Постанова

від 24.09.2019 по справі 453/1595/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1595/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1239/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Жукровської Х.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Вуйцік ОСОБА_2 . ОСОБА_3 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року в складі судді Микитина В.Я. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, з участю третіх осіб Садово-городнього товариства Карпати та Головного управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю,-

встановила:

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_5 та Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області про визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва у с. Дубина Сколівського району Львівської області на території садово-городнього товариства Карпати , якою її сім`я користується за призначенням з 1993 року. У свою чергу, матері відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , відповідачем Верхньосиньовидненською селищною радою Сколівського району Львівської області надана у власність земельна ділянка площею 0,0610 га для садівництва, котра є частиною земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивачки. Таку земельну ділянку відповідач ОСОБА_5 має намір успадкувати після смерті своєї матері ОСОБА_6 у судовому порядку, про що існує інший спір.

Позивач стверджує, що перевіряючи законність виготовлення покійною ОСОБА_6 оспорюваного Державного акта на право приватної власності на землю, вона отримала інформацію від уповноважених державних органів та служб, згідно котрої рішення про передачу ОСОБА_6 земельної ділянки у власність в архівах відсутнє, як і відсутня технічна документація із землеустрою, що є порушенням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин ЗК України. Оскільки жодного рішення органом місцевого самоврядування щодо вилучення у неї частини земельної ділянки з користування і передачі її у власність ОСОБА_6 не приймалось, а технічна документація із землеустрою щодо отримання правовстановлюючого документа на землю, як і узгодження межі, не виготовлялась, то оспорюваний Державний акт на право приватної власності на землю є недійсним. Враховуючи, що таким документом порушується право позивача на користування своєю земельною ділянкою, вона, посилаючись на положення ст. ст. 17, 22-23, 100 ЗК України (1990 року), ст. ст. 152, 155 ЗК України, змушена звернутися до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав на землю у спосіб визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю та скасування його реєстрації.

Просила визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, зареєстрований відповідачем Верхньосиньовидненською селищною радою Сколівського району Львівської області у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 24.09.1995 року за № 222 та виданий 10.12.1996 року гр. ОСОБА_6 , правонаступником якої є відповідач ОСОБА_5 , а також скасувати реєстрацію такого Державного акта на право приватної власності на землю.

Оскаржуваним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, з участю третіх осіб Садово-городнього товариства Карпати та Головного управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, виданого 10.12.1996 року Верхньосиньовидненською селищною радою Сколівського району Львівської області ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0610 га для садівництва на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області - відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_4 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 35 ЗК України в редакції від 21.10.2001 року, за якою громадяни мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва, при цьому право на приватизацію земельних ділянок у складі садівницьких товариств має лише член такого товариства, при цьому ОСОБА_6 ніколи не була членом садово-городнього товариства Карпати .

Суд не взяв до уваги подані нею докази про те, що у її фактичному володінні та користуванні знаходилася земельна ділянка площею 0,12 га для ведення колективного садівництва в с. Дубини, Сколівського району на території садово-городнього товариства Карпати .

У своїй позовній заяві вказувала на те, що рішення про передачу ОСОБА_6 земельної ділянки у власність в архівах відсутнє, як і відсутня технічна документація із землеустрою, що є порушенням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин ЗК України.

На думку апелянта, надала суду достатньо доказів про недійсність оскаржуваного державного акту на земельну ділянку серія ЛВ № 222 від 10.12.1996 року на ім`я ОСОБА_6 , оскільки такий акт виданий без прийнятого рішення про передачу ОСОБА_6 , вона не була членом садово-городнього товариства Карпати , при цьому члени кооперативу не приймали рішення про вилучення від неї частини земельної ділянки з подальшою передачею ОСОБА_6 .

Суд взяв до уваги подану відповідачем схему земельних ділянок дачного кооперативу Карпати , яку вважає неналежним доказом, оскільки такий документ визначає цільове призначення земельної ділянки для колективного дачного будівництва, а не для ведення колективного садівництва.

Просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача ОСОБА_7 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що згідно даних Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Верхньосиньовидненської селищної Ради народних депутатів за 1996 рік, оспорюваний Державний акт про право приватної власності на землю, що був виданий ОСОБА_6 , зареєстрований у встановленому порядку за № 222, відтак суд вважав такими, що не відповідають дійсності твердження позивача про те, що нині покійна ОСОБА_6 ніколи не користувалась земельною ділянкою та не була членом садово-городнього товариства Карпати , як і не виготовляла правовстановлюючий документ на таку земельну ділянку при передачі у власність.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за недоведеністю, суд відмовив у стягненні з відповідачів на користь позивача документально підтверджені судові витрати у справі.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Судом першої інстанції встановлено, що мамі відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 222, виданого 10.12.1995 року, належала земельна ділянка площею 0,0610 га для садівництва на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області. Зазначена земельна ділянка входила у масив садово-городнього товариства Карпати , що у с. Дубина на території Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області (т. 1 а.с. 22).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 21.02.2013 року Відділом ДРАЦС Сколівського РУЮ у Львівській області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 23).

Суд першої інстанції врахував визнання сторонами те, що відповідач ОСОБА_5 є спадкоємцем прав та обов`язків, котрі залишились після смерті ОСОБА_6 , у тому числі і прав на вищевказану земельну ділянку, у зв`язку з чим така обставина під час розгляду справи не доказувалась.

Відповідач ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , однак не може оформити її у встановленому порядку, оскільки має місце спір з приводу узгодження акта визначення та встановлення межових знаків із користувачем суміжної земельної ділянки - ОСОБА_8 , який є чоловіком позивача у даній справі.

З цього приводу судом встановлено, що сім`я позивачки ОСОБА_4 користується суміжною, з належною колись на праві власності ОСОБА_6 , земельною ділянкою, яка також призначена для ведення садівництва та входить у масив садово-городнього товариства Карпати .

Звертаючись із позовними вимогами, позивач стверджувала, що окрім суміжної з ОСОБА_6 земельної ділянки, вона з 1993 року користувалася і земельною ділянкою, котра надана у власність ОСОБА_6 і на котрій нею розміщений пересувний вагончик, що був придбаний у липні 1996 року у ВО Львівенергобудпром , як списаний після переоцінки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наведеної обставини щодо користування нею земельною ділянкою, яка належала на праві власності ОСОБА_6 , а наявні у справі довідка Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області від 16.06.2009 року за вих. № 1108 та лист - відповідь садово-городнього товариства Карпати від 12.09.2016 року за вих. № 11, не можуть вважатися такими, що безперечно свідчать про користування позивачем земельною ділянкою, як і те, що належна колись ОСОБА_6 на праві власності земельна ділянка входить у площу тієї земельної ділянки, котрою власне користується позивач.

При цьому, суд взяв до уваги оглянутий у судовому засіданні оригінал схеми земельних ділянок садово-городнього товариства Карпати , на котрій значиться місце розташування земельної ділянки ОСОБА_6 під номером 156, із зазначенням суміжних землекористувачів, одними з котрих є ОСОБА_8 , а також показання свідка ОСОБА_9 , яка є іншим суміжним користувачем зазначеної земельної ділянки, яка підтвердила обставину щодо користування ОСОБА_6 земельною ділянкою у садово-городньому товаристві Карпати .

Крім цього, з долучених до матеріалів справи копій державних актів на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_10 від 17.11.1995 року, ОСОБА_11 від 17.11.1995 року, а також чоловіка позивачки ОСОБА_8 від 12.01.1996 року, суміжним землекористувачем вказана ОСОБА_6 , при цьому як підстава видачі цих державних актів вказано рішення Верхньосиньовидненської селищної ради № 12 від 01.10.1993 року, як і в державному акті на ім`я ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 118-121).

Відповідно до статті 3 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Згідно зі статтею 6 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року ) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для садівництва.

Статтею 17 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) передбачено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Згідно із статтею 19 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Що стосується доводів апелянта про те, що рішення про передачу ОСОБА_6 земельної ділянки у власність в архівах відсутнє, як і відсутня технічна документація із землеустрою, колегія суддів звертає увагу, що як підстава для видачі державних актів у всіх названих вище власників земельних ділянок у садово-городньому кооперативі Карпати вказано одне і теж рішення селищної ради, при цьому доказів що Верхньосиньовидненською селищною радою не приймалося рішення № 12 від 01.10.1993 року, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду, не надано.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Наведені фактичні обставини справи дають підстави для висновку про те, що доводи позивача ОСОБА_4 про те, що Державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_6 порушує права позивача щодо користування належною їй земельною ділянкою, у матеріалах справи відсутні.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 вересня 2019 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк