Постанова

від 19.02.2019 по справі 910/13912/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2019 р. Справа№ 910/13912/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 19.02.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8

на ухвалу господарського суду міста Києва

від 12.12.2018

у справі №910/13912/18 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 в інтересах держави в особі

1) Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

2) Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва"

до Організації ветеранів Святошинського району м. Києва

про повернення нежитлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №8 звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про зобов'язання Організації ветеранів Святошинського району м. Києва повернути нежитлове приміщення, розташоване по вул. Ірпінській, 71 у м. Києві, площею 15,73 кв. м. на першому поверсі шляхом його звільнення та передачі майна по акту приймання-передачі комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", у зв'язку з припиненням дії договору №555 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.05.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2018 позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про зобов'язання Організації ветеранів Святошинського району м. Києва повернути нежитлове приміщення, розташоване по вул. Ірпінській, 71 у м. Києві, площею 15,73 кв. м. на першому поверсі шляхом його звільнення та передачі майна по акту приймання-передачі комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" залишено без розгляду. Повернуто Прокуратурі міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783) сплачений судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн., згідно платіжного доручення №1365 від 04.09.2018, яке знаходиться в матеріалах справи №910/13912/18.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, заступник керівника Київської місцевої прокуратури №8 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/13912/18 і направити справу до господарського суду міста Києва для продовження розгляду. Судові витрати стягнути з організації ветеранів Святошинського району м. Києва (03115, м. Київ, вул. Петрицького, 5/9, код ЄДРПОУ 21602192) на користь прокуратури міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062, класифікації видатків бюджету - 2800).

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст.4, 53, 86, 226 ГПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019 апеляційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Чорна Л.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 апеляційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/13912/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/13912/18; призначено справу до розгляду на 19.02.2019.

В судове засідання апеляційної інстанції 19.02.2019 представник позивача-2 не з'явився.

Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення учасників справи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати апеляційну скаргу у відсутність представника позивача-2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, прокуратури, позивача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відповідно до частин 3 - 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з абз. 2-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень за умови його попереднього повідомлення, а також підтвердження представництва.

Як встановлено вище, заступник керівника Київської місцевої прокуратури №8 звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про зобов'язання організації ветеранів Святошинського району м. Києва повернути нежитлове приміщення, розташоване по вул. Ірпінській, 71 у м. Києві, площею 15,73 кв. м. на першому поверсі шляхом його звільнення та передачі майна по акту приймання-передачі комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", у зв'язку з припиненням дії договору №555 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.05.2016.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що 10.05.2016 між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" та організацією ветеранів Святошинського району м. Києва укладено договір оренди нежитлового приміщення №555 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду. Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація 24.01.2018 направила лист до відповідача про відсутність наміру продовжити договір оренди нежитлового приміщення від 10.05.2016 №555 після закінчення терміну його дії. Проте, після закінчення терміну дії договору (п.9.1.) відповідач так і не звільнив та не передав приміщення балансоутримувачу по акту приймання-передачі і по теперішній час та продовжує безпідставно займати нежитлове приміщення. Балансоутримувачем приміщення за адресою: м. Київ вул. Ірпінська, 71, відповідно до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2015 №58 Про передачу та закріплення житлового та нежитлового фонду є Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва .

Тобто у даному спорі, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація виступає, як орендодавець, а комунальне підприємство - балансоутримувачем нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: вул. Ірпінська, 71, м. Київ, які на думку прокуратури, неналежно виконують функції держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з п. 31 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 6 Закону України Про столицю Україну - місто-герой Київ встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам (ст. 10 Закону України Про столицю Україну - місто-герой Київ ).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про столицю Україну - місто-герой Київ у районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.

Згідно ст. 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Стаття 14 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами.

Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня.

Передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань зокрема, управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики.

Згідно з п.п.1.1. п. 4.3. Статуту комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва , затвердженого розпорядженням КМДА від 06.01.2015, комунальне підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесе до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. Засновано і власником комунального підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.

Майно комунального підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п. 5 ст. 28 Закону України Про місцеві державні адміністрації для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 14.1. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 орендодавці та підприємства - балансоутримувачі здійснюють контроль за використанням майна, переданого в оренду та документальний контроль своєчасності надходження орендної плати до бюджету.

Київською міською радою делеговано Святошинській районній в місті Києві державній адміністрації (орендодавець) правомочності щодо управління зазначеним комунальним майном, а комунальному підприємству Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва ввірено функції балансоутримувача вказаного приміщення, проте заходів щодо усунення повернення комунального майна після закінчення договору оренди ні орендар, а ні балансоутримувач не вживають, з позовом до суду щодо повернення нежилого приміщення не звертались, що на думку прокуратури є неналежне управління майном та підприємством - балансоутримувачем своїх повноважень щодо захисту державних інтересів.

Використання відповідачем нежитлового приміщення після закінчення терміну дії договору оренди порушує інтереси держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства, які позбавлені можливості отримувати прибуток за користування майном, ефективно та виключно в інтересах територіальної громади міста Києва розпоряджатись комунальним майном або передати цей об'єкт в оренду іншому користувачу, тому прокуратура вважає, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокурату є підставою для вжиття нею заходів представницького характеру шляхом пред'явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.

Як зазначено в позовній заяві, Київською місцевою прокуратурою №8, на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , повідомлено Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію та Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва про намір звернутися до господарського суду міста Києва з вказаним позовом в інтересах держави та додано до позовної заяви лист вих. №43-5574 вих-18 від 11.09.2018.

Проте прокурором не надано суду будь-яких доказів на підтвердження відправлення, отримання адресатами даного листа.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що викладені в позовній заяві твердження заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 в обґрунтування підстав представництва не наділяють прокуратуру правом звернення з даною позовною заявою до суду з огляду на наступне.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 06.02.2019 у справі №927/426/18.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у даному випадку передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва .

Посилання прокуратури на те, що КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва не має коштів для сплати судового збору, а тому з даним позовом звертається прокурор, не є підставою для звернення прокурора з даним позовом.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарювання, метою діяльності якого є отримання прибутку, підприємство не фінансується з бюджету, його можливість оплатити судового збору не залежить від бюджетних призначень, а виключно від господарської діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Враховуючи викладену норму та той факт, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор та те, що прокурор виконує субсидіарну роль, та не може вважатись альтернативним суб'єктом звернень до суду, а в позовній не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, тому господарським судом міста Києва правомірно залишено позов без розгляду.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв ухвалу з додержанням норм чинного законодавства, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваної ухвали суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 залишити без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/13912/18 - без змін.

Матеріали справи №910/13912/18 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

повний текст постанови складено 27.02.2019

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна