Постанова

від 03.07.2007 по справі 33/306-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

33/306-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 липня 2007 р.                                                                                   № 33/306-06  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Центр тендерних процедур”, м. Київ, та громадської організації “Центр тендерних процедур та бізнес планування” (далі –Організація), м. Київ,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2007

зі справи № 33/306-06

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Центр тендерних процедур” (далі –Товариство)

до  Харківського державного медичного університету  (далі –Університет), м. Харків,

про порушення авторського права та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

за участю представників:

позивача – Клименка О.А.,  

відповідача –не з'явився,  

Організації –не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про зобов'язання Університету:

- припинити дії, що порушують авторські майнові права позивача на твір “Науково-технічна документація: “Тендерна документація на закупівлю робіт”, “Тендерна документація на закупівлю товарів”, “Тендерна документація на закупівлю послуг”, “Тендерні документи на закупівлю”, “Тендерна документація щодо здійснення процедури тендеру на закупівлю” (далі - Твір), шляхом заборони використовувати контрафактний варіант тендерної документації;

- виплатити позивачеві компенсацію в сумі 30 000 грн. за порушення майнових авторських прав.

Рішенням названого суду від 12.12.2006 (колегія суддів у складі: Жельне С.Ч. –головуючий суддя, судді Прохоров С.А., Шарко Л.В.) у задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення мотивовано недоведеністю позивачем факту порушення його прав.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 (колегія суддів у складі: Афанасьєв В.В., судді Бухан А.І., Шевель О.В.) рішення місцевого суду зі справи скасовано з посиланням на порушення ним норм процесуального права та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову також відмовлено. Постанову апеляційного суду в частині вирішення позову мотивовано тим, що: у Товариства відсутнє право на звернення до суду з даним позовом, оскільки Організація, не будучи власником майнових авторських прав на Твір, не могла передати їх позивачеві; Товариством не доведено факт використання Твору відповідачем.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Своє прохання скаржник мотивує неправильним застосуванням апеляційним судом статей 7, 15, 31, 32 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ “Про авторське право і суміжні права” (далі –Закон № 3792) та порушенням приписів статей 1, 47 та 43 Господарського процесуального кодексу (далі –ГПК України).

Організація у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України також просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Своє прохання скаржник мотивує тим, що його безпідставно не було залучено до участі в судовому розгляді, оскільки прийняте судом апеляційної інстанції рішення стосується його прав та обов'язків через те, що він, правомірно передавши позивачеві виключне право на використання Твору, зберіг за собою виключне право на заборону такого використання іншими особами.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Усіх учасників судового процесу відповідно до вимог статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 11.01.2002 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України зареєстровано права авторів Врублевського В.С. та Яценка А.В. на Твір, про що 17.01.2002 видано відповідне свідоцтво ПА № 5086 (т. 1, а.с. 87, т. 2, а.с. 41);

- 11.11.2002 громадянами Врублевським В.С. і Яценком А.В. укладено авторський договір з Організацією, відповідно до умов якого (пункти 1, 3, 5) Врублевський В.С. та Яценко А.В. передали Організації виключні майнові права на Твір, а саме: виключне право на використання Твору в будь-якій формі та будь-яким способом на території України; виключне право на дозвіл та заборону використання твору іншим особам з правом передачі зазначених виключних прав будь-яким третім особам на території України (т. 2, а.с. 5-7, 34-36, 37);

- 14.11.2002 Організацією і Товариством укладено авторський договір, відповідно до умов якого (пункти 1, 3, 4) позивач одержав виключні права на використання Твору на території України без обмежень за обсягом і способом використання та з правом укладення субліцензійних договорів з третіми особами на використання ними цього Твору (т. 1, а.с. 88-89; т. 2, а.с. 38-39);

- додатковою угодою від 19.11.2002 Організація і Товариство узгодили доповнення пункту 3 авторського договору від 14.11.2002 підпунктом “3.1” про передачу Товариству виключного права на дозвіл та заборону використання твору іншим особам (т. 2, а.с.40, т. 4, а.с. 124);    

- Товариство позовні вимоги обґрунтовує посиланням на неправомірне без дозволу правовласника відтворення та розповсюдження відповідачем Твору через використання його для підготовки тендерної документації для проведення торгів, які відбулися 06.03.2003;

- відповідач використання Твору заперечує та стверджує, що тендерну документацію розробив самостійно;

- на обґрунтування позовних вимог Товариством подано:

·          висновок спеціаліста з дослідження об'єктів інтелектуальної власності Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.03.2003 № 965, який не стосується предмету даного спору, оскільки в ньому йдеться лише про порівняння Твору Врублевського В.С. та Яценка А.В. та документації, розробленої Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України (т. 1, а.с. 73-84);         

·          висновок спеціаліста з дослідження об'єктів інтелектуальної власності Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.02.2004 № 5233, який не стосується предмету даного спору, оскільки в ньому йдеться лише про Твір Врублевського В.С. та Яценка А.В. (порівняння зі змістом норм чинного законодавства та дослідження відповідності Твору визначенню об'єкта авторського права без порівняння його з тендерною документацією відповідача, т. 1, а.с. 65-71);

- ухвалою господарського суду Харківської області від 27.03.2006 з метою здійснення порівняльного аналізу Твору та тендерної документації Університету за клопотанням Товариства було призначено судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, проведення якої доручалося Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса; обов'язок з оплати витрат на проведення експертизи покладено на Товариство;

- зазначену експертизу не проведено через несплату її вартості позивачем;

- позивачем не подано доказів використання Твору відповідачем.

Причиною даного спору є питання щодо наявності в діях відповідача порушення авторських прав позивача.

Статтею 7 Закону № 3792 передбачено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, а згідно із пунктом 1 частини першої згаданої статті 8 об'єктами авторського права є літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону № 3792 передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Частиною першою статті 15 Закону № 3792 визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Частинами другою та третьою статті 15 Закону № 3792  встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом, а виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема відтворення творів, а також їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 3792 автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Згідно з частиною другою цієї статті за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

За змістом статті 1 Закону № 3792 виключне право –це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції через неправильне тлумачення понять “майнове право автора” та “виключне право на використання” дійшов помилкового висновку про те, що Організація, будучи власником виключного права на використання Твору, водночас не мала майнових авторських прав на нього, а тому й не передала їх Товариству за договором від 14.11.2002.

Відповідно до пункту “а” статті 50 Закону № 3792 порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями  21-25 цього Закону обмежень майнових прав.

Факт позадоговірного використання об'єкта авторського права має доводити позивач, а відсутність такого використання чи його недоведеність виключають настання відповідальності для відповідача.

Водночас зазначена помилка апеляційного суду в застосуванні статей 7, 15, 31, 32 Закону № 3792 не призвела до прийняття ним неправильного рішення по суті позову, який ним обґрунтовано відхилено з огляду на встановлений  факт недоведеності використання Твору відповідачем.

При цьому касаційна інстанція, поряд з іншими встановленими місцевим і апеляційним господарськими судами фактичними обставинами, бере до уваги оцінку ними фактичного змісту висновків спеціалістів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.03.2003 № 965 та від 10.02.2004 № 5233, а також причини непроведення призначеної судової експертизи з порівняльного дослідження Твору і тендерної документації Університету. Про необхідність розгляду судом справи на підставі наявних доказів (у випадку незгоди сторони оплатити вартість експертизи) зазначено й у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 № 8 “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”.

Доводи Товариства щодо невірної оцінки місцевим та апеляційним судами поданих ним доказів не можуть бути підставою для задоволення скарги, оскільки відповідно до статті 1117 ГПК України касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, встановивши недоведеність позивачем факту використання Твору Університетом, суд апеляційної інстанції прийняв правомірне рішення про відмову Товариству в задоволенні позову і передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

У свою чергу, відмова апеляційним судом у задоволенні позову Товариства з підстав недоведеності факту використання Твору відповідачем не стосується прав і обов'язків Організації, захист прав якої щодо використання Твору перебуває поза межами даного судового провадження. Отже, незалучення Організації до участі в даному судовому процесі не є порушенням процесуального права, а тому касаційна скарга Організації задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 зі справи № 33/306-06 залишити без змін, а касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Центр тендерних процедур” та громадської організації “Центр тендерних процедур та бізнес планування” –без задоволення.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов