Постанова

від 27.02.2019 по справі 820/1365/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 р.Справа № 820/1365/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача Скребця О.М.

представника відповідача Гуда К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль", Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.06.18 року по справі № 820/1365/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Древстиль" (далі по тексту- ТОВ "Древстиль" , позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Харківській області, відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби Харківської області від 14.02.2018 № 00000591403 та № 00000581403.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" (вул. Котлова, 232, кв. 70-71, м. Харків, 61004, код 38492540) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2018 № 00000591403.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" (вул. Котлова, 232, кв. 70-71, м. Харків, 61004, код 38492540) судові витрати в розмірі 7624 (сім тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції змінити, позовні вимоги ТОВ "Древстиль" задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення судом першої інстанції не було надано достатньої та обґрунтованої оцінки доводів позовної заяви та поясненням позивача, наданим суду доказам, а тому рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.

Відповідач також було подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, а саме неповно з'ясовано обставини та недосконало проаналізовано доводи сторін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, з мотивів та доводів викладених в апеляційній скарзі, та заперечував проти задоволення апеляційної скарги ГУ ДФС у Харківській області .

Представник відповідача в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі, та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Головного управління ДФС у Харківській області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Древстиль" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом 38492540.

Спеціалістами Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль", податковий номер 38492540 з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р., та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р..

Результати перевірки викладені в акті №360/20-40-14-03-07/38492540 від 31.01.2018 року.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль":

- по податку на прибуток в порушення п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України з урахуванням п. 3 П(С)БО 15 "Дохід", п. 5 П(С)БО 15 "Зобов'язання", занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 324000 грн.;

- по податку на додану вартість в порушення п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п.п. 9 п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 340392 грн.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.02.2018 р. № 00000591403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 510588 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення - рішення від 14.02.2018 р. № 00000581403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 486000 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з зазначеними рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог стосовно скасування податкового повідомлення - рішення від 14.02.2018 р. № 00000591403, оскільки знайшов своє підтвердження факт наявності за відповідачем низки порушень вимог податкового законодавства, разом з тим вимога позивача стосовно скасування податкового повідомлення - рішення від 14.02.2018 р. № 00000581403 не знайшла свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто, витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені, пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, належним чином оформленими, а наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих товарів (послуг) з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 67 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-ІУ, із змінами та доповненнями, встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-1У із змінами та доповненнями (далі - ЦКУ) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам Держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, колегія суддів досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, колегія суддів оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" здійснювалась господарська діяльність із контрагентами ТОВ "Астійкс", ТОВ "Ібериця", ТОВ "Домус Компані ЛТД", ТОВ "Валді Торг", ТОВ "Ресурс Кепітал", ТОВ "Саваж-Торг" та ТОВ "Гермес Приор".

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено ТОВ "Гермес Приор" товар, а саме плиту ДСП та стільниці, що підтверджується податковими накладними від 29.07.2015 р. № 1280, № 1279, видатковими накладними від 31.08.2015 р. № 1320, № 1321, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 29.07.2015 р. № 1102907-017, № 1102907-018, банківськими виписками ( т. 2, а.с. 72-81).

Позивачем було поставлено плиту ДСП Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс Кепітал", на підтвердження вказаного правочину позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні від 06.08.2015 р. № 1348, № 1349, № 1350, № 1351, рахунки-фактури на умовах самовивозу від 06.08.2015 р. № 110608-063, № 110608-064, № 110608-065, банківськими виписками (т.2, а.с. 82-93).

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено плиту ДСП Товариству з обмеженою відповідальністю "Валді Торг", що підтверджується податковими накладними від 16.02.2015 р. № 276, № 277, № 278, № 279, № 280, № 281, № 282, видатковими накладними від 27.02.2015 р. № 326, № 327, № 328, № 329, № 330, № 331, № 332, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 16.02.2015 р. № 1101602-024, № 1101602-023, № 1101602-022, № 1101602-021, № 1101602-020, № 1101602-019, № 1101602-025, банківськими виписками ( т.2, а.с. 92-115).

Позивач також поставляв плиту ДСП та стільниці Товариству з обмеженою відповідальністю "Саваж-Торг", на підтвердження чого до матеріалів справи надано податкові накладні від 29.07.2015 р. № 1281, № 1281, рахунки-фактури на умовах самовивозу від 29.07.2015 р. № 1102907-019, № 1102907-020, видаткові накладні від 31.08.2015 р. № 1322, № 1323 банківськими виписками (т.2, а.с. 116-126).

Із матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено ТОВ "Домус Компані ЛТД" товар, а саме плиту ДСП та стільниці, що підтверджується податковими накладними від 22.04.2015 р. № 732, № 733, № 734, № 736 та від 23.04.2015р. № 748, № 749, № 750, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 20.04.2015 р. № 1102004-013, № 1102004-014, № 1102004-015, № 1102004-016, № 1102004-017, № 1102004-018, банківськими виписками ( т.2, а.с. 126- 140).

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено плиту ДСП та стільниці Товариству з обмеженою відповідальністю "Іберция", що підтверджується податковими накладними від 06.01.2015 р. № 10, № 11, № 12, № 13, № 14, № 15, № 17, № 18, № 19, № 20, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 та від 09.01.2015 р. № 33, № 34, № 35, № 36, видатковими накладними від №118 від 21.01.2015 р., №77 від 26.01.2015 р., №78 від 26.01.2015 р., №76 від 26.01.2015 р., №73 від 23.01.2015 р., №74 від 23.01.2015 р., №149 від 30.01.2015 р., №150 від 30.01.2015 р., №151 від 30.01.2015 р., №152 від 30.01.2015 р., №148 від 30.01.2015 р., №112 від 28.01.2015 р., №113 від 28.01.2015 р., №114 від 28.01.2015 р., №115 від 28.01.2015 р., №116 від 28.01.2015 р., №117 від 28.01.2015 р., №201 від 10.02.2015 р., №202 від 10.02.2015 р., №203 від 10.02.2015 р., №206 від 10.02.2015 р., рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 05.01.2015 р. № 1100501-004, № 1100501-005, № 1100501-006, № 1100501-007, № 1100501-008, № 1100501-009, № 1100501-010, № 1100501-011, № 1100501-012, № 1100501-013, № 1100501-014, № 1100501-015, № 1100501-016, № 1100501-017, № 1100501-018, № 1100501-019, № 1100501-020, від 09.01.2015 р. № 1100901-090, № 1100901-091, № 1100901-092, № 1100901-093, банківськими виписками (т.2, а.с. 141-220).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено плиту ДСП та плитку МДС Товариству з обмеженою відповідальністю "Астійск", що підтверджується податковими накладними від 15.01.2015 р. № 66, № 67, № 68, № 69, № 70, № 71, № 72, № 73, № 74, № 75, № 76, № 77, № 78, від 19.01.2015 № 91, № 92, № 93, № 94, № 95, № 96, № 98, № 99, від 30.01.2015 №19, видатковими накладними від 30.06.2015 р., № 953, № 954, № 955, № 956, № 957, № 958, № 959, № 960, № 961, № 962, № 963, №964, №965, від 30.01.2015 №131, №132, №133, №134, №135, №136, №137, №138, №139, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 14.01.2015 р. № 1101401-159, № 1101401-160, № 1101401-166, № 1101401-167, № 1101401-168, № 1101401-169, № 1101401-172, № 1101401-177, № 1101401-178, № 1101401-179, № 1101401-180, № 1101401-161, № 1101401-181, від 19.01.2015 р. № 1101901-161, № 1101901-164, № 1101901-163, № 1101901-162, № 1101901-160, № 1101901-159, № 1101901-158, № 1101901-157, № 1101901-156, банківськими виписками (т.2, а.с. 221-244, а.с. 1-44).

Оплата за поставлений товар за вищевказаними договорами проводилась у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку, що міститься в матеріалах справи.

Відвантаження товару здійснювалось на умовах самовивозу, що відображено в рахунках фактурах, які містяться в матеріалах справи.

Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентами виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами.

В акті перевірки контролюючим органом не заперечується проти правильності та повноти оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентами.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару та отримання прибутку.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ "Древстиль" є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового.

Щодо посилань відповідача стосовно того, що відповідно до податкової інформації насправді відображений у складених на ім'я контрагентів-покупців товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною, колегія суддів зазначає наступне.

Податковий орган заперечуючи факт здійснення операцій позивачем і зазначеними вище контрагентами, стверджує про факт здійснення поставки позивачем відповідного товару, проте іншим невстановленим особам. При цьому жодного доказу останнього твердження податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано, а тому не має жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

У відповідності до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту та податкового зобов'язання сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, які зареєстровані в ЄРПН та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Даний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відповідно до п. 85.9. ст. 89 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу обшуку від 17.09.2015 року накладні по взаємовідносинам з ТОВ "Домус Компані ЛТД", ТОВ "Ресурс Кепітал" були вилучені правоохоронними органами.

Отже колегія суддів зазначає, що відповідачем не дотримано вимог вищезазначеної норми, при проведенні планової перевірки по контрагентам ТОВ "Домус Компані ЛТД", ТОВ "Ресурс Кепітал", оскільки відповідач не звертався до правоохоронних органів з запитом про доступ до вилучених документів та не досліджував первинні документи, щодо відвантаження товару на адресу вказаних контрагентів, а отже не діяв у відповідності до визначених повноважень та встановленого порядку проведення перевірки.

Таким чином, колегія суддів, дійшла висновку про те, що висновки, викладені в акті перевірки №360/20-40-14-03-07/38492540 від 31.01.2018 щодо порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є необґрунтованими, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 р. № 00000591403.

Стосовно заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" податку на прибуток колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із акту перевірки, ТОВ "Древстиль" занижено суми доходів в результаті не включення до складу інших доходів сум безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 1800000 грн. станом на 30.09.2017 по ТОВ "Юта Дніпро", ТОВ "Укртехбізнес", ТОВ "М-Енерго".

З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" отримано авансовий платіж від ТОВ "Юта Дніпро" у сумі 300000 грн., проте вказана заборгованість не погашена, товар не відвантажений.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.03.2017 року проведено державну реєстрацію припинення підприємства.

У квітні-липні 2015 року позивачем отриманий авансовий платіж від ТОВ "Укртехбізнес" на загальну суму 800000 грн., проте вказана заборгованість не погашена, товар не відвантажений, а відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.03.2017 проведено державну реєстрацію припинення підприємства.

У травні-червні 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" отримано авансовий платіж від ТОВ "М-Енерго" на загальну суму 700000 грн., вказана заборгованість не погашена, товар не відвантажений, а відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.06.2017 року проведено державну реєстрацію припинення підприємства.

Відповідно до п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає зокрема одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. По даним взаємовідносин на час перевірки не минув строк позовної давності.

У відповідності до п. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-ІV (зі змінами та доповненнями) юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. ТУ ДФС як сторона по справі не надало суду відповідних доказів про внесення щодо до діяльності ТОВ "Юта Дніпро", ТОВ "Укртехбізнес", ТОВ "М- Енерго" даних про припинення ними діяльності з реєстру.

З акту перевірки вбачається, що контролюючий орган посилається на вимоги пункту 5 ст.105 ЦК України. Відповідно до вимог ч. 5 ст.105 ЦК України, строк заявлений кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення ПРО рішення щодо припинення юридичної особи.

Отже, спеціалістами ДФС не наводиться у своєму акті відомості та данні про оприлюднення повідомлення щодо припинення діяльності контрагентів ТОВ ЮТА ДНІПРО , ТОВ УКРТЕХБІЗНЕС та ТОВ М-ЕНЕРГО . При цьому в порушення вимог вказаної статті Закону (ч.5 ст.105 ЦКУ) працівники ДФС офіційним оприлюдненням такого повідомлення визначають дані про внесення відомостей до реєстру тобто 20.03.2017р. та відповідно 21.06.2017р., визначаючи оподаткований період в частині отримання доходу для ТОВ ДРЕВСТИЛЬ 1 та 2 квартали 2017 року. Перевірка, за наказом ТУ ДФС №7776 проводиться виключно за період з 01.01.2015р. по 30.09.2017р. тобто, при умові подання претензії про заявлення кредиторських вимог протягом 6 місяців строк спливає за межами такої перевірки. Це суперечить вимогам ч.5 ст.105 ЦКУ, відповідно до якого не сплинув строк 6 місяців після припинення діяльності.

У відповідності до вимог пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. №290 зареєстрованій в Мін'юсті України 14.12.1999р. за №860/4153 визначається, що Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 6 Положення №290 не визнаються доходами такі надходження від інших осіб: 6.1. Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів. 6.3. Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг). 6.4. Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг). Таким чином , визначені в акті перевірки порушення в частині донарахування податку на прибуток не відповідають вимогам пунктів 5 та 6 вказаного Положення в частині визначені доходів, які не відносяться до його складу.

Дана правова позиція узгоджується з судовою практикою з цього питання (Ухвала ВАСУ від 02 серпня 2017 року, провадження К/800/25068/16, справа №804/14884/15). Суд зазначає про те, що поняття сумнівної та безнадійної заборгованості визначено в Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість , затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року №237, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за №725/4018.

Згідно з П(С)БО 10 Дебіторська заборгованість безнадійна дебіторська заборгованість - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Під сумнівним боргом розуміється поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Крім того, відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість, зокрема, визначається як заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

З аналізу вказаних норм випливає, що до складу валового доходу відноситься заборгованість векселедавця перед векселедержателем за якою минув строк позовної давності.

В судовому засіданні представником відповідача було зазначено, що вказану суму заборгованості по векселям, податковий орган визначає як прострочену кредиторську заборгованість.

Між тим, слід зазначити, що з акту перевірки не вбачається, а відповідачем не наведено, порушення яких саме норм законодавства встановлено податковим органом та яку саме кваліфікацію (суми безповоротної фінансової допомоги чи безнадійної кредиторської заборгованості) надано зазначеній вище заборгованості. При цьому, порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості визначається статтею 159 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 159.1.2 п. 159.1 ст.159 Податкового кодексу України платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Положеннями зазначеної статті цього Кодексу визначено порядок врегулювання безнадійної заборгованості. З їхнього змісту вбачається, що в цьому випадку йдеться не про будь-яку прострочену заборгованість, а тільки про визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса.

Отже, у покупця виникає зобов'язання зменшити суми витрат, а не збільшити суму доходу, як вказує відповідач.

У відповідності до приписів ст. 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 25 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одним з повноважень ліквідатора є пред'явлення до третіх осіб вимог щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам Державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 14.02.2018 р. № 00000581403.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволені позову та ухваленню в цій частині нової постанови, якою скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2018 № 00000581403.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" - задовольнити.

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 року по справі № 820/1365/18 - скасувати в частині відмови в задоволені позову.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2018 № 00000581403.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 року по справі № 820/1365/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді В.А. Калиновський Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 04.03.2019 року