Постанова

від 28.02.2019 по справі 653/1981/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 653/1981/17

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Димерлія О.О.,

- Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області, яке прийнято 15 травня 2018 року у складі суду судді: Крапівіної О.П. в місті Генічеськ по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до Генічеського районного суду Херсонської області з позовними вимогами до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області) про зобов'язання відповідача провести поновлення пенсії позивачу за вислугу років з 07.10.2009 року з одночасним її перерахунком, з проведенням індексації і компенсацією втраченої частини доходів.

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 15 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплату пенсії з 30.01.2017 року, шляхом відновлення в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі. В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині строку з якого має бути поновлена пенсія позивачу та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з 07.10.2009 року. В обґрунтування скарги апелянт зазначила, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що після прийняття Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, Пенсійний орган зобов'язаний поновити виплату позивачу пенсію з дати постановлення Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, без обмеження будь яким строком. Строк з якого має бути поновлена пенсія, є категорією матеріального права і регулюється виключно пенсійним законодавством України.

Відповідач/Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, надало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що до звернення до ПФУ не було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а надана посвідка видана Міністерством внутрішніх справ країни Ізраїль, що не є документом підтверджуючу особу на території України. Крім того, копії документів які були надані представником позивача для поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 не завірені належним чином (надано копії з нотаріально посвідчених документів, замість безпосередньо нотаріально засвідчених копій). Також, позивачкою не надано до ПФУ паспорт громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію. Отже, звернення щодо поновлення виплати пенсії через довірену особу відбулося з порушенням процедури, визначеної Порядком 22-1, який передбачає особисте звернення особи за поновленням пенсії в ограни Пенсійного фонду з наданням оригіналу паспорту з відвідною реєстрацією на території України (АР Крим) (якщо виключити факт не підтвердження недієздатності особи - заявника) інших документів, передбачених як Порядком №22-1 так і Постановою КМУ №234. Щодо проведення індексації та компенсації, то позивачка не мала законних підстав для поновлення виплати пенсії, відповідно не було і факту виплати недоотриманої пенсії, і як наслідок немає підстав для розрахунку компенсації згідно чинного законодавства, у зв'язку з чим просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі.

Представником позивача була надана відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій зазначено, що запечення відповідача викладені в відзиві до апеляційної скарги жодним чином не спростовують доводів апеляційної скарги, а лише вказують на її обґрунтованість, на підставі чого, просив задовольнити вимоги позивачки викладені в апеляційній скарзі в повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у 2006 році ОСОБА_2 виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік у консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль. Позивач є громадянкою України. Отримувала пенсію в м. Севастополь.

Перед виїздом за кордон ОСОБА_2 мешкала за адресою: АДРЕСА_1.

З моменту виїзду за кордон і станом на сьогоднішній день позивач призначеної пенсії, не отримує.

Представники позивача в січні 2017 р. звернулися до ПФУ із заявою, в якій просили Пенсійний Фонд України визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.

ПФУ листом №1420/А-116 від 17.02.2017 року направив заяву про поновлення пенсії ОСОБА_2 з доданими документами, необхідними для поновлення пенсії до Головного Управління Пенсійного фонду України в Херсонської області для розгляду по суті (а.с. 42).

07.03.2017 року за вих. 824, представник Позивачки, діючи на підставі належним чином посвідченої та апостильованої довіреності від ОСОБА_2, звернувся особисто відповідача із особистою заявою ОСОБА_2 про поновлення пенсії нотаріально посвідченою та апостильованої, підпис на якій був нотаріально посвідченим, разом з оригіналами усіх необхідних документів для поновлення пенсії, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом Відповідача від 07.03.2017 року на супровідному листі з яким подавалися особиста заява позивача та документи необхідні для поновлення пенсії (а.с. 44-47).

Однак, у задоволенні вказаної заяви Управління відмовило у поновленні виплати пенсії, про що повідомило у своєму листі від 09.03.2017 року за №А-8/1 позивача, що не має законних підстав для прийняття рішення про поновлення пенсії ОСОБА_2, адже позивачем нібито не дотрималась умови особистої подачі заяви про поновлення пенсії, крім того позивач не надала паспорт громадянина України (а.с. 48-49).

Не погоджуючись із відмовою Управління, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наявні усі законні підстави для поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 з 30.01.2017 року, дати звернення до ПФУ з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії.

Вирішуючи дану справу в рамках апеляційного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пункт 2 ч. 1 ст. 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 (далі - Рішення №25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з дати прийняття Рішення № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у ОСОБА_2 виникло право на відновлення виплати пенсії за віком та пенсійні органи мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії, не позбавляє позивача обов'язку захисту свого права.

Тобто, після прийняття та опублікування Рішення №25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак, із цього періоду розпочався відлік строку звернення до суду.

Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом) Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява направлена до суду першої інстанції 26 червня 2018 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, отже вимоги позивача за період з 07 жовтня 2009 року по 25 грудня 2017 року слід залишити без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі №408/2861/17-а, яка, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується до спірних правовідносин.

Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача, викладені у листі №А-8/1 від 09.03.2017 року щодо необхідності особистого подання позивачем заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 передбачено можливість подачі такої заяви до органів Пенсійного фонду, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

На думку суду апеляційної інстанції, суб'єкту владних повноважень був наданий достатній пакет документів, якій дозволяв задовольнити прохання позивача щодо поновлення виплати пенсій.

Як обґрунтовано зазначив представник позивача, саме на територіальний орган Пенсійного фонду покладається обов'язок витребувати з місця зберігання архівну пенсійну справу позивача, у тому числі протокол про призначення пенсії, строк зберігання якого 75 років.

Колегія суддів зазначає, що за наявності у громадянина України іншого громадянства у правовідносинах з державою, такі громадяни розглядаються, як громадяни України.

Більш того, чинним законодавством не передбачено обов'язку надання пенсіонером відомостей щодо наявності або відсутності у нього громадянства інших держав.

Водночас право людини на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, в тому числі гарантоване ч.3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

На переконання колегії суддів, пенсійний орган мав усі необхідні документи, які давали йому можливість перевірити наведену вище інформацію та поновити призначену позивачу пенсію за віком.

Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання здійснити проведення індексації і компенсацією втрати частини колегія суддів зазначає наступне:

Призначення, виплати чи припинення виплат пенсії, перерахунок пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Суд допускає наявність у позивача права на перерахунок пенсії, проте втручання суду в повноваження суб'єкта владних повноважень, які ще не настали не можливе.

Суд не наділений правом встановлювати будь-які обставини наперед чи вчиняти дії направлені на захист ще не порушених прав.

Відповідно до рекомендації Комітету міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої 11.03.80, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас Пенсійний фонд по суті не розглядав заяву позивача про перерахунок її пенсії та не приймав будь-якого рішення, у тому числі і рішення, яке б не задовольнило позивача, а відтак заявлені вище вимоги є передчасними.

Також вимога щодо відновлення порушеного права позивача шляхом призначення пенсії знову не є коректною, призначена раніше пенсія може бути відновленою.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Викладене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність права у учасників справи на касаційне оскарження такого рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області, яке прийнято 15 травня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області, яке прийнято 15 травня 2018 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 07 жовтня 2009 року по 25 грудня 2017 року - залишити без розгляду.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити з 26 грудня 2017 року, в розмірах, відповідно до чинного законодавства, нарахування та виплату раніше призначеної ОСОБА_2 пенсії за віком.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.О. Димерлій

Суддя: О.І. Шляхтицький