Рішення

від 28.02.2019 по справі 453/1595/16-ц

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/1595/16-ц

№ провадження 2/453/10/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 лютого 2019 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Микитина В.Я. ,

секретаря судового засідання Трембач М.М. ,

з участю представника позивача - адвоката ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

її представника - адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе Львівської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області, з участю третіх осіб - Садово-городнього товариства Карпати та Головного управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_4 21.12.2016 року звернулася у суд із позовом до відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області, в якому просить визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, зареєстрований відповідачем ОСОБА_5 селищною радою Сколівського району Львівської області у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 24.09.1995 року за № 222 та виданий 10.12.1996 року гр. ОСОБА_6, правонаступником якої є відповідач ОСОБА_2, а також скасувати реєстрацію такого Державного акта на право приватної власності на землю.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області (суддя Ясінський Ю.Є.) від 17.01.2017 року відкрито провадження у справі та призначено її судовий розгляд.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Ясінський Ю.Є.) від 21.04.2017 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет пору на стороні відповідача залучено відділ Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області, котру у подальшому замінено правонаступником - Головним управлінням Держгеокадастру у Львівської області.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області (суддя Микитин В.Я.) від 19.10.2018 року вказану справу прийнято до провадження у зв'язку із закінченням п'ятирічного терміну повноважень судді Ясінського Ю.Є.. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із визначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою підготовчого судового засідання у справі від 23.11.2018 року підготовче провадження закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

Розгляд справи по суті відбувся у судовому засіданні 21.01.2019 року, продовженому 28.02.2019 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва у с. Дубина Сколівського району Львівської області на території садово-городнього товариства Карпати , якою її сім'я користується за призначенням з 1993 року. У свою чергу, матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на підставі оспорюваного Державного акта на право приватної власності на землю відповідачем ОСОБА_5 селищною радою Сколівського району Львівської області була надана у власність земельна ділянка площею 0,0610 га для садівництва, котра є частиною земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача. Таку земельну ділянку позивач має намір успадкувати після смерті своєї матері ОСОБА_6 у судовому порядку, про що існує інший спір, однак, на переконання позивача, ця земельна ділянка ніколи у користуванні покійної матері відповідача ОСОБА_2 не перебувала, так як остання ніколи не була членом садово-городнього товариства Карпати на території ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області, а лише за домовленістю та зі згоди позивача протягом певного часу використовувала її під городництво. Доказом того є розміщений на цій земельній ділянці металевий пересувний вагончик, який належить позивачу. Позивач стверджує, що перевіряючи законність виготовлення покійною ОСОБА_6 оспорюваного Державного акта на право приватної власності на землю, нею отримано інформацію від уповноважених державних органів та служб, згідно котрої рішення про передачу ОСОБА_6 земельної ділянки у власність в архівах відсутнє, як і відсутня технічна документація із землеустрою, що є порушенням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин ЗК України. Позивач зазначає, що оскільки жодного рішення органом місцевого самоврядування щодо вилучення у неї частини земельної ділянки з користування і передачі її у власність ОСОБА_6 не приймалось, а технічна документація із землеустрою щодо отримання правовстановлюючого документа на землю, як і узгодження межі, не виготовлялась, то оспорюваний Державний акт на право приватної власності на землю є недійсним. Враховуючи, що таким документом порушується право позивача на користування своєю земельною ділянкою, то вона, посилаючись на положення ст. ст. 17, 22-23, 100 ЗК України (1990 року), ст. ст. 152, 155 ЗК України, була змушена звертатися у суд із даним позовом за захистом своїх порушених прав на землю у спосіб визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю та скасування його реєстрації.

Уповноважений представник позивача - адвокат ОСОБА_1 у судове засідання щодо розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, що у ньому викладені.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - садово-городнє товариство Карпати у судове засідання щодо розгляду справи по суті явку уповноваженого представника не забезпечило, про причини неявки такого суд не повідомило, письмових пояснень по суті спору не подало.

Відповідач ОСОБА_2 та її уповноважена представник - адвокат ОСОБА_3 у судове засідання щодо розгляду справи по суті з'явилися, проти позову заперечили повністю з тих підстав, що земельна ділянка площею 0,0610 га у с. Дубина на території ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області була надана свого часу матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 для садівництва на законних підставах, якою вона до цього користувалась за призначенням і продовжувала користуватися аж до смерті у 2013 році. Відповідач зазначає, що відсутність в архівах рішення органу місцевого самоврядування про передачу такої земельної ділянки, як і проекту землеустрою, ще не підтверджує про те, що такі не приймались чи не виготовлялись, а отримана позивачем інформація лише свідчить про відсутність (незбереження) таких документів. Відповідач стверджує, що вона після смерті матері є членом садово-городнього товариства Карпати , за що справно оплачує членські внески. Крім того, позивач за життя матері відповідача - ОСОБА_6 не оспорювала своїх прав на землю і виданий їй на таку земельну ділянку правовстановлюючий документ, а оспорення такого документа у судовому порядку більш ніж через двадцять років з наведених у позові підстав вважає надуманим та необґрунтованим. За таких обставин, вважають позовні вимоги у справі такими, що до задоволення не підлягають.

Відповідач ОСОБА_5 селищна рада Сколівського району Львівської області у судове засідання щодо розгляду справи явку уповноваженого представника не забезпечила, про причин неявки такого суд не повідомила. Відзиву на позовну заяву у встановлені порядку та строки не подала.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Львівської області у судове засідання щодо розгляду справи по суті явку уповноваженого представника не забезпечило, про причини неявки такого суд не повідомило, письмових пояснень по суті спору не подало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, показання свідків, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєва та Плахтєєв проти України (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіряючи порушення прав позивача цивільного характеру на належне користування земельною ділянкою, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Так, гр. ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, виданого 10.12.1995 року (копія міститься у справі, а. с. 22) належала земельна ділянка площею 0,0610 га для садівництва на території ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області. Зазначена земельна ділянка входила у масив садово-городнього товариства Карпати , що у с. Дубина на території ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області.

Згідно свідоцтва про смерть серії І-СГ № 316007, виданого 21.02.2013 року Відділом ДРАЦС Сколівського РУЮ у Львівській області (копія міститься у справі, а. с. 23), ОСОБА_6 20.02.2013 року померла.

Сторонами визнано та не заперечувалось, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем прав та обов'язків, котрі залишились після смерті ОСОБА_6, у тому числі і прав на вищевказану земельну ділянку, у зв'язку з чим така обставина під час розгляду справи не доказувалась. Відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, однак не може оформити її у встановленому порядку, оскільки має місце спір з приводу узгодження акта визначення та встановлення межових знаків із користувачем суміжної земельної ділянки - ОСОБА_7, який є чоловіком позивача у даній справі. Наведена обставина стверджується копією ухвали судді Сколівського районного суду Львівської області від 18.08.2016 року про відкриття провадження у цивільній справі № 453/1090/16-ц, провадження № 2/453/467/16 (а. с. 21), котре ухвалою від 10.10.2017 року у цій справі зупинено до набрання законної сили рішенням у даній справі (а. с. 151).

З цього приводу судом встановлено, що сім'я позивача користується суміжною з належною колись на праві власності ОСОБА_6 земельною ділянкою, яка також призначена для ведення садівництва та входить у масив садово-городнього товариства Карпати .

Окрім суміжної з ОСОБА_6 земельної ділянки позивач стверджує, що з 1993 року користувалася також і тією земельною ділянкою, котра була надана у власність ОСОБА_6 і на котрій нею розміщений пересувний вагончик, що був придбаний у липні 1996 року у ВО Львівенергобудпром як списаний після переоцінки (а. с. 110).

Разом з тим, всупереч вищенаведеним положенням норм процесуального права (ст. ст. 81, 89 ЦПК України) позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наведеної обставини щодо користування нею земельною ділянкою саме нині покійної ОСОБА_6, а наявні у справі довідка ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області від 16.06.2009 року за вих. № 1108 (копія міститься у справі, а. с. 10) та лист-відповідь садово-городнього товариства Карпати від 12.09.2016 року за вих. № 11 (копія міститься у справі, а. с. 12), не можуть вважатися такими, що безперечно свідчать про користування позивачем земельною ділянкою, як і те, що належна колись ОСОБА_6 на праві власності земельна ділянка входить у площу тієї земельної ділянки, котрою, власне користується позивач. Не стверджує про це і розміщення на земельній ділянці згаданого вище пересувного вагончика, котрий, з пояснень відповідача, був розміщений свого часу на земельній ділянці її матері за згодою останньої та за домовленістю між нею і позивачем. На даний час позивач вправі забрати такий вагончик, у чому їй перешкоди не чиняться.

Натомість суду надано в оригіналі та оглянуто у судовому засіданні схему земельних ділянок садово-городнього товариства Карпати (витяг міститься у справі, а. с. 161), на котрій значиться місце розташування земельної ділянки ОСОБА_6 під номером 156, із зазначенням суміжних землекористувачів, одними з котрих є сім'я ОСОБА_7.

Допита в якості свідка ОСОБА_8, яка є іншим суміжним користувачем зазначеної земельної ділянки, у судовому засіданні підтвердила обставину щодо користування нині покійною ОСОБА_6 земельною ділянкою у садово-городньому товаристві Карпати .

Що стосується наявної у справі копії журналу обліку та видачі членських книжок та членських внесків садово-городнього товариства Карпати (а. с. 162-177), то у такій міститься відповідна інформація лише з 2012 року, з огляду на що, також не може свідчити про користування позивачем чи нині покійною матір'ю відповідача ОСОБА_2 земельними ділянками до вказаного періоду.

Згідно даних Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території ОСОБА_5 селищної Ради народних депутатів за 1996 рік (витяг міститься у справі, а. с. 54-56), оспорюваний Державний акт про право приватної власності на землю, що був виданий ОСОБА_6, зареєстрований у встановленому порядку за № 222.

Отже, твердження позивача про те, що нині покійна ОСОБА_6 ніколи не користувалась земельною ділянкою та не була членом садово-городнього товариства Карпати , як і не виготовляла правовстановлюючий документ на таку земельну ділянку при передачі у власність, не відповідають дійсності, є надуманими.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК Украни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України закріплено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до п. п. 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України відновлення становища, яке існувало до порушення, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, визначено одними із способів захисту цивільних прав та інтересів.

У свою чергу, статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням його права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а частиною 1 ст. 155 вказаного Кодексу встановлено, що у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на встановлені судом обставини справи та виходячи з аналізу наведених норм матеріального права, у суду є усі підстави для відмови у позові у частині визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю за недоведеністю позовних вимог, оскільки докази того, що таким актом органу місцевого самоврядування порушуються права позивача щодо користування належною їй земельною ділянкою, у матеріалах справи відсутні. У свою чергу відмова у позові у наведеній частині має наслідком відмову у позові і у решті позовних вимог, - про скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю, оскільки така позовна вимога є похідною.

Крім того, попри недоведеність позивачем суду своїх позовних вимог у цілому, що, як уже зазначено вище, є самостійною підставою для відмови у позові, суд вважає за необхідне додатково звернути увагу на таке.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на усі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 ст. 32 Конвенції), наголошує на законному праві правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Суди повинні забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо вони будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства (заяви № 22083/93, № 22095/93); пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ). Таким чином слід дійти висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Не надаючи оцінки пропуску позивачам строку позовної давності, однак виходячи з обґрунтувань позивачем, з-поміж іншого, своїх позовних вимог тим, що вона дізналася про порушення оспорюваним правовстановлюючим документом, який виданий ще у грудні 1996 року, своїх прав лише у вересні 2016 року, тобто майже через двадцять років, суд констатує про обов'язок позивача знати про стан своїх прав щодо користування земельною ділянкою, а особливо при відкритому користуванні частиною такої земельної ділянки, як про це стверджує позивач, нині покійною ОСОБА_6, а після - її спадкоємцем. Крім того, наведене вище у певній мірі обґрунтовує відсутність в архівному відділі Сколівської районної державної адміністрації Львівської області та архіві Відділу держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області будь-якої інформації про прийняте рішення про передачу ОСОБА_6 у власність земельної ділянки та виготовлення проекту землеустрою, оскільки такі події мали місце у далекому минулому.

Тому, заперечення відповідачем ОСОБА_2 проти позову у тому числі і надуманим оспорюванням позивачем виданого її матері правовстановлюючого документа на земельну ділянку у далекому минулому, суд вважає слушними та приймає до уваги.

На підставі встановлених вище усіх обставин справи, суд вважає недоведеними та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області, з участю третіх осіб - садово-городнього товариства Карпати та Головного управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, виданого 10.12.1996 року ОСОБА_5 селищною радою Сколівського району Львівської області ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0610 га для садівництва на території ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області.

Одночасно, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за недоведеністю, з відповідачів на користь позивача не підлягає до стягнення також і документально підтверджені судові витрати у справі.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 81, 89-90, 95, 141, 258-259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області, з участю третіх осіб - Садово-городнього товариства Карпати та Головного управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, виданого 10.12.1996 року ОСОБА_5 селищною радою Сколівського району Львівської області ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0610 га для садівництва на території ОСОБА_5 селищної ради Сколівського району Львівської області, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване місце проживання: 82600, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Садово-городнє товариство Карпати ; місцезнаходження: 82613, Львівська область, Сколівський район, с. Дубина; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38617404.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2; зареєстроване місце проживання: 82600, АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

Відповідач: ОСОБА_5 селищна рада Сколівського району Львівської області; місцезнаходження: 82613, Львівська область, Сколівський район, смт. Верхнє Синьовидне, вул. Січових Стрільців, буд. 45; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04370308.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області; місцезнаходження: 79019, м. Львів, п-т. ОСОБА_9, буд. 4; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39769942.

Суддя В.Я. Микитин

Повне рішення суду складене 04 березня 2019 року.