Рішення

від 28.02.2019 по справі 640/2788/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/2788/19

н/п 2/640/1456/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року Київський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Кочеткової М.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу №640/2788/19 (н/п 2/640/1456/19) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

06.02.2019 р. до Київського районного суду м.Харкова надійшла вказана позовна заява в якій позивач просить розірвати шлюб укладений між позивачем та відповідачем, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову №1 Харківського міського управління юстиції від 16.06.2007 р., актовий запис №877; стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, зокрема, що 16.06.2007 р. між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. За час шлюбу з"явилася спільна дитина: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний момент проживає з позивачем. Сімейне життя поступового погіршувалось, що в подальшому призвело до фактичного припинення шлюбних відносин у липні 2017 року. На даному етапі не є можливим спільне ведення господарства та сумісне проживання, оскільки між сторонами повністю втрачено почуття любові, довіри і взаєморозуміння, позивач вважає, що строк для примирення не є необхідним, оскільки сторони вже досить тривалий час вже не проживають разом.

Станом на сьогодні дитина проживає разом із матір'ю. Спір про місце проживання дитини відсутній. На момент розірвання шлюбу дитина буде проживати разом з позивачем.

Відповідач буде брати участь у вихованні дитини, оскільки позивач не заважатиме їх спілкуванню, а навпаки сприятиме.

На момент подачі позову відомо, що ОСОБА_2 не платив нікому аліменти, щодо нього не проводиться стягнень по виконавчим документам, інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків немає.

Дитина навчається у школі, а тому необхідно буде здійснювати відповідні витрати на харчування, планові медичні огляди, покупки підручників, іграшок, одягу, а також на поглиблення позашкільного розвитку. Позивач не має можливості у повній мірі самостійно забезпечувати дитину всім необхідним, тому, просить суд призначити аліменти на утримання дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р, у розмірі не нижче 1/4 частини від всіх доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. . У зв'язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08.02.2019 р. було відкрито загальне позовне провадження по даній справі та призначено підготовче засідання.

В підготовче засідання позивач не з'явилась, 28.02.2019 р. до канцелярії суду подала заяву про проведення підготовчого засідання без її участі, позовні вимоги підтримує, після розірвання шлюбу просила залишити прізвище ОСОБА_1 (а.с.25).

Відповідач в підготовче засідання не з'явився, 28.02.2019 р. до канцелярії суду подав заяву про проведення підготовчого засідання без його участі, з позовними вимогами ознайомлений, вимоги про розірвання шлюбу та стягнення з нього аліментів визнав, наслідки відомі (а.с.24).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, сторони розуміють наслідки відповідних процесуальних дій, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

16 червня 2007 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову №1 Харківського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів 16.06.2007 р. зроблено відповідний актовий запис за №877, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народився ОСОБА_3, про що в Книзі реєстрації народжень 25.12.2007 р. зроблено відповідний актовий запис за №5642, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову №3 Харківського міського управління юстиції (а.с.8).

Батьками дитини записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Позивач та відповідач мають різні погляди на сім'ю та шлюб, шлюбні відносини фактично припинені та не можуть бути поновлені.

Суд вважає, що в наданні сторонам строку для примирення немає підстав, оскільки встановлено, що подальше сумісне життя та збереження шлюбу неможливо та враховуючи позицію відповідача про визнання позову.

Вимоги щодо розподілу майна не пред'являлись.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ст. 1 СК України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Відповідно до ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Відповідно ч.2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлене, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Крім того, стаття 8 Закону України Про охорону дитинства визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів , відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 ЦПК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідноі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Зі змісту ч.1 ст.183 СК України вбачається, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно Закону України Про державний бюджет на 2019 рік , прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи визначений Законом України Про Державний бюджет України на 2019 рік розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти в розмірі, що буде відповідати, як інтересам дитей, так і матеріальному становищу та стану здоров'я платника аліментів.

При визначенні величини аліментного платежу суд враховує, відповідно до ст. 182 СК України, матеріальне становище платника аліментів, той факт, що відповідач перебуває в працездатному віці, не обтяжений турботами щодо утримання непрацездатних батьків, а також з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей та визнання частково відповідачем позовних вимог, вважає, що аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно на утримання дитини, є сумою, що відповідатиме обов'язку батька дитини забезпечити частину витрат на її утримання, з урахуванням мінімальних життєвих потреб дитини і матеріального стану відповідача.

Суд вважає, що визначений розмір аліментів у частці від доходу її батька щомісячно є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини.

Положеннями ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, той факт, що відповідач визнав позовні вимоги, стосунки які склалися у подружжя, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження родини стали неможливими та суперечить інтересам подружжя, що має вагоме значення, в зв'язку з чим позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи, що відповідач є здоровою, людиною, інших осіб на утриманні не має, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та призначення стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частки від всіх видів заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з часу звернення до суду, тобто з 06.02.2019 р.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір за вимогу про розірвання шлюбу в розмірі 768,40 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 51, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 274, 275 ЦПК України, ст. 1, 24, 56, 80, 84, 110, 112-114, 141, 150, 179, 180-182, 183, 191 СК України, ст..3, 6, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН:НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_5 виданий Київським МВРВ ХМУ УМВС України в Харківській області) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_6 виданий Комінтернівським РВ ГУ МВС України в Харківській області 08.08.2007 р.), зареєстрований 16.06.2007 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову №1 Харківського міського управління юстиції, актовий запис №877 від 16.06.2007 року.

Після розірвання шлюбу позивачці залишити прізвище ОСОБА_1 .

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН:НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_5 виданий Київським МВРВ ХМУ УМВС України в Харківській області) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_6 виданий Комінтернівським РВ ГУ МВС України в Харківській області 08.08.2007 р.) аліменти на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частки від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 06.02.2019 р.

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН:НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_5 виданий Київським МВРВ ХМУ УМВС України в Харківській області) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_6 виданий Комінтернівським РВ ГУ МВС України в Харківській області 08.08.2007 р.) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН:НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_5 виданий Київським МВРВ ХМУ УМВС України в Харківській області) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_6 виданий Комінтернівським РВ ГУ МВС України в Харківській області 08.08.2007 р.;

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН:НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_5 виданий Київським МВРВ ХМУ УМВС України в Харківській області.

Повне судове рішення складено 28.02.2019 р.

Суддя Чередник В.Є.