Рішення

від 04.03.2019 по справі 140/220/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/220/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови від 07 грудня 2018 року про накладення штрафу в сумі 50661,01 грн. (ВП №41719945).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що цією постановою, винесеною головним державним виконавцем Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грущук М.В. (надалі - державний виконавець), накладено штраф у зв'язку із існуванням заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Позивач вказує, що заборгованість зі сплати аліментів він погашає по можливості. Однак в оскаржуваній постанові зазначено сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 грудня 2018 року у сумі 101322,02 грн., при цьому до розрахунку не включено усі платежі за 2018 рік у сумі 12100,00 грн., за 2017 рік - у сумі 2000,00 грн. та за 2016 рік у сумі 1600,00 грн. Вважає, що неправильне визначення суми заборгованості боржника має наслідком застосування неправомірного штрафу та є підставою для скасування постанови державного виконавця.

Крім того, позивач, посилаючись на статтю 58 Конституції України, вказує на протиправне застосування державним виконавцем положень частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження , адже ця норма закону, яка передбачає відповідальність боржника у вигляді штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості зі сплати аліментів, набрала чинності з 28 серпня 2018 року, а тому може поширюватися лише на заборгованість, яка виникла після цієї дати.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою від 22 лютого 2019 року після усунення недоліків позовної заяви прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Одночасно до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 - стягувача у виконавчому провадженні №41719945.

У відзиві на позов (а.с.45-48) представник відповідача заперечила позовні вимоги з тих підстав, що станом на момент звернення стягнення на доходи боржника (07 грудня 2018 року) заборгованість зі сплати аліментів становила 101322,02 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки. Розрахунок заборгованості здійснено на підставі матеріалів виконавчого провадження.

Представник відповідача вважає, що Законом України Про виконавче провадження не встановлено підстав для незастосування штрафу у зв'язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів за минулі роки, що виникла до 28 серпня 2018 року - до дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання . Відтак, наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, є підставою для накладення штрафу на боржника.

З наведених підстав представник відповідача вважає, що при винесені оскаржуваної постанови дотримано вимоги до Закону України Про виконавче провадження та Інструкції з організації примусового виконання рішень та просила в задоволені позову відмовити.

У судовому засіданні 01 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити; представник відповідача Грущук М.В. просила відмовити у задоволенні позову з наведених у відзиві підстав; третя особа ОСОБА_2 вважає позов безпідставним.

У судове засідання після перерви 04 березня 2019 року сторони не прибули, при цьому від позивача та третьої особи надійшли письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.99-100).

Згідно з частиною третьою статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням положень частини дев'ятої статті 205, частини четвертої статті 229 КАС України подальший розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи (вступне слово) у судовому засіданні 01 березня 2019 року, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

22 травня 2013 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист на рішення від 12 квітня 2013 року у справі №161/4972/13-ц про стягнення з ОСОБА_1, 1987 року народження, в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 20 лютого 2013 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.52).

Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції та виконавче провадження було закінчене згідно з постановою державного виконавця від 17 грудня 2013 року №38084568 у зв'язку із направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби - до Відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції (а.с.53-54).

25 січня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження №41719945 за виконавчим листом Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2013 року №161/4972/13-ц, про що винесено відповідну постанову (а.с.55,52). З матеріалів виконавчого провадження №41719945, які приєднано до матеріалів справи, слідує, що держаним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції (правонаступником якого є Млинівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області) вчинялося ряд виконавчих дій. Зокрема, 10 вересня 2018 року складено довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів №10250 за виконавчим листом №161/4972/13-ц від 22 травня 2013 року, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області, відповідно до якого станом на 10 вересня 2018 року за період грудень 2013 року - вересень 2018 року нараховано аліменти у сумі 106747,56 грн., з них сплачено 3200,00 грн. та заборгованість становить 103547,56 грн. (а.с.57).

В той же день, 10 вересня 2018 року, державним виконавцем Млинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області винесено постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України (а.с.58-59); про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання (а.с.60-61); про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (а.с.62-63); про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (а.с.64-65).

Крім того, 10 вересня 2018 року постановою про передачу виконавчого провадження виконавчий лист №161/4972/13-ц від 22 травня 2013 року, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області, на підставі частини четвертої статті 25 Закону України Про виконавче провадження передано до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (а.с.66-67). Листом Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 25 вересня 2018 року №18036 Млинівському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області рекомендовано направити матеріали виконавчого провадження №41719945 до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, оскільки компетенція даного відділу поширюється на територію, де проживає боржник (а.с.68). Відтак, 05 жовтня 2018 року державним виконавцем Млинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області винесено постанови про прийняття виконавчого провадження №41719945 та передачу вказаного виконавчого провадження до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (69-72).

Судом також встановлено, що виконавче провадження №41719945 надійшло до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області 22 жовтня 2018 року (а.с.72) та 24 жовтня 2018 року прийняте до примусового виконання, про що державним виконавцем відділу винесено відповідну постанову (а.с.74).

24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 надіслано виклик державного виконавця, яким його як боржника зобов'язано з'явитися до виконавця та надати підтверджуючі документи про сплату аліментів та пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа (а.с.75). Також листом від 26 жовтня 2018 року №8915/03-18-34/3 державним виконавцем позивача повідомлено про розміри аліментів на утримання однієї неповнолітньої дитини та попереджено про штраф, передбачений частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів (а.с.76). 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 прибув на виклик державного виконавця та був повідомлений про факт наявності заборгованості зі сплати аліментів, про що свідчить письмове пояснення (а.с.77).

Крім того, судом встановлено, що державним виконавцем Грущук М.В. складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у сумі 101322,02 грн. (а.с.78). Про наявність заборгованості зі слати аліментів у сумі 101322,02 грн. державним виконавцем листом від 07 грудня 2018 року №41719945 було повідомлено стягувача ОСОБА_2 (а.с.79).

Державним виконавцем в межах виконавчого провадження №41719945 проведено дії примусового характеру, а саме 07 грудня 2018 року винесено постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника та про арешт коштів боржника, з яких слідує, що загальна сума боргу становить 162365,23 грн. (а.с.80-85).

В той же день, 07 грудня 2018 року, головний державний виконавець Грущук М.В., встановивши, що після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 07 грудня 2018 року за період з 20 лютого 2013 року по 01 грудня 2018 року становить 101322,02 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки. Керуючись статтями 63, 75 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець Грущук М.В. винесла постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь стягувача у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 50661,01 грн. (а.с.87). Вказану постанову позивач отримав 22 січня 2019 року, про що свідчить його підпис (а.с.88).

Не погодившись із даною постановою, позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт перший частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження ).

Приписами частини першої статті 5 Закону України Про виконавче провадження визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Частиною першою статті 13 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьої статті 18 вказаного Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу, винесена в межах процедури стягнення аліментів з боржника.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону Про виконавче провадження (тут і надалі - в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання ). Згідно з абзацом другим частини першої статті 71 цього Закону виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини третьої цієї статті визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Так відповідно до статті 195 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Частиною четвертою статті 71 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

Згідно із частиною восьмою статті 71 Закону України Про виконавче провадження спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України Про виконавче провадження , якою названа стаття доповнена на підставі Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, що набрав чинності 28 серпня 2018 року, встановлено: За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувану .

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України Про виконавче провадження строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Суд не погоджується з позицією позивача, що оскільки заборгованість зі сплати аліментів утворилась з 2013 року, а штраф за наявності заборгованості зі сплати аліментів введений лише з 28 серпня 2018 року, то норми частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження не підлягають застосуванню до такої заборгованості, що мала місце до набрання чинності Законом №2475-VIII. При цьому суд виходить з таких міркувань.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Такий висновок викладено у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Суд вважає, що встановлений частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України Про виконавче провадження штраф є заходом впливу на боржника, а сума штрафу стягується на користь стягувача, тому він за своєю природою є компенсацією за несвоєчасне отримання аліментів. За нормами частини четвертої статті 11 Закону України Про виконавче провадження з 28 серпня 2018 року для застосування заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, для обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів (заборгованість за один рік, заборгованість за два роки, заборгованість за три роки тощо) береться до уваги строк з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Норми Закону №2475-VIII, якими внесено зміни до Закону України Про виконавче провадження , у встановленому порядку не визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з 28 серпня 2018 року державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів штрафу у розмірі 20, 30 чи 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів, якщо станом на 28 серпня 2018 року (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один, два чи три роки відповідно.

На час винесення спірної постанови позивач ОСОБА_1 мав заборгованість зі сплати аліментів і цей факт він не заперечує. Разом з тим, суд зазначає, що підставою для визначення розміру штрафу відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження є розрахунок суми заборгованості зі сплати аліментів, яку виконавець зобов'язаний обчислювати щомісяця.

Як уже зазначалося судом, в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, проведений державним виконавцем Грущук М.В., з якого слідує, що станом на 10 вересня 2018 року заборгованість становить 93347,56 грн., а станом на 01 грудня 2018 року (з врахуванням сум нарахування аліментів за вересень 2018 року - 2378,46 грн., жовтень 2018 року - 3398,00 грн., листопад - 3398,00 грн., та суми їх сплати у жовтні 2018 року - 1200,00 грн.) - 101322,02 грн. (а.с.78). На підставі цього розрахунку державним виконавцем Грущук М.В. розраховано штраф у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості, що становить 50661,01 грн.

Разом з тим, аналізуючи цей розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 грудня 2018 року та інші документи виконавчого провадження №41719945, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку заборгованості станом на 01 грудня 2018 року державний виконавець Грущук М.В. посилається на довідку Млинівського районного відділу державної виконавчої служби, за яким заборгованість станом на 10 вересня 2018 року становить 93347,56 грн. Проте у довідці-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 10 вересня 2018 року №10250, складеної державним виконавцем Млинівського районного відділу державної виконавчої служби станом на 10 вересня 2018 року, за період грудень 2013 року - вересень 2018 року заборгованість становить 103547,56 грн. (а.с.57).

У судовому засіданні представник відповідача - державний виконавець Грущук М.В., пояснила, що нею на підставі оригіналів квитанцій про сплату аліментів, наданих позивачем та які не були враховані державним виконавцем Млинівського районного відділу державної виконавчої служби, зменшено заборгованість на 10200,00 грн. (103547,56 грн. - 10200,00 грн. = 93347,56 грн.).

В матеріалах виконавчого провадження №41719945 наявні оригінали квитанцій про сплату ОСОБА_1 аліментів, копії яких додані позивачем до позовної заяви, а саме: від 15 серпня 2016 року на суму 400,00 грн., від 06 грудня 2016 року на суму 800,00 грн., від 11 лютого 2017 року на суму 400,00 грн., від 24 березня 2017 року на суму 400,00 грн., від 24 травня 2017 року на суму 400,00 грн., від 08 липня 2017 року на суму 400,00 грн., від 09 вересня 2017 року на суму 400,00 грн., від 17 жовтня 2017 року на суму 400,00 грн., від 24 листопада 2017 року на суму 400,00 грн., від 16 грудня 2017 року на суму 400,00 грн., від 09 січня 2018 року на суму 400,00 грн., від 08 лютого 2018 року на суму 400,00 грн., від 14 березня 2018 року на суму 500,00 грн., від 11 квітня 2018 року на суму 1000,00 грн., від 08 травня 2018 року на суму 1100,00 грн., від 11 червня 2018 року на суму 1400,00 грн., від 09 липня 2018 року на суму 1400,00 грн., від 10 серпня 2018 року на суму 1400,00 грн., від 10 вересня 2018 року на суму 1400,00 грн., від 11 жовтня 2018 року на суму 1200,00 грн., від 26 листопада 2018 року на суму 1900,00 грн.

Суду не надано розрахунку заборгованості на суму 93347,56 грн., що не дозволяє встановити, чи враховано оплату за наведеними платіжними документами за період з 15 серпня 2016 року по 10 серпня 2018 року (за даними документами у період з 15 серпня 2016 року по 10 серпня 2018 року сплачено більше 10200,00 грн. - суми, на яку державний виконавець зменшила визначену довідкою від 10 вересня 2018 року №10250 заборгованість).

Також порівняльним аналізом довідки-розрахунку від 10 вересня 2018 року №10250 на суму заборгованості 103547,56 грн. та платіжних документів, наявних в матеріалах виконавчого провадження, виявлено, що в липні 2017 року в довідці враховано сплату боржником 400,00 грн., але на аналогічну суму ним подано квитанцію державному виконавцю Грущук М.В. Чи взяв участь такий платіжний документ у розрахунку заборгованості суду пояснень та відповідних доказів відповідачем не надано. Аналогічно і щодо платіжних документів за липень, листопад 2017 року та січень, вересень 2018 року - в довідці-розрахунку містяться інші суми проплат, аніж вказано у платіжних документах за цей період. У свою чергу, в розрахунку суми заборгованості станом на 01 грудня 2018 року державним виконавцем не враховано сплату аліментів у вересні 2018 року у сумі 1400,00 грн. та у листопаді 2018 року у сумі 1900,00 грн., при тому, що в матеріалах виконавчого провадження №41719945 наявні оригінали квитанцій від 10 вересня 2018 року та від 26 листопада 2018 року (а.с.11).

Суд вважає за необхідне також зазначити, що в поданих до суду 26 лютого 2019 року матеріалах виконавчого провадження №41719945 наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 березня 2019 року (складений не по факту, а на майбутнє), у якому заборгованість становить 105481,14 грн., при цьому за вересень 2018 року знову не враховано сплату аліментів в розмірі 1400,00 грн. (а.с.90).

Відтак, враховуючи наведене суд дійшов висновку про неналежне виконання державним виконавцем Грущук М.В. вимог частини четвертої статті 71 Закону України Про виконавче провадження в частині обов'язку обчислювання розміру заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також повідомляти боржника про розрахунок заборгованості при надіслані постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи. І хоч розрахунок заборгованості не є предметом оскарження в межах даного спору, проте встановлені обставини свідчать, що позивач, у зв'язку з не поінформованістю про наявність такого розрахунку не мав можливості скористатися своїм правом на його оскарження у визначеному законом порядку.

При цьому розбіжності при визначенні загального розміру заборгованості зі сплати аліментів у документах, що є в матеріалах виконавчого провадження станом на 01 грудня 2018 року (між довідкою-розрахунком від 10 вересня 2018 року №10250, розрахунком станом на 01 грудня 2018 року та платіжними документами) не дають можливості суду перевірити правильність визначення головним державним виконавцем Грущук М.В. суми штрафу відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження .

Окрім того, суд звертає увагу, що оскаржувана постанова містить посилання на статті 63 та 75 Закону України Про виконавче провадження як на підставу накладення штрафу, в той час як посилання на частину чотирнадцяту статті 71 Закону України Про виконавче провадження , яка і передбачає накладення штрафу на боржника за наявності заборгованості зі сплати аліментів та на підставі якої, як вказує відповідач, і був накладений на позивача штраф, взагалі відсутнє. У свою чергу, статтею 75 Закону України Про виконавче провадження передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії; за цією нормою штраф на боржника - фізичну особу становить 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, 1700,00 грн.).

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов переконання, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України Про виконавче провадження дій для з'ясування обставин щодо виконання судового рішення, проведення належного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, а тому суд не вважає, що спірне рішення відповідача є обґрунтованим та враховує усі фактичні обставини, які мають значення для його прийняття, і що воно прийняте безсторонньо (неупереджено), тобто з урахуванням інтересів не лише стягувача, а й боржника.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу від 07 грудня 2018 року ВП №41719945 є правомірною.

Як визначено частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З урахуванням наданих суду повноважень позов необхідно задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування постанови від 07 грудня 2018 року ВП №41719945 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50661,01 грн.

Таким чином, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов, то відповідно до вимог статті 139 КАС України слід присудити на користь позивача здійснені ним і документально підтверджені судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.21, 101).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (45100, Волинська область, Рожищенський район, місто Рожище, вулиця Незалежності, 24, ідентифікаційний код юридичної особи 34989638), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) про визнання протиправною та скасування постанови від 07 грудня 2018 року ВП №41719945 про накладення штрафу задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грущук М.В. від 07 грудня 2018 року ВП №41719945 про накладення штрафу у розмірі 50661,01 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області судові витрати у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ж.В. Каленюк