверджувати укладення договору у спрощений спосіб у розумінні частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин (у тому числі у спрощеній формі) щодо надання в оренду транспортного засобу.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача вих.№235 від 26.07.2018 про витребування грошових коштів у розмірі 32 040,00 грн., помилкового перерахованих ФОП Костіну В.М., із чужого незаконного володіння, яка надіслана відповідачу 26.07.2018, що підтверджується поштовою квитанцією №0303913772108 від 26.07.2018 та описом вкладення у цінний лист від 26.07.2018.

Вказана вимога була отримана відповідачем 28.07.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 11). Дана вимога відповідачем виконана не була, відповіді на неї позивачу надано не було.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 32 040,00 грн. коштів, сплачених на підставі договору, який не укладався, що утримуються відповідачем безпідставно, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Позивачем доведено помилковість перерахунку ним відповідачу спірної суми.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначена річ, а гроші не можуть бути предметом віндикації, оскільки не є індивідуально визначеним майном, а є річчю, визначеною родовими ознаками.

Щодо висновків місцевого господарського суду про бездіяльність позивача, яка тривала більше 7 місяців і полягала у невжитті заходів з повернення коштів, колегія суддів зазначає, що звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком позивача, при цьому, позовну заяву подано в межах строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Висновки суду першої інстанції про причини подання Товариством з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн позову із посиланням на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі №910/2994/18 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн на користь пов'язаної із Костіним В.М. особи, що свідчить, на думку місцевого господарського суду, що подання позову у даній справі не спрямоване на повернення безпідставно сплачених коштів, ґрунтуються, на переконання колегії суддів, виключно на припущеннях місцевого господарського суду. При цьому, колегія суддів зазначає, що закон не обмежує учасників господарських відносин у причинах звернення до суду.

Позивачем у позові також заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 208,72 грн. та 3% річних у розмірі 711,11 грн.

Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і у зв'язку із набуттям, збереженням майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави.

Позов у даній справі подано саме у зв'язку з неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами позивача.

Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством.

У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 1 червня 2016 року у справі №910/22034/15.

З огляду на зазначене, колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму 32 040,00 грн., вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги у цій частині такими, що також підлягають задоволенню. До стягнення за порушення грошового зобов'язання на користь позивача із відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 2 208,72 грн. та 3% річних у розмірі 711,11 грн.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у даній справі таким, що підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/11605/18 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/11605/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Костіна Віктора Миколайовича (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн (03039, м. Київ, пр. Науки, 3; код ЄДРПОУ 40226536) борг в розмірі 32 040 (тридцять дві тисячі сорок) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 208 (дві тисячі двісті вісім) грн. 72 коп. та 3% річних у розмірі 711 (сімсот одинадцять) грн. 11 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Костіна Віктора Миколайовича (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелекшуал Констракшн (03039, м. Київ, пр. Науки, 3; код ЄДРПОУ 40226536) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №910/11605/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 286 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.02.2019.

Головуючий суддя Ю.Б.Михальська

Судді М.Г. Чорногуз

А.І. Тищенко