Постанова

від 27.02.2019 по справі 819/861/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/197/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 819/861/18 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Шульгач М.П. в м. Тернополі Тернопільської області 19.10.2018 року, згідно з журналом судового засідання 11:17 год., повний текст судового рішення складено 19.10.2018), -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2015 року №№ 0058191702, 0058151702.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що дане судове рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ Торговий дім Ветек підтверджені необхідними первинними документами. Певні недоліки даних документів за наявності фактичного руху активів не впливають на оцінку реальності спірних господарських операцій. Крім того, податковим органом зазначені неправдиві відомості в акті перевірки щодо ненадання позивачем працівникам контролюючого органу сертифікатів якості нафтопродуктів, оскільки такі є в наявності та надавалися як в ході перевірки, так і в ході розгляду справи судом першої інстанції. Посилання суду першої інстанції на притягнення до відповідальності контрагентів ТОВ Торговий дім Ветек безпідставні, оскільки дана обставина не впливає на дійсність господарських взаємовідносин позивача та зазначеного підприємства.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст.77 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , наказу ГУ ДФС від 08.04.2015 р. № 776 та плану-графіка проведення планових перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2015 року проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 зокрема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014 р.

За наслідками перевірки складено акт від 13.05.2015 року № 3356/19-15-17-02-23/НОМЕР_3, відповідно до висновків якого встановлено порушення:

- пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 174.4 п. 177.10 ст. 177 ПК України у зв'язку із завищенням документально підтверджених витрат між витратами, відображеними в податковій декларації про майновий стан і доходи і в додатку 5 до розділу III декларації за 2014 рік в сумі 542104,17 грн., та витратами, встановленими в ході перевірки (п. 2.1.2 акту перевірки). У результаті наведеного визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за період, що перевірявся, на суму 92157,66 грн., в тому числі за 2014 р. - 92157,66 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у зв'язку з заниженням податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 108421 грн., в т.ч. по періодах: у січні 2014 р. - 61895 грн., лютому 2014 р. - 46526 грн., з підстав формування податкового кредиту на підставі витрат, не підтверджених належним чином документально (п. 2.6.2. акту перевірки).

За результатами вищевказаної перевірки Тернопільською ОДПІ ГУ ДФС винесено:

1. податкове повідомлення-рішення від 29.05.2015 року № 0058191702, яким нараховано ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 92157, 66 грн. та штрафними санкціями в сумі 23 039, 42 грн.

2. податкове повідомлення-рішення від 29.05.2015 року № 0058151702, яким нараховано ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 108421 грн., та штрафними санкціями в сумі 54210, 50 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив виключно з того, що паливо-мастильні матеріали ТОВ Торговий дім Ветек придбавав у ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , а службові особи ТОВ Торговий дім Ветек відображали в податковому обліку підприємства фінансово-господарські операції з ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , які носили формальний характер, з метою ухилення від сплати податків та уникнення в подальшому відповідальності.

Виходячи з вищенаведених обставин, ФОП ОСОБА_1, придбаваючи дизельне палильне в ТОВ Торговий дім Ветек , яке в свою чергу не могло його отримати від свого постачальника ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , фактично по ланцюгу руху товару до кінцевого споживача не міг отримати дане пальне, а тому дані дії є лише формальним оформленням документообігу з метою одержання підприємством економічної вигоди за рахунок неправомірного формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання палива дизельного.

При цьому, обґрунтовуючи дані висновки, суд першої інстанції послався на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 року, яким у справі № 646/3810/15-к встановлено факт фіктивної діяльності ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 .

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарські операції позивача з придбання-продажу нафтопродуктів, що охоплені перевіркою, здійснювались на підставі договору від 13.11.2013 року № 221-13/11/13 поставки нафтопродуктів, укладеного між ТОВ Торговий дім Ветек (як постачальником) та позивачем (як покупцем), а також договору № 10 поставки нафтопродуктів від 02.01.2014 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (продавцем) та ТОВ Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4 (покупець), договорів від 02.01.2014 року №№ 11, 15 поставки нафтопродуктів, договору від 09.01.2014 року № 35 поставки нафтопродуктів, договору поставки нафтопродуктів від 01.02.2014 року № 46..

Відповідно до пунктів 177.1-177.4 статті 177 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Згідно ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця розрахункових документів; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

В акті від 13.05.2015 року № 3356/19-15-17-02-23/НОМЕР_3 контролюючим органом зазначено, що використовуючи книги обліку доходів і витрат, первинні документи, надані до перевірки, встановлено, що позивачем включено до складу витрат 2014 року вартість придбаного дизпалива на суму 542104 грн., які не підтверджені належним чином первинними та іншими документами, ведення яких передбачено законодавством.

Зокрема, податковим органом зазначено, що ФОП ОСОБА_1 не пред'явлено сертифікатів якості та відповідності.

Погоджуючись з доводами апелянта, що сертифікати відповідності та якості не є первинними документами, що свідчать про здійснені витрати позивача в розумінні ПК України та Закону № 996-ХІV, апеляційний суд зазначає, що суду першої інстанції позивачем надані усі необхідні податкові, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату придбаного позивачем товару та банківські виписки про надходження коштів за проданий в подальшому товар.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні як сертифікат відповідності серії ВГ № 052532, так і паспорт якості від 11.10.2013 року № 2255, що спростовує доводи відповідача в частині ненадання даних документів позивачем, а також ненадання актів приймання-передачі нафтопродукту за якістю.

Безпідставними є висновки акту перевірки про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Торговий дім Ветек внаслідок невідповідності форми ТТН на перевезення нафтопродуктів встановленій формі.

Перш за все, суд апеляційної інстанції зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платників податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

До того ж, такий первинний документ як товарно-транспортна накладна є обов'язковим первинним документом, що складається щодо господарських операцій з перевезення вантажів, однак не є первинним документом, що складається щодо господарських операцій з поставки товарів. Відповідно, ненадання платником податку (покупцем) до перевірки належно оформлених товарно-транспортних накладних, а також документів щодо якості товару, не може бути самостійною підставою для висновків про непідтвердження господарських операцій з поставки товару між позивачем та його контрагентом, якщо при цьому іншими документами підтверджується протилежне.

Аналогічний висновок мітиться в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року по справі № 804/9723/13-а.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 27.11.2018 року по справі № 5603/11/2070 Верховний Суд, зокрема зазначив, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредитне може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення податкової операції.

Таким чином, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагента платника податків, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з поставки товару (робіт та послуг) на адресу позивача, яку з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документами.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спрчинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників у справі не встановлено.

Судова практика вирішення судових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірності у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальника як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У постанові від 15.01.2019 року по справі № 809/2918/13-а Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість таких дій.

Також слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку, зокрема податкового кредиту, валових витрат, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Таким чином, враховуючи, що у справі, що розглядається, жодних порушень при оформленні саме первинних документів, або ж відсутності таких документів не встановлено, ФОП ОСОБА_1 правомірно були сформовані на їх підставі витрати.

Апеляційний суд погоджується також із доводами апелянта про те, що, наголошуючи в акті перевірки про проведення позивачем ризикових фінансово-господарських операцій з ТОВ Торговий дім Ветек , контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження фіктивності даного контрагента позивача.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки зазначеним аргументам позивача, жодним чином не проаналізувавши наявні у справі первинні документи, якими позивач доводив реальність господарських операцій, обмежившись посиланням на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 року, тоді як даний вирок жодним чином не стосується позивача та його взаємовідносин зі своїми контрагентами.

Висновки Верховного Суду України, на які посилається суд першої інстанції, стосуються правовідносин, що не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Так, Верховний Суд у постанові у справі № 21-2997а15, на яку послався суд першої інстанції, виклав висновок про безпідставність відображення сум податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних від імені осіб, які заперечують участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема заперечують участь у підписанні первинних документів. Натомість, у справі, що розглядається, таких обставин не встановлено.

Крім того, слід зазначити, що доказів наявності кримінальних справ, чи тим більше наявності вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було. Також апеляційний суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому податкового правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17.

З аналогічних підстав судом першої інстанції безпідставно не застосовано положення пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 9 Закону № 996-ХІV щодо законності формування позивачем податкового кредиту на підставі вищезазначених первинних документів, при оформленні яких жодних порушень не встановлено.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 29.05.2015 року №№ 0058191702, 0058151702 є протиправними та підлягають скасуванню.

Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішеннях ЄСПЛ у справах Компанія Вестберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеці ЄСПЛ звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган.

В даній справі відповідач не довів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не спростував наданих позивачем доказів на підтвердження реальності спірних господарських операцій.

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до пункту 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин 1 та 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції у справі, що розглядається, не повно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 819/861/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.05.2015 року №№ 0058191702, 0058151702.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 05.03.2019