Рішення

від 28.02.2019 по справі 904/44/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2019м. ДніпроСправа № 904/44/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Дніпро

до Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації, м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області

про стягнення 10 171,92 грн.

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Без виклику представників сторін.

С У Т Ь С П О Р У:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просить стягнути з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації 3% річних у розмірі 2 563,09 грн. та збитки від інфляції у розмірі 7 608,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням зобов'язання в частині оплати наданих послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, у зв'язку з чим на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення 3 % річних за загальний період з 30.12.2017 по 29.12.2018 та інфляційні втрати за період січень - грудень 2018 року.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати мають аналогічну компенсаційну природу з неустойкою, а відтак підлягає застосуванню ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем пропущений строк для звернення до суду з позовом щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Також відповідач вважає, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень.

Крім того, відповідач вказує, що борг за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за 2016 рік у розмірі 85 436,24 грн. передано до Управління Державної казначейської служби у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області на безспірне списання коштів державного бюджету, а тому Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації вважає себе неналежним відповідачем у справі у розумінні ст.ст. 21, 24 ГПК України.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати нараховуються в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України та не є штрафними санкціями у розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України.

Стосовно підсудності позивач зауважує, що у даній справі спір не стосується здійснення відповідачем своїх владних управлінських функцій щодо позивача, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Також позивач зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань. Щодо належного відповідача, позивач зазначає, що боржником щодо основного грошового зобов'язання відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 у справі №904/9104/17 є Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації, а тому й відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання повинен нести відповідач.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 відкрито провадження у справі №904/44/19 та ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 у справі №904/9104/17, яке набрало законної сили 29.12.2017, стягнуто з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 85 436,24 грн. - компенсації, 1 592,76 грн. - судового збору.

Станом на 29.12.2018 відповідачем вказану заборгованість (стягнуту рішенням суду) не сплачено.

08.08.2018 позивач звертався до відповідача із листом, відповідно до якого просив погасити заборгованість відповідно до рішення суду.

Листом від 12.09.2018 №1915 відповідач повідомив позивача, що з метою вирішення питання погашення заборгованості у розмірі 85 436,24 грн. за наказом Господарського суду Дніпропетровської області №904/9104/17 від 29.12.2017, був направлений лист до Верхньодніпровської райдержадміністрації. Згідно отриманої від Верхньодніпровської райдержадміністрації відповіді, погашення боргу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за 2016 рік у розмірі 85 436,24 грн. неможливе, оскільки на 2018 рік відсутня бюджетна програма для погашення заборгованості за минулі роки. Управління зазначає, що направило лист до Державної казначейської служби України у Верхньодніпровському районі з проханням передати борг за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за 2016 рік у розмірі 85 436,24 грн. відповідно до наказу суду на безспірне списання коштами державного бюджету, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Позивач зазначає, що станом на день звернення з позовом до суду заборгованість у розмірі 85 436,24 грн. за наказом Господарського суду Дніпропетровської області №904/9104/17 від 29.12.2017 не погашена, у зв'язку з чим на підставі ч.2 ст. 635 Цивільного кодексу України, за прострочення оплати позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати, проти чого заперечує відповідач, що і стало причиною виникнення спору.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 стягнуто з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 85 436,24 грн. - компенсації.

Вказане рішення набрало законної сили 29.12.2017, а відтак строк сплати стягнутої рішенням суми настав 29.12.2017.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2 563,09 грн. та збитки від інфляції у розмірі 7 608,83 грн. за загальний період з 30.12.2017 по 29.12.2018.

Перевіркою правильності розрахунку 3% річних та збитків від інфляції помилок не виявлено, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2 563,09 грн. та збитків від інфляції у розмірі 7 608,83 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом не приймаються заперечення відповідача про те, що 3% річних та збитки від інфляції мають аналогічну компенсаційну природу з неустойкою, а відтак підлягає застосуванню ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане з наступних підстав.

У п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних та збитків від інфляції мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) дійшла висновку, що наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З викладеного слідує, що 3 % річних та збитки від інфляції не є штрафними санкціями та підлягають нарахуванню за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Також судом не приймаються заперечення відповідача про непідвідомчість даного спору господарському суду.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.28.Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст. 4 ГПК України.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 4 КАС України, згідно з якою - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Оскільки у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, Управління виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних цивільних правовідносинах, спір підлягає вирішенню в господарських судах.

Аналогічної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 927/498/17 (провадження № 12-81гс18).

Висновками наведеними у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду також спростовуються заперечення відповідача і щодо того, що борг за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за 2016 рік передано на безспірне списання коштів державного бюджету, а відтак його має сплатити держава, у зв'язку з чим Управління є неналежним відповідачем у справі.

Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 509, ч. 3,4 ст. 11 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 цього Кодексу).

Отже, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а зазначені ним обставини щодо відсутності бюджетних асигнувань на відповідні видатки в 2016 році не є підставою для звільнення відповідача від виконання установленого чинним законодавством зобов'язання.

Вказані нарахування підтвердженні рішенням суду, яке відповідно до Конституції України, Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим до виконання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, хоч Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним у цьому законодавстві особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику цього Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00), Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У зв'язку із цим Суд не прийняв до уваги позиції Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлено відповідні доплати та пільги з бюджету і які є чинними, та Закону України про державний бюджет на відповідний рік, положення якого, на думку Уряду України, превалювали як норми спеціального закону. У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

З огляду на викладене, суд доходить висновку щодо правомірність позовних вимог в частині нарахування 3% річних та збитків від інфляції на непогашену відповідачем заборгованість із компенсації наданих послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки обов'язок здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги виник у відповідача, а з урахуванням ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та правих висновків Великої Палати Верховного Суду боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За викладеного, суд вважає позовні вимоги доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 1 762,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації про стягнення 10 171,92 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації (51600, Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, пл. Щербицького, буд.5, ідентифікаційний код 03192261) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченко, буд. 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (49101, м. Дніпро, вул. Херсонська, буд. 25, ідентифікаційний код 25543196) 3% річних у розмірі 2 563 (дві тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 09 коп., збитки від інфляції у розмірі 7 608 (сім тисяч шістсот вісім) грн.. 83 коп. та витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.02.2019

Суддя Н.М. Євстигнеєва