Постанова

від 28.02.2019 по справі 615/592/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Харків

справа № 615/592/18

провадження № 22-ц/818/ 959 /19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Кругової С.С.,

суддів Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря Кучер Ю.Ю.,

учасники справи:

позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя

відповідач - ОСОБА_2, Фермерське господарство Велес-В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя до ОСОБА_2, Фермерського господарства Велес-В про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою, за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року, ухвалене суддею Токмаковою А.П., -

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку площею 5,72 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між Фермерським господарством ВЕЛЕС-В та ОСОБА_2, зареєстрований 05.04.2018 за №25669740 та скасувати його державну реєстрацію. Визнати поновленим договір оренди землі на земельну ділянку 5,72 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 30.12.2005, зареєстрований 31.01.2008 за №040868800214, та визнати укладеною додаткову угоду в наведеній позивачем редакції від 01.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30.12.2005 року між ОСОБА_3 та ПСП Нове життя було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер НОМЕР_1, який зареєстрований 31.01.2008 року за № 040868800214, договір укладено на десять років. З урахуванням ст.18 ЗУ Про оренду землі , в редакції чинній на момент укладення договору, відповідно до якої договір набуває чинності з дати його реєстрації, строк дії вказаного договору тривав до 31.01.2018 року.

У позові зазначав про те, що ОСОБА_3 під час дії договору оренди землі померла, а спадкоємицею стала ОСОБА_2 і є відповідачем у справі. У позові вказував про те, що на виконання ч.ч.1,2 ст.33 ЗУ Про оренду землі ним завчасно було направлено лист-повідомлення від 01.11.2017 про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди, однак, відповіді ОСОБА_2 на вказаний лист та проект додаткової угоди не направила.

Крім того, протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, а орендар продовжив використовувати спірну земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позов, посилався на те, що 29 березня 2018 року між відповідачами у даній справі було укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зазначеної земельної ділянки, який 05.04.2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав та вважає що укладання даного договору емфітевзису є грубим порушенням його переважного права як орендаря на поновлення договору оренди, оскільки він скористався правом на поновлення договору на новий строк, виконав всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_2 не було дотримано вимоги, передбачені ст.33 ЗУ Про оренду землі , натомість було укладено договір емфітевзису з іншою юридичною особою. Позивач наголошує, що не поновлення договору оренди землі, не укладання додаткової угоди є перешкодою орендарю - ПСП Нове життя реалізувати свої законні сподівання за орендним договором і частковим позбавленням його зустрічного задоволення, з урахуванням якого він укладав цей договір.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції ПСГП Нове життя звернулося з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи спір не врахував вимоги закону передбачені восьмим пунктом договору оренди, яким передбачено обов'язок орендаря письмово повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору не пізніше ніж за 30 днів до його закінчення, що і було зроблено позивачем шляхом письмового повідомлення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу звертає увагу на те, що суд не надав належної оцінки тому, що переважне право орендаря є порушеним, тоді як при відмові орендодавця в поновленні договору оренди не дотримано вимоги земельного законодавства, яке передбачає вчинення ряду юридично значущих дій.

Суд ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову безпідставно не звернув уваги на той факт, що орендодавець не розглянувши пропозицію орендаря відмовився отримувати її чим створив для позивача перешкоди в реалізації своїх законних інтересів.

Вказує в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції в порушення процесуальних вимог закону справу розглянуто в порядку спрощеного провадження,оскільки справа підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження.

Крім того в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду незаконне в частині стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу.

До апеляційного суду від представника відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є правильним, вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку щодо недотримання позивачем процедури повідомлення орендодавця про намір поновити доовір оренди земельної ділянки на новий строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 виданого на підставі рішення виконавчого комітету Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області № 32 від 09.07.2001 року, зареєстрованого 27.08.2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 296, власником земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області була ОСОБА_3 (т.1 а.с. 13).

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.07.201, виданого державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори, Харківської області, зареєстровано в реєстрі за № 1182 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року і право власності на спірну земельну ділянку перейшло до її доньки ОСОБА_2 (т.1 а.с. 74).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 120981133 від 17.04.2018 року власником земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер НОМЕР_1 на праві приватної власності є ОСОБА_2 (т.1 а.с. 19).

Відповідно копії договору оренди землі між ОСОБА_3 та ПСП Нове життя 30.12.2005 року укладено договір оренди землі, в якому п. 2 передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,72 га, у тому числі ріллі зі троком дії договору укладеного на десять років. Пунктом 8 договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (т.1 а.с. 11).

Зазначений Договір зареєстровано у Валківському районному відділі реєстрації, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.01.2008 року № 040868800214.

Пунктом 27 Договору передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

З копії листа-повідомлення від 1 серпня 2017 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 направила позивачу листа, в якому повідомила, що не бажає продовжувати договір оренди на новий термін, у зв'язку з чим просить звільнити належну їй земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати під врожай 2018 року, а також в подальшому заборонила користуватися її приватною власністю - земельною ділянкою після закінчення договору оренди, який відповідно конверту позивач отримав 11.08.2017 року (т. 1 а.с. 17).

6 грудня 2017 року позивач направив на адресу ОСОБА_2 лист повідомлення від 1 листопада 2017 року з проектом додаткової угоди з пропозицією підписати його, або у разі наявності заперечень направити свої зауваження (т.1 а.с. 14), але 16.01.2018 поштове відправлення було повернуто без вручення.

Відповідно копії договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір між ОСОБА_2 та ФГ Велес -В укладено 29 березня 2018 року (т.1 а.с. 99-102).

Матеріали справи містять акт приймання-передачі наданих послуг ФГ Велес -В до договору про надання правової допомоги № 30/17 від 01.08.2017 від 18 жовтня 2018 року та оригінал платіжного доручення про сплату за послуги у розмірі 10500 грн., що надані до суду першої інстанції 22 жовтня 2018 року (т.2 а.с. 26-29).

При розгляді справи суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, враховуючи волевиявлення власника земельної ділянки, яка зазначила про своє небажання продовжувати орендні правовідносини у своєму листі повідомленні.

На спростування доводів зазначених в апеляційній скарзі, судова колегія звертає увагу на таке.

Дійсно, ч.1-5 статті 33 ЗУ Про оренду землі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, відповідач власник земельної ділянки направила лист-повідомлення про прийняте нею рішення, а саме про небажання продовжувати дію договорів оренди. Незважаючи на це, позивач направив повідомлення про намір продовжити дію договорів оренди з проектом додаткової угоди. Зазначений лист-повідомлення і додаткова угода отримані відповідачем не були.

Доводи позивача, що до його обов'язку не входить пересвідчуватися в отриманні орендодавцем повідомлення і додаткової угоди про намір продовжити договір оренди, а входить лише направлення такого повідомлення, судова колегія відхиляє, оскільки судом надана оцінка цим обставинам, а позивач в апеляційній скарзі намагається надати їм іншу оцінку.

Незрозумілим залишається позиція позивача, якщо відповідач не отримав пропозицію про укладення додаткової угоди, то яким чином повинно узгоджуватись питання поновлення договору оренди на новий строк.

Аргументи позивача щодо порушення переважного права не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №594/376/17ц про що судом першої інстанції було зазначено в рішенні суду, а саме що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст.3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

В даному випадку орендодавець висловив своє небажання продовжувати договір оренди ще до направлення йому листа повідомлення позивачем. Позивач в свою чергу направив свою пропозицію відповідачу і отримавши це відправлення без вручення ніяких заходів більше не вжив щодо узгодження питання про поновлення строку оренди земельної ділянки.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено достовірно судами, орендодавець своїм листом ще до закінчення дії договору у серпні 2017 року повідомила позивача, що не бажає продовжувати строк договору оренди землі на новий строк та просила звільнити земельну ділянку після збору урожаю у 2017 році та не засівати її під урожай 2018 року, а також повернути в належному стані.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд правильно встановив фактичні обставини справи і висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), скасування державної реєстрації, визнання поновленими договорів оренди землі та визнання укладеними додаткових угод, є законним та обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо переважного права позивача не спростовують висновків суду і дають підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності вважає, що підстав для скасування рішення суду в цій частині немає.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження спростовуються вимогами передбаченими статтею 274 ЦПК України. Суд першої інстанції відповідно до норм процесуального права постановив відповідну ухвалу (а.с.52 том1) і розглянув справу в судовому засіданні.

Сторони не були обмеженні у своїх процесуальних правах надавати с уду докази і доводити обгрунтованість своїх вимог. Розгляд справи у спрощеному провадженні на відміну від загального розгляду справи допускає лише не проведення судових дебатів, які є узагальненням пояснень.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд ухвалюючи рішення в частині стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10500 грн. дійшов передчасного висновку, оскільки не мав відповідних доказів. В матеріалах справи містяться докази, які подані до суду першої інстанції лише 22 жовтня 2018 року, тобто після ухвалення 17.10.2018 рішення по суті позовних вимог. З огляду на це, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Керуючись ЗУ Про оренду землі , п.8 ст. 141, ст. ст. 367, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя - задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року- в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь Фермерського господарства Велес-В витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн. скасувати, в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови

складено 1 березня 2019 року