Ухвала

від 26.02.2019 по справі 915/879/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

26 лютого 2019 року Справа № 915/879/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Ковальжи А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "КРЕДОБАНК", вул. Сахарова, 78, м. Львів, 79026 (код ЄДРПОУ 09807862);

поштова адреса: вул. Іллінська, 8, БЦ "Іллінський", 10 під'їзд, 6 поверх, м. Київ, 04070

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська виробничо-торгівельна база", вул. Новозаводська, 9А, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 31042978)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про стягнення коштів в розмірі 103 788, 07 грн.

Представники учасників справи в судове засідання не з'явились

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК" з позовною заявою (вх. № 10159/18 від 13.08.2018) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська виробничо-торгівельна база" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2018 року позовну заяву призначено головуючому судді Ковалю Ю.М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.08.2018 року позовну заяву ПАТ "КРЕДОБАНК" залишено без руху.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.10.2018 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.10.2018 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 05.11.2018 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.11.2018 року відкладено підготовче засідання на 04.12.2018 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.12.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.12.2018 року.

Судове засідання призначене на 21.12.2018 року не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Коваля Ю.М. у відпустці, про що свідчить повідомлення № 915/879/12438/18 від 21.12.2018 року.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 року № 34 у зв'язку зі звільненням у відставку судді Коваля Ю.М. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 915/879/18.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 року справу № 915/879/18 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.01.2019 року прийнято справу № 915/879/18 до провадження судді Олейняш Е. М. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін. Розгляд справи почато спочатку. Призначено підготовче засідання по справі на 26.02.2019 року.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ.

В судове засідання 26.02.2019 року представники учасників справи не з'явились.

25.02.2019 року до господарського суду Миколаївської області від позивача надійшло клопотання вх. № 2995/19, в якому позивач просить суд позов розглянути без участі представника позивача ПАТ Кредобанк .

Клопотання судом задоволено з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.01.2019 року про прийняття справи до свого провадження повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що явка позивача не визнавалась судом обов'язкова, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача та розгляд справи без участі представника позивача.

Судом встановлено, що ухвали від 04.09.2018 року, 05.11.2018 року, 04.12.2018 року та 28.01.2019 року, надіслані на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська виробничо-торгівельна база , вул. Новозаводська, 9А, м. Миколаїв, 54056 повернуті до суду поштовою установою із відміткою пошти за закінченням строку зберігання (арк. 111-113, 134-136, 144-146, 160-163).

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Ухвали направлялись на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська виробничо-торгівельна база", вул. Новозаводська, 9А, м. Миколаїв, 54056, вказану в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить відмітка про отримання 31.01.2019 року копії ухвали господарського суду Миколаївської області від 28.01.2019 року у справі № 915/879/18 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400135526904 (арк. 157).

Причини неявки третьої особи в судове засідання суду не повідомлені.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

1. Правова позиція позивача.

Позивач Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК" звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх. № 10159/18 від 13.08.2018) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська виробничо-торгівельна база" про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № ЗФ-2014 від 20.01.2014 у розмірі 103 788, 07 грн., в тому числі: 74 361, 27 грн. - неповернута сума кредиту; 18 547, 63 грн. - прострочені відсотки; 10 879, 17 грн. - пеня по простроченій заборгованості за період з 03.03.2017 року по 02.03.2018 року.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання позичальником ОСОБА_2 грошових зобов'язань за укладеним з банком кредитним договором від 20.01.2014 № ЗФ-2014, а саме: зобов'язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі, та, як наслідок, на суми прострочень позивачем нараховано пеню. Позов пред'явлено Банком (кредитором) до поручителя ТзОВ "Миколаївська виробничо-торгівельна база" на підставі договору поруки № ЗФ-2014/S-2 від 20.01.2014. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 193, 229 ГК України, ст. 553, 554, 559, 610, 611, 625, 629, 1054 ЦК України.

2. Правова позиція відповідача.

Відповідачем ТзОВ "Миколаївська виробничо-торгівельна база" письмового відзиву по суті спору суду не подано.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

3. Правова позиція третьої особи.

Правом на подання письмових пояснень третя особа не скористалась (ч. 1 ст. 179 ГПК України).

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

20.01.2014 року між ПАТ КРЕДОБАНК (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений Кредитний договір № ЗФ-2014 (надалі - Кредитний договір), згідно якого Банк зобов'язується надати у власність Позичальникові грошові кошти (надалі - кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим кредитним договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (арк. 16-20).

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору Банк видає Позичальнику кредит в сумі 150 000 грн. (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) на строк до 19 січня 2019 року.

Відповідно до п. 2.2, 2.2.1 Кредитного договору кредит видається на наступні цілі: поточні потреби.

Відповідно до п. 6.1 Кредитного договору виконання зобов'язання за цим договором забезпечується способами, що обумовлені в цьому договорі та/ або договорах забезпечення, зокрема:

- неустойкою (штрафом, пенею);

- іпотекою;

- порука ТОВ "Миколаївська виробничо-торгівельна база";

- порука ТОВ "Транслайн НІК";

- порука ОСОБА_8;

- порука ОСОБА_9

В цей же день 20.01.2014 року між ПАТ КРЕДОБАНК (Кредитор), ОСОБА_2 (Боржник) та ТзОВ Миколаївська виробничо-торгівельна база (Поручитель) було укладено Договір поруки № ЗФ-2014/S-2 (арк. 21).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплата відсотків та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за Кредитним договором № ЗФ-2014 від 20.01.2014, укладеним між боржником та кредитором (далі-кредитний договір).

Відповідно до п. 2.5 Договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Відповідно до п. 4.7 Договору цей договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань по кредитному договору № ЗФ-2014 від 20 січня 2014 року.

Враховуючи вищевикладене, між Банком та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір (основне зобов'язання), з метою забезпечення виконання якого між Банком, Боржником та Поручителем було укладено договір поруки.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України указав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Зокрема, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України.

Відповідно до п. 1 п. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та

2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

VІ. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, ПАТ Кредобанк як кредитор подало до господарського суду позов до юридичної особи (відповідач) як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є Банк та фізична особа, яка не є підприємцем, ОСОБА_2

Тобто, між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа та фізична особа, яка не є підприємцем, що не відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Проаналізувавши умови кредитного договору (основного зобов'язання), укладеного між банком та фізичною особою ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що кредитний договір був укладений з фізичною особою ОСОБА_2 саме як із фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для поточних потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 не був та не є фізичною особою-підприємцем.

Сторони кредитного договору не зазначали про його господарський характер, відповідно до якого він повинен укладатися з дотриманням вимог Господарського кодексу України щодо господарських договорів. Згідно зі змістом кредитного договору серед документів позичальника, наданих останнім для його укладання, відсутні й, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та/або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Натомість, позичальником фізичною особою ОСОБА_2 для укладення договору подавалась копія паспорту та ідентифікаційний номер (інформація міститься в самому кредитному договору перед підписом позичальника).

Доказів використання відповідачем кредитних коштів, отриманих від кредитора на виконання кредитного договору для здійснення ним підприємницької діяльності, матеріали справи не містять. Крім того, як вказано вище ОСОБА_2 не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Суд дійшов висновку, що укладення договору на забезпечення виконання основного зобов'язання (поруки) саме між юридичними особами не перетворює останній (договір поруки) у господарський договір, виходячи лише з суб'єктного складу сторін, оскільки предметом договору поруки є забезпечення виконання основного зобов'язання - кредитного договору, який в силу положень ст. 1, 626 ЦК України є домовленістю двох сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення саме особистих майнових цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором (який не є господарським) на підставі договору поруки, то такий приватноправовий спір за предметним складом та характером правовідносин підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, незалежно від суб'єктного складу сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові Великої палати Верховного Суду висловлено правову позицію щодо необхідності врахування при визначенні юрисдикції суду характеру правовідносин та суб'єктного складу учасників справи, зазначивши, що до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Крім того, положення п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням (постанова ВП ВС від 02.10.2018 року справа № 910/1733/18; провадження № 12-170гс18).

Господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц).

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізична особа - підприємець сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх. Справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (постанова ВП ВС від 06.06.2018 року справа № 910/16713/15; провадження № 12-118гс18 у спорі за позовом банку до фізичної особи-підприємця про стягнення заборгованості за кредитним договором).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі № 915/879/18, оскільки при визначенні юрисдикції суду враховуються суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. В спірному випадку, характер спірних правовідносин свідчить про існування саме особистих майнових відносин за основним зобов'язанням (кредитним договором), а не господарських. Відтак, спір в даному випадку щодо виконання правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання (не господарського), повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства незалежно від суб'єктного складу сторін такого правочину (договору поруки). За таких обставин, дана справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Суд роз'яснює позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи викладене, питання про повернення позивачу судового збору може бути вирішено за його клопотанням.

Керуючись ст. 185, 231, 233-235, 254-255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 915/879/18.

2. Роз'яснити учасникам справи, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

На веб-сторінці господарського суду Миколаївської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/ учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (ст. 235 ГПК України).

Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 254-257 ГПК України та п. 17, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 28.02.2019 року.

Суддя Е.М. Олейняш