Постанова

від 26.06.2007 по справі 23/449

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

23/449

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 червня 2007 р.                                                                                   № 23/449  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

ПрокурораВігура С.К. –(посв. № 60 від 19.06.2001)

ТОВ "Теба Ко ЛТД"Загородня Д.М. –(дор. від 01.03.2007)

Міноборони УкраїниДяченко С.В. –(дор.№ 220/438/Д від 25.12.2006)

розглянув касаційне поданняГенеральної прокуратури України

на постановуКиївського апеляційного господарського судувід 19 квітня 2007 року

у справі№ 23/449 господарського суду м. Києва

за позовомТОВ "Теба Ко ЛТД"

доМіністерства оборони України КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"

провизнання права власності та зобов'язання видати свідоцтво

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.09.2006 (суддя А.Демидова) позовні вимоги задоволенні, визнано право власності на будівлі, які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 8/1, зокрема, сховище, яке побудовано у 1974 році, адмінбудівля 1937 році, ПІ (ДЕС) 1974р.

Міністерство оборони зобов'язано передати спірну нерухомість ТОВ "Теба Ко ЛТД", а КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати за ТОВ "Теба Ко ЛТД" право власності на будівлі, які знаходяться у військовому містечку №151 районного військового комісаріату.

Рішення суду мотивовано умовами договору від 07.06.2006 про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників), договором від 13.06.2006 про регулювання відносин сторін по договору від 07.06.2006, ст.ст. 1130, 1131 ЦК України, ст.ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій", Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт".

Крім того суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення, вимоги позивача обґрунтовуються ст.ст. 125, 142 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закону України "Про фінансові кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 (судді: В.Андрієнко, М.Малетич, В.Студенець) рішення господарського суду залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.

Генеральна прокуратура України просить провадження у справі припинити, судові рішення скасувати, так як договір від 13.06.2006 є прихованим договором купівлі-продажу, списання майна проведено всупереч ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", договір суперечить ст.ст. 4, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Згідно ст.ст. 77, 84 Земельного кодексу України землі оборони перебувають у державній та комунальній власності, спір носить публічно-правовий характер і згідно ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України повинен розглядатися в адміністративному суді.

У справі оголошувалася перерва на 26.06.2007 у зв'язку з чим клопотання прокуратури про зупинення провадження відхиляється.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Доводи прокуратури щодо удаваності угоди про спільну діяльність від 07.06.2006, договору від 13.06.2006, які вчинені з метою приховування іншої угоди договору купівлі-продажу були предметом дослідження у справі          № 23/581 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до ТОВ "Теба Ко ЛТД" про визнання недійсними договорів про спільну діяльність у будівництві житла, які є предметом розгляду у даній справі.

Тобто у справі № 23/581 заступник Генерального прокурора України просив визнати недійсним договір, укладений між Міністерством оборони України та ТОВ "Теба Ко ЛТД", за яким у даній справі ТОВ "Теба Ко ЛТД" просить визнати право власності на будівлі, що були умовою цих договорів.

16.03.2007 Київським апеляційним господарським судом прийнято постанову, якою рішення господарського суду м. Києва у справі № 23/581 залишено без зміни.

Апеляційною постановою було спростовано доводи прокурора про скасування рішення у справі та визнання недійсними договорів про спільну діяльність у будівництві житла, на підставі яких позивач у даній справі просить визнати право власності відповідно до сплаченої позивачем частки участі.

Спростовуючи доводи прокурора про недійсність договору № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006 про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) та договору № ДУ-1/10СПЗ про регулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006, укладених між ТОВ "Теба Ко ЛТД" та Міністерством оборони України Київським апеляційним судом у постанові встановлено:

Доводи прокуратури стосовно того, що за договором про спільну діяльність внесене сторонами майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, набуває статусу спільного майна, а також стосовно тверджень про зміну спірними договорами цільового призначення земельної ділянки не знаходять свого підтвердження законодавчо.

Договір не може бути прихованою купівлею-продажем (удаваним) так як частка участі Міністерства оборони України визначена у грошовому еквіваленті, а земельна ділянка 0, 54 га не є вкладом Міністерства оборони України у спільну діяльність сторін так як у договорах мова йде про право відмови від постійного користування нею.

Землі державної та комунальної власності на разі не розмежовано, а повноваження щодо розпорядження цими землями, що є виключною правомочністю власника, надано сільським, селищним, міським радам. Таке набуття не суперечить чинному законодавству, оскільки пунктом 4 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що територіальні громади  набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, виникнення інших підстав, передбачених законом.

Тобто фактично положення Земельного кодексу України стосовно перебування земель оборони виключно у державній власності на разі не діють.

Враховуючи викладене  доводи прокуратури стосовно відчуження військового майна є необґрунтованими.

Пункти 7.5.1, 7.5.2 пункту 7.5 договору № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006 саме і передбачають збір вихідних даних (в тому числі зміна в установленому законодавством України порядку цільового призначення земельної ділянки, оформлення користування земельною ділянкою, призначенням якої є будівництво), розробки проектно-кошторисної документації, її погодження, експертиза та затвердження, відведення земельної ділянки до стадії будівництва і не суперечить ст.ст. 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 № 273.

Діючим законодавством не заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Але як зазначалося вище умовами договору № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006 визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву будуть розпочинатися тільки після оформлення всієї документації.

Припинення права постійного користування названою земельною ділянкою буде здійснюватися Міністерством оборони України шляхом добровільної відмови за його заявою до власника земельної ділянки, що відповідає вимогам ст. 142 Земельного кодексу України, умовам договору та додаткової угоди.

Земельна ділянка продовжує знаходитися у користуванні Міністерства оборони України, цільове призначення земельної ділянки не змінено.

Ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачає обмеження щодо фінансування саме спорудження об'єктів житлового будівництва.

Механізми інвестування спорудження об'єктів житлового будівництва, які передбачені у ст. 4 закону також передбачають укладення відповідних договорів із безпосереднім забудовником після затвердження проектної документації та отримання відповідних дозволів.

Отже спірні договори (договір № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006 про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) та договору № ДУ-1/10СПЗ про регулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006) відповідають вимогам ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2007 рішення господарського суду м. Києва та апеляційну постанову у справі № 23/581 залишено без зміни.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, рішенням господарського суду м. Києва, залишеним без зміни апеляційною та касаційною інстанціями у справі № 23/581 в позові про визнання недійсними договорів про спільну діяльність у будівництві, які розглядаються у даній справі, відмовлено, що визначає їх як такі, що відповідають вимогам закону.

У випадку скасування судових рішень у справі № 23/581 Верховним Судом України, господарський суд може переглянути дану справу за нововиявленими обставинами.

Відповідно до пунктів 2, 3 договору № ДУ-1/10СПЗ про регулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 227/ДБ-10/СПЗ від 07.06.2006 позивач та Міністерство оборони України погодили, що вартість частки останнього, яка становить 6350000 грн., перераховується позивачем на вказаний Міноборони рахунок до спеціального фонду державного бюджету (ч.2 п.2 договору) та 149916 грн. перераховується на вказаний управлінням капітального будівництва м. Києва рахунок за окремим договором (за виконання частини функцій замовника) (ч.3 п. 2 договору), тобто зазначену суму грошових коштів, що визначена в ч.2 п.2 цього договору позивач перераховує Міністерству оборони до 15.06.2006.

В свою чергу п.4 договору позивач та Міноборони визначили, що виконання позивачем в повному обсязі умов п.3 договору є підставою для здійснення Міноборони заходів, які спрямовані на передислокацію підрозділів, списання фондів та переоформлення права користування земельною ділянкою загальною площею 0, 54 га, яка розташована по вул. Патріса Лумумби, 8/1 (згідно витягу з бази даних Державного земельного кадастру № 3618 від 31.03.2006 вул. Патріса Лумумби, 6/1) м. Києві (військове містечко № 151) в десятиденний термін з Міноборони на позивача (в тому числі оформлення відповідного листа до Київської міської ради про припинення права користування земельною ділянкою, зміни її цільового призначення та виділення її в установленому порядку під будівництво позивачу).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір,  який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Позивач у зазначений термін перерахував необхідну суму на рахунок, вказаний Міноборони, що підтверджено платіжним дорученням № 1535 від 15.06.2006 на суму 6350000 грн. та платіжним дорученням № 1586 від 16.06.2006 на суму 149916 грн., тобто в повному обсязі виконав умови п. 3 договору № ДУ-1/10СПЗ.

Міноборони було списано спірні будівлі відповідно до актів списання будівлі (споруди) від 24.07.2006.

Таким чином, оскільки частка Міноборони у вказаних договорах була визначена шляхом оцінки права землекористування останнього та вартості майна, що знаходиться в межах цієї земельної ділянки, то сплата позивачем частки участі Міноборони у спільній діяльності по будівництву передбачає отримання позивачем того, що було оцінено в грошовому еквіваленті, в тому числі будівель в межах земельної ділянки 0, 54 га, яка розташована по вул. Патріса Лумумби, 8/1 (згідно витягу з бази даних Державного земельного кадастру № 3618 від 31.03.2006 вул. Патріса Лумумби, 6/1) м. Києві (військове містечко № 151), а саме сховище, 1974 року побудови; адмінбудівля (управління), 1937 року побудови; ПІ (ДЕС), 1974 року побудови.

Касаційна інстанція приймає до уваги акт списання спірних будівель, який затверджено Міністром оборони України 24.07.2006 згідно рішення Міністра оборони України від 14.07.2006 та констатує, що відповідні рішення недійсними у встановленому порядку не визнавалися. Узгодження таких рішень законодавством України не передбачено.

В зв'язку із фактом списання спірне майно до військового не відноситься, оскільки вилучено з активу Міністерства оборони України, залишення спірного майна у статусі військового після списання Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 не передбачено.

Касаційна інстанція не погоджується з твердженням, що спір у даній справі стосовно відносин з приводу визнання права власності та видачі свідоцтва є публічно-правовим, а тому повинен був розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Статтею 16 ГПК України встановлено, що справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Виходячи з наведених процесуальних норм спір про визнання права власності на будівлі відповідно до укладеної між позивачем та Міноборони угоди стосується виконання умов договору і підлягає розгляду господарським судом.

Підставою виникнення спору є укладення цивільно-правових угод, а визнання права власності, зобов'язання видати свідоцтво є наслідком укладених угод.

Рішенням Верховного Суду України від 27.03.2007 у справі № 21-1074 визначено, що у випадку, якщо між особами існує спір про право, це виключає розгляд такого спору в порядку адміністративного судочинства.

Суб'єктний склад сторін підвідомчість спору не визначає.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків встановлені ч. 5      ст. 11 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Касаційна інстанція констатує, що в судовому засіданні представник Міноборони з касаційним поданням не погодився, вважає, що договори укладені в межах компетенції Міноборони відповідно до ст.ст. 1130, 1131 ЦК України, земельна ділянка, як частка участі у спільній діяльності не вносилася, її статус не змінювався, Міноборони вправі відмовитися від цієї земельної ділянки, представник Міністерства оборони України в судовому засіданні зазначив, що правові підстави для повернення з бюджету коштів в сумі 6350000 грн. відсутні і заперечується Міноборони України, державні інтереси не порушені.

Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 та рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2006 у справі № 23/449 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційне подання –без задоволення.

Головуючий                                                                                             В. Овечкін                              

судді                                                                                                         Є. Чернов

                                                                                                             В. Цвігун